Принципи адміністративного процесу

Згідно з найбільш поширеним підходом термін “принцип” походить від лат. “principium” – начало, вихідний пункт, першооснова. Є.Ф.Губський вирізняє два аспекти терміна: “у суб’єктивному розумінні – як основне положення, передумова та в об’єктивному розумінні – як вихідний пункт, першооснова” ^[99]. Свого часу Аристотель писав про принцип як про першопричину в об’єктивному розумінні ^[100]. А.А.Пухтецька зазначає, що поняття “принцип” у європейських країнах усталено вживається з часів Середньовіччя, беручи початок від “давньофр. “principe” та лат. “principium”, які, у свою чергу, походять від лат. “princeps” – лідер, імператор ^[101].

Звертаючись до поняття “правовий принцип”, зауважимо, що за радянського періоду розвитку правової науки теорія принципів права була предметом численних наукових дискусій.

Зокрема, ряд авторів віддавали перевагу широкому розумінню принципів права, так, Г.А.Барібашев, С.С.Кравчук зазначають, говорячи про принципи правового положення громадян, що під принципами необхідно розуміти керівні начала, провідні ідеї та установи, що лежать в його основі і виражають соціально-класову сутність, яке вбачається надто широким. Інший підхід щодо розуміння даного терміна акцентує увагу на провідній ролі закріплення принципами закономірностей розвитку суспільства, поєднуючи вказану ознаку з іншими ознаками даної категорії.

Так, на думку С.С.Алексєєва, принципами права є “основні, вихідні положення, юридично закріплюючі об’єктивні закономірності суспільного життя”. Окрему позицію займає Р.Дворкін, який визначив правовий принцип як “вимогу справедливості, неупередженості або іншого виміру моральності, цінності, які охоплюють усі ті роздуми, що формують рішення суду і якими він керується при застосуванні норм права”. Таке тлумачення принципу є можливим, але завузьким, таким, що охоплює лише одне з розумінь даної категорії. Дещо по-іншому визначено поняття “принцип” в контексті правових принципів узарубіжних довідково-енциклопедичних джерелах, серед них, як зазначає А.А.Пухтецька, можна виділити розуміння принципу як основоположної правди (істини), закону, доктрини або припущення. У межах цього підходу виділяється кілька напрямів тлумачення: “а) принцип як загальне правило або стандарт; б) принцип як сукупність моральних та етичних стандартів” ^[102].

У сучасній українській правовій доктрині дослідження поняття принципу права існують різнобічні підходи до проблеми, які у своїй єдності відображають складність, місткість, багатогранність категорії правового принципу. Так, С.Гусарєв підтримує точку зору, що “основними принципами є основні засади, вихідні положення, які... відображають сутнісні властивості права” ^[103]. У свою чергу, провівши ґрунтовне сучасне дослідження принципів права та розробивши новий теоретичний підхід до цієї категорії, А.М.Колодій визначив, що “принципи права – це такі відправні ідеї його буття, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими з сутністю права і складають його головні риси, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальнозначимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу” ^[104].

В той же час В.М.Селіванов абсолютно слушно підкреслює й інші не менш важливі ознаки принципів права, зазначаючи, що вони “не тільки пов’язують право з існуючими мораллю, культурою, економікою, ідеологією, політикою тощо, а й покликані забезпечувати єдність різних власне юридичних форм і процесів, правових ідеалів, ідей, концепцій, теорій, в яких виявляється політична сутність даного права як демократичного або, навпаки, тоталітарного” ^[105].

Узагальнення та аналіз наведених точок зору надає можливість стверджувати, що принципи права ‑ це вихідні керівні ідеї, що відображають об’єктивно складені закономірності розвитку суспільства, держави і права, закладають основи правової системи, визначають характер, напрями реалізації правових норм, нормотворення як напрямів розвитку та регулювання правовідносин у державі.

Сьогодні юридичної наукою вироблені підходи до побудови системи принципів права.

Виокремлюють такі групи принципів: принципи публічного права і принципи приватного права; принципи процесуального і принципи матеріального права, загальноправові, соціально-політичні, морально-етичні і власно правові принципи.

Отже, адміністративний процес також ґрунтується на системі принципів. Основоположними ідеями даного правового явища є: верховенство права, законність; гуманізм; рівноправність; об'єктивна (матеріальна) істина; публічність; стадійність; усність та безпосередність; диспозитивність; швидкість i економiчнiсть; здійснення процесу національною мовою; вiдповiдальнiсть посадових осіб.

