Органели

Ядро має форму округлу, овальну, видовжену. В клітині може бути одне або декілька ядер. Ядро має діаметр приблизно 10 мкм. В різних клітин розміри ядер різні. Великі ядра бувають у молодих, меристематичних клітинах, вони можуть займати до ¾ об”єму всієї клітини.

Зовні ядро покрите оболонкою, яка складається із двох мембран, між якими є перенуклеарний простір. Зовнішня мембрана має вирости, які безпосередньо переходять в стінки ендоплазматичної сітки. Це забезпечує постійний контакт між ядром і цитоплазмою. Всередені ядра є зерниста основна речовина (ядерний сік, або нуклеоплазма), в якій розміщені хромосоми і ядерце. Хроматин складається із ДНК та гістонових і негістонових білків, незначної кількості РНК і ліпідів. В ядерці відбувається синтез матеріалу рибосом і утворення ядерних білків. Хромосоми побудовані з ДНК, які з’єднані з молекулами білків-гістонів. Форма хромосом різноманітна і специфічна для даного виду організмів. Довжина хромосом до 20 мкм і в ній компактно вкладена молекула ДНК довжиною до 2 см. В окремих ділянках хромосом (локусах) розташовані певні гени, які несуть інформацію для синтезу білків. Ядерний геном містить генетичну інформацію (записану послідовністю нуклеотидів в молекулі ДНК) про будову всіх ферментів (їх близько 10000): структурних білків РНК клітини, в також про регуляторні механізми їх синтезу.

Ядерна оболонка пронизана порами, діаметром 10-20нм, через які транспортуються нуклеїнові кислоти і білки. Число хромосом для кожного виду є сталим. В нуклеоплазмі ядра знаходяться ферменти і кофактори, які необхідні для забезпечпння процесів реплікації і транскрипції ДНК, молекули різних РНК, ферменти.

Ядро є носієм спадкової інформації клітини.

Пластиди – органоїди, які властиві тільки рослинним клітинам. Розрізняють три типи пластид: безколірні – лейкопласти, зелені – хлоропласти, забарвлені в жовті і червоні кольори – хромопласти.

Можливий перехід одних пластид в другі (позеленіння картоплі).

Хлоропласти мають форму двояковипуклої лінзи, розмір їх близько 4-6 мк. В клітині їх може бути 25-50. Зовні хлоропласт покритий оболонкою, яка складається із двох ліпопротеїнових мембран. Між ними є перепластидний простір. Внутрішня мембрана утворює потовщені інвагінації – тилакоїди, які можуть мати форму дисків і називаються тилакоїдами гран. Декілька таких телакоїдів розміщуються один над одним і формують стопку – грану. Другі телакоїди, які зв’язують між собою грані, називаються тилакоїдами строми, ще є пригранні тилакоїди. До складу мембран, які утворюють грани, входять зелений пігмент хлорофіл.

Саме тут проходять світлові реакції фотосинтезу - поглинання хлорофілом світлових променів і перетворення енергії світла в енергію збуджених електронів.

Хімічний склад хлоропластів % на суху масу: білок – 35-55%, ліпіди – 20-30%, вуглеводи – 10%, РНК – 2-3%, ДНК – 0,5%, хлорофіл – 9%, каротиноїди – 4,5%, Fe – 80%, Zn – 70%, Cu – 50%(Fe,Zn, Cu - від загального вмісту в клітині).

Хлоропласти в клітині рухаються, для них характерний фототаксис. Хлоропласти володіють певною автономією в системі клітини. В них є власні рибосоми, ДНК, ферменти, які беруть участь у синтезі білка.

Мітохондрії – дрібні тільця округлої і продовгуватої форми, розміром 0,5-1,5мк. В клітині їх може бути від 100 до 3000. Мітохондрії оточені оболонкою, яка складається з двох ліпопротеїнових мембран.

Між ними є проміжок. Внутрішня мембрана має вирости, які називаються кристами. Між кристами знаходиться матрикс. Внутрішня мембрана оболонки мітохондрій і утворювані нею кристи побудовані з впорядковано розміщених ферментів. Завдяки кристам робоча поверхня мембран всередені мітохондрій дуже велика. Ряд ферментів знаходиться в матриксі. За допомогою ферментів мітохондрій здійснюється внутріклітинне дихання і запасання енергії, яка при цьому звільняється у формі АТФ. У мітохондріях проходить розчеплення піровиноградної кислоти до СО₂ і Н₂О. Мітохондрії – це силові станції клітини. Мітохондрії, як і хлоропласти є напівавтономними генетичними центрами клітини. В них є рибосоми, ДНК і ферменти, які здатні синтезувати білок. Завдяки цьому мітохондрії можуть розмножуватися…

