Лекція № 1. Тема: Мета та завдання вивчення предмету „Основи охорони праці”

Тема: Мета та завдання вивчення предмету „Основи охорони праці”

План

1. Предмет „Основи охорони праці”, його зміст і задачі та зв’язок його з іншими предметами.

2. Основні терміни та означення основних понять в області охорони праці.

3. Стан охорони праці в Україні та інших країнах.

1. Предмет „Основи охорони праці”, його зміст і задачі та зв’язок його з іншими предметами.

Вихідною методологічною базою охорони праці як наукової дисципліни є концепція діяльності. Діяльність — специфічна, притаманна людині, форма активного ставлення до навко­лишнього світу. Будь-яка діяльність складається з мети, засобів, результату та власне процесу діяльності. Ді­яльність є реальною рушійною силою суспільного прогресу та запорукою існування суспільства.

Аналіз суспільної практичної діяльності, що складається з численних форм людської активності, дає змогу зробити ін­дуктивний висновок про потенційну небезпеку діяльності. Ді­яльність людини, супроводжувана потенційною небезпекою, мо­же призводити до травм, захворювань, погіршення самопочуття та інших наслідків. Потенційність небезпеки полягає у прихованому, невиявленому характері, за певних, нерідко важко передбачуваних, умов.

Небезпека - поняття стохастичне, випадкове, котре залежить від багатьох факторів. Вона може бути кількісно оцінена таким поняттям, як ризик.

Ризик визначається як відношення кількості тих або інших небезпечних наслідків за певний час до можливої кількості подій, тобто це ймовірність реалізації потенційної небезпеки. Ризик смерті від дії різних небезпечних факторів на людину за рік становить: від автомобілів - 2,5x10^-4; падіння – 1,0х10^-4; пожежі - 4,0x10^-5; повітряного транспорту - 1,0x10^-5; елек­тричного струму — 6х10^-6; блискавки — 5,0x10^-6. У деяких кра­їнах введена в практику концепція допустимого ризику, рівень якого залежить від важкості наслідків. Для смертельних ви­падків він має значення 10^-6 на людину за рік.

Небезпека - це стан умов праці, коли людина з певним ступенем ймовірності підлягає дії небезпечних або шкідливих факторів.

Безпека - це стан умов праці, за якого з визначеною ймовірністю виключена небезпека, тобто можливість пошкодження здоров'я людини.

Безпека - головна мета охорони праці.

Отже, охорона праці - це засіб досягнення безпеки людини на виробництві шляхом усунення небезпечних і шкідливих факторів.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Вперше ця дисципліна в учбовий процес була впроваджена в 1989 р. в Московському інституті залізничного транспорту. До 1966 р. вона викладалась у межах окремих спеціальних та інженерних дисциплін. І лише у 1966 р. охорона праці як самостійна спеціальна дисципліна офіційно увійшла в навча­льні програми всіх інженерних спеціальностей, а всім техніч­ним вищим закладам освіти було запропоновано створити кафедри охорони праці. З 1999 р. у всіх вищих закладах освіти України при підготовці фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів проводиться вивчення нормативних дисциплін "Основи охорони праці" та "Охорона праці в галузі".

Основна мета навчальної дисципліни "Основи охорони праці" - формування системи теоретичних і прикладних знань з правових, економічних і організаційних питань створення безпечних умов праці, захисту людини на виробництві.

Виходячи із зазначеної мети, завданням дисципліни є вив­чення:

* впливу виробничого середовища на людину;

* методів аналізу і оцінювання стану охорони праці на підприємстві;

* організаційних та економічних аспектів охорони праці;

* правової і нормативної бази охорони праці в Україні.

Предметом дисципліни є захист життя і здоров'я людини на виробництві.

Основний зміст дисципліни розкривається в темах:

1. Виробниче середовище і його вплив на людину. Предмет і завдання

дисципліни.

2. Умови праці на виробництві, їх класифікація і нормування.

3. Виробнича шкідливість, методи захисту людини від її негативного впливу.

4. Аналіз і профілактика профзахворювання та виробничого травматизму.

5. Основи техніки безпеки.

6. Правове і нормативне регулювання охорони праці.

