Суть і завдання системи управління витратами у підприємстві

Тема 6. Система управління витратами у підприємстві. Управління ефективністю в менеджменті

1. Суть і завдання системи управління витратами у підприємстві

2. Особливості управління витратами в центрах витрат

3. Суть ефективності управління в організації

4. Напрями підвищення прибутковості виробництва

Система управління витратами була створена інженерами і технологами у другій половині XIX ст. у США. її мета формулювалася так: надання інформаційної допомоги управлінцям, контроль і прогнозування витрат, вибір найефективніших шляхів розвитку підприємства, прийняття оперативних управлінських рішень. Суть системи полягає у забезпеченні інформації для управління підприємством.

Система управління витратами повинна забезпечити мене­джерів підприємства такою інформацією, яка дозволить:

— приймати управлінські рішення з урахуванням їхніх еконо­мічних наслідків;

— контролювати витрати у зіставленні з нормами;

— формувати економічну стратегію;

— оцінювати формування собівартості та прибутку протягом виробничого періоду;

— оцінювати витрати в розрізі структурних підрозділів підприємства;

— приймати рішення стосовно доцільності здійснення окремих виробництв, ефективності використання ресурсів.

Отже, система управління витратами відіграє надзвичайно важливу роль у розробці стратегії поведінки сільськогосподарського підприємства в ринкових умовах, тобто обґрунтуванні управлінських рішень під впливом зовнішнього економічного середовища. Не менше значення її і в налагодженні ефективного внутрігосподарського управління, створенні ефективного механізму планування, контролю й аналізу витрат.

Після реорганізації та реструктуризації колишніх КСП перед ними у повному обсязі постають завдання забезпечення ефективного функціонування в ринковому середовищі. Передусім їм необхідно налагодити адекватну новим умовам систему управління підприємством. Як свідчить світова практика, основним засобом побудови ефективного менеджменту підприємства є. система управління витратами. її головне завдання — забезпечити керів­ництво підприємства необхідною інформацією для прийняття управлінських рішень. В умовах адміністративно-командної системи система управління витратами не мала ні організаційно-економічного поняття, ні спеціальних обов'язків відповідної частини адміністративного персоналу підприємства. Стратегічні та багато поточних управлінських рішень приймалися вищими територіальними й галузевими ланками управління. З переходом до ринку функції управління підприємством значно розшири­лися за одночасного підвищення вимог до їх обґрунтованості й оперативності. Закономірним наслідком цього і стала необхідність застосування в господарській практиці ідей, методів та інструментарію системи управління витратами. Вона дозволяє вирішити цілу низку важливих завдань поліпшення управління підприємством.

Управління витратами на підприємстві можна визначити як систему обробки та підготовки необхідної інформації у процесі управління підприємством. До її загальних принципів належать:

1. Системний характер організації та ведення системи управління витратами. Цей принцип є визначальним і передбачає побудову проблемного (стратегічного) й оперативного планування, облік та контроль виробничих витрат і продукції, оцінку роботи персоналу як цілісну систему планових, облікових, контрольно-аналітичних та економічних розрахунків, спрямованих на досягнення підприємством загалом високих результатів господарювання. Залежно від обраних підприємством економічних пріоритетів ними може бути максимізація прибутку, збільшення частки ринку, одержання цільового прибутку тощо.

2. Орієнтація на задоволення виключно власних інформаційних потреб підприємства при управлінні його виробничо-збутовою діяльністю. Дані системи управління витратами повинні мати суто внутрішнє призначення і за межі підприємства можуть виходити лише в ролі конфіденційної інформації.

3. Самостійне визначення самим підприємством форм та документації системи управління витратами. Цей принцип означає повну незалежність підприємства при відпрацюванні порядку ведення внутрішнього обліку, контролю й звітності. Завданням останньої є забезпечення керівників підприємства необхідною інформацією.

