Мережева базова система введення-виведення NETBIOS

Системи введення-виведення

Мережева базова система введення-виведення (NETBIOS) є високорівневим інтерфейсом програмування для локальних обчислювальних мереж (LAN) IBM. Він був створений в 1983 році фірмою Sytek Corporation для широкополосної мережі IBM РС. Основу NETBIOS складають три продукти: кільцева мережа з естафетною передачею (Token-Ring), емулятор NETBIOS (який дозволяє працювати з прикладними програмами, створений для мережі ПЕВМ (РС Network) в кільцевій мережі з естафетною передачею - Token-Ring) і службова програма РС LAN Support Program. Остання включає программу (драйвер) NETBIOS.

NetBIOS відповідає за логічні імена комп'ютерів у мережі і передачу даних між двома комп'ютерами, що встановили між собою сесію.

Інтерфейс NetBIOS являє собою стандартний інтерфейс розробки програм (API) для забезпечення мережевих операцій введення-виведення й керування транспортним протоколом нижчого рівня. Програми, що використають NetBIOS API інтерфейс, можуть працювати тільки при наявності протоколу, що допускає використання такого інтерфейсу.

NetBIOS також визначає протокол, що функціонує на сеансовому/транспортному рівнях моделі OSI. Цей протокол використовується поверх інших протоколів (таких як IPX, NetBEUI, NetBT - поверх стеку протоколів TCP/IP) для виконання мережевих запитів введення-виведення й операцій, описаних у стандартному интерфейсному наборі команд NetBIOS. Тобто NetBIOS сам не підтримує виконання файлових операцій. Ця функція покладається на протоколи нижчих рівнів, а сам NetBIOS забезпечує тільки зв'язок із цими протоколами та NetBIOS API інтерфейс.

NetBIOS забезпечує:

- реєстрацію й перевірку мережевих імен;

- встановлення й розрив з'єднань;

- зв'язок із гарантованою доставкою інформації;

- зв'язок з негарантованою доставкою інформації;

- підтримку керування й моніторингу драйвера й мережевої карти.

NETBIOS став фактичним стандартом для РС LAN.

NETBIOS був створений як відкритий інтерфейс в мережі ПЕВМ. Тому він може з часом стати стандартом (принаймні як інтерфейс сеансового рівня моделі ISO/OSI).

Проте існують і альтернативні нестандартні, “індивідуальні” интерфейси і протоколи управління передачею даних, наприклад Xerox Network Systems (XNS).

10.2 Пристрої для зберігання BIOS

BIOS або його частина зберігаються незалежним від живлення персональної платформи чином. Для цього на різних етапах еволюції персонального комп'ютера використовувались всі можливі засоби. На сучасних платформах зазвичай використовуються тільки мікросхеми, дані в яких зберігаються і після вимкнення живлення:

- EPROM (від англ. Erasable Programmable Read Only Memory) – мікросхема постійної пам'яті, вміст якої стирається за допомогою ультрафіолетового опромінення;

- EEPROM (від англ. Electrically Erasable Programmable Read Only Memory) – мікросхема постійної пам'яті, що стирається за допомогою спеціального електричного сигналу;

- Flash ROM – спеціальний різновид EEPROM, який може бути перезаписаний просто в комп'ютері без додаткових пристроїв на зразок програматора.

До кінця 90-х років для зберігання BIOS використовувалися мікросхеми з паралельним інтерфейсом: під'єднання типового пристрою ROM обсягом 1 мегабіт виконувалося з допомогою 8 ліній для передачі даних та 17 адресних ліній, що забезпечувало доступ до 2¹⁷=131072 байтів. Такий сигнальний інтерфейс якнайкращим чином відповідав системним платам з ISA-шиною, яка й забезпечувала його роботу.

Згодом з'явилися пристрої ROM з мультиплексованим інтерфейсом. З їх числа — FWH (Firmware Hub), запропонований компанією Intel Corp., та LPC (Low Pin Count) – результат співробітництва групи виробників. Характерною особливістю таких пристроїв стало використання однієї групи сигнальних ліній для передачі різної інформації. Типовий представник – Intel® 82802 Firmware Hub. Крім восьми ліній для передачі даних у нього є ще одинадцять адресних ліній, по яких можна передати як молодшу частину справжнього адреса, так і старшу його частину. Фактично мікросхеми сімейства 82802 здатні обслуговувати 22 адресні лінії, що забезпечує адресацію простору у 2²² байти.

Мікросхеми ROM з підтримкою LPC мали значні переваги перед паралельними ROM насамперед завдяки збільшеній ємності та впроваджувалась на сучасних системних платах без ISA-шини. Оскільки під'єднання як паралельних, так і FWH/LPC ROM потребує кілька десятків електричних контактів. Для економії з 2006 року на персональних платформах почав використовуватись SPI-інтерфейс. SPI-мікросхеми мають всього вісім контактів, з яких лише чотири задіяні для передачі даних.

Дата добавления: 2014-01-07