Ендоплазматична сітка – це система каналів, цистерн, оточених мембраною, товщиною 5–6 мм. ЕР може бути гладкий (агранулярний) і гранулярний. На зовнішній поверхні каналів гранулярного ретикулюма розміщуються рибосоми. На мембранах ЕР розміщені ферменти і тому він є конвеєром для ферментативного перетворення і синтезу речовин, а також є магістралями для транспорту речовин по клітині. Починається ретикулюм від зовнішньої мембрани оболонки ядра, розгалужується і підходить до різних органоїдів цитоплазми, а також до плазмолеми. Таким чином, він зв’язує між собою всі частини клітини. Крім того, канали ендоплазматичного ретикулюма проходять через плазмодесми, з’єднуючи ретикулюм сусідніх клітин. Мембрани ендоплазматичної сітки розділяють клітину на компартменти, а також по них поширюються біоструми, які є сигналами, що змінюють вибіркову проникність мембран і активність ферментів.

Апарат Гольджі представлений диктіосомами. Кожна диктіосома являє собою систему мембран, складених стопкою. Порожнини між мембранами мають вигляд то вузьких щілин та плоских мішечків – цистерн, то піхурців. Їх форма змінюється в процесі роботи органоїда і залежить від ступеня наповнення міжмембранного простору речовинами, які виділяються і нагромаджуються. Очевидно, численні клітинні вакуолі, оточені тонопластом є продуктом діяльності аппарату Гольджі. Вони є пухирцями, які відірвались від нього, а потім збільшились у розмірах. Аппарат Гольджі особливо розвинутий у секреторних клітинах, в яких відкладаються, або виводяться назовні різні речовини. Він синтезує і виділяє речовини, які утворюють клітинну оболонку.

Пероксисоми і гліоксисоми – округлі органоїди діаметром 0,2 – 1,5 мкм оточені мембраною і містять гранулярний матрикс. Пероксисоми виконують функцію окислення гліколевої кислоти, яка синтезується в хлоропластах в процесі фотосинтезу і утворюється амінокислота гліцин, яка в мітохондріях перетворюється в серин.

В листках вищих рослин пероксисоми беруть участь у фотодиханні. Гліоксисоми перетворюють жирні кислоти в цукри за допомогою відповідних ферментів. Під час ферментативних перетворень в пероксисомах і гліоксисомах утворюється пероксид водню, який розчеплюється ферментом каталазою.

Рибосоми – це округлі частинки діаметром 20-30 нм. Частина їх прикріплена до зовнішньої поверхні мембран ендоплазматичної сітки, частина знаходиться у вільному стані в гіалоплазмі. В клітині знаходиться до 5 млн. рибосом. Вони є апаратами для синтезу білка. Рибосоми є в ядрі, мітохондріях і хлоропластах, де вони синтезують білки, з яких побудовані органоїди. Кожна рибосома складається із двох нуклеопротеїнових субодиниць. Субодиниці рибосом утворюються в ядерці, а потім поступають в цитоплазму, де і проходить утворення рибосом на молекулі мРНК.

Мікротрубочки – це трубочки з каналами всередині. Зовнішній їх діаметр 250 А. Іноді це подвійні трубочки. Стінки мікротрубочок побудовані з білкових молекул. Вважають, що мікротрубочки зв’язані із скоротливою активністю цитоплазми і її утворень. Із мікротрубочок під час поділу клітини утворюються нитки веретена. В клітинах, які не мають щільної оболонки мікротрубочки виконують опорну функцію, утворюючи внутрішній скелет клітини.

Сферосоми – це сферичні тільця, які добре заломлюють світло, діаметром 0,5 мкм. Вони містять ліпіди і тому їх часто називають ліпідними каплями (олеосомами). В них виявлені такі ферменти, як ліпаза і естераза. При проростанні насіння олійних культур вони функціонують разом з гліоксисомами і розчеплюють складні жири.

Вакуоля – утворення типове для рослинної клітини, це є порожнина заповнена клітинним соком і оточена мембраною (тонопластом). Вакуолю утворюють цистерни ендоплазматичної сітки, які зливаються. Вакуоля містить клітинний сік, в якому розчинені мінеральні солі, органічні кислоти, цукри, амінокислоти, білки. Крім цих речовин клітинний сік вакуолей містить феноли, таніни, алкалоїди, антоціани. У вакуолях є багато ферментів (в основному гідролази). Вакуоля – це місце де накопичуються і зберігаються поживні речовини клітини, а також шкідливі речовини, які за допомогою ферментів знешкоджуються.

До плазматичних включень відносяться жирові краплі, крохмальні і алейронові зерна. В основному плазматичні включення виконують роль запасних поживних речовин.

Дата добавления: 2014-01-07