Типи властивостей

Клас

Клас

Мета.

План.

ВСТУП

Висловлення власного погляду

На мій погляд; На мою думку; На моє переконання; Я глибоко переконаний, що...; Я думаю, що...; Мені здається, що...; Наскільки я розумію...;Я хочу (хотів би) підкреслити, що...; Що стосується мене, то...;Мушу зауважити, що...; Я думаю (вважаю) так:...;На завершення (розмови, дискусії) вважаю за доцільне (потрібне) ще раз сказати...; Така моя думка.

Комплімент

У тебе (Вас) такий чудовий вигляд! Ти (Ви) так чудово виглядаєш (єте)!

Ти (Ви) така красуня! У тебе (Вас) такі красиві очі! Ти (Ви) така чарівна!

Ти (Ви) маєш (єте) тонке почуття гумору (витончений смак, прекрасні манери); З тобою (Вами) так приємно спілкуватися; Тобі (Вам) винятково пасує цей капелюшок (костюм,пальто). Твої (Ваші) діти прекрасно виховані!

Ти (Ви) неперевершена господиня!

За правилами етикетної поведінки комплімент потребує словесної відповіді адресата:

Дякую! О, дякую за комплімент! Ви так люб'язні! Ви мені лестите! На жаль, це лише комплімент.

Прощання До побачення! Будь(те) здоров(і)! Бувай(те) здоров(і)! Бувай(те)!

До зустрічі! Дозвольте попрощатися! Добраніч (На добраніч)! До завтра!

На все добре! Усього (тобі, Вам) найкращого! Хай (тобі, Вам) щастить!

Прощавайте!

Прощальним фразам можуть передувати такі фрази:

Уже пізно; Мені пора; Будемо прощатися;

Шкода (жаль), але я мушу йти; Ми прекрасно провели час;

Дякую (тобі, Вам) за зустріч! Вдячний за все! Даруй(те), що так довго тебе (Вас) затримав.

Не буду більше зловживати твоїм (Вашим) часом (твоєю (Вашою) гостинністю, терпеливістю);

Не маю права (тебе, Вас) довше затримувати.

Отже, типові етикетні ситуації мають багатий арсенал словесних формул, семантико-стилістичні властивості яких дають можливість мовцеві зробити правильний вибір, врахувавши структуру комунікативної ситуації, взаємини із співрозмовником, його вік, стать, соціальне становище.

Стрімкі зміни у сфері сучасних комп’ютерних технологій призводять до того, що недавня реальність і прогнози сьогодні здаються смішними. "Я думаю, що на світовому ринку може знайтися попит на 5 комп’ютерів" – висловився у 40-х роках минулого століття Том Ватсон, засновник фірми IBM. "Немає ніяких підстав вважати, що хто-небудь захоче мати комп’ютер у себе вдома" – 1977 року був упев­нений Кен Олсон, засновник корпорації Digital Equipment. "640 кілобайт пам’яті більш ніж досить для будь-кого" – був переконаний у 1981 році засновник і голова корпорації Microsoft Біл Гейтс.

Комп’ютерна ера почалась 1951 року. Тільки через 11 років фірма IBM запропонувала на ринку перший вінчестер, і лише в 1970 році було розроблено дискету. А сьогодні комп’ютерна грамотність є настільки важливою частиною освіти кожної людини, як вміння читати і писати. Але мінімального набору знань і навичок роботи на персональному комп’ютері замало для того, щоб вижити у світі, де інформація перетворюється на зброю, а економіка стає електрон­ною, поширюється дистанційна освіта та інформаційний кримінал, будуються інформаційні міста та кіберпростір, інформаційно-комунікаційні технології впливають на держав­не управління і змінюють повсякденне життя кожного громадянина.

Суспільство стає інформаційним – підвищується роль інформації і знань, збільшується частка інформаційних про­дуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті, удосконалюється вже розвинута інформаційно-комунікаційна інфраструктура, формується глобальний інформаційний простір. Це виклик для кожного.

