Поняття та сутність політичної системи суспільства

План

Тема. Політична система суспільства.

Лекція 2.

Мета лекції: розкрити принципи системного опису політики. Розглянути основні теорії політичних систем.

1. Поняття та сутність політичної системи суспільства.

2. Структура та функції політичної системи суспільства.

3. Соціальний характер теорії політичної системи Д. Істона.

4. Правова теорія політичної системи Г. Алмонда.

5. Комунікаційний підхід К. Дойча до вивчення політичної системи суспільства.

6. Культурологічний підхід до дослідження політичних систем

Політична система, як і економічна, правова, духовна, а також соціально-класова, є підсистемою суспільства. Якщо істотною ознакою економічної системи є власність, правової — правові норми як регулятори суспільного життя, духовної — формування цінностей, відтворення особистості, адекватної цим цінностям, то істотна ознака політичної системи полягає у формуванні та здійсненні політичної, державної влади. Саме владні відносини характеризують політичну систему.

На відміну від інших систем політична система має такі особливості:

—володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства;

—визначає стратегію суспільного розвитку загалом та економічну, соціальну, культурну і зовнішню політику зокрема;

—репрезентує інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на рівні політичної влади;

—забезпечує політичне та адміністративно-державне управління суспільними процесами;

—сприяє стабілізації або приводить до дестабілізації суспільного життя;

—формує правову систему, функціонує в її рамках або виходить за межі правового поля.

Поняття "політична система" одні політологи ототожнюють з політичним режимом цієї системи, інші — з політичною організацією, треті значно розширюють обсяг і зміст цього поняття, включаючи до структури політичної системи елементи, які не можна вважати власне політичними.

Загалом політична система — це сукупність інститутів та груп, які формують і розподіляють політичну владу та здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідної правової системи і політичної культури.

Політична система має свою структуру. Це політичні відносини, політичні інститути (організації), політичні й правові норми, політична свідомість і політична культура. У структурі політичної системи виділяють такі структурні рівні:

— інституціональний (організаційно-нормативний), який розкриває характер функціонування основних інститутів політичної системи — державних органів, регіональних структур влади та місцевого самоврядування, виборчої та партійної систем;

— ментально-поведінковий, що охоплює рівень політичного мислення, характер політичних цінностей і норм, стиль політичного мовлення, зміст та типи політичної поведінки, тобто сферу політичної культури;

— суб'єктно-процесуальний, що стосується індивідуальних, групових та масових суб'єктів політики, їхнього впливу на процес формування і трансформації інститутів політичної системи;

— інтеракціоністський, що вказує на зміст та форми політичної взаємодії (співпраці, конкуренції, консолідації, конфлікту, панування та експлуатації) на міжособистісному та груповому рівнях.

На інституціональному рівні виділяють інститути державної та регіональної влади і місцевого самоврядування, партійну йвиборчу системи. Інститутами державної влади є інститут глави держави, уряд, парламент, судова влада (за винятком США, де поряд з федеральною судовою системою функціонує судова система штатів), національний банк, представники уряду на рівні регіональної влади і місцевого самоврядування, прокуратура в тих країнах, де вона має самостійний статус (Росія, Україна, Іспанія).

Не всі інститути державної влади є політичними, а тільки ті, які формуються безпосередньо народом або представницькими органами і приймають політичні рішення. До них можна віднести інститут глави держави, парламент, уряд і представників уряду на регіональному і місцевому рівнях. Усі інші інститути є елементами таких видів держаної влади, як адміністративна, військово-силова і судова.

Адміністративну владу здійснює адміністративний апарат, основу якого становлять чиновники (державні службовці) на всіх рівнях політичної системи, починаючи від рай держадміністрацій аж до адміністрації президента, як, наприклад, в Україні. Адміністративний апарат як політично нейтральний орган держави забезпечує технологічний процес підготовки і виконання політичних рішень, які приймають політичні органи. Однак адміністративний апарат на відміну від політичних органів формується шляхом призначення або найму, а тривалість терміну його повноважень лише незначною мірою залежить від перемоги тих чи інших політичних сил на виборах (за винятком президентської форми правління).

Військово-силові органи (збройні сили, поліція, служба національної безпеки) виконують специфічні функції охорони політичної системи та всього суспільства, забезпечення відповідно до того чи іншого політичного режиму правопорядку. Відсутність сучасного цивілізованого механізму контролю над цими органами призводить до обмеження демократії та посилення поліційних функцій держави.

Якщо адміністративна і військово-силова влада безпосередньо залежать від політичних органів, то судова влада має автономний статус державної влади. Здебільшого вона є елементом правової системи, однак деякі її риси мають політичний характер. Це, зокрема, стосується політичних джерел формування судової влади (судді призначаються главою держави і головами виконавчої влади суб'єктів федерації, обираються парламентами, представницькими органами суб'єктів федерації, а також прямими виборами) і забезпечення виконання не тільки суто юридичних, а й політико-правових функцій, таких як розгляд спорів про розмежування компетенції між державними органами, державними органами та органами суб'єктів федерації чи автономії, контроль за відповідністю актів органів політичної клади конституції, здійснення процедури імпічменту або притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб державної влади.

На суб'єктно-процесуальному рівні політична система включає індивідуальні, групові й масові суб'єкти політики. Індивідуальними суб'єктами політики є окремі громадяни як учасники масових політичних акцій, політичні та державні діячі. До групових суб'єктів політики належать партії; групи тиску, які представляють соціально-класові, професійні, етнічні, демографічні інтереси суспільства на різних рівнях політичної влади і домагаються їх реалізації за допомогою лобістських структур; нелегальні, тіньові структури — клани (об'єднання політиків за родинними, земляцькими, регіональними, товариськими стосунками), мафії (найбільш організовані й впливові злочинні угруповання), кліки (невеликі групи в середині організації, які становлять її неформальну верхівку). Нелегальні групи тиску в політичних системах розвинутих країн справляють незначний вплив на політику, а в політичних системах слаборозвинутих і перехідних суспільств вони зрощуються із владними інститутами та посадовими особами. До масових суб'єктів політики належать великі організаційно та ідеологічно аморфні об'єднання, а також масові скупчення людей (масові рухи, електорат, натовп людей під час масових акцій).

На інтеракціоністському рівні елементами політичної системи є різноманітні форми взаємодії, які характеризують відносини між суб'єктами політики в процесі їх спільних дій. Форми взаємодії поєднують психологічні та інституціональні елементи і показують, які типи відносин домінують у політичному процесі: формально-юридичні чи неформальні; рівноправні чи нерівноправні (панування-підпорядкування); демократично-плюралістичні чи авторитарні; конкурентно-змагальні чи патронатно-патерналістські; еквівалентні з погляду справедливої винагороди за ефективні результати праці або моральну поведінку чи нееквівалентні.

Політична система безпосередньо взаємодіє з правовою системою, оскільки політичні та правові інститути входять одночасно до двох систем. Так, парламент як орган політичної влади включає деякі елементи правової системи. Правова система складається з: нормативно-правових актів (законів і регламентарних актів); правових звичаїв; прецедентів; міжнародних договорів; конституційного і законодавчого процесів; процедур імпічменту та притягнення до політичної відповідальності вищих посадових осіб; судів конституційної, загальної і спеціальної юрисдикцій; правову культуру. Тому, розглядаючи в політичних системах елементи правової системи, вживається термін "політико-правові системи".

Дата добавления: 2014-01-07