Міжгосподарський та внутрішньогосподарський землеустрій

Аналіз чинного земельного законодавства дозволяє виділити міжгосподарський та внутрішньогосподарський землеустрій, які тісно пов'язані між собою. При проведенні внутрішньогосподарських землевпорядних робіт можуть здійснюватись міжгосподарські землевпорядні дії і, навпаки, міжгосподарський землеустрій вимагає проведення внутрішньогосподарських земельних перетворень. Це має місце при реорганізації сільськогосподарських підприємств і господарчих товариств, при організації фермерських господарств, впорядкуванні земельних відносин між сусідніми землекористувачами (землевласниками, орендарями).

Міжгосподарський землеустрій являє собою систему заходів щодо комплексної організації території декількох землекористувачів (землевласників, орендарів) з метою найбільш раціонального її використання. Його основними завданнями є: створення нових землекористувань шляхом надання земель різним господарюючим суб'єктам (сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам, фермерським господарствам); впорядкування і раціональна організація існуючих землекористувань (усунення черезсмужжя, вклинювань, далекоземелля, вкраплень та інших незручностей у розташуванні земель).

Землевпорядні дій при здійсненні міжгосподарського землеустрою охоплюють: встановлення точного складу учасників (обов'язковою умовою є участь всіх зацікавлених у складанні проекту суб'єктів); підбірку, систематизацію та вивчення всіх наявних матеріалів про економічний стан і перспективи розвитку існуючих і новостворюваних господарств (земельно-кадастрові дані, матеріали ґрунтових, геоботанічних, меліоративних, дорожніх та інших обстежень і розвідувань); одержання додаткових даних, необхідних для розроблення проекту (у разі потреби проводяться польові обстеження для уточнення і коректування застарілих відомостей).

Будь-які дії з міжгосподарського землеустрою пов'язані з встановленням, припиненням або зміною конкретних прав землевласників та землекористувачів. Тому міжгосподарський землеустрій повинен проводитися відповідно до нормативних приписів і створювати найбільш сприятливі умови для раціонального використання та охорони земель.

Внутрішньогосподарський землеустрій – це комплекс заходів щодо організації території окремого господарюючого суб'єкта, які здійснюються з метою створення в рамках його територіального володіння умов для раціонального використання та охорони земель. Внутрішньогосподарські землевпорядні роботи проводяться на земельних ділянках, що закріплюються за конкретними землевласниками і землекористувачами.

Основними завданнями внутрішньогосподарського землеустрою є: економічне обґрунтування і графічне встановлення меж окремих видів угідь, що входять до складу земель, які належать конкретному господарюючому суб'єкту; розмежування зазначених угідь за їх господарським призначенням; раціональна організація території всередині окремого господарства; обґрунтування і графічне визначення системи внутрішньогосподарських транспортних та інших комунікацій тощо. Внутрішньогосподарський землеустрій має важливе значення для конкретизації змісту прав землевласників і землекористувачів, створює нормальні умови для функціонування господарств, забезпечує раціональне використання і ефективну охорону земель.

Система землевпорядних органів та їх функції. Центральним органом, який здійснює загальне організаційно-методичне керівництво всією землевпорядною справою в нашій країні, є Держкомзем. Систему підлеглих Держкомзему землевпорядних органів складають: Державний комітет Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласні, Київське і Севастопольське міські головні управління, районні відділи, міські (міст обласного і районного підпорядкування) управління (відділи) земельних ресурсів та інженери-землевпорядники сіл і селищ[2]. Державний комітет Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру, а також місцеві державні органи земельних ресурсів здійснюють свою діяльність на основі типових положень, затверджених урядовими постановами[3].

Держкомзем та його органи на місцях: здійснюють державний контроль за використанням та охороною земельних ресурсів; за дотриманням власниками землі і землекористувачами земельного законодавства, встановленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання; ведуть державний земельний кадастр, моніторинг земель, здійснюють землеустрій; реалізують державні і регіональні програми раціонального використання та охорони земель, відновлення родючості ґрунтів, поліпшення навколишнього природного середовища; організовують видачу державних актів на право власності на землю і право користування землею, оформлення договорів оренди, та здійснюють їх реєстрацію; сприяють проведенню земельних аукціонів і конкурсів та визначають стартову ціну земельних ділянок, які виставляються на них; забезпечують виконання землевпорядних робіт, аерофотознімальних, аерофотогеодезичних, геодезичних та інших досліджень необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення землеустрою і робіт з охорони земель; проводять державну землевпорядну експертизу регіональних програм, схем і проектів, що стосуються здійснення земельної реформи, землеустрою, використання та охорони земель; здійснюють контроль за встановленням на місцевості меж земельних ділянок, наданих у власність або у користування і виконують інші функції.