Фахівці практично всіх сфер сьогодні працюють в умовах інформаційних перенавантажень. Єдиний спосіб впоратися з ними полягає у використанні нових інформаційних технологій, які змінюють не тільки процеси створення, передавання, оброблення інформації та прийняття рішень на її основі, а й усю діяльність підприємства, організації чи установи.

Очевидно, що правознавець повинен знати, як можна застосувати інформаційні технології у своїй роботі та які правові інформаційні системи вже створено й упроваджено. Але незалежно від майбутнього місця роботи йому необхідні знання про комп’ютер­ні технології загалом, про тенденції комп’ютеризації та інформатизації, про інформаційні системи підприємницьких фірм, банків, органів державної влади та ін. Без цього юрист не може ефективно виконувати свої функції, завдання.

Більш того, інформатизація викликає принципово нові проблеми, що потребують правового регулювання. Юридичні питання електронного документообігу та мережі Інтернет, застосування криптографічних засобів і цифрової готівки, забезпечення секретності електронного листування та охорони авторських прав на програмне забезпечення, боротьби з кіберзлочинністю та ін. зумовили появу того, що називають "інформаційне право", "комп’ютер­не право" або "право з інформаційних технологій", "телекомунікаційне право". Це сфера діяльності кваліфікованих, талановитих юристів, готових до найнеймовірнішого майбутнього.

ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ

1.1. Концепція інформатизації в Україні

Інформатизація – сукупність взаємозв’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-тех­нічних, виробничих процесів, що мають на меті створити умови для задоволення інформаційних потреб громадян і суспіль­ства завдяки розробці, розвитку й використанню інформаційних систем, мереж, ресурсів та технологій, які базуються на застосуванні сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Нормативно-правове та нормативно-технічне забезпечення процесу інформатизації в Україні почалося після ухвалення 1998 року Законів України "Про Національну програму інформатизації", "Про Концепцію Національної програми інформатизації" та "Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1998–2000 роки". Окрім цього, було ухвалено низку інших нормативних актів Кабінету Міністрів України та Указів Президента України.

Закон України "Про інформацію" визначає (а деякі статті Конституції України посилюють) основні принципи державної політики в галузі інформатизації:

· інформаційна свобода – "Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір" (ст. 34 Конституції України);

· невтручання в особисте життя – "Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інфор­мації про особу без її згоди..." (ст. 32 Конституції України);

· відкритість і доступність інформації – "Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе..." (ст. 32 Конституції України), "Закони та інші нор­мативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення..." (ст. 57 Конституції України);

· інформаційна безпека – обмеження інформаційної свободи, відкритості й доступності інформації, режим використання персональних даних в інтересах національної безпеки, економічної доцільності й захисту прав інших людей (статті 32, 34 Конституції України);

· право власності на інформаційні ресурси та підтримка різних форм власності;

· відповідальність власників інформаційних ресурсів за якість інформації та порушення під час роботи з інформацією;

· роль держави у формуванні й реалізації політики інформатизації та інформаційної безпеки;

· гармонізація українського інформаційного законодавства із законодавством інших країн.

Правова інформатизація – процес створення оптимальних умов щонайповнішого задоволення інформаційно-правових потреб органів суду, прокуратури, юстиції, Міністерства внутрішніх справ та інших правоохоронних органів завдяки ефективній організації та використанню інформаційних ресурсів. Отже, правова інформатизація – це інформатизація правотворчої та правореалізаційної діяльності, а також правове забезпечення процесів інформатизації.

Засобами інформатизації є електронні обчислювальні машини (ЕОМ), програмне, математичне, лінгвістичне та інше забезпечення, інформаційні системи або їхні окремі елементи, інформаційні мережі та мережі зв’язку, що використовуються для реалізації інформаційних технологій. Саме інформаційні системи й технології є предметом подальшого розгляду.

