Укладення договорів про взаємодопомогу між СРСР і Фр, СРСР і Чехосл

Зусилля радянського уряду щодо створення колективної безпеки в Європі діставали підтримку в прогресивної громадськості Франції. Явна відмова західних країн від усякої протидії німецької експансії ставила під загрозу безпеку й саме існування Франції. В цих умовах французький уряд просто змушений був відновити колишній альянс з Росією. Після відповідних переговорів 2 травня 1935 року в Парижі французький міністр закордонних справ Лаваль і радянський посол Потьомкін підписали договір про взаємодопомогу між Францією та СРСР. Договір укладений на випадок нападу якоїсь європейської держави на одну з сторін, передбачав порядок надання взаємної допомоги навіть без рекомендації Ліги Націй. Термін договору визначався на 5 років з можливістю його автоматичного продовження. В ході радянсько-французьких переговорів під час перебування Лаваля в Москві обидві сторони заявили про свою готовність продовжувати зусилля щодо створення колективної безпеки в Європі.

16 травня 1935р. президент французької союзниці Чехословаччини Едуард Бенеш і радянський посланник Сергій Александровський підписали в Празі договір про взаємну допомогу між СРСР і Чехословаччиною. Він був ідентичний радянсько-французькому, за винятком статті 2, яека передбачала надання взаємної допомоги тільки у випадку виступу Франції на допомогу жертві агресії.

Обидва оборонні договори мали в той час важливе політичне значення, але вони не створили фундамент для справді дружніх відносин Фр. та Чехосл. з СРСР. Лаваль і фр. посол у Берліні Франсуа-Понсе запевняли Гітлера, що Фр. готова пожертвувати договором з СРСР, якщо це потрібно буде для угоди з Німеччиною. Не були підписані відповідні воєнні конвенції. Восени 1939р., коли створилася пряма загроза нападу Нім. на Чехосл., Фр. їй нічим не допомогла, а уряд Бенеша відмовився від пропозиції Сталіна про воєнну допомогу.

29. Італо-ефіопська війна (позиція держав, Ліги Націй)

Італія готува­ла агресію проти Ефіопії декілька років. Ефіопія (Абіссі­нія) володіла значними природними багатствами, мала вигідне стратегічне положення (на шляхах з Європи до Азії). Вже з 1934 р. італійська вояччина організувала ряд провокацій на кордоні Ефіопії з Італійським Сомалі. Ефіопія неодноразово зверталася до Ліги Націй зі скарга­ми на порушення Італією договору про ненапад.

У травні 1935 р. комісія Ліги Націй доповіла, що ви­нуватців «інциденту» на кордоні вона не виявила. Ефіо­пія звернулася до США по допомогу. Але конгрес США 31 серпня 1935 р. прийняв об'єднану резолюцію про ней­тралітет. Продовжуючи через посередників торгувати з Італією, США одночасно попереджали, що не допомага­тимуть жертві агресії. Інші західні держави, боячись за свої колонії в Африці, холодно поставилися до закликів Ефіопії про допомогу. Англія та Франція на переговорах з Італією навіть запропонували їй запровадити спільний мандат над Ефіопією. Це над рівноправним членом Ліги Націй! Негус Ефіопії Хайле Селассіє І у вересні 1935 р. ін­формував Лігу Націй, що ефіопські війська вже кілька мі­сяців як відведені на 30 км від кордону. Та все було да­ремно. Заохочувана політикою великих західних держав, Італія без оголошення війни 3 жовтня 1935 р. вдерлася в Ефіопію.

Італія з початку війни зосередила на кордонах Ефіопії близько 500 тис. солдатів, майже 400 літаків, 400 танків і 800 гармат. Ефіопія, феодальна країна, не мала єдиної ар­мії, її війська були оснащені в основному холодною зброєю. Явна нерівність сторін. І все ж ефіопський народ чинив героїчний опір агресорові. Результат війни по суті визначався позицією великих держав.

Англія та Франція, які побоювалися зазіхань Італії на їхні володіння в Східній Африці та Середземномор'ї, не заважали італійській агресії проти Ефіопії. Більше того, в грудні 1935 р. міністр закордонних справ Англії Хор ук­лав таємну угоду з прем'єром Франції Лавалем про розчленування Ефіопії на зони впливу (половина Ефіопії призначалася Італії). Це викликало величезне обурення громадськості й вимушену відставку урядів обох країн. Англія та Франція в цілому потурали Італії.

США позбавили Ефіопію можливості купувати амери­канську зброю, але поставляли її Італії через посередни­ків. Поставки нафти в італійські володіння в Африці з 1934 по 1935 р. збільшилися в 149 разів.

З великих держав тільки Радянський Союз підніс го­лос на захист ефіопського народу. Він попереджав, що італійська агресія є загрозою загальному миру. СРСР за­кликав до колективних санкцій проти Італії й заявляв про готовність виконати свої зобов'язання перед Лігою Націй. Рада Ліги Націй нарешті вирішила оголосити обмежені фінансові та економічні санкції проти Італії. Асамблея Ліги Націй підтримала ці напівзаходи (Австрія, Угорщи­на й Албанія взагалі голосували проти, Швейцарія втри­малася), хоч згідно з міжнародним договором належало розірвати з агресором усі зв'язки. Але навіть ці обмежені санкції могли б стати вирішальними, якби вони викону­валися. В тому-то й справа, що більшість членів Ліги На­цій їх не виконувала, а США взагалі не були членом Ліги Націй. Суецький канал залишався відкритим для іта­лійських кораблів. Практично тільки Радянський Союз послідовно виконував санкції щодо Італії.

Політика західних держав дала Італії змогу розгроми­ти Ефіопію. 5 травня 1936 р. італійські війська ввійшли в Аодис-Абебу. 9 травня Муссоліні проголосив приєднання Ефіопії як колонії до Італії, а італійського короля — «ефіопським імператором». Ефіопський народ не припи­няв активну партизанську війну проти Італії.

Перемозі Італії дуже сприяли агресивні дії Німеччини. Ще 7 березня 1936 р., коли Ефіопія в котрий уже раз звернулася до Ліги Націй по допомогу, Гітлер оголосив про денонсування Німеччиною Локарнських угод, про ремілітаризацію Німеччини і введення її військ у Рейн­ську демілітаризовану зону. Ці дії остаточно поховали Версальський мирний договір.

Дата добавления: 2014-01-07