Землевпорядний процес. Землевпорядний процес являє собою законодавчо встановлений порядок здійснення окремий землевпорядних дій. Чинний Земельний кодекс чітко не визначає стадій землевпорядного процесу. На підставі положень ст.ст. 118, 123, 151, 184 Земельного кодексу можна виділити наступні стадії: порушення землевпорядних дій; підготовчі роботи; розроблення прогнозів, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, схем, проектів землеустрою; розгляд і затвердження проектної документації; перенесення проектів в натуру (на місцевість); оформлення і видача землевпорядних матеріалів і документів; авторський нагляд за здійсненням проектів землеустрою власниками землі, землекористувачами та орендарями.

Порушення землевпорядних дій провадиться шляхом подання зацікавленими особами клопотання або заяви. Заявниками можуть виступати власники землі, землекористувачі або орендарі, а також державні чи місцеві органи влади. Клопотання або заява подається в адміністрацію району, де розташована земельна ділянка власника, землекористувача чи орендаря. Адміністрація приймає рішення про початок проведення землевпорядних робіт або про відмовлення в задоволенні клопотання чи заяви. Відмова може бути оскаржена у вищий орган виконавчої влади або в судовому порядку.

Підготовчі роботи як стадія землевпорядного процесу являють собою вивчення умов і підготовку відповідної інформації та матеріалів для складання проекту. При цьому проводяться наступні дії: вивчення стану землевпорядного об'єкта; збір, оцінка, обробка та підготовка необхідної інформації про об'єкт; підготовка графічних та інших матеріалів; проведення польових обстежень і розвідувань, необхідних для забезпечення проектування; розроблення та погодження завдання на проектування. Завершальним документом цієї стадії є акт проведення обстежувальних, розвідувальних, підготовчих та інших робіт.

Розроблення прогнозів, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, схем і проектів землеустрою за своїм змістом є основною стадією землевпорядного процесу. Головним юридичним документом цієї стадії є проект землеустрою. Він складається з графічної (проектний план) і текстової частин. В проекті розробляються та економічно обґрунтовуються основні напрямки найбільш раціонального та ефективного використання земель з врахуванням особливостей землевпорядного об'єкта.

Розгляд і затвердження проектної документації. На цій стадії проводиться державна землевпорядна експертиза[4], в процесі якої перевіряються: правове забезпечення проектних рішень; відповідність передбачених заходів завданню на проектування, а також вимогам раціонального використання та охорони земель і нормативно-технічних документів; запропоновані проектною документацією рішення щодо зняття, складування, зберігання і використання родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням земель і проведенням їх рекультивації; еколого-економічна ефективність заходів запобігання негативному впливу на земельні угіддя за межами ділянки охорони агроландшафтів.

Результати державної землевпорядної експертизи викладаються у формі висновків, які є підставою для прийняття або неприйняття державними органами рішення про затвердження проекту. Рішення про затвердження проекту є правовою підставою для виконання наступних стадій землевпорядного процесу.

Перенесення проекту в натуру (на місцевість) здійснюється за участю представників зацікавлених сторін. Межі ділянки закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Визначена в порядку землеустрою організація території є обов'язковою для власників, землекористувачів та орендарів земельних ділянок.

Оформлення і видача землевпорядних матеріалів та документів. На підставі затверджених і перенесених в натуру проектів землеустрою, власникам земельних ділянок і постійним землекористувачам видаються державні акти на право власності, право користування або право володіння землею чи вносяться зміни в раніше видані акти.

§ 3. Державний земельний кадастр та значення його ведення

Поняття і загальна характеристика державного земельного кадастру. Державний земельний кадастр є найважливішим інструментом державного управління земельним фондом. Він забезпечує прийняття науково-обґрунтованих рішень у галузі організації раціонального використання та охорони земель. Роль земельного кадастру як інструмента державного управління особливо зросла в умовах проведення земельної реформи, введення плати за землю, включення земельних ресурсів у систему ринкових відносин.