1.2. Розвиток інформаційних технологій

Інформаційна технологія (ІТ) – це комплекс методів і процедур, за допомогою яких реалізуються функції збирання, передавання, оброблення, зберігання та доведення до користувача інформації в організаційно-управлінських системах з використанням обраного комплексу технічних засобів.

Етапи розвитку і нформаційних технологій:

· "ручна" інформаційна технологія (панувала до другої половини XІX століття) – оброблення інформації здійснювалось вручну, за допомогою пера, рахівниці, бухгалтерських книг, а зв’язок забезпечувався пересиланням листів і пакетів;

· "механічна" інформаційна технологія розпочалась із винайденням друкарської машинки та телефону, модернізацією системи поштового зв’язку. Така технологія стала базою формування організаційних структур в економіці;

· "електрична" інформаційна технологія (зародилась у 1940–1950-х роках) ґрунтувалась на широкому використанні електричних друкарських машинок, копіювальних машин, портативних диктофонів і т. ін.

· "комп’ютерна інформаційна технологія", яка дістала також назву нової, сучасної, безпаперової. Основні принципи нової інформаційної технології (НІТ) – це інтегрованість, гнучкість та інформативність.

Сьогодні також залишаються два організаційні варіанти реалізації інформаційних технологій – централізоване та розподілене оброблення інформації. Перший варіант притаманний великим спеціалізованим організаціям (наприклад, регіональним обчислювальним центрам. В умовах розподіленого оброблення інформації відповідні операції покладаються на працівників окремих функціональних підрозділів, які діють у межах своїх професійних обов’язків. Розподілене оброблення інформації ґрун­тується на застосуванні персональних ЕОМ, які можуть бути відокремленими або пов’язаними в локальну чи глобальну мережу.

1.3. Поняття та етапи розвитку інформаційних систем

У літературі знаходимо кілька визначень терміна "інформаційна система". У загальному розумінні організаційні системи, в яких оброблення інформації відбувається за допомогою засобів обчислювальної техніки, називають (автоматизованими) інформаційними системами управління. Можна також керуватися одним із таких визначень:

інформаційна система (ІС) – це людино-машинна система, яка збирає, нагромаджує, зберігає, обробляє та видає за запитом або на замовлення користувача інформацію у вигляді даних і знань, необхідних для виконання функцій управління;

інформаційна система – це організаційно-технічна система, яка забезпечує вироблення рішень на основі автоматизації інфор­маційних процесів у різних сферах людської діяльності.

Початок створення ІС у нашій країні датують 1963 роком, коли на великих підприємствах почали використовувати ЕОМ для розв’язування задач економіко-організаційного управління. Відтоді компоненти ІС – дані та обчислення – зазнали істотних змін, що дає підстави виокремити три етапи розвитку ІС.

ІС 1-го покоління, які у вітчизняній літературі відомі під назвою "Автоматизовані системи управління (АСУ) – позадачний підхід", а в зарубіжній – "Системи (електронного) оброблення даних" (Data Processing System), обмежувались розв’язуванням деяких функціональних управлінських задач, зокрема задач бухгалтерського обліку.

В основу побудови ІС 2-го покоління (1972–1986 роки) було покладено концепцію централізовано керованої бази даних, яка за допомогою спеціального програмного продукту (системи керування базою даних) обслуговує всі прикладні програми. Інакше кажучи, забезпечувалось колективне використання даних.

В ІС 3-го покоління було реалізовано концепцію єдиної централізовано керованої бази моделей – блоків обчислень, спільних для багатьох прикладних програм. Такі системи дістали назву систем підтримки прийняття рішень (СППР, Decision Support System). СППР – це інтерактивна комп’ютерна система, призначена для підтримки різних видів діяльності в разі прийняття рішень стосовно слабоструктурованих або неструктурованих проблем. Сьогодні в різ­них галузях СППР розглядаються як перспективний напрям використання обчислювальної техніки та інструмент підвищення ефективності праці (див. докладніше підрозд. 1.7).

