Система вищої освіти у Німеччині

Країна. Німеччина (ФРН) отримала сучасну демократичну Конституцію в 1949 р. у час переходу суспільства від нацизму до демократії. Дія її була поширена на всю територію — 357 000 км2. після Акта про об'єднання (31 серпня 1990 р.): Столиця — Берлін.

ФРН — демократична і федеральна держава, де владу здійснює народ, обираючи законодавчі, виконавчі й судові органи. Перші — Бундестаг (фе­деральний парламент) і Бундесрат (представляє всі 16 земель), другі — фе­деральний уряд на чолі з федеральним Канцлером. Формальним керівником країни є обраний на 5 років федеральний Президент. Головні партії: Християнського-Демократичний Союз (СОІЗ), Соціал-Демократична пар­тія Німеччини (ЗРВ), Вільна Демократична партія (РОР), Християнсько-Соціальний Союз (С51_!) і "зелені". Населення Німеччини (дані 1992р.) — 80,9 мли. чол. (51,5°.'» жінок; 9,97 млн. чол. має вік 15-25 років; 25,33 мли. чол. — у віковій групі 25-45 років). ФРН залишається другим у світі експортером та імпортером. Роз­поділ зайнятості: 37% у промисловості, 1% у сільському господарстві, 62% у третьому секторі. Безробіття для старих і нових земель у 1993р. було 8,2% і 15,3%. Державної релігії немає; ЗО млн. протестантів, 28 млн. католи­ків, чимало релігійних меншин.

Минуле і сучасне системи вищої освіти. Найстаріший університет Німеччини (м.Гейдельберг, 1385р.) створений відповідно до паризької мо­делі, за якою імператор чи папа надавали корпорації викладачів і студентів право вивчати теологію, право, медицину і філософію. Поділ країни на мікрокнязівства і релігійні сварки швидко привели до появи в Німеччині майже 40 університетів (на 1700-й рік), які готували державних чиновників. Пізніше кількість закладів зменшилася через злиття чи ліквідацію, а їх ро­бота занепала внаслідок застарілих програм.

Так звані "нові" університети з'явилися впродовж XVIII сторіччя. У них почали вивчати і природничі науки, викладаючи не латиною, а німецькою (Наїїе, 1694 р.; СоШп^еп, 1737 р.; Егіапееп, 1783 р.).

Найглибші реформи вищої освіти, названі "неогуманістучними" відбули­ся у Німеччині в ХІХ сторіччі. Створення зразкового університету в Берліні (1809/10 н.р.) пов'язане з ім'ям Вільгельма фон Гумбольдта, який короткий час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього університету він поклав наступні принципи: широка автономія при держав­ному фінансуванні, самоуправління групи керівників кафедр (ординаріїв), наголос на вільних дослідженнях без вузького практичного спрямування, відмінність університетської освіти від шкільної та від суто професійної підготовки. Усе це стало основою свободи викладання для професорів і по­єднання науки й навчання для студентів.

Другим наслідком реформ стало створення технічних університетів для розвитку прикладних наук, що не викладалися ні в "нових" університетах, ні і в університеті Гумбольдта. Ці заклади довго боролися за отримання університетського статусу. У період різкого розширення системи освіти після Другої світової війни в ранг закладів вищої освіти перейшли вищі фахові школи, дипломи яких лише нещодавно впритул наблизилися до університетського рівня.

Вищій освіті Німеччини притаманна взаємодія федерального уряду та урядів земель. Лише нове будівництво вони виконують спільно, решта ж справ перебуває у віданні земель, що визначає рамковий закон про вищу освіту 1975 року. Деталі діяльності державних і приватних ВЗО визнача­ються вже земельними актами. Регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, є також Спілка ректорів ВЗО. Більшість серйозних докумен­тів вони створюють спільно. Є також комісія з наукового планування. ВЗО фінансуються землями на 94%, центром — на 6% (1993 р.) в освітній діяль­ності, будівництво — порівну. Близько 7,8% фінансування університетської науки здійснює приватний сектор економіки.

Вища освіта у Німеччині має давню історію. Численні німецькі університети були створені за часів Середньовіччя. З того часу вони підпорядковувалися землевласникам, найчастіше безпосередньо тому чи іншому князеві, хоча й пишалися своєю автономією. Вона полягала у системі внутрішнього самоврядування, проте фінансування все одно здійснювалося князем, якому іноді професори приносили присягу. І в наш час витрати федеральної влади на вищу освіту не складають бі­льше % загального бюджету; залишок покривається власниками землі. Приватних вищих навчальних закладів у Німеччині немає, всі вищі навчальні заклади — державні.

Питаннями планування вищої освіти у Німеччині займається Ко­місія з планування освіти. Крім того, діє федеральне міністерство осві­ти та науки, рада ректорів, наукова рада та інші федеральні органи, які виконують кожен свої функції. У Німеччині (порівняно з США) спостері­гається велика єдність у типах, структурі та управлінні вищими навча­льними закладами, в термінах і програмах навчання.

