Вища педагогічна освіта в Китаї.

СИСТЕМА ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В ПІВДЕННІЙ КОРЕЇ.

У предмет національної гордості перетворилась освіта у Півден­ній Кореї, де реформаторські дії в цій галузі активізувалися з 1985 ро­ку, коли почала роботу Комісія з освітньої реформи під безпосереднім керівництвом президента країни. У 1988 р. замість Комісії, яка викона­ла свої завдання, була створена Рада з рекомендацій в освітній полі­тиці, а у 1989 р. - Президентська комісія з освіти. Пріоритетність освіти серед державних проблем у 80-х роках закріплена статтею 31 Консти­туції Республіки Корея та забезпечується щедрими державними асиг­нуваннями на освіту (22% державного бюджету у 1990 р.). За свідчен­ням В.Костомарова, підготовка педагогічних кадрів для всіх рівнів осві­тньої системи складає кістяк вищої освіти цієї країни, де створена ці­леспрямована й продумана мережа педагогічних навчальних закладів.

Вихователів для дитячих садків готують у професійних школах та заочних коледжах, учителів початкової школи - в чотирирічних учи­тельських коледжах, середньої школи - в педагогічних коледжах і уні­верситетах, вузівських викладачів - в університетах та аспірантурі. Функціонує також система підвищення кваліфікації з відривом та без відриву від роботи, за що відповідає Національний інститут педагогіч­них досліджень та підвищення кваліфікації (синтез Японії, США, СНД).

Плани і перспективи подальшої реформи освіти й педагогічної освіти Південної Кореї пов'язуються передусім з вирішенням на межі XXI століття завдання розвитку компетенції та удосконалення самореалізації кожного, прищеплення вихованцям поваги не тільки до матері­ального добробуту, а й до інтелектуального і духовного розвитку, ро­зуміння свого покликання та обов'язку забезпечити благо і гуманізм у суспільстві.

Структура педагогічних закладів освіти близька до їх будови в Україні. Вихователі дошкільних закладів та вчителі початкових класів у Китаї переважно навчаються протягом 3-4 років у педагогічних учили­щах, куди приймають випускників неповної середньої школи. Підготов­ка педагогів для середньої школи в педагогічних інститутах та універ­ситетах триває 4-5 років.

Китай вирішує проблеми і кількісного, і якісного зростання педа­гогічної школи. Перебудова китайської педагогічної освіти відбувається у тісному зв'язку із започаткованою у 1985р. реформою загальнонаціо­нальної системи освіти. Передбачається підвищити якість освіти, пе­редусім базової, забезпечити комплексність підготовки, урізноманіт­нення форм вищої освіти. Заслуговують на увагу заходи щодо підви­щення кваліфікації педагогів та їх соціального статусу як гарантії якості навчання: проведення по всій країні обов'язкових кваліфікаційних ек­заменів для учителів, поширення курсів їх перепідготовки, запрова­дження системи найму вчителів та посилення відповідальності керів­ників освітніх установ, підвищення рівня оплати педагогічної праці. Загальні тенденції та перспективи.

Огляд типів педагогічної освіти в контексті освітніх реформ у куль­турно-своєрідних регіонах світу - північноамериканському, західноєвро­пейському, східноєвропейському, та східноазійському - виявляє ряд загальних закономірностей та тенденцій еволюції освітніх галузей, що займаються підготовкою педагогічних кадрів.

Висунення освіти в число пріоритетних імперативів державної полі­тики (зростання до 6-8% частки валового національного доходу, що на­правляється в освіту - США, Канада; в США у 1991 р. - 390 млрд. дола­рів, що перевищує асигнування на оборону). Освіта американців виступає пріоритетом діяльності президента.

Домінування витрат на освіту над затратами на оборону спостерігається й у Франції. Керівництво освітніми інстанціями з боку найвищих

посадових осіб - президентів, прем'єр-міністрів тощо викликає відповідну повагу до удосконалення педагогічної освіти.

Отже, одне із центральних місць в освітніх реформах провідних країн світу займає проблема педагогічних кадрів.

У кількісно-якісному співвідношенні акцент у підготовці педагогів все більше зміщується в бік поліпшення якості та неперервності освіти, посилення професіоналізму, загальної культури вчительства, відповідальності за результати своєї праці. Що стосується дефіциту педагогічних кадрів, ця проблема вже частково розв'язується не стіль­ки нарощуванням обсягу їх підготовки, скільки піднесенням соціально­го статусу вчителів, престижу педагогічної професії, поліпшенням са­мопочуття педагогічних працівників у суспільстві.

Удосконалення програм педагогічної освіти здійснюється у ряді стратегічних напрямів. По-перше, спрямовуються зусилля на урівно­важення загальнокультурної, спеціально-предметної та спеціально-професійної складових підготовки. По-друге, оптимізується баланс теоретичної та практичної освіти. По-третє, педосвіта поступово урівнюється у правах з іншими життєво важливими університетськими та спеціалізованими типами освіти, зменшується розрив у типових термі­нах підготовки педагогів, медиків, юристів, інженерів. Зближуються також рівні недосвіти різних категорій педагогічних працівників.

Все більша увага приділяється професіоналізації відбору осіб для отримання педагогічної освіти, уточненню критеріїв та підвищенню вимог до її здобувачів як на етапі вступу до вищого навчального за­кладу, так і в процесі навчання в ньому. Загалом розширюється залу­чення до педагогічних спеціальностей чоловіків. Більше половини пе­дагогів у Великобританії, США, Німеччині, Японії складають чоловіки.

Спільним напрямом перетворень педагогічної освіти виступає та­кож розширення автономії, самостійності, ініціативи педагогічних освітніх закладів із запровадженням стандартів, критеріїв оцінки педагогічної діяльності. Спостерігається також тенденція підготовки педагогічних працівників до виховання відповідальних громадян на принципах демок­рати, свободи гуманізму. Разом з тим, світовий досвід підготовки педаго­гів свідчить про строкатість, оригінальність, своєрідність регіональних типів педагогічної освіти, їх унікальність, розмаїття модифікацій, конкре­тних форм організації, функціонування і розвитку.

Дата добавления: 2014-01-07