1.4. Структура інформаційних систем

Комп’ютерні ІС належать до класу складних систем, які містять багато різноманітних елементів, що взаємодіють. Повної і загальноприйнятої класифікації елементів ІС досі не існує. Найчастіше у структурі ІС виокремлюють компоненти – елементи, які вважають неподільними. Компонент (підсистема) ІС – це частина ІС, виокремлена за зазначеною ознакою або сукупністю ознак, що розглядається як самостійне ціле. За своїм призначенням компоненти поділяються на забезпечувальні та функціональні.

1.5. Класифікація інформаційних систем

Загальноприйнятої класифікації ІС досі не існує, тому для виокремлення класів таких систем беруть різні ознаки.

За предметною сферою застосування розрізняють економіко-організаційні АСУ, автоматизовані системи управління технологічними процесами (АСУ ТП) та проектно-конструкторські системи (САПР). Конкретні класи систем можна розглядати залежно від предметної галузі. Предметна галузь – це сукупність об’єктів, понять, зв’язків, відношень і способів перетворення та взаємодії цих об’єктів під час розв’язування задач, що стосуються певної сфери людської діяльності (наприклад, юридичної).

За ступенем централізації оброблення інформації виокремлюють централізовані ІС, децентралізовані, колективного використання.

За ступенем автоматизації процесів управління розрізняють інформаційно-пошукові, інформаційно-довідкові, інформаційно-управляючі системи, СППР, інтелектуальні ІС.

За рівнем розрізняють державні ІС, територіальні (регіональні), галузеві, об’єднань, підприємств або установ, технологічних процесів.

Державні ІС призначені для розв’язування найважливіших проблем країни. Це, наприклад, інформаційно-аналітичні системи Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України.

Територіальні ІС призначені для управління адміністративно-територіальним регіоном. Це ІС області, міста, району.

Галузеві ІС призначені для управління відомчими підприємствами та організаціями.

ІС управління підприємствами (організаціями, установами) становлять одну з найчисленніших категорій. Єдину характеристику таких систем подати неможливо, бо дуже різноманітні системи та об’єкти, де вони використовуються, – це банки і підприємства, суди і прокуратури, податкові органи і страхові компанії та багато інших. Але існують два терміни, актуальні для будь-якої предметної галузі, – "корпоративна ІС" (КІС) та "автоматизоване робоче місце" (АРМ).

1.6. Правова інформація як основа організації інформаційного

забезпечення правових ІС

Поняття "інформація" має центральне значення в контексті інформаційних систем і технологій. У загальному розумінні воно означає пояснення, викладання, повідомлення. У теорії інформаційних систем інформація ототожнюється з будь-якими відомостями (даними), тобто тлумачиться як сукупність відомостей про будь-що або будь-кого. Згідно з кібернетичним підходом інформацією є лише нові, корисні, вагомі для користувача відомості.

Відповідно до Закону України "Про інформацію" інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Як один із видів інформації цей Закон виокремлює правову інформацію – сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі й підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми й принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. Отже, правова інформація поділяється на нормативну і ненормативну.

До ненормативної правової інформації можна віднести документи, які не містять правових норм, а отже, мають рекомендаційний та інформаційний характер.

Різновиди інформації варто враховувати, організовуючи оброб­лення інформації, створюючи інформаційні системи, вибираючи варіанти технології розв’язування конкретних задач. Зазначимо також, правова інформація має бути вірогідною – об’єктивно від­бивати реальність, повною – достатньою для розв’язування правової задачі, своєчасною – надходити до користувача тоді, коли той матиме в ній потребу.

Деякі властивості інформації є об’єктом правового регулювання. Зокрема, установлюється правовий режим доступу до інформації – передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення та зберігання інформації. За цією ознакою розрізняють:

· відкриту інформацію, доступ до якої забезпечується її систематичним публікуванням в офіційних друкованих виданнях ("Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України", газета "Урядовий кур’єр"), поширенням її засобами масової комунікації, безпосереднім її наданням зацікавленим громадянам, державним органам та юридичним особам;

· інформацію з обмеженим доступом – конфіденційну і таєм­ну.

