Утворення ДРВ. Боротьба в'єтнам­ського народу проти французької агресії

Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки.

Тайванська криза 1958 року.

Китай мав досить клопоту зі збитками, яких завдала громадянська війна, що закінчилась лише в 1949, а також через своє втручання у корейські справи. У червні 1957 Китай дістав від радянської Росії запевнення щодо технічної допомоги у створенні атомного арсеналу. Але у цій допомозі було несподівано відмовлено у 1959, але у 1958 Китай був іще упевнений в ній. І вночі з 22 на 23 серпня 1958 артилерія комуністичного Китаю відновила обстріл островів Кемой та Мацу, де знаходились націоналістичні сили. Ухвала про відновлення бойових дій можливо стала наслідком угоди між Чан Кайші та американським урядом 7 травня 1957 про розташування на Тайвані атомних боєголовок, радіус дії яких досягав Китаю. Цілком можливо, що під час свого візиту до Пекіна у липні 1958, Хрущов різко розкритикував починання в тогочасній китайській внутрішній політиці, відомі під назвою “народні комуни” та “великий стрибок”. Перше являло собою грубу форму колективізації сільського господарства, друге – спробу, розцінену леніністами, як “авантюристичну”, перейти від фази народної демократії безпосередньо до фази “комунізму” без перехідного соціалістичного режиму, де рівність існує за формулою – кожному по труду. Оскільки радянська Росія перебувала поки що у фазі соціалізму, вона вважала нездійсненним китайський намір. Відновлення обстрілу Кемою та Мацу можна з вірогідністю вважати китайською ініціативою з метою довести свою незалежність у відносинах з СРСР. І всеж таки СРСР після кількох днів вагання підтримав дії комуністичного Китаю і навіть підштовхнув його висунути претензії не тільки на прибережні острови, а й на Тайвань та Пескадорський архіпелаг. 19 вересня Хрущов заявив, що в разі ядерного нападу на КНР агресорові буде дано відсіч тими самими засобами.

Конфлікт негайно загальмувався. Китай припинив обстріли, а пізніше, у жовтні 1958, вирішив обстрілювати острови лише в непарні дні. Чи не йшлося тут про небезпеку тотальної війни. До такої оцінки схилявся Фостер Даллас. Він проголосив “політику балансування на грані війни”.

За кілька тижнів до офіційного підписання Япо­нією акта про беззастережну капітуляцію на території Індокитаю відбулися значні політичні зміни. Ще 1 серпня 1945 р. в Кохінхіні (Південний В'єтнам) постав автономний уряд з прояпонських еле­ментів, уже 26 серпня повалений народним рухом. 14 серп­ня імператор Аннаму (Центральний В'єтнам) Бао Дай Проголосив його незалежність і скасування договорів 1862 І 1874 рр., що перетворили Кохінхіну на французьку Колонію. 15 серпня його приклад наслідував король Кам­боджі. 18 серпня в столиці Тонкіну (Північний В'єтнам) йХаної закріпився створений В'єтмінем (Демократичний Іфронт боротьби за незалежність В'єтнаму) Комітет на­ціонального визволення, який, усунувши маріонетковий уряд, проголосив Народну Республіку В'єтнам. 29 серпня в Х'юе (столиця Аннаму) внаслідок переговорів із представниками республіки імператор Бао Дай зрікся престолу й перемінив трон на посаду радника республіки. 2 вересня 1945 р. на багатотисячному мітингу в Ханої Хо Ші Мін урочисто проголосив Декларацію незалежності В'єтнаму й утворення Демократичної Республіки В'єтнам. В проголо­шенні незалежності в момент капітуляції Японії буржуаз­но-поміщицька верхівка В'єтнаму вбачала «ідеальний ви­падок» здобуття незалежності без революції.

Проте правлячі кола Франції не бажали миритися з втратою Індокитаю. Вони швидко замінили французьким експедиційним корпусом британські окупаційні війська на півдні від 16-ї паралелі, а в лютому 1946р. підписали з гомінданівським Китаєм угоду про виведення китайських військ із північної від 16-ї паралелі частини В'єтнаму і з Лаосу. 7 січня і 27 серпня 1946 р. були підписані угоди з Камбоджею і Лаосом про надання їм статусу автономій у межах Французького союзу та Індокитайської федерації. 6 березня 1946 р. В'єтнам і Франція підписали угоду, за якою Франція визнала В'єтнамську Республіку як неза­лежну державу зі своїми урядом.

Проте на розрив з Парижем ке­рівництво ДРВ не пішло. 14 вересня 1946 р. Хо Ші Мін підписав у Парижі тимчасову угоду, яка передбачала рівні права громадян В'єтнаму й Франції, створення єдиної митної та грошової системи в Індокитаї, відкриття кон­сульських представництв В'єтнаму в сусідніх країнах. Підписання тимчасової угоди викликало різку критику уряду ДРВ з боку певних політичних сил В'єтнаму. Для в'єтнамського ж керівництва підписання цієї угоди було ще однією спробою не допустити розширення колоніаль­ної війни, яка фактично розпочалась у вересні 1945 р. після захоплення французькими збройними силами Сайгона та інших великих міст Південного В'єтнаму. Все це свідчило про намір французьких правлячих кіл пере­творити Південний В'єтнам на плацдарм для подальшого наступу на В'єтнамську Республіку.

Дата добавления: 2014-01-07