4. Пріоритет стратегічних цілей перед поточними завданнями. Дотримання цього принципу вимагає від системи управління витратами глибокого обґрунтування перспектив підприємства й визначення таких стратегічних цілей, які не мають нічого спільного з декларацією бажаних напрямів розвитку чи очікуваних результатів. Стратегія повинна реально враховувати як внутрішні можливості господарства, так і весь спектр зовнішніх умов його функціонування. Завдання управлінського обліку — надати всю необхідну для цього інформацію. Відповідальність за розробку стратегії несе керівництво, але високу якість стратегічних управлінських рішень забезпечує внутрішній облік.

5. Принцип безперервності передбачає постійний пошук, передачу, нагромадження, обробку та аналіз інформації для потреб управління підприємством. Жодних змістових прогалин та часових перерв в одержанні керівництвом управлінської інформації не повинно бути. Управлінський облік є обов'язковою складовою інформаційної системи господарства і разом з нею функціонує на постійній основі.

6. Єдність та універсальність інформаційної бази системи управління витратами як принципи її організації вимагають створення внутрігосподарських банків інформаційних ресурсів (баз даних) багатофункціонального призначення. Завдяки цьому спрощується й здешевлюється пошук необхідної інформації для обґрунтування управлінських рішень, створюються передумови повторного чи багаторазового використання передусім первинних даних виробничого обліку витрат та результатів за їх разової фіксації. В кінцевому підсумку дотримання цього принципу дозволяє з максимальною ефективністю використати нагромаджену інформацію.

7. Наскрізна уніфікована стабільна систематизація та коду­вання всіх планово-облікових номенклатур. Даний принцип тісно пов'язаний з попереднім І вимагає сталої й вичерпної структуризації всіх інформаційних потоків системи управління витратами: про структурні підрозділи, їх спеціалізацію; перелік вироблюваних продуктів; склад витрат за статтями, статей за частинами; перелік використовуваних технологічних матеріалів; про цінову інформацію, персонал, засоби виробництва і т. ін. Особливо необхідна така уніфікація в умовах комп'ютеризації облікових процедур. Вона дозволяє швидко й точно ідентифікувати предмет інформаційного запиту з боку керівництва, безпомилково відшукати потрібні дані, за потреби обробити їх і таким чином забезпечити прийняття обґрунтованого управлінського рішення. Одночасно створюються технічні передумови використання інформації за багатьма напрямами.

8. Принцип бюджетного (кошторисного) методу управління витратами, собівартістю й дохідністю підприємства передбачає: а) визначення сфери діяльності господарства та його внутрішніх складових як центрів відповідальності; б) планування (складання) бюджетів структурних одиниць відповідно до їхніх диференційованих у межах підприємства економічних функцій; в) узагальнення (сумування) бюджетів підрозділів і одержання генерального бюджету підприємства; г) визначення відповідності показників генерального бюджету стратегічним цілям підприємства; д) уточнення генерального бюджету та бюджетів підрозділів; е) організацію контролю за виконанням бюджетів.

9. Принцип взаємодії підрозділів підприємства через дані бюджетів передбачає визначення регулюючих параметрів внутрігосподарського обміну продукцією та послугами за допомогою цінових інструментів трансфертної природи. Завдяки цьому створю­ються передумови організації виробництва на засадах замкненого циклу, що дозволяє підприємству загалом пропонувати на відкритому ринку продукти високого ступеня готовності до кінцевого споживання. Бюджетні та звітні матеріали створюють систему «опорних точок» внутрігосподарських економічних відносин.

2. Особливості впровадження системи управління витратами в центрах витрат

Розробляється система оперативного контролю витрат протягом року, обліку та документообігу.

