Школа і виховання в Запорозькій Січі

За словами М. Грушевського період існування Запорозької Січі – це найбільш яскравий, найбільш цікавий період українського життя. Першу Січ на о. Хортиці побудував волинський князь Дмитро Вишневецький, який для боротьби з татарами зібрав кілька сотень козаків. Д. Яворницький, автор тритомника “Історія Запорозьких козаків”, вважав, що січ – назва столиці, і походить вона від слів сікти, висікати. З історії відомо, що було 8 січей – Запорозька, Кам’янська, Олешківська, Базавлуцька, Микитинська, Покровська, Томаківська, Чортомлицька. У словнику половецької мови 1303 р. “козак ” – це значить вартовий, вояк. Запорозька Січ була першою в Європі республікою з демократичним устроєм. Західні автори XVII i XVIII ст. (П. Шевальє, Л. Боплан, Г. Мюллер, Й. Шеррар, Й. Енгаль, П. Меріме, Ш. Лезюр) порівнюють Запорозьку Січ з уславленими містами-державами античності та рицарськими орденами середньовіччя: “виховані як спартанці” (Й. Шеррар), “можуть змагатися зі спартанцями суворістю свого виховання” (А. Віміни). За словами Д. Яворницького доступ на Січ був вільний кожному чоловікові за таких 5 умов: бути вільною і неодруженою людиною, розмовляти українською мовою, присягнути на вірність російському цареві, сповідати православну віру і пройти певне навчання.

“Церква з дзвіницею, з одного боку шпиталь, а з другого – школа, становили необхідні деталі кожної православної парафії запорізького краю”, - писав Д. Яворницький. Були на Січі школи музики і співу. У 1652 р. Б. Хмельницький видав універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл з підготовки кобзарів, лірників і взяв їх під свою опіку. Це були перші музичні школи України. Учителями працювали козаки-кобзарі, заняття з учнями проводились індивідуально. Гра піднімала запорожців на бій з ворогом, кобзарі і лірники розносили славу про подвиги козаків по всій Україні.

Перша школа на Січі, відкрита в 1576 р., послужила зразком для виникнення осередків на всій території козацьких вольностей. У реєстрах козаків XVI ст. зустрічаються записи січових учителів “ Денник бакалавр ”, “ Добрий дяк бакалавр ” та ін.

Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, заборонялося перебування там жінок. Навіть отамани залишали свої сім’ї десь за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара. Батьки прибували на Січ з синами, щоб ті навчилися грамоти і військової справи. Траплялось, що шукаючи порятунку від панської сваволі, діти добиралися туди самі.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, там навчалися хлопчики-джури. Школа мала два відділи: в одному вчилися ті юнаки, що готувались на паламарів і дияконів (30 учнів); у другому відділі – молодиків – вчились сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти (біля 50 осіб), тут учили дітей грамоти, співу та військовому ремеслу.

У Запорозькій Січі була специфічна система відбору і вишколу молодих людей (молодиків). Щоб стати козаком молодик мусив служити три роки в старого козака за джуру (слугу): носити за ним другу рушницю, клунки. Джура вчився від козака орудувати зброєю, набирав вправності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю – рушницю, шаблю, спис, лук і стріли.

Навчально-виховні традиції Січової школи:

1) приймалися хлопчики з 9 років; підростаючи, вони ставали помічниками вчителя: підтримували в класі дисципліну, привчали молодших до самообслуговування;

2) навчались за часословом, Псалтирем, Козацькою читанкою;

3) перехід від буквиці до часослову, від часослова до псалтиря і т. д. супроводжувався дитячими забавами, іграми: “учень приносив горщик каші (з грошима зверху), ставив горщик на стіл, учитель разом з учнями брався до каші. Спорожнивши горщик, учні йшли на площу біля школи, ставили горщик на землю та починали шпурляти в нього кілками, поки не розтрощать його на череп’я. Далі відбувались ігри та забави” (опис С. Сірополка);

4) в учнівському колективі діяло самоврядування, що нагадувало козацьке (учні вибирали отаманів – для старших і молодших);

5) молодь виховувалась на демократичних засадах, усі мали рівні права і обов’язки, найвищими якостями вважалися: патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу України, чесність, самодисципліна, взаємоповага;

6) “ молодиків у школі і поза школою вчили: Богу добре молитися, на коні репехом сидіти, шаблею рубати й відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти” (за С. Сірополком);

7) метою фізичного виховання була підготовка воїнів, які в більшості своїй “міцної тілобудови, легко переносять голод, спрагу, спеку, у війні невтомні, відважні, хоробрі“; ведення здорового способу життя – ефективне використання сил природи (водні процедури, сон на свіжому повітрі, поміркованість у харчуванні, випиванні алкоголю);

8) вдосконалення козаків через бойове мистецтво – гопак (мистецтво фізичного та психологічного вишколу людини), танці (козачок, метелиця), інші системи козацької боротьби – гойдок, спас;

9) козацьке характерництво: розвиток внутрішніх сил, здібностей, незвичайних успіхів, “вселення” надприродніх сил (залякування ворога, вивідування військових таємниць, навіювання стану, коли не бере ні куля, ні шабля, ні вогонь, ні вода; оволодіння дихальними вправами (як йоги));

10) козацьке побратимство: хлопчики, що браталися, клялись один одному у вірності до кінця життя. Щоб дружба мала законну силу два козаки йшли до церкви і у присутності священика давали такого змісту “Заповітне слово”: “Ми, що нижче підписались, склали цей заповіт перед Богом, про те, що ми браття. Із тим, хто порушить братства нашого союз, той перед Богом відповідь хай воздасть, перед нелицемірним суддею нашим спасителем. Вищенаписана наша обіцянка, щоб брат брата любити, незважаючи на напасті з боку наших, чи приятелів, чи неприятелів, та зважаючи на миротворця Бога; до цього завершуєм: хмільно не пить, брат брата любить. В сім браття розписуємось.” Після клятви побратими власноручно робили позначки на заповітному слові, слухали молитву, мінялись хрестиками та іконами, тричі цілувались і виходили з церкви рідними братами до кінця життя;

11) козаки були чудовими знахарями, ґрунтовно знали народну медицину (для заживання ран прикладали до хворого місця розтерту землю із слиною, замовляли деякі хвороби тощо).

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 5.

Дата добавления: 2014-01-07