Принцип верховенства права. Виступає загальним принципом для всієї адміністративно-процесуальної діяльності. Останнім часом саме цей принцип привертає значну увагу вчених-адміністративістів, і досить активно обговорюється в літературі^[106]. Принцип верховенства права є новим явищем для України, а тому існують об'єктивні труднощі щодо його реалізації. Тому професор В.Б. Авер’янов наголошує на тому, що принцип верховенства права потрібно доктринально тлумачити як об'єднання вимог, що забезпечують: по-перше, підпорядкування діяльності всіх без винятку державних інститутів потребам реалізації й захисту прав людини; по-друге, пріоритетність цих прав перед всіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави^[107]. Слід зауважити, що навіть на науковому piвнi немає єдиного підходу щодо розуміння цього принципу. Одні дослідники вважають, що під верховенством права слід розуміти панування права, пріоритетність у суспільстві, насамперед, прав людини^[108], другі – що це кодекс правил, які легітимізовані суспільством i базуються на досягнутому piвнi соціальної етики^[109], тpeтi вважають, що верховенство права має здійснюватись у сфері таких загальнолюдських морально-правових цінностей, як справедливість, свобода, гуманізм, а також таких формально-регулятивних цінностей права, як нормативність та рівність уcix перед законом^[110]. Останнім часом на офіційному рівні відбуваються спроби дати визначення цього принципу, насамперед, прийнятий КАСУ встановлює, що згідно з ч. 1 ст. 8 КАСУ людина, її права i свободи є найвищими цінностями та визначають зміст i спрямованість діяльності держави^[111].

Принцип законності. Цей принцип означає здійснення державними органами і посадовими особами всіх властивих функцій у суворій відповідності з чинною Конституцією, законами та підзаконними актами, відповідно із встановленою у законодавстві компетенцією^[112]. Законність у адміністративних провадженнях полягає у тому, що адміністративний процес здійснюється на основі спеціальних адміністративно-процесуальних норм в межах встановленої компетенції. Процесуальним елементом законності є чітке дотримання процедури, тому індивідуально-конкретні справи розглядаються і вирішуються за допомогою прийомів, закріплених у нормативних актах з вимогою законності^[113]. Варто відмітити, що особливістю цього принципу є те, що, наприклад, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ч.1 ст. 7 КУпАП). Крім того, чітко підкреслюється, що провадження у справах про адміністративні правопорушення (проступки) здійснюється на основі суворого додержання законності і застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу, зокрема працівниками міліції провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч.2 ст. 7 КУпАП).

Принцип гуманізму. Суть цього принципу полягає в повазі до гідності і прав свободи. Радянські науковці приділяли увагу поширенню гуманізму як в сфері правозастосування, так і в адміністративному процесі. Найбільш змістовно цей принцип проявляється у відносинах особи і держави. Характер цих взаємовідносин, на думку О.В. Петришина, вказує на ступінь визнання державою пріоритету та верховенства права. Він переконаний, що поняття правової держави повинно мати гуманістичний зміст^[114]. Тому гуманізм належить до принципів, що є визначальними при побудові та діяльності апарату держави, суть якого полягає у прерогативі загальнолюдських цінностей над будь-якими та сприянню задоволення інтересів особи і суспільства в цілому. Крім того, гуманізм присутній у всіх принципах правозастосування.

Принцип рівноправності. Означає рівність громадян перед законом. Цей принцип закріплений у частині 2 статті 24 Конституції України. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Особливого значення вказаний принцип набуває в процесі реалізації громадянами свого правового статусу в адміністративній сфері, оскільки будь-який суб’єкт адміністративно-правових відносин має визнаватися рівними і йому має бути забезпечена реальна можливість справжньої реалізації рівності. Це проявляється в тім, що під час розгляду справи по відношенню до людини й громадянина застосовуються однакові для всіх нормативно-правові акти (матеріальні норми й адміністративно-процесуальні правила). Для жодної особи не створюються сприятливі або позитивні умови в ході розгляду справ. Тому на людину, громадянина, посадову особу, незалежно від її службового статусу діють в рівній мірі норми закону незалежно від майнового стану, статі, роду, характеру занять тощо.

