Віденська опера

В архітектурі театральних будинків отримав розвиток романтизм, в основі якого лежало прагнення відобразити місцеві національні традиції. Театри розміщувалися в місцях максимальної видимості, створювалися підкреслено виразні ансамблі. Найбільш типовою спорудою романтичного напрямку є будівля Національного театру у Празі.

Підвищена декоративність театральних будівель, тяжіння до дорогих матеріалів та позолоти визначали «багатство» фасадів та інтер’єрів, надаючи будівлям якусь професійну добротність. Характерною спорудою є будинок театру Опери у Парижі.

Театр Опери мав зал для глядачів на 2 тис. місць і найбільшу на той час сцену. Він служив також місцем офіційних і світських зустрічей, чому відповідали великі фойє та кулуари, ложі і парадні сходи. Площа перед будівлею призначалася для прийому публіки і дефілювання офіційних кортежів. Паризька Опера послужила образом для театральних будівель Одеси, Дрездена, Нью-Йорка.

Одеський оперний театр, який збудовано у 1883-1887 рр. (арх. Г. Гельмер і Ф. Фельнер) в барочно-ренесансному стилі, став одним з найбільш досконалих за плануванням театральних будівель: просторий підково-подібний зал для глядачів; навколо залу розміщені фойє та кулуари; велика механізована сцена пов'язана з усіма сценічними приміщеннями.

Кінець XIX в. вніс істотні зміни в театральні будівлі: механізація сцени; розвиток сценічної коробки; спрощення системи ярусів; модернізація театральних фасадів.

Стиль модерн в театральних будівлях особливо яскраво проявився в німецькому варіанті - югендстиль, - лінії і площини в якому виступали в чистому вигляді і визначалися конструктивними рішеннями. Про це свідчить будівля театру, збудована для виставки у Кельні в 1914 р., об'ємно-просторове вирішення якого, достаток закруглених форм, відсутність декору на фасадах - перші ознаки появи раціональної архітектури.

Новим багатофункціональним специфічним видовищним типом будівлі стали народні театри і народні будинки, що виникли на межі XIX - XX ст. у Бельгії та Росії. Народні будинки відігравали значну роль у суспільному житті, вони зводилися у промислових центрах країни. Завданням народного дому було обслуговування культурно-освітніх потреб суспільства. Так, у народному домі в Брюсселі були розміщені: театральний зал або зал зборів, клубні приміщення, бібліотека, ресторан, магазини, складські та конторські приміщення. В інтер'єрі народного дому використовували прийом «перетікаючого простору» (перетекающего пространства), що об’єднав у єдину композицію головний зал, галереї, сходи. Незвичайна об'ємна побудова будівлі - неправильна форма плану, криволінійний обрис головного фасаду – все це відповідало новому завданню мистецтва: «прикрасити будні життя», внести в оточення людини химерні, незвичайні форми.

Дата добавления: 2014-01-07