7. Державне управління охороною праці в Україні.

8. Організація охорони праці на виробництві.

9. Економічні аспекти охорони праці.

Згідно зі зазначеним змістом підготовлений і цей навчаль­ний посібник. Він повністю відповідає освітньо-професійній програмі підготовки молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціа­ліста і магістра напрямку 0501 — "Економіка і підприємниц­тво", затвердженої наказом Міністерства освіти і науки Ук­раїни від 06.06.2002 № 330.

Питанням безпеки праці певне місце відводиться у загально-технічних і спеціальних дисциплінах. Однак з такими загаль­ними питаннями охорони праці, як система законодавчих і нормативних актів, соціально-економічні, організаційно-техніч­ні, санітарно-гігієнічні і лікувально-профілактичні заходи сту­дент знайомиться лише під час вивчення самостійної дисцип­ліни "Основи хорони праці". В умовах адміністративно-командної економіки робота з охорони праці на підприємствах базувалася на підставі діючих положень, наказів галузевих міністерств, рішень профспілкових органів, приписів органів держнагляду.

Робота активізувалася після аварій і нещасних випадків, а потім затихала до наступного випадку. На підприємствах була впроваджена система управління охороною праці. Однак функціонування системи забезпечувалося доти, доки цього вимагали вищі органи та технічні інспектори праці профспілок. Як тільки був послаблений контроль з боку міністерств, фактично припинилося функціонування і вдосконалення системи. Колишня система значною мірою була побудована на лозунгових ефектах, бюрократичній звітності, не мала правових та економічних механізмів управління охороною праці.

За переходу до ринку докорінно змінюється мотивація діяльності з охорони праці. Основним обов'язком роботодавця стає створення такої організації виробництва, за якої досягати­меться найбільший прибуток. Кожний нещасний випадок на виробництві означатиме для підприємства серйозну моральну й економічну втрату. Достатньо нагадати, що в Україні щорічно тільки на виробництві травмується 50 тис. чол. (з них 1,5 тис. чол. - смертельно), отримують професійні захворювання.

Не менш важливим завданням є забезпечення високої якості продукції або послуг, їх конкурентоспроможності. Закон захищає споживача від недоброякісної продукції, а якість праці і якість продукції прямо залежать від якості умов праці, від санітарно-гігієнічного та ергономічного комфорту на виробничому місці.

Отже, забезпечення здорових, безпечних і високопродуктив­них умов праці є важливим фактором існування підприєм­ства в умовах ринкової конкуренції. Роботодавець повинен створювати безпечні умови праці, забезпечувати сприятливий

морально-психологічний клімат у трудовому колективі, що сприяє підвищенню продуктивності праці і поліпшенню якості продукції та послуг, здоров'ю працівників.

Вивчення факторів виробничого середовища, організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умов, у яких здійснюється тру­дова діяльність людини, а також системи правових заходів щодо виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та охо­рони праці є предметом курсу «Основи охорони праці». Розгля­даючи «Основи охорони праці» як наукову дисципліну, слід за­значити, що вона виникла й сформувалася на стику наук про працю і людину.

Наука про охорону праці тісно пов'язана з іншими науками. Вона широко використовує найновіші досягнення науки і техніки, базується на теоретичних розробках з фізики, хімії, математики, електроніки, медицини, економіки тощо. Важливе місце в розробці питань охорони праці займають такі наукові дисципліни, як ерго­номіка, інженерна психологія і фізіологія праці, технічна естетика.

Для визначення на науковій основі методів і шляхів поліп­шення та оздоровлення умов праці на виробництві, забезпечення правильного ритму праці, режиму праці і відпочинку, необхідно враховувати вимоги психології й фізіології праці людини (ви­вчення працездатності людини, пов'язаної з втомою, нервовою напругою, монотонністю праці). Технічна естетика вивчає зако­номірності художнього проектування виробничих приміщень і обладнання.