1. Протягом року для обліку витрат на виробництво продукції рослинництва ведеться рахунок 23. На ньому відображаються затрати праці та її оплата працівникам на кінно-ручних роботах, вартість технологічних матеріалів, робіт та послуг, утримання основних засобів, крім машинно-тракторного парку (МТП), та інші прямі витрати, обліковуються витрати на ремонтні роботи технічних засобів, закріплених як за бригадою, так і за іншими виробничими підрозділами. Протягом року ведеться дебетова сторона цього рахунка, а наприкінці року він закривається на рахунок 91. На останньому відображаються витрати на утримання машинно-тракторного парку даного підрозділу (дебетова сторона), а також виконані тракторами умовні та самохідними комбайнами фізичні гектари у плановій оцінці (кредитова сторона). Як і 23-й рахунок, 91-й відіграє роль нагромаджувального регістру розподілюваних витрат. Наприкінці року по 23-му рахунку визначається сальдо як різниця між витратами на ремонтні послуги власному (бригадному) МТП і послуги іншим підрозділам, що розглядаються як доходи рільничо-тракторної бригади. Це сальдо переноситься в дебет 91-го рахунка разом із нагромадженими на ньому витратами на утримання МТП і розподіляється за об'єктами обліку витрат рослинництва, визначених на рахунку 23. Ба­зою розподілу витрат 91-го рахунка виступають умовні еталонні гектари. Таким чином, протягом року прямі технологічні витрати рослинництва ведуться відокремлено: на 23-му — ремонтні роботи, 91-му — витрати на утримання МТП у повному обсязі (крім ремонту), на 23-му — прямі технологічні витрати (крім МТП).

2. Для обліку паливно-мастильних матеріалів, витрат праці та її оплати трактористам-машиністам крім облікового листа тракториста-машиніста, безпосередньо призначеного для цього документа, використовується ще кілька додаткових, а саме: шляховий лист, лімітно-заправна картка, накладні у випадках використання трактора для перевезення технологічних матеріалів та продукції рослинництва. Додаткові документи оформляються як повноцінні бухгалтерські документи. Шляховий лист видається бухгалтером бригади кожному трактористу один чи кілька разів на місяць (за потреби). У цьому документі щодня зазначаються: дата виконання роботи, її назва та підрозділ-замовник, обсяг виконаної роботи у відповідних одиницях, в окремих випадках — відпрацьований час. Підписом керівника підрозділу-замовника підтверджуються обсяги виконаних робіт. У лімітно-заправній картці вказуються ліміти пального та мастил і підтверджуються підписами бригадира (або обліковця бригади) й заправника. Дані шляхового листа та лімітно-заправної картки переносяться в обліковий лист тракториста-машиніста і разом з іншою інформацією відповідним чином обробляються для визначення кількості умовних еталонних гектарів, витраченого пального за нормою й фактично, витрат праці та її оплати. Крім передбачених формою облікового листа даних у ньому щодня вказуються залишки основного пального. Дані облікового листа в подальшому використовуються для:

— нарахування заробітної плати трактористам-машиністам;

— складання нагромаджувальних регістрів для 91-го рахунка;

— ведення журналу-аналізу використання МТП. Обробку облікових листів веде бухгалтер бригади.

3. Для обліку затрат праці та її оплати іншим працівникам рослинництва (на кінно-ручних роботах) використовується типова форма 67, яка ведеться обліковцем бригади і використовується для внесення записів до рахунка 23 через нагромаджувальні регістри довільної форми.

4. Первинним документом обліку затрати технологічних матеріалів (насіння, добрив, засобів захисту рослин) виступає накладна. Як правило, її виписує агроном із захисту рослин на одер­жання бригадиром певної кількості технологічних матеріалів. При цьому вказуються і напрями їх використання та відповідні облікові об'єкти (культури). На підставі накладної затрати відповідних матеріалів відображаються на рахунку 23. Використовується також форма 117 — акт про затрату технологічних матеріалів рослинництва (насіння, добрив, засобів захисту рослин).