Конфіденційна інформація – це відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну чи іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству, державі.

Зазначимо, що конфіденційність (секретність) – це тільки одна з характеристик інформації, які мають розглядатись у контексті її автоматизованого оброблення. Вона є головною для важ­ливої державної інформації. Для відкритої інформації не менш важливими вимогами є цілісність і доступність, у деяких випадках – захищеність від тиражування.

1.7. Системи підтримки прийняття рішень в юридичній діяльності

Системами підтримки прийняття рішень називають інтелектуальні системи, за допомогою яких особи, що приймають рішення (ОПР), мають змогу аналізувати ситуації, формулювати задачі, виробляти, контролювати й оцінювати варіанти рішень, які забезпечують досягнення поставленої мети.

Сфера використання таких систем практично необмежена. Вони мають не лише суто економічне застосування, а й призначаються для правоохоронних органів, судового виробництва, органів виконання покарань, національної безпеки, служби охорони, військової розвідки, митниці, податкової поліції, міграційної служби та багатьох інших. Правоохоронна діяльність вирізняється в цьому списку, оскільки створення СППР у цій галузі можливе тільки в разі взаємодії математиків, юристів, практиків та фахівців з інформаційних технологій, причому готові системи мають працювати в умовах розподілених організаційних структур, що використовують різноманітні засоби автоматизації і не завжди забезпечені якісними каналами зв’язку.

1.8. Правові експертні системи

Експертні системи належать до класу інтелектуальних систем (систем штучного інтелекту), які виконують операції, імітуючи інтелектуальну діяльність людини – дії та розумові висновки людей у нестандартних ситуаціях, коли схема, алгоритм розв’язу­вання задачі, що постала перед фахівцем, апріорі невідомі. Інтелектуальні системи забезпечують розв’язування неформалізованих задач користувача в деякій предметній галузі та організовують його взаємодію з комп’ютером у звичних поняттях, термінах, образах. Отже, можна подати таке визначення.

Експертна система – це інтелектуальна система, призначена для розв’язування задач у певній предметній галузі на основі знань, наданих експертами, яка містить базу знань і підтримує функції обґрунтування, пояснення та виправдання.

Застосовуються також такі терміни:

· система на основі знань – інтелектуальна система, в якій знання про предметну галузь подано в явному вигляді та відокремлено від інших знань системи;

· дорадча система – інтелектуальна система, що забезпечує формування рекомендацій про послідовність і перелік можливих дій користувача у процесі розв’язування задачі.

Основною відмінністю інтелектуальних систем від інших є те, що в них об’єктом нагромадження, зберігання, оброблення, передавання та використання є не дані, а знання. Знання – це сукупність фактів, закономірностей, відношень та евристичних правил, що відбиває рівень обізнаності з проблемами деяких предметних галузей. Специфічні особливості знань, що дають змогу відрізнити їх від даних, такі: внутрішня інтерпретація, наявність ситуатив­них зв’язків, активність і форма подання.

Крім знань, здобутих від експертів, ЕС містить метазнання – знання про знання, що зберігаються в її базі знань, або про процедури, які можна здійснити з ними.

Використання систем штучного інтелекту в юридичній діяльності зумовлюється високим рівнем інтелектуальності, спеціалізації та професіоналізму, що притаманні розумовій діяльності юриста, судді, слідчого, криміналіста, судового експерта. Можна визначити такі напрями застосування інтелектуальних систем і технологій у галузі права:

· інтелектуалізація автоматизованих інформаційно-пошукових систем із законодавства; створення автоматизованих систем аналізу нормативних правових текстів; побудова консультативних систем із правотворення;

· створення експертних систем у сфері правозастосовної діяльності; розробка алгоритмів і програм ідентифікації за допомогою ЕОМ об’єктів при розслідуванні та розгляді судових справ (сфера криміналістики й судової експертизи).