На чолі закладу вищої освіти стоїть ректор і його замісники (про­ректори). Вищим органом влади є сенат. Сенат обговорює питання планування, розвитку наукової роботи, навчального процесу, але не займається організацією поточної роботи. Цю функцію виконує головне правління, яке як зазвичай, включає комітети з навчальних питань, студентських справ, фінансів, майна і будівництва та відділ кадрів.

Університетська і взагалі вища освіта у Німеччині поєднує дослі­дження з навчальним процесом при достатній увазі до формування особистості студента. Німеччина законодавче захищає права громадян (що мають атестат про середню освіту) на безкоштовну освіту без складання вступних іспитів. Однак полегшений вступ не призводить до негативних наслідків завдяки високій якості підготовки спеціалістів, що здійснюється відповідно до вимог роботодавця.

Перше, що відрізняє організацію німецького університету - це порівняно незначна роль чи повна відсутність кафедр. Кафедра - це трибуна. Кафедра означає професорські обов'язки; на дверях німець­ких університетів немає написів "кафедра", лише - "професор". Він виконує основне навчальне навантаження. Немає доцентури, а є помі­чники, які працюють у тій галузі, що й професор; є співробітники й аспі­ранти, секретар. Професор має кабінет, телефон, апаратуру і оргтехні­ку.

Друга особливість - відсутність поділу на факультети. У більшо­сті університетів факультети були ліквідовані ще у 60-ті роки; їм на зміну прийшли так звані спеціальності. Так, у 1969 році замість шести факультетів у Гамбурзькому університеті було створено 15, а потім 19 спеціальностей. Нижчий поділ "семінар". Кожний семінар відіграє роль кафедри. Дослідницький інститут - окрема структурна одиниця всере­дині спеціальності, його співробітники не пов'язані з викладанням; вони займаються чистою наукою.

Для вступу до університету необхідно мати тільки один документ - шкільний атестат. Кожна федеральна земля сама регулює університет­ські порядки. Квоту для вступу опосередковано визначає центральне відомство, визначаючи кількість навчальних місць шляхом встановлення прохідного балу на основі шкільного атестату. Відсів при цьому є досить значним. Залишаються найбільш підготовлені - це головний принцип університетської освіти. Вступають сотні, а залишаються десятки. Строк навчання підраховується не за роками, а за семестрами; за ними ж про­водиться прийом (на І семестр чи на II семестр). За семестрами також нараховується кількість рефератів і заліків, строки занять, їх початок і закінчення. Так, у Гамбурзі перший (зимовий) семестр починається з 1 жовтня і закінчується ЗО березня; до нього включені 10-12 днів різдвяних канікул. Літній семестр починається з 1 квітня і завершується ЗО верес­ня. Ці строки ніколи не змінюються. Так само точно позначені дати всту­пних і підсумкових лекцій - 23 жовтня і 10 лютого в зимовому семестрі, ЗО квітня і 15 липня - у літньому. Після зарахування студент сам складає план своєї роботи на час навчання, самостійно планує своє академічне життя. Самостійно вибирає дисципліни, які вивчатиме, тему яку буде вивчати, з якої буде складати екзамен, строк навчання, професорів і семінари. Він сам визначає яким екзаменом закінчить своє навчання, чи буде складати державний екзамен, чи вийде на магістерську роботу (диплом). Правда, потім він може сам і змінити цей план. Всі 8 (або 12 чи 13) семестрів навчання студента в університеті поділяються на два пе­ріоди: початкове навчання і основне навчання.

Початкове навчання відбувається протягом чотирьох семестрів, основне - наступних; між ними студент складає екзамен. Він може вчитися одночасно за 2-3 спеціальностями; в такому випадку має скласти 2-3 державних екзамени. Від вибору кількості спеціальностей залежить строк навчання в університеті. На кожну спеціальність, зазвичай, відводиться 4 семестри. Якщо студент обрав три спеціальності - навчання відбувається протягом 12-14 семестрів. Зрозуміло, що пе­реводу з курсу на курс під контролем декана немає; тривалість на­вчання залежить від можливості переходу з одного університету в ін­ший.

Набір форм занять близький до наших: лекція, просемінар, семінар, практичне заняття. Семінар з V семестру - головна, провідна форма на­вчання. Вибір семінару залежить від симпатій студента щодо викладача, його наукових інтересів. Студент самостійно планує роботу на тиждень. Основна задача семінару - навчити студента мати свою точку зору і за­хищати її. На семінар подається реферат, що нагадує курсову роботу (обсягом 20-25 ст.). Таких робіт може бути дві, три, п'ять залежно від здіб­ностей студента. Кількість заліків, що мають скласти студенти до держав­ного екзамену постійна. Екзамену відводиться останнє місце, їх є лише два: перший - проміжний - після закінчення IV семестру; другий - держа­вний чи дипломна робота.