Практикується попереднє складання агрономом лімітно-забірних відомостей на насіння, добрива, гербіциди для всіх бригад, які за­тверджує керівник господарства. Згідно з відомостями виписуються накладні, що відіграють роль первинних документів для відображення в обліку відповідних витрат.

5. Роботи та послуги, надані бригаді, обліковуються бухгалтеріями чи спеціалістами підрозділів-виконавців — автомобільних вантажних парків, служб електро- й газопостачання. В цих струк­турних одиницях ведуться первинні документи (шляховий лист вантажного автомобіля та ін.) і відповідні нагромаджувальні регістри. У первинних документах надання послуг підтверджується підписом керівника підрозділу-одержувача. Затверджена підписом у первинних документах кількість (обсяг) послуг зазначається у накладній, на підставі якої тракторна бригада відображає вартість робіт та послуг на рахунках 23 і 91. З електро- й газопостачання, послуг зернотоку єдиним документом на обсяг і вартість послуг внутрішніх допоміжних підрозділів господарства виступає накладна. До її складання в регістрі довільної форми вказуються обсяги послуг, погоджені з керівництвом бригади.

6. Для спецодягу фахівець з охорони праці або керівництво профспілкової організації складає поіменні списки на його видачу відповідно до чинних норм. Бригадир одержує її з центрального складу за накладною, яка є документом для віднесення витрат на рахунок 23.

Обслуговування польових робіт (обіди) оформляється замовленням бригади, списками робітників з їхніми підписами про обіди, додатковими документами на одержання цих послуг.

Розглянемо впровадження системи управління витратами скотарства на прикладі молочнотоварної ферми. В основу побудови системи управління витратами на фермі покладено складання виробничого бюджету доходів та витрат, за допомогою якого проводиться контроль виробничої діяльності підрозділу й стимулювання його працівників за перевищення умовного прибутку (збитку), розрахованого в бюджеті. Для виробництва продукції фермі надаються матеріальні ресурси. Протягом року вироблена продукція передається дирекції товариства. Перелік продукції та ресурсів, а також ціни на них фіксуються в додатках до внутрігосподарського договору між підрозділом і дирекцією товариства (додаток). Передбачається, що ферма одержує матеріальні ресурси й передає вироблену продукцію дирекції за фіксованими цінами. Зміна цін на ресурси та продукцію протягом року не допускається. Такі ціни максимально наближені до ринкових, крім кормів власного виробництва, які оцінюються за собівартістю. Це дає працівникам підрозділу можливість опанувати основи ведення господарської діяльності в ринкових умовах та в майбутньому перевести ферму на самофінансування і самостійне оперування на відкритому ринку.

Упровадженню системи управління витратами в підрозділі передує аналіз виробничо-господарської діяльності. Це дає змогу виявити особливості та роль підрозділу в господарстві.

Основними видами продукції на фермі є молоко і приріст, побічною продукцією — приплід та гній. Тому об'єктами для формування витрат є виробництво молока і приросту. Відповідно по фермі розробляються два річних виробничих бюджети витрат та доходів. Перед складанням виробничого бюджету разом зі спеціалістами господарства розробляють рух поголів'я на фермі, де розраховують помісячно кількість тварин і обсяги виробництва продукції. За основу для розрахунку беруть науково обґрунтовані показники продуктивності тварин з урахуванням якості поголів'я, годівлі та фактичну місткість виробничих приміщень у господарстві.

Витрати у виробничому бюджеті поділяють на змінні й постійні. До змінних відносять витрати, що змінюються пропорційно до обсягів виробництва, а до постійних — ті, що залишаються сталими при зміні обсягів виробництва. Крім того, постійні витрати поділено на умовно-постійні (залежать від кількості поголів'я) та фіксовані (ремонти, послуги сторонніх організацій).

Процес підготовки до впровадження системи управління витратами в такій галузі тваринництва, як свинарство, відбувається у три етапи.

