Кремній застосовують для дезоксидації. Він утворює з фери­том твердий розчин, спотворена ґратка якого збільшує міцність і знижує пластичність сталі

Вплив постійних домішок на властивості сталі

Вплив вуглецю

ВУГЛЕЦЕВІ СТАЛІ

Вуглецеві сталі промислового виробництва — це багатоко­мпонентні сплави, які крім заліза й вуглецю мають домішки марганцю, кремнію, фосфору, сірки та деякі інші. Кожен з пе­релічених компонентів впливає відповідним чином на структу­ру та властивості сталей. З-поміж них найбільший вплив має вуглець.

Вуглець у сталях перебуває в складі фериту й цементиту. Ферит має невисоку міцність, малу твердість і добру пластич­ність, але зі збільшенням кількості вуглецю частка фериту у сталі поступово зменшується, а частка високотвердого і мало-пластичного цементиту зростає. Така зміна у співвідношенні фаз фериту й цементиту збільшує міцність σ_в та твердість НВ сталі (рисунок 1) і зменшує її пластичність δ та ударну в'яз­кість КСU. Міцність зростає доти, поки частка вуглецю не до­сягне 0,8...0,9 %. Подальше збільшення вуглецю спричинює зменшення міцності, що призводить до руйнування під час нава­нтаження крихкої сітки вторинного цементиту навколо перлітних зерен.

Поруч з механічними властивостями змінюються також і властивості технологічні. Зокрема з ростом кількості вуглецю в сталі її зварюваність і оброблюваність різанням погіршуються. Сталі добре зварюються, якщо кількість вуглецю в них не пере­вищує 0,25 %.

Постійними домішками сталей є марганець, кремній, фо­сфор, сірка, а також гази — водень, азот і кисень. Домішки переходять у метал із шихтових матеріалів і пічних газів.

Рисунок 1 - Вплив вуглецю на механічні властивості (НВ, σ_в, σ₀₂, δ, КСU)

вуглецевої сталі: НВ — твердість за Брінеллем; σ_в — границя міцності при розтязі; σ_{0 2} — умовна границя текучості; δ — відносне видовження; КСU — ударна в'язкість

Марганець, як відомо, використовують в металургії з метою дезоксидації та десульфурації рідкого металу. При цьому час­тина марганцю у вигляді МnО і МnS потрапляє в шлак, який згодом зливають, а інша — залишається в металі у складі фери­ту й цементиту. Розчинений у фериті марганець спотворює кри­сталічну ґратку, внаслідок чого помітно підвищується міцність сталі, хоч пластичність змінюється мало.

Фосфор розчиняється у фериті і хоч підвищує міцність, проте зменшує пластичність та ударну в'язкість сталі. Спад ударної в'язкості стає причиною холодноламкості, тобто схильності сталі до крихкого руйнування при низьких температурах. Холоднолам­кість помітно посилюється з ростом кількості вуглецю, а також із виникненням поблизу границь зерен ділянок, збагачених фос­фором внаслідок ліквації. Отже, фосфор є шкідливою домішкою, хоч і підвищує оброблюваність сталі різанням. Цей вплив врахо­вують, коли створюють легкооброблювані сплави, призначені для виготовлення маловідповідальних виробів (автоматні сталі).

Сірка не розчиняється в залізі, входить до складу хімічної сполуки FеS, яка разом зі залізом утворює евтектику Fе — FеS з температурою плавлення 988 °С. Зазначена евтектика криста­лізується насамкінець й розташовується по границях зерен. Ни­зька температура плавлення евтектики спричинює червоноламкість — схильність сталі до крихкого руйнування під час гарячої обробки тиском. Тому сталь з підвищеною концентра­цією сірки не рекомендують для гарячої обробки тиском. Сір­ка, як і фосфор, є шкідливою домішкою.

Негативний вплив сірки істотно пом'якшує марганець, оскільки він утворює хімічну сполуку МnS з температурою пла­влення 1620 °С. В межах температур гарячої обробки тиском (800... 1200 °С) МnS пластичний і не сприяє крихкому руйну­ванню. Водночас слід пам'ятати, що сульфіди марганцю при нормальній температурі можуть стати центрами зародження тріщин під повторнозмінними навантаженнями.

Кисень, азот і водень у сталях можуть перебувати:

— у складі неметалевих вкраплень — оксидів і нітридів,

—у твердому розчині α-заліза,

—у газоподібному стані в мікропорожнинах.

Розчинність кисню, азоту й водню в α-залізі незначна й іс­тотно зменшується зі зниженням температури. Це призводить до виділення в пограничних зонах оксидів чи нітридів. Що сто­сується водню, то він не утворює зі залізом хімічних сполук і може протягом тривалого часу поступово виділятись зі сталі. Як наслідок — окремі властивості сталі поліпшуються. Якщо водню багато, то він утворює в мікропорожнинах високий тиск, що призводить до виникнення внутрішніх тріщин — флокенів. Флокени трапляються в усіх сталях, однак їх найбільше в ста­лях, що містять хром. Що більша міцність сталі, то флокени небезпечніші. Шкідливий вплив газів можна зменшити, дега­зуючи рідкий метал перед розливанням.

Дата добавления: 2014-01-07