Принцип об’єктивної істини. У науковій літературі протиставляється фактична істина формальній, тому як фактична випливає з останньої не інакше як при винесенні уповноваженою особою рішення із задокументованих даних^[115]. У цьому випадку компетентна на те особа не робить відповідних юридичних висновків, а спирається лише на правильне оформлення документів, тоді як основою має бути висвітлення із вірогідної інформації правильних висновків. Цей принцип має виключати всі можливі прояви суб’єктивізму у разі його чіткого виконання. Тому принцип об’єктивної істини проявляється у вимозі правильно і повно відображати фактичні обставини справи у відповідних на те процесуальних документах, і рішення по адміністративній справі має базуватись лише на фактах реально існуючої дійсності. Такі вимоги мають бути побудовані ще й з урахуванням такої філософської категорії, як пізнання, відповідно до якої об’єктивна реальність існує незалежно від суб’єкта і вважається істиною у разі адекватного відбиття справжніх обставин справи в свідомості суб’єкта.

Принцип публічності. В загальному розумінні публічність (або офіційність) – це здійснення процесу владно, від імені влади чи держави. Л.В. Коваль^[116], М.М. Марченко та ряд зарубіжних учених^{[117];[118];[119]} стверджують, що ініціатором правозастосовчого процесу може бути лише держава або особа, що виступає за її дорученням. Більше того, у статті 5 Конституції України передбачено, що така діяльність здійснюється державою та органами місцевого самоврядування.

Принцип стадійності. Структурабудь-якого процесу правозастосування складається із певних логічно пов’язаних між собою стадій. Так, дотримання визначених стадій сприяє повному й послідовному з’ясуванню обставин справи, забезпеченню законності й об’єктивності, а також можливості захисту своїх прав й законних інтересів шляхом оскарження рішення правозастосовчого органу.

Принцип усності та безпосередності. Ці принципи тісно пов’язані між собою і є загальними для всього процесу загалом^[120]. Під принципом усності розуміється особисте озвучення всіма учасниками процесу своїх міркувань щодо процедурних питань по суті справи ^[121]. б’єктивне вираження дій в усній формі забезпечує можливість кращого сприйняття процесуальних дій, які здійснюються учасниками адміністративного провадження, і розкриття їх змісту. Під принципом безпосередності розуміється самостійність сприйняття та оцінки правозастосовцем первісних доказів у справі. Цей принцип вимагає, щоб між органом, який здійснює провадження, та іншою стороною, яка бере участь у з'ясуванні обставин справи, було якомога менше посередніх елементів, що впливають на внутрішнє переконання тих, хто приймає рішення. Таким чином, принцип безпосередності полягає в об’єктивному вираженні процесуальних дій, насамперед, безпосередньому сприйнятті компетентним суб’єктом процесуальних дій, що здійснюються учасниками адміністративного провадження.

Принцип диспозитивності. Ідея цього принципу полягає в тому, що будь-яка особа, яка є одним з учасників адміністративно процесу має змогу на свій розсуд розпоряджатися своїми правами. Йдеться про те, що особа у адміністративному провадженні має право знайомитись з матеріалами справи, заявляти клопотання, звертатись до послуг перекладача, а також в передбачених законом випадках – оскаржувати постанову по справі.

Принцип національної мови провадження. Цей принцип випливає з аналізу ст. 10 Конституції України, відповідно до якої державною мовою в Україні є українська.

У ст. 3 Закону України “Про мови” зазначається, що в роботі державних, громадських органів підприємств, закладів, органiзацiй, розташованих у місцях мешкання бiльшостi громадян іншої нацiональностi, поряд з українською може використовуватися мова нацiональностi або мова, яка прийнятна для всього населення.

Стаття 5 забезпечує громадянам право звернутися до державних, громадських та iнших органiзацiй мовою, яка прийнятна для сторiн. Вiдмова посадової особи прийняти i розглядати звернення громадянина на пiдставi незнання мови, якою вiн звернувся, тягне вiдповiдальнiсть згiдно iз законодавством.

У ст. 19 зазначається, у разi коли особа, що притягується до адмiнiстративної вiдповiдальностi, не володiє мовою, на якiй здiйснюється адмiнiстративне провадження, то вона може виступати рiдною мовою i користуватися допомогою перекладача.

Принцип швидкості та економічності. Цей принцип є наслiдком оперативностi як властивостi управлiнської дiяльностi. Вiн забезпечується закрiпленням у законодавствi строкiв, у межах яких здiйснюється провадження по iндивiдуальних справах, виконуються рiшення.

Принцип відповідальності посадових осiб. Порушення встановленого порядку адмiнiстративно-процесуальної дiяльностi, бюрократичне ставлення до громадян та їхнiх звернень тягне застосування до винуватцiв заходiв дисциплiнарної, матерiальної та кримiнальної вiдповiдальностi.

Так, ст. 27 Закону “Про об'єднання громадян” передбачає вiдповiдальнiсть посадових осiб легалiзуючих органiв за порушення законодавства про об'єднання громадян.

Дата добавления: 2014-01-07