Поняття та види робочого часу

ВСТУП

Висновок

Поняття та види робочого часу.

Вступ

П Л А Н

2. Режим робочого часу та його види.

3. Облік робочого часу.

Література

Нові ринкові умови здійснюють суттєвий вплив на сферу застосування праці, зумовивши значні зміни у характері трудових відносин.

В умовах відкритого суспільства та інтеграції України до міжнародних структур постало питання про врахування міжнародного досвіду та адаптацію національного законодавства, у тому числі й трудового.

Працівник, якій реалізує своє право на працю, шляхом укладення трудового договору, має право на встановлену законодавством норму робочого часу, а також право на відпочинок для відновлення своєї працездатності.

Метою нашого заняття є з’ясування сутності робочого часу та відпочинку, їх класифікації та державних гарантіях прав працівників при їх встановленні.

Література

1. Конституція України, К. 1996 р.

2. Кодекс законів про працю України.

3. Перелік виробництв, цехів професій та посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня: Затверджений ПКМ України від 21 лютого 2001 р. № 163.

4. Тимчасове положення про вахтовий метод організації роботи на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи: Затверджене наказом МНС України від 20 травня 1999 р. № 147 // Праця і зарплата. ­ 1999. ­ № 33. ­ Грудень.

5. Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток: Постанова КМ України від 19 січня 1998 р. № 45 // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Мінпраці та соціальної політики України. ­ 1998. ­ № 2.

6. Про затвердження Порядків застосування Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роблоту із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці: Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 р. № 16 // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Мінпраці та соціальної політики України. ­ 1998. ­ № 2.

7. Трудове право України: Підручник / За ред Н.Б.Болотіної, Г.І.Чанишевої. ­ 2-ге вид., стер. ­ К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001.

8. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. ­ Х.: Консул, 2000.

9. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. ­ К.: Вікар, 2003.

10. Трудове право України: Академічний курс: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я.Бурак, З.Я.Козак та ін.; За ред. П.Д.Пилипенка. ­ К.: Концерн «Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004.

11. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. / А.Ю. Бабасків, В.В. Баранюк, С.В. Дріжчана та ін.; За ред. Н.М. Хуторян. ­ К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 608 с.

Поняття робочого часу на законодавчому рівні не визначено. В теорії трудового права під робочим часом розуміють час, протягом якого працівник зобов'язаний трудитися згідно з трудовим договором і законодавством

Робочий час як інститут трудового права є сукупністю юридичних норм, які регулюють тривалість робочого часу, його види, режим і облік робочого часу. Джерелами таких норм виступають Конституція України, КЗпП, закони та підзаконні нормативно-правові акти, норми колективних договорів.

Правове регулювання робочого часу має на меті, з одного боку, забезпечити виконання працівником необхідної міри праці, а з іншого — забезпечити охорону праці й право працівника на відпочинок.

Конституція України в ст. 45 передбачає, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом. Максимальна норма робочого часу на тиждень, встановлена у законі, є важливою соціальною гарантією дотримання трудових прав працівників.

Врегулюванню робочого часу присвячено низку конвенцій МОП: Конвенції № 1 про робочий час у промисловості 1919 р., № ЗО про робочий час у торгівлі та установах 1930 р., № 47 про сорокагодинний робочий тиждень 1935 р. (ратифікована Україною 9 червня 1965 р.), №67 про тривалість робочого часу та відпочинку на дорожньому транспорті 1939 р., № 175 про роботу на умовах неповного робочого часу 1994 р. та ін. Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 р. у статті 2 "Право на справедливі умови праці" у пункті першому містить вимогу про "розумну тривалість робочого дня і робочого тижня". Важливо зауважити, що норма робочого часу тісно пов'язана з іншими нормами: часу відпочинку, оплати праці, нормуванням праці (так званими технічними нормами).

Нормування робочого часу виступає певною гарантією часу відпочинку. Невиконання норми робочого часу, як правило, тягне й зниження оплати праці. Причому причиною такого невиконання може бути як поведінка роботодавця, наприклад простій підприємства, так і працівника. Отже, боротьба за скорочення робочого часу полягала в тому, щоб за менший робочий час гарантувався б нормальний розмір заробітної плати.

Для трудового законодавства характерним є досить детальне регламентування робочого часу. Законодавством встановлено норми робочого часу та їх тривалість.

У законодавстві застосовуються такі нормативи робочого часу:

— робочий день — це встановлена законом тривалість праці працівника у межах доби;

— робоча зміна — тривалість часу праці згідно з графіком протягом доби;

— робочий тиждень — встановлена у законі в годинах три валість праці в межах календарного тижня.

У законодавстві також застосовуються норми робочий місяць і робочий рік, але вони виводяться розрахунковим шляхом і на рівні закону не встановлюються.

Тривалість робочого часу встановлюється як у централізованому порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.

Розрізняють такі види робочого часу: нормальний, скорочений і неповний робочий час.

Для нормального робочого часу характерним є встановлення двох нормативів. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ст. 52 КЗпП встановлює, що тривалість щоденної роботи при 6-денному робочому тижні не може перевищувати 7 годин.

Звернемо увагу на те, що на рівні закону встановлено тривалість робочого дня лише при 6-денному робочому тижні. При 5-денному тижні тривалість робочого дня визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства.

¶Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочого часу має дотримуватися при 5- і 6-денному робочому тижні. Передбачені законодавцем гарантії щодо граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-го-динний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації. Слід зауважити, що в такому разі у колективному договорі має бути вказано на джерела, за рахунок яких працівникам буде встановлено доплату до нормального рівня заробітної плати.

При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП).