Охорона праці працюючих в умовах інтенсивного переозбро­єння виробництва на базі комплексної автоматизації і механізації може бути забезпечена лише при всебічному врахуванні можливо­стей людини в трудовому процесі. В правильному розв'язанні цих завдань істотну роль відіграє ергономіка. Ергономіка вивчає проб­леми оптимального розподілу й узгодження функцій між люди­ною і машиною, формує оптимальні вимоги до засобів та умов ді­яльності, розробляє методи їх урахування при створенні й експлуатації техніки, що управляється та обслуговується люди­ною. Раціональне поєднання можливостей людини і характеристик машини та відповідний розподіл функцій усередині системи істот­но підвищують її ефективність і зумовлюють оптимальне викорис­тання людиною технічних засобів згідно з їх призначенням.

Взаємодія людини і техніки в системі виробництва (система «людина — машина — виробниче середовище») має розглядати­ся під час проектування і створення безпечних умов праці, вирішення завдань оптимізації. Це і є предметом ергономіки. В пері­од широкого застосування нової техніки в усіх галузях народного господарства проблема оптимізації взаємовідносин людини з машиною і виробничим середовищем стала однією з головних.

Умови праці як система елементів та факторів вивчаються, аналізуються, оцінюються в різних галузях науки. Це, передусім, такі наукові дисципліни, як техніка безпеки, технологія виробницт­ва, виробнича санітарія, фізіологія праці, ергономіка, охорона праці, технічна естетика, культура виробництва, організація ви­робництва та праці, гігієна праці, економіка праці, соціоекологія, управління виробництвом, безпека життєдіяльності та ін.

У конкретних дослідженнях охорона праці як наука базу­ється на загальнонаукових підходах: комплексності, системно­сті, особистісному гуманізмі, єдності наукового дослідження і практики, організації трудової діяльності з урахуванням люд­ського фактора.

Комплексний підхід до охорони праці передбачає врахування організаційних, економічних, соціальних, психологічних, техніч­них, правових та інших аспектів управління в їх сукупності і вза­ємозв'язку.

Системний підхід відбиває взаємозв'язки між окремими аспек­тами охорони праці і виражається в розробці кінцевої мети, визна­ченні шляхів її досягнення, в створенні відповідного механізму управління, який забезпечує комплексне планування, організацію та стимулювання роботи з охорони праці. Системний підхід до вивчення основ охорони праці передбачає застосування різних методів дослідження, зокрема фізіологічних, психологічних, ста­тистичних, математичних, соціальних тощо.

Методологічною основою дисципліни є аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання, робочих місць, трудових операцій, організації виробництва з метою виявлення шкідливих і небезпечних факторів, виникнення можливих ава­рійних ситуацій та визначення заходів щодо поліпшення умов праці.

Головна мета дисципліни — надати майбутнім фахівцям знання основ охорони праці, реалізація яких на практиці сприя­тиме поліпшенню умов праці, підвищенню її продуктивності, за­побіганню професійним захворюванням, виробничому травматиз­му тощо.

Основним завданням охорони праці є гуманізація праці, під якою розуміють профілактику перевтоми, професійних захворю­вань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістовності праці, створювання умов для всебічного розвитку особис­тості. Завданнями охорони праці є також:

— знаходження оптимальних співвідношень між різними фак­торами виробничого середовища;

— впровадження норм гранично допустимих рівнів виробни­чих факторів, визначення ступеня шкідливості і небезпеки праці;

— розробка та планування заходів щодо поліпшення умов праці;

— забезпечення безпеки виконання робіт працівниками;

— впровадження технічних засобів і заходів щодо боротьби з травматизмом і профзахворюваннями;

— розробка методів оцінки соціальної та економічної ефектив­ності заходів з удосконалення умов і охорони праці.

2. Основні терміни та означення основних понять в області охорони праці.

Охорона праці - система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профі­лактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоро­в'я і працездатності людини в процесі праці.

Виробнича санітарія - це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.

Гігієна праці - галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників, зумовлений умовами праці, і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.

Небезпечний (виробничий) чинник - це такий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гост­рого отруєння, різкого погіршення здоров'я, або до смерті.

Шкідливий (виробничий) чинник - це такий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного впливу на здоров'я нащадків. Прим. Залежно від кількісної характеристики (рівня, концентрації тощо), тривалості впливу, шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним.

