Господарство. Для сучасного господарства більшості латиноаме­риканських країн характерні деякі спільні ознаки

Для сучасного господарства більшості латиноаме­риканських країн характерні деякі спільні ознаки. По-перше, економіка держав є багатоукладною, тобто в ній існує багато форм власності. На селі поряд із сучасним фермерським виробництвом, що використовує найману працю, є напівфеодальні пережитки у формі латифундій. У промисловості поряд із великими сучасними підприємствами збереглися кустарні, в яких зайнято близько 40 % робітників. Рівень безробіття високий. По-друге, для більшості країн регіону характерна вузька спеціалізація господарства, зорієнтована на експорт продукції до розвинених країн. Як правило, це монокультурне сільське господарство або монопродуктивна добувна про­мисловість. Вузьку спеціалізацію вдалося подолати лише кільком країнам завдяки залученню передових технологій, іноземних інвестицій та кре­дитів країн Заходу, зокрема Бразилії, Мексики, Аргентини, Венесуели, Колумбії та Чилі. На них припадає 80 % промислової продукції регіону. З переважно аграрних вони перетворилися на індустріально-аграрні країни, в галузевій структурі господарства яких зростає частка машинобудування, електроенергетики, хімічної та легкої промисловості. По-третє, спосте­рігається велика залежність економіки латиноамериканських країн від іноземного капіталу США, Японії та країн Західної Європи. У регіоні розширюються філії промислових компаній розвинених країн. Особливо це стосується машинобудування. Значними є інвестиції країн Заходу в екологічно брудні виробництва, зокрема кольорову металургію.

Основою паливної промисловості Латинської Америки є наф­това. Нафтопереробка здійснюється майже в усіх країнах. Значними екс­портерами одночасно сирої нафти і нафтопродуктів є Мексика, Венесуела, Еквадор, Тринідад і Тобаго. На островах Карибського басейну склалася транзитна нафтопереробка з реекспортом нафтопродуктів. Тут працюють найпотужніші у світі нафтопереробні заводи.

В електроенергетиці раніше переважали теплові електро­станції. Нині стрімко зростає частка ГЕС, які вже дають понад 60 % електроенергії регіону. З 19 найпотужніших ГЕС світу 7 працюють у Латинській Америці, зокрема й одна з найбільших у світі «Ітайпу» (12,6 млн. кВт) на кордоні Бразилії та Парагваю. Атомні електростанції збудовані біля великих міст Бразилії, Мексики, Аргентини. Однак роз­виток електроенергетики поки що недостатній.

Чорна металургія набула найбільшого розвитку в Бразилії, Мексиці, Аргентині та Венесуелі. Нині вона стала експортною галуззю. Дешеву низькоякісну сталь вивозять до розвинених країн, де її використо­вують у переробній металургії. На власній сировині працює кольорова металургія. її основною продукцією є мідь (Чилі, Перу, Мексика), свинець та цинк (Перу, Мексика), олово (Болівія), срібло (Мексика), алюміній (Бразилія, Аргентина, Суринам). В Ямайці, Гайані, Домініканській Рес­публіці з бокситів виробляється глинозем, який експортується у розвинені країни для виплавляння алюмінію.

Машинобудування посіло провідну роль в економіці регіону, проте воно розвивається нерівномірно. 2/3 машин та обладнання Латин­ської Америки виробляють Бразилія, Мексика й Аргентина. Головне значення має автомобілебудування, 60 % продукції якого припадає на Бразилію. Тут у містах Сан-Паулу і Белу-Орізонті працюють філії німецьких, американських та італійських компаній. Важливе місце авто­мобілебудування посіло також у Мексиці й Аргентині. Суднобудування переважає на морських узбережжях Бразилії, Чилі, Мексики, Перу. В нових індустріальних країнах розвиваються також верстатобудування, літакобудування, сільськогосподарське машинобудування, електроніка та електротехніка.

Хімічна промисловість досягла високого рівня в Бразилії, Мексиці й Аргентині, середнього - в Чилі, Перу, Венесуелі, Колумбії, Кубі. Переважають нафтохімія, синтез мінеральних добрив, парфумерна та фармацевтична галузі.

Лісова промисловість регіону базується на потужних місцевих ресурсах. Проте більша частина деревини вивозиться в непереробленому стані. Близько 1/4 продукції галузі виробляє Бразилія, за нею йдуть Мек­сика та Чилі. Бразилія є найбільшим у світі експортером деревного шпону із цінних порід дерев, який використовується для оздоблення меблів.

Важливою залишається традиційна галузь Латинської Америки - текстильна промисловість. На власній сировині працюють бавовняна (Бразилія, Мексика) та вовняна (Аргентина, Уругвай) промисловість.

За кількістю працівників на першому місці в регіоні залишається харчова промисловість. Головна її галузь - цукрова - осо­бливого розвитку набула на Кубі, у Бразилії, Мексиці, Колумбії, країнах Карибського басейну. Плодоовочеконсервна промисловість експортує консервовані ананаси, фруктові соки, конфітюри з тропічних фруктів, томатну пасту тощо. На експорт працює м'ясо-охолоджу вальна промис­ловість Аргентини та Уругваю. Рибна промисловість набула особливого значення в Чилі та Перу.

Сільське господарство залишається важливою галуззю еконо­міки більшості країн. У його галузевій структурі переважає рослинництво. Оброблювані землі становлять лише 5 % території. У дрібнотоварному секторі вирощують споживчі культури: кукурудзу, маніок, банани, картоплю, чорну квасолю. Високотоварний сектор спеціалізується на культивуванні експортних рослин. Вирощуванням цукрової тростини вирізняються Куба, Бразилія, Мексика; кави - Бразилія та Колумбія; какао - Домініканська Республіка, Бразилія, Еквадор; пшениці - Ар­гентина; бананів десертних сортів — Еквадор та країни Перешийка; ба­вовнику - Мексика, Бразилія, Парагвай. У наближених до США районах рослинництво спрямоване на ринок цієї країни. Тут цілорічно вирощують овочі та фрукти (Мексика, Гватемала), орхідеї та інші квіти (Колумбія).

Тваринництво Латинської Америки має переважно інтенсивний характер і м'ясне спрямування. Безперечними лідерами за експортом цієї продукції є Аргентина й Уругвай. Зокрема, вони дають 2/3 експорту яловичини регіону, а за поголів'ям овець та настригом вовни Аргентина поступається лише Австралії та Новій Зеландії. В гірських районах Перу, Еквадору, Болівії заради вовни розводять лам і альпака.

Транспорт регіону розвинутий недостатньо. Міждержавних доріг мало. Найбільша довжина залізниць - у Бразилії та Аргентині. Найваж­ливішими трансконтинентальними автомагістралями є Трансамазонське (через Бразилію і Перу) та Панамериканське шосе (від кордонів США до Аргентини). Морський транспорт відіграє вирішальну роль у зовнішніх економічних зв'язках. Найбільший морський фот серед країн Латинської Америки мають Панама і Багамські Острови. Повітряний транспорт здійснює перевезення пасажирів.

Дата добавления: 2014-01-07