Окремою сферою застосування експертних систем є прийняття рішення про напрямок розслідування і виконання слідчих дій. Сутність криміналістичних досліджень зводиться до встановлення закономірності у зв’язках, що існують між фактом злочину, особистістю злочинця, місцем і способом здійснення злочину, особливостями злочинної поведінки.

ЕС, що застосовуються в роботі слідчого, ґрунтуються на збиранні, класифікації та використанні узагальненого досвіду розслідування у вигляді знань окремих професіоналів. Такі знання, виражені у формі правил типу "Якщо існує такий факт, то, ймовір­но, відбулася така дія або існував такий мотив цієї дії", придатні для автоматизованого оброблення і дають змогу імітувати процес оцінювання слідчим ситуації розслідування та забезпечувати в режимі діалогу консультаційну підтримку прийняття ним рішень. Основними задачами, виконуваними за допомогою таких систем, є визначення можливих напрямків розслідування (формування версій про події з урахуванням, по змозі, різних джерел одержання інформації), вибір найбільш імовірних напрямків; надання користувачеві рекомендацій щодо подальших дій (призначення експертиз, проведення оперативно-пошукових заходів, перевірні та слідчі дії тощо).

1. Вимоги за Державним стандартом початкової загальної освіти, програмовий зміст.
2. Класифікація простих текстових задач і їх система у початкових класах.

Ознайомити з вимогами Державного стандарту початкової загальної освіти, програмовим змістом вивчення учнями початкових класів простих текстових задач, їх системи у початковому курсі математики, формувати вміння визначати зміст теоретичних знань і практичних вмінь, розвивати мислення, виховувати самостійність, інтерес до обраної професії, професійні якості вчителя.

Література.

1. Державний стандарт початкової загальної освіти.
2. Богданович М. В., Кочина Л. П., Листопад Н. П., Шпакова В. Математика, 1 – 4 класи: Програми для середньої загальноосвітньої школи. – К.: Початкова школа, 2006.
3. Підручники з математики 1 – 4 кл.

Студент повинен знати:

вимоги Державного стандарту, програмовий зміст класифікації простих текстових задач.

Студент повинен вміти:

розрізняти прості задачі різних видів

Основні поняття: проста задача, класифікація.

1. Вимоги за Державним стандартом початкової загальної освіти, програмовий зміст.

За Державним стандартом початкової загальної освіти щодо вивчення текстових задач мета і завдання полягають у формуванні в учнів умінь розв’язувати задачі, що розкривають зміст арифметичних дій і відношень, залежності між величинами.

Програмовий зміст відображає і класифікацію простих текстових задач і їх систему в шкільному курсі математики початкової школи (див. п. 2).

2. Класифікація простих текстових задач і їх система у початкових класах.

Згідно з методичними підходами відомо такі види простих текстових задач на:

додавання і віднімання:

1. на знаходження суми;

2. на знаходження остачі;

3. на збільшення (зменшення) числа на кілька одиниць в прямій (непрямій)

формі;

4. на різницеве порівняння;

5. на знаходження невідомого доданка;

6. на знаходження невідомого зменшуваного;

7. на знаходження невідомого від’ємника;

множення і ділення:

8. на знаходження добутку як суми однакових доданків;

9. на ділення на рівні частини;

10. на ділення на вміщення;

11. на збільшення (зменшення) числа в кілька разів в прямій (непрямій)

формі;

12. на кратне порівняння;

13. на знаходження числа за його частиною;

14. на знаходження частини числа;

15. на знаходження невідомого множника;

16. на знаходження невідомого діленого;

17. на знаходження невідомого дільника.