Безпека - стан захищеності особи та суспільства від ризику за­знати шкоди.

Рівень безпеки - оцінка безпеки посиланням на прийнятий ризик.

Промислова безпека - безпека від аварій на виробничих об'єк­тах і наслідків цих аварій.

Небезпека - потенційне джерело шкоди.

Безпечні умови праці; безпека праці - стан умов праці, за яко­го вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чин­ників усунуто, або вплив шкідливих чинників не перевищує гра­нично допустимих значень.

3. Стан охорони праці в Україні та інших країнах.

Статистичні дані про виробничий травматизм свідчать про те, що його рівень у цілому світі безперервно зростає і становить, за даними МОП, біля 125 млн. випадків щорічно. У розвинених краї­нах із високим технічним рівнем він значно менший, ніж у краї­нах, що розвиваються, в т.ч. й в Україні. У країнах Євросоюзу від нещасних випадків та професійних захворювань потерпають що­річно біля 10 млн. осіб, з яких майже 8 000 гине. В цілому по всіх країнах земної кулі кожні 3 хвилини гине людина, а кожні 2 секун­ди травмуються 8 осіб. Ціна помилки однієї людини безперервно зростає: якщо відразу після 2-ї світової війни від помилки однієї людини гинуло в середньому 2-4 особи, то сьогодні ця цифра на­ближається до 10. У цьому плані можна згадати катастрофи, які ста­лися з пароплавом «Адмірал Нахимов», де загинуло більше 500 осіб, підводний човен «Курськ», де загинуло 170 осіб, випадок падіння літака Су-27 на Скнилівському летовищі, де постраждало 165 осіб, загинуло 77 осіб, із котрих 28 - діти. Багато прикладів ще можна наводити про трагічні події на шахтах України, де гине одночасно багато людей, та катастрофи з літаками.

За статистикою, в Україні щоденно на виробництві травмують­ся 80-85 осіб, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине.

За даними американських вчених, виростити, навчити і під­готувати до самостійної праці людину коштує в середньому від 120 до 400 тисяч доларів. В Україні ця цифра значно менша, але до­сить вагома: 56 -200 тисяч гривень (за приблизними розрахунками авторів). Такої суми недораховується суспільство, якщо людина втрачає працездатність у період найбільш активного й продуктив­ного віку - 18-40 років, при цьому суспільство додатково витрачає кошти на її утримання та лікування. Крім того, така людина не при­носить матеріальної користі суспільству (яку важко підрахувати), якби вона працювала і віддавала свої знання та працю людям.

За даними Національного науково-дослідного інституту охорони праці, стан виробничого травматизму в Україні за останнє десяти­річчя характеризується зменшенням числа випадків як загального, так і смертельного травматизму. За період 1991-2001 рр. кількість травмованих зменшилась на 76,8%, смертельних травм - на 48,6%. Слід зазначити, що у 2001 р. кількість випадків смертельного трав­матизму порівняно з 2000 р. збільшилась з 1325 осіб до 1378 осіб, тобто на 53 особи (рис. 1).

Динаміка нещасних випадків може бути пов'язана з економічною ситуацією в Україні.

За роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 рр. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4%, сільського господарства - на 32,5%. Лише у 1994 р. падіння ВВП склало 22,9% (промислового виробництва - 27,3% (у т.ч. непродовольчих товарів -37,5%), сільськогосподарського -16,5%).

Практично на цей період припадає найбільше скорочення ви­падків загального і смертельного травматизму. Поступова стабілі­зація економічної ситуації в Україні (1994-1999 рр.) супроводжуєть­ся зростанням темпів скорочення випадків як загального, так і смер­тельного травматизму.

Позитивні зрушення в економіці України в 2000-2001 рр. супровод­жуються зростанням у 2001 році випадків смертельного травматизму.

Розподіл смертельних випадків по галузям виробництва (табл. 1) показує, що найбільше їх зростання допущено в хімічній промис­ловості (+25), машинобудуванні (+9), будівництві (+12), агропромис­ловому комплексі (+8), транспорті (+19), невиробничій сфері (+31).

Таблиця 1.

Дата добавления: 2014-01-07