На першому етапі здійснюють аналіз виробничо-господарських особливостей підрозділу:

— визначають рівень господарської самостійності;

— розробляють схему руху ресурсів, що надходять у підрозділ;складають схему руху продукції, яка передається в інші підрозділи або реалізується за межі господарства;

— аналізують результати діяльності підрозділу за попередні періоди.

Як правило, єдиним об'єктом формування витрат тваринництва на свинофермі є виробництво тваринницької продукції. Готують такі основні вихідні документи:

1. Положення про внутрігосподарські відносини в господарстві.

2. Положення про структурний підрозділ господарства.

3. Внутрігосподарський договір між дирекцією господарства та свинофермою.

4. Посадові інструкції для завідуючого фермою і бухгалтера ферми.

Загальними положеннями внутрігосподарського договору передбачено:

— перелік майнових ресурсів, який дирекція передає підрозділу для виробництва продукції та надання послуг;

—обсяги виробництва продукції та внутрігосподарські ціни на неї;

—обсяги постачання ресурсів і внутрігосподарські ціни на них; —виробничий бюджет та бюджет доходів і витрат;

3.Суть ефективності управління в організації

У загальному вигляді ефективність організації можна охарактеризувати як співвідношення між ціною продукції, її собівартістю та якістю. У ринковій економіці це співвідношення має певні закономірності — зростання якості продукції призводить як до збільшення виробничих витрат, так і до підвищення ціни. Однак темпи зростання собівартості повинні бути нижчими за темпи збільшення ціни. Якщо ж відбувається зворотний процес, то він означає зниження ефективності діяльності організації.

Оскільки в сільському господарстві ціна визначається ринком — попитом і пропозицією на продукцію та законом середньої норми прибутку, то її рівень є величиною відносно постійною (в короткостроковому періоді). В цих умовах підвищення ефективності діяльності організації в даній галузі можливе переважно за рахунок зменшення витрат у розрахунку на одиницю продукції (питомих виробничих витрат) і поліпшення якості продукції. У свою чергу, зменшення собівартості одиниці продукції та поліпшення її якості можливе виключно через упровадження відповідних технологій виробництва, зберігання й переробки продукції.

Крім цього, необхідно враховувати іншу специфіку діяльності організацій у сільському господарстві, що полягає у формах власності на засоби виробництва (землю і капітал) та у формах організації виробництва. Передусім це стосується фермерських гос­подарств, які становлять основу аграрного виробництва країн з ринковою економікою. Відмінність класичного фермерського господарства від капіталістичного, характерною ознакою якого є використання найманої праці, полягає в тому, що фермерські господарства ґрунтуються на праці фермера та членів його сім'ї. Тому для фермерських господарств критерієм ефективності ви­ступають загальна сума виручки від реалізації продукції та вало­вий дохід, тоді як для капіталістичного господарства — прибуток. Пояснюється це тим, що, виступаючи одночасно в ролі власника засобів виробництва, менеджера і працівника, фермер фіксовано не поділяє свій дохід на прибуток та заробітну плату. Межа між прибутком і заробітною платою у фермерському господарстві є досить гнучкою. Саме такою гнучкістю й пояснюєть­ся той факт, що протягом кількох років фермерське господарство може отримувати збитки й залишатися при цьому на ринку продукції, яку виробляє.

Однак з розвитком економіки спостерігається чітка тенденція як до укрупнення фермерських господарств, так і до їх поступового перетворення на капіталістичні. Тому не випадково нині близько 20 % фермерських господарств у США та країнах Західної Європи виробляють понад 80 % сільськогосподарської про­дукції. У процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств в Україні також створювалися фермерські господарства. Однак у більшості випадків вони є фермерськими лише за формою, а капіталістичними — за суттю, адже ґрунтуються виключно на найманій праці.