	Задачі на додавання і віднімання

Задачі на додавання і віднімання

2 клас

У останньому програмному фрагменті (1.5) властивості надано значення 8, що означає розмір 8 пікселів. Нагадаємо, що піксель - це найменша неподільна частина монітора, свого роду точка, тільки не уявна, а дійсна. Вона має свої координати і колір і тому слугує для графічних побудов. Оскільки піксель є найменшим і ніяк не поділяється, тоді кількість пікселів – це завжди ціле число. Саме тому, типом властивості Size є тип integer. Властивість Color має інший тип, що відноситься до перечислимих типів: clRed, clBlue, clBlack … До рядкового типу відносяться Name i Caption. Оскільки властивості є змінними величинами певного типу, тому їх з легкістю застосовують у операторах присвоєння, так як наприклад (1.1)…(1.5). Впишемо їх у тіло процедури, рисунок 1.22

Рисунок 1.22 Процедура зміни кольору і розміру шрифта

Варто пам’ятати про те, що при динамічному наданні значення змінним рядкового типу (інакше типу String) слід застосовувати апострофи, або лапки, як це видно з фрагменту (1.3). Виокремимо також і властивості логічного типу (інакше тип boolean), до яких відносяться усі ті, котрі можуть мати тільки одне з двох пропонованих значень False - НЕ, або True - ТАК(рисунок 1.18). У повсякденному житті ми маємо безліч прикладів, до яких можемо вправно пристосувати поняття логічного, або інакше булевого типу. Наприклад, фраза «так видно, чи ні» в алгоритмічній об’єктно - орієнтованій мові може представлятися властивістю прозорість (англ. Transparent) логічного типу. Якщо об’єкт вважається таким, що може бути виконаний із прозорого пластику, або ж ні, тоді він володіє такою властивістю. Наприклад на моделі бульдозера (рисунок 1.20) задня стінка і переднє вітрове скло кабіни є блоками однакової форми і способу приєднання, однак їхня властивість прозорість має різне значення, у синього блоку - False, а у безбарвного - True.

Котрольні питання та задачі до теми лекції

1. Виберіть серед перелічених нижче слів, ті котрі на Вашу думку можуть слугувати визначенням блоків, з яких формується металорізальний верстат.

- Станина

- Зелений

- Шпиндель

- Стальний

- Задня бабка

- Піддон

- Мокрий

- Змащений

- Сучасний

2. До якого із типів відноситься властивість Height. Відшукайте правильну відповідь серед запропонованих нижче:

1. Логічний

2. Піксельний

3. Булевий

4. Числовий

5. Integer

6. Рядковий

3. Яке значення властивості КОЛІР має вітрове скло трактора. Виберіть із запропонованих нижче слів те, що на Вашу думку, підходить якнайкраще:

1. Білий

2. Синій

3. Цієї властивості блок немає

4. Безбарвний

5. Прозорий

6. Ніякий

7. Скляний

4. Виберіть із перелічених нижче помилок, ту яка допущена у даному програмному фрагменті:

Label1.Сaption= ‘Label4’;

a) Відсутній оператор присвоєння

b) Відсутні лапки щодо слова Label4

c) У об’єкта Label1 не має властивості Сaption

d) Значення Label4 не може надаватися об’єкту Label1

e) Тут усе правильно

f) Не потрібно проставляти «;»

5. Кому належить властивість Size у наступному програмному фрагменті? Виберіть правильну відповід, з нижче представлених

Label1.Font.Size:=8

a. Label1

b. Form3

c. Font

d. Одночасно Font і Label1

e. Нікому

f. Процедурі Button1Click

6. Чи можна змінити значення властивості Name об’єкта? Виберіть правильну відповідь.

a) Так, але тільки через інспектор об’єктів

b) Так, але тільки динамічно

c) Динамічно, але тільки у рідкісних випадках

d) Ні

e) Так

Лекція 2

Підпрограми і модулі у середовищі Delphi

1. Модуль – самостійна частина програми.

2. Параметри функції. Сиґнатура функції. Типи функцій.

3. Параметри процедури. Сигнатура процедури.

4. Вкладені підпрограми. Формальні та фактичні значення параметрів.

Дата добавления: 2014-01-07