Педагогічна освіта у Німеччині являє собою розмаїту, строкату, проте добре налагоджену освітню галузь. Педагогів тут готують універси­тети, педінститути, вищі педагогічні, технічні, спортивні, музичні школи, академії мистецтв. Кадри шкільної адміністрації та інспекції навчаються у системі підвищення кваліфікації (інститутах, центрах). Принциповою хара­ктеристикою німецької педагогічної освіти є достатньо урівноважене по­єднання теоретичної та практичної підготовки. Цього принципу дотриму­ються і за умов зосередження підготовки педагогічних працівників в уні­верситетах (кількість самостійних педінститутів та вищих педагогічних шкіл постійно скорочується за рахунок їх інтегрування в університети шляхом перетворення у факультети чи філії).

Строки педагогічної освіти у Німеччині в середньому більші, ніж у Великобританії, і складають 3-7 років. Така ситуація є відображенням загальної тривалості освіти у німецькій вищій школі (середня трива­лість навчання в університеті - 14 семестрів, а в галузевих інститутах - понад 9). В Англії студенти закінчують університет у 23 роки, у Франції - в 26, Німеччині - 28,5. Середній вік випускників педагогічних ВНЗ -26,5 років. Дипломи випускників вищої школи Німеччини досить пре­стижні і визнаються у країнах Західної Європи.

У німецькій педагогічній освіті, подібно до англійської, виділя­ються дві фази, однак в іншій (не в предметно-педагогічній, а в акаде­мічно-практичній) площині. Перша фаза недосвіти - академічна - за­вершується складанням першого державного екзамену; друга - прак­тична — полягає у трирічному стажуванні під керівництвом досвідчено­го педагога - ментора з одночасним відвідуванням семінарів і завершується другим, учительським, "педагогічним" екзаменом. Теоретична освіта у вищій школі Німеччини є більш спеціалізовано-прикладною, ніж у вузах США та Канади, і відображає німецький прагматизм у підго­товці фахівців.

На відміну від США і Великобританії у ВНЗ Німеччини відсутні академічні ступені бакалавра і магістра. Майбутні педагоги більше уваги приділяють вивченню предметів викладання, мають менше мож­ливостей щодо вибору курсів. Однак спостерігається тенденція до розширення загальноосвітньої підготовки та диференціації й індивіду­алізації навчання.

Педагогічну освіту отримують: учителі початкової й основної школи, викладачі реального училища, викладачі гімназії.

Учителів початкової й основної школи готують переважно в Гам­бурзькому і Гессенському університетах, а також у вищих педагогічних школах інших університетів. Тривалість підготовки майже скрізь скла­дає три роки. Програма включає: вивчення шкільних предметів і мето­дики їхнього викладання; глибоке вивчення однієї шкільної дисципліни на вибір (німецька мова, англійська мова, математика, історія, політи­ка, релігія й ін.); вивчення основ педагогічних знань (вступ у педагогіку тощо). Шкільна практика здійснюється або у вигляді щотижневих відві­дувань декількох уроків з наступним обговоренням під керівництвом викладачів ВНЗ, або у вигляді роботи у школі під час студентських канікул.

Викладачів реального училища готують вищі педагогічні школи й університети. Студенти протягом трьох років поглиблено вивчають два спеціальних предмети і методику їхнього викладання, а також педаго­гічні науки. Передбачено одно-дворічне практичне педагогічне стажу­вання.

Викладачів гімназії готують університети, технічні й музичні ВНЗ. До навчального плану входить набір традиційних дисциплін: релігія, німецька мова, історія, математика, природничі науки, древні й сучасні мови. Крім того, студенти вивчають економіку, соціальні науки, педаго­гіку, психологію, теорію виховання. Практична педагогічна підготовка здійснюється в процесі стажування, яка називається референдиатом. Паралельно проводяться психолого-педагогічні теоретичні заняття.

Фінансові питання. Навчання у державних ВЗО Німеччини безкоштовне. Єдина плата — за систему послуг студентам (спорт, культурні заходи, їдальня, гуртожиток тощо). Передбачено невеликий внесок за участь у сту­дентській спілці (46 і 20 марок).

Бідні німецькі студенти можуть отримувати стипендію під уряду відповід­но до закону, який встановлює і тривалість часу, на який вона надасться. Деталі визначаються багатьма факторами. Половина суми надається в да­рунок, половину потім необхідно поступово повернути. Заклади освіти не надають стипендій іноземцям, а про нечисленні винятки слід дізнаватися у відділеннях Інституту Гете. Найчастіше такі стипендії надаються не для початку занять, а для наступних семестрів і другого циклу, зважаю­чи на успіхи студента-іноземця під час навчання в Німеччині.

Дата добавления: 2014-01-07