4. Напрями підвищення прибутковості виробництва

Як уже підкреслювалося, основною метою діяльності підприємства є збільшення його прибутку (доходу). Загалом зростання прибутку може здійснюватися за такими основними чотирма напрямами: зростання цін, зниження виробничих витрат, удосконалення структури кінцевих продуктів, підвищення вартості кінцевих продуктів. Однак кожен з цих напрямів має безпосередній зв'язок з формуванням та функціонуванням виробничих витрат і зводиться до таких методів підвищення прибутковості виробництва крізь призму виробничих витрат:

1. Збільшення прибутку за незмінних постійних витрат. У цьому випадку можливі два шляхи. По-перше, підвищення прибутку за рахунок поліпшення організації господарства, зокрема шляхом упровадження нових організаційних форм господарювання, вдосконалення маркетингу, впровадження досягнень науково-технічного прогресу і т. ін. По-друге, зростання прибутку можна досягти за рахунок реструктуризації виробництва — на­рощування прибуткових галузей та видів продукції за відповідного скорочення менш прибуткових.

2. Підвищення прибутку за збільшення постійних витрат. Це означає абсолютне розширення виробництва за рахунок прибуткових галузей і видів продукції, впровадження нових технологій, підвищення якості продукції тощо.

3. Зростання рівня рентабельності господарювання за скорочення постійних витрат та незмінної суми прибутку. Виходячи з формули визначення рівня рентабельності, де чисельник позначає прибуток, а знаменник — виробничі витрати, певне зменшення знаменника за незмінного чисельника відповідно збільшить результативний показник. Досягти скорочення постійних витрат за незмінної абсолютної суми прибутку можна завдяки їх перегрупуванню за видами продукції, відповідно скоротивши й розширивши виробництво певних видів продукції.

4. Підвищення рівня рентабельності господарювання за зниження постійних витрат та абсолютної суми прибутку. Такий процес може відбуватися за умови, що темпи зниження постійних витрат перевищують темпи скорочення абсолютної суми прибутку.

Доречно підкреслити, що показник рівня рентабельності не є тотожним показнику рівня прибутковості, що досить часто сплутуються як у літературі, так і в усних виступах окремих економістів. Не відкидаючи доцільність розрахунку показника рівня рентабельності виробництва як такого, що характеризує ступінь від­дачі виробничих витрат, слід зазначити, що показник рівня прибутковості значною мірою характеризує саме кінцеву ефективність виробництва. Адже з позиції макрорівня, суспільства загалом кінцевим результатом виробництва є рівень цін, за якими реалізується продукт (робота, послуга). У свою чергу, рівень цін залежить від затрат праці, втіленої в продукт. Водночас ефект від продукту визначається рівнем затрат робочого часу споживача продукту. В цьому зв'язку деякі вчені пропонують відповідні методики розрахунку ефективності праці, які ураховували б названі критерії.

Однак запропоновані методики є досить складними і навряд чи можуть бути застосовані в широкій господарській практиці, тому що передбачають використання значної кількості додаткових, визначених розрахунковим шляхом показників, які на рівні підприємств не можуть бути одержані. Це такі показники, як рівень реального задоволення відповідної кінцевої потреби за певними видами продукту, затрати сукупного робочого часу, виробництво продукції, суспільно необхідні результати і витрати, втілені в продукті, тощо.

Тому на мікрорівні показником, що відповідає вимогам кінцевої ефективності виробництва, є рівень його прибутковості, що визначається як відношення прибутку (доходу) до виручки від реалізації продукції, або відношення прибутку на одиницю продукції до її ціни. Економічна сутність цього показника полягає в тому, що він відповідає всім критеріям суспільної ефективності — зниженню собівартості продукції, зростанню обсягів її виробництва і реалізації, а також підвищенню рівня споживчої вартості продукту. Рівень прибутковості гнучко реагує на рух ціни як серцевини економіки, відображаючи її динаміку й оцінюючи ефективність виробництва адекватно цій динаміці.

Дата добавления: 2014-01-07