Питання № 1. Основні типології політичних систем

План

Тема. Типологія політичних систем сучасності: критерії та різновиди.

Лекція 3.

Мета лекції: розглянути основні типи та інтеграціонну типологізацію політичних систем.

1. Основні типології політичних систем.

2. Інтеграційна типологізація політичних систем.

3. Політичні системи і економічні перетворення.

4. Особливості авторитарних, тоталітарних і демократичних політичних режимів. (самостійно, порівняльна таблиця)

Однакові за своєю сутністю основні елементи і функції політичних систем по-різному проявляються в різних історичних і національно-державних умовах, мають певні особливості у кожній конкретній країні. У зв'язку з цим важливою для політології є типологія політичних систем, що дає змогу виокремлювати за певними ознаками різні групи систем, з'ясовувати спільне й відмінне між ними, закономірності переходу від одних типів політичних систем до інших тощо. Основний метод типології політичних систем – їх порівняльний аналіз.

Залежно від ознак, які кладуться в основу розрізнення політичних систем, існують різні їх типології. Перші спроби типології політичних систем у вигляді розрізнення форм державного правління сягають ще античного світу. Так, Платон виокремлював серед давньогрецьких міст держав монархію, аристократію, тимократію, олігархію, демократію і тиранію, вважав кожну наступну з цих форм гіршою за попередні. Арістотель залежно від кількості правителів у державі та мети, яку вони переслідують, називав три правильні форми правління – монархію, аристократію і політію і три неправильні – тиранію, олігархію і демократію.

У марксизмі основним критерієм класифікації політичних систем виступає суспільно-економічна формація, економічний базис суспільства. Відповідно до цього критерію виокремлюються політичні системи рабовласницького, феодального, капіталістичного і соціалістичного суспільства. Ця класифікація є надто загальною і не пояснює наявних істотних відмінностей між політичними системами в межах однієї суспільно-економічної формації. Проте попри її жорстку прив'язаність до економічної і соціальної структури суспільства вона має таке ж право на існування, як і будь-яка інша, бо кожен із цих історичних типів політичних систем був чи й зараз є об'єктивною реальністю.

Традиційний для марксизму й поділ політичних систем залежно від типу суспільного ладу на політичні системи соціалістичних і капіталістичних країн та країн, що розвиваються. Основні риси політичних систем цих країн збігаються, відповідно, з тоталітарними, демократичними та авторитарними системами, про які йдеться нижче.

Класифікація політичних систем може базуватися й на виокремлених М. Вебером трьох типах легітимності політичного панування – традиційному, харизматичному і легальному. Відповідно до цих типів існують політичні системи з традиційним, харизматичним чи легальним типами легітимності влади. У політичних системах традиційного типу легітимність влади ґрунтується на стійкому переконанні у непорушності традицій і необхідності підкорення правителям, які здійснюють владу згідно з традиціями. У системах з харизматичним типом політичного панування основою легітимності влади є віра у виняткові особисті здібності правителів, що об'єднуються поняттям «харизма». За легального типу легітимності влада в політичній системі ґрунтується на переконанні мас у тому, що правління здійснюється на законних підставах і найкращим чином.

Існують також інші типології політичних систем. Так, за характером взаємодії з навколишнім середовищем розрізняють відкриті політичні системи – ті, що мають динамічну структуру й широкі взаємозв'язки з навколишнім середовищем, і закриті, які вирізняються жорстко фіксованою структурою і відсутністю таких взаємозв'язків. Відповідно до цього поділу демократичні політичні системи вважаються відкритими, а недемократичні – закритими.

Політичні системи багатьох країн, що розвиваються, та соціалістичних у минулому країн мають перехідний від тотатіларизму чи авторитаризму до демократії характер, внаслідок чого поєднують у собі ознаки різних типів політичних систем і характеризуються як частково демократичні системи.

Таким чином маємо можливість виділити такі політичні критерії політичних систем:

Опис і порівняння конституційних устроїв різних країн і їх виборчих законів, співвідношення прав законодавчих і виконавських органів, діючих традицій і стереотипів, що склалися в тих або інших державах, в громадській думці, а також аналіз інших компонентів організації політичної влади в різних країнах дозволили виділити безліч типів політичних систем. Їх різноманітність розкриває багатство еволюції політичних устроїв в світі.

Типологізація політичних систем повною мірою несе на собі відбиток різних парадигмальних і ідеологічних підходів, що обумовлюють розуміння ученими суті політичного процесу, характер інтерпретації ними основних проблем суспільного розвитку і т.д. Так, прихильники позитивістсько-юридичних підходів політичні системи дуже часто розрізняють по формальних критеріях, наприклад, по характеру державного правління, по наявності тих або інших інститутів влади, по їх нормах і функціях. Представники марксистського напряму, розглядаючи як основний для капіталістичної фази розвиток людства суперечність між працею і капіталом, традиційно виділяють і описують особливості «буржуазних» і «соціалістичних» політичних систем. Прихильники класово нейтральних навчань, як, наприклад, англійський учений Д. Коулмен, аналізуючи процес становлення і розвитку політичного світу в історичному аспекті, виділяють «традиційні», «патріархальні», «змішані» і «сучасні» політичні системи. Прихильники геополітичних підходів, використовуючи як критерії типологізації територіально-просторові чинники, виділяють, наприклад, «острівні» і «континентальні» політичні системи. Дуже широке поширення набула типологізація політичних систем на основі характеристики правлячих режимів: тоталітарного, авторитарного і демократичного.

Дуже оригінальну точку зору виказав відомий американський теоретик З. Хантінгтон. На його думку, в сучасному, ускладнюється світі основним джерелом політичних конфліктів стає вже не ідеологія, що відображає соціальні (класові, етнічні) групові конфлікти, а культурні компоненти. Причому «найзначущі конфлікти глобальної політики розвертатимуться між націями і групами, що належать до різних цивілізацій». Іншими словами, лінією розмежування політичних систем будуть лінії «розломів» між цивілізаційними структурами, що намічаються або вже виявляються. Як такі щодо автономних і самостійних політичних систем Хантінгтон виділяє західну, конфуціанську, японську, ісламську, індуїста, слав'яно-православну, латиноамериканської і африканської цивілізації.

Ці цивілізації, що є найширшим рівнем людської спільності, безумовно, володіють не тільки відомою цілісністю, але і певної внутрішньої неоднорідності. І якщо, як, наприклад, у випадку з Японією, цивілізація може охоплювати одну державу, то в більшості інших варіантів в такі політичні системи можуть включатися різні нації-держави. Проте цивілізаційна специфіка таких держав і народів обумовлюватиме найфундаментальніші відмінності в організації їх політичних порядків.

Причому, оскільки, на думку Хантінгтона, у зв'язку із закінченням «холодної війни» добігає кінець так звана західна фаза світової історії, коли багато західних країн виконували першорядну роль в світовій політиці, остільки слід чекати і посилення активності з боку держав, що належать до інших цивілізацій, і загострення їх протистояння з найбільш раз-витими індустріальними країнами західного світу. Такий характер взаємостосунків даних політичних систем неминуче підсилюватиме суперечності між ними, зокрема, регіональний характер міждержавної конфронтації, розширення територіальних претензій розділених державними кордонами народів і т.п.

Політична динаміка сучасних політичних процес співпадає підстава для збагачення властивостей і якостей політичних порядків в різних країнах, формування нових типів політичних систем.

Таким чином, підбиваючи підсумки сказаному раніше можна відзначити таку класифікацію політичних систем:

Дата добавления: 2014-01-07