Скорочений робочий час характеризується такими юридичними ознаками: встановлюється у законодавстві; не тягне за собою зменшення заробітної плати; встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов праці та деяких інших підстав диференціації.

Законодавством встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, для педагогічних і науково-педагогічних працівників відповідно до Законів України "Про наукову і науково-педагогічну діяльність", "Про освіту", "Про вищу освіту"; для медичних працівників та ін.) або за станом здоров'я (для окремих категорій інвалідів).

Скорочену тривалість робочого часу передбачено для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлено 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років — 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП). Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, — не більше 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу не повинна перевищувати половини тієї норми, яку встановлено для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років — не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років — 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денному робочому тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поширюється на працівників, яким встановлено скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, ¶жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можна тільки за їхньої згоди і за умови, що така робота не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 55 КЗпП).

Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, що виконується в нічний час, оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюється генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором, але не повинен бути меншим за 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП).

Неповний робочий час встановлюється не законодавством, а відповідно до ст. 56 КЗпП угодою сторін. Така угода може мати місце як при вступі на роботу, так і в період роботи.

Видами неповного робочого часу є такі: а) неповний робочий день; б) неповний робочий тиждень; в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.

Неповний робочий час може бути встановлений як на певний термін, так і без зазначення терміну. При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці — залежно від виробітку. Працівники, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що й працюючі на умовах нормального робочого часу. їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні й святкові дні, час роботи зараховується в трудовий стаж.

За загальним правилом встановлення неповного робочого часу є правом роботодавця. Водночас щодо певних категорій працівників це є його обов'язком. Зокрема, в обов'язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП).

2. Режим робочого часу та його види

Під режимом робочого часу розуміється установлений законодавством або локальним нормативно-правовим актом порядок розподілу і використання робочого часу протягом доби, тижня, інших календарних періодів.

Елементами режиму робочого часу є такі:

1) час початку і закінчення роботи;

2) час і тривалість перерв;

3) тривалість і правила чергування змін.

Слід розрізняти режим робочого часу працівників і режим роботи підприємства. Зокрема підприємство може працювати у цілодобовому режимі, а працівники — за змінами.

Окрім того, може встановлюватися єдиний режим робочого часу (для всіх працівників підприємства), а також індивідуальний режим — для окремих працівників.

Розрізняють також загальні й спеціальні режими.

До загальних режимів належать п'ятиденний тиждень і шестиденний тиждень. За загальним правилом, встановленим у законодавстві, в Україні установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При цьому тривалість щоденної роботи визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку або графіках змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним профспілковим органом. На тих підприємствах, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем (ст. 52 КЗпП).

До спеціальних режимів робочого часу належать такі: змінна робота; гнучкий графік роботи; роздроблений робочий день; ненормований робочий день; вахтовий метод організації роботи.

При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.

Найбільш поширена робота у дві зміни, на деяких підприємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (див. ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами відповідно до ст. 59 КЗпП має становити не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи час перерви на обід). Це правило було сформульовано ще постановою РНК СРСР від 24 вересня 1929 р. У тих випадках, коли тривалість зміни більше 8 годин, міжзмінний відпочинок компенсується збільшенням тривалості щотижневого безперервного відпочинку.

Не допускається призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Графіки змінності встановлюються роботодавцем за погодженням з виборним органом профспілкової організації і є обов'язковими для сторін трудового договору.

Гнучкий графік роботи — форма організації робочого часу, за якої для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця).

Елементами гнучкого графіка є такі: перемінний (гнучкий) робочий час — початок і закінчення робочого дня; фіксований час — час обов'язкової присутності на роботі; перерви для відпочинку і харчування; тривалість облікового періоду.

Режим роботи з роздробленим робочим днем передбачає поділ робочого дня на частини, між якими є перерва тривалістю більше 2 годин, або є дві та більше перерв, включаючи й перерву на обід. При цьому загальна тривалість робочого дня не може бути більшою від встановленої законодавством або графіком змінності (ст. 60 КЗпП). Такий режим роботи рекомендується вводити для зручності обслуговування населення, зокрема на підприємствах, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня: підприємствах торгівлі, громадського харчування, комунального та побутового обслуговування населення, підприємствах зв'язку, для водіїв міського транспорту та ін. Роздроблений режим роботи встановлюється роботодавцем за згодою з виборним органом профспілки. За роботу в таких умовах встановлюється доплата до заробітної плати.

Режим ненормованого робочого дня встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Міра праці таких працівників визначається не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). У разі необхідності ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу.

На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу. Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності може застосовуватися для керівників, фахівців і робітників, а саме:

—для осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;

—осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

—осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Ненормований робочий день потрібно відрізняти від надурочної роботи.

Режим з вахтовим методом організації робіт. Вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива. Вахтовий метод організовується за допомогою підсумованого обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається працівникам у місцях їх постійного проживання. На роботу вахтовим методом можуть переводитись як підприємства в цілому, так і їх окремі підрозділи або створюватися комплексні бригади для виконання визначеного обсягу робіт.

До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняється залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, а також осіб, які мають медичні протипоказання для такої роботи.

Обліковий період охоплює весь робочий час, час у дорозі та час відпочинку, який припадає на цей календарний відрізок часу. Робочий час і час відпочинку регламентуються графіком змінності, затверджуються власником за погодженням з профспілковим комітетом і доводяться до відома працівників не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної профспілки, — 2 місяців. Тривалість робочого дня не повинна перевищувати 10 годин.

Власник зобов'язаний забезпечити працівникам соціально-побутові умови — проживання, транспорт, спецодяг, щоденне гаряче харчування, медичне обслуговування.

Дата добавления: 2014-01-07