Згідно ст. 193 Земельного кодексу державний земельний кадастр являє собою єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Іншими словами це зведення систематизованих, науково обґрунтованих та достовірних відомостей про землі всіх категорій.

Державний земельний кадастр призначений для забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств, установ, організацій і громадян можливими і необхідними відомостями про природний стан, господарське призначення і правовий режим земель з метою організації їх раціонального використання і охорони, регулювання земельних відносин, економічного і екологічного обґрунтування бізнес-планів та здійснення землеустрою, обґрунтування розмірів плати за землю. Порядок ведення державного земельного кадастру визначається відповідним Положенням[5].

Згідно ст. 195 Земельного кодексу, основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності. Державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею і договорів оренди землі, обліку кількості і якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної і грошової оцінки земель, а також кадастрових зйомок. Він ведеться Держкомземом, Державним комітетом Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласними, Київським і Севастопольським міськими головними управліннями, районними відділами, міськими (міст обласного і районного підпорядкування) управліннями (відділами) земельних ресурсів, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад.

До умов ведення державного земельного кадастру і його відомостей пред'являються певні вимоги. Для того, щоб кадастр виконував покладені на нього завдання, відомості, які містяться у всіх його розділах повинні бути об'єктивними і достовірними, відповідати фактичному стану земель та їх використанню. Об'єктивність і достовірність земельного кадастру, підтримка його даних на сучасному рівні забезпечується безперервністю кадастрових відомостей, проведенням топографо-геодезичних, картографічних робіт, ґрунтових, геоботанічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією права власності на землю, права користування землею і договорів оренди землі, обліком кількості і якості земель, бонітуванням ґрунтів, зонуванням територій населених пунктів і економічною оцінкою земель. Для отримання оперативних і точних даних використовуються аерокосмічні зйомки та методи дистанційного зондування земної поверхні.

Одним із принципів ведення кадастру є порівнянність кадастрових даних у розрізі адміністративно-територіальних одиниць і даних про землю, що містяться в кадастрах інших природних ресурсів (лісовому, водному, кадастрі родовищ і проявів корисних копалин тощо)[6]. Порівнянність кадастрових даних визначається єдністю методів ведення кадастру на всій території країни за єдиною системою на основі нормативних документів, які затверджуються Держкомземом.

Всі кадастрові відомості про землю оформляються у вигляді спеціальної базової документації, яка періодично оновлюється і щорічно складається. Вона може бути текстовою і картографічною із застосуванням сучасних технічних систем[7]. До такої документації відносяться кадастрові карти і плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, що містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень і земельних ділянок власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, які знаходяться в державній, комунальній і приватній власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність і продуктивність. Земельно-кадастрова документація також включає книги реєстрації державних актів на право приватної власності на землю, право постійного користування землею і договорів оренди землі.

Склад і форми земельно-кадастрової документації уніфіковані і затверджуються Держкомземом. Він організує роботи з картографування земельних угідь, обстеження, розвідування та оцінки земель, розробляє методичні вказівки та інструкції з ведення кадастру, узагальнює і аналізує земельні звіти по різних областях, здійснює іншу діяльність у межах своєї компетенції. За недостовірність відомостей і даних кадастрової документації керівники місцевих відділів і управлінь по земельних ресурсах, на які покладені функції ведення земельного кадастру, несуть юридичну відповідальність.

Дані державного земельного кадастру підлягають обов'язковому застосуванню при плануванні використання та охорони земель, вилученні і наданні земель, проведенні землеустрою, оцінки господарської діяльності, здійсненні державного контролю за використанням і охороною земель та інших заходів. Земельний кадастр використовується для відшкодування шкоди, заподіяної землям, при припиненні права на земельну ділянку у випадку її нераціонального використання, виплаті вартості витрат на поліпшення земель у зв'язку з припиненням діяльності землекористувача або орендаря.

Зміст державного земельного кадастру. Державний земельний кадастр складається з наступних взаємозалежних елементів: державної реєстрації права власності, права користування землею і договорів оренди земельних ділянок; обліку кількості та якості земель; бонітування ґрунтів; зонування територій населених пунктів; економічної і грошової оцінки земель; кадастрових зйомок.

Дата добавления: 2014-01-07