Корупція як негативне соціально-правове явище

ТЕМА 15. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

План

1. Корупція як негативне соціально-правове явище.

2. Поняття «корупції», «корупційного діяння» та «корупційного правопорушення».

3. Склад корупційного правопорушення.

4. Особливості адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення.

Рекомендована література:

1. Мельник М. Корупція: проблеми визначення сутності і поняття. Вісник академії правових наук України. - Х.; 1998.- №3. – С.76.

2. Терещук О.В. Адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08/ Одес. нац. юрид. Акад. – Одесса, 2000. – С.11.

3. Про засади запобігання і протидії корупції»: Закон України від 07 квітня 2011 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.zakon.rada.gov.ua.

4. Тучак Р.М. Корупція як соціально–правове явище // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. – Х.: Вид–во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. – № 3 (30). – С. 203–209.

5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення: Закон України від 07 квітня 2011 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.zakon.rada.gov.ua.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон УРСР від 18 груд. 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. − № 51. − С. 1122.

В Україні корупція є однією з проблем, яка потребує невідкладного розв’язання. Вона підриває демократичні інститути, моральні та етичні цінності і справедливість, завдає шкоди сталому розвитку й принципу верховенства права, національній безпеці та становленню громадянського суспільства.

Особливої гостроти проблема боротьби з корупційними правопорушеннями набула перш за все в зв’язку з почастішанням виявлення випадків зловживання службовим становищем серед державних службовців (службовців органів місцевого самоврядування) або інших осіб, на яких покладено виконання функцій держави, а також відсутністю ефективних методів боротьби з цим негативним явищем, вдосконаленням заходів та поліпшення рівня організації протидії корупції, низьким рівнем ефективності взаємодії з іншими органами та підрозділами, недосконалістю інформаційно-аналітичного забезпечення, недосконалістю процедур притягнення винних осіб до відповідальності, низьким рівнем довіри до влади з боку громадян.

Саме цьому, створення дієвої системи запобігання корупції, розроблення комплексних заходів для протидії цьому негативному явищу, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків є одним із пріоритетних напрямків розвитку держави.

Корупція – це соціальне явище, яке бере витоки у далекому минулому. Від античної доби й до сьогоднішніх днів значною проблемою політики в Європі є проблема контролю за особами та групами осіб, які ставлять власні інтереси вище за інтереси держави і суспільства в цілому. З появою такої соціальної групи, як чиновництво, корупція набула масштабного розмаху. Її міра та відвертість визначалися повнотою надання чиновництву влади над населенням та рівнем загального культурно-цивілізаційного розвитку самого суспільства.

Соціальна природа цього негативного явища з’являється практично одночасно з виникненням держави і полягає в наступному: державний апарат (державні службовці) у процесі свого розвитку поступово стає особливою сукупністю людей, відокремлених від інших, внаслідок специфічності їх соціального стану, що виражається у наділенні його представників владними повноваженнями публічного характеру. Звідси у них виникають особливі інтереси, що відрізняються за своїм змістом і спрямованістю від інтересів всіх інших членів суспільства. Такий стан викликає певною мірою «корозію» політичних інститутів і владних структур держапарату, що і породжує у певної категорії службовців солідарність у досягненні групової або особистої винагороди. Масштаби і характер корупції, як свідчить світовий досвід, знаходяться у прямій залежності від ролі і значення, яке надається державному апарату в соціальному управлінні суспільством. Наприклад, такі діяння були широко розповсюджені у часи Римської імперії, коли існував досить чисельний апарат, який мав значний вплив у суспільстві.

Ш.-Л. Монтеск’є зазначав, що при доступі до соціальних благ завжди виникає спокуса використати їх в особистих інтересах. У своїх працях він писав, що будь-яка людина, яка наділена владою, схильна скористатися нею. Бажання скористатися своїм службовим становищем у сучасного чиновника теж виникає, як у давньоримського бюрократа.

Ш.-Л. Монтеск’є не єдиний з давніх мислителів, які замислювались над сутністю корупції. Гегель писав, що та частина державної влади, яку придбав для себе окремий індивідуум, втрачена для державної влади загалом.

У середні віки і в період розвитку капіталізму через відносно незначний вплив держапарату на внутрішнє життя суспільства негативні наслідки цього явища були не так помітні.

Достатнього теоретичного осмислення проблеми корупції не було аж до другої половини XX сторіччя. Але пізніше, через поширення масштабів втручання держави в економіку й інші сфери життя суспільства відбувається зріст чисельності держапарату і, як наслідок, збільшується його бюрократичний прошарок, який прагне діяти безконтрольно і стає живлячим середовищем для розвитку корупції.

Процеси глобалізації та інформатизації зумовили збільшення масштабу корупції. В умовах глобалізації корупція подолала державні кордони і стала явищем міжнародним. Ставки зросли, і незаконні махінації почали зачіпати інтереси і добробут не однієї людини чи країни, а багатьох країн. Становлення і розвиток процесів і інститутів, супутніх інформаційному суспільству, значно підвищили цінність інформації, до якої мають монопольний доступ ті чи інші категорії бюрократії.

Ще однією причиною розвитку та поширення корупції є виконання завдань управління. Розвиваючись по шляху вдосконалення структур управління, наука про управління підійшла до деякого порогу вдосконалення, зіткнувшись із проблемою конфлікту інтересів органу управління і приватного інтересу людини, що працює в цьому органі. Цей конфлікт – один з чинників, що породжують корупцію.

Корупція як правове явище визначається як комплексне складне поняття, яке охоплює сукупність взаємопов’язаних правопорушень, як кримінально-правових, так адміністративно-правових і дисциплінарних.

Такої думки дотримується більшість дослідників, які займаються проблемою корупції. Не зайвим буде відзначити, що з моменту проголошення незалежності України проблема визначення поняття «корупція» набула яскраво вираженого політичного характеру. Відсутність законодавчого визначення терміну «корупція» давала змогу багатьом політичним діячам та посадовим особам вести мову про те, що неефективність боротьби з корупцією в державі залежала від того, що не існувало її правового визначення.

На сьогоднішній день, питання подолання корупції все частіше висвітлюються вітчизняними науковцями та досить широкого оприлюднення набувають за допомогою засобів масової інформації. Шляхи та засоби протидії цьому негативному явищу є темою дискусій соціологів, юристів, економістів, політиків.

Таким чином, корупція як негативне соціально-правове явище виникло дуже давно, а його роль полягає у неправомірному використанні влади чи службових (посадових) повноважень та пов’язаних з ними можливостей для одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг особою, яка наділена владними повноваженнями, службовцем або іншою особою при цьому такими своїми діями чи бездіяльністю обов’язково порушуючи визначені та гарантовані Конституцією України права і свободи людини і громадянина в Україні.

Дата добавления: 2014-01-07