Стаханов. Тема: Повноваження суду, пов’язані з виконавчим провадженням

Лекція № 32

Тема: Повноваження суду, пов’язані з виконавчим провадженням

План лекції:

1. Роз’яснення рішення, що підлягають виконанню
2. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу і порядку виконання рішення суду
3. Відмова від стягнення і затвердження мирової угоди
4. Оголошення розшуку боржника або дитини
5. Поворот виконання

Література

1. Штефан М. Й., Омельченко М. П., Штефан С. М. Виконаннясудових рішень. – К., 2001.

2. Фурса С. Я., Щербак С. В. Законодавство України про виконавче провадження: Науково-практичний коментар. – К., 2004.

3. Тертишников В. И., Тертишников Р. В. Закон Украиньї об исполнительном производстве: Научно-практический комментарий. – X., 2000.

1. Роз’яснення рішення, що підлягають виконанню

У порядку цивільного судочинства розглядаються численні питання, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень, зокрема про: роз'яснення рішення; відстрочку, розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання; оголошення розшуку боржника і дитини; розгляд скарг на дії, бездіяльність державного виконавця; поворот виконання; інші питання, передбачені законом.

Ухвалене судом рішення має бути визначеним – давати чітку, конкретну і зрозумілу відповідь на всі позовні вимоги, що розглядалися судом у цивільній справі.

Якщо рішення суду є незрозумілим (ч. 1 ст. 221 ЦПК України) у визначенні розміру задоволеної вимоги, у встановленні обсягу визнаних прав тощо, що перешкоджає його правильному виконанню, то дані недоліки рішення можуть бути усунені в порядку його роз'яснення судом, який вирішив справу.

Стаття 28 Закону України «Про виконавче провадження» надає право державному виконавцю і сторонам виконавчого провадження у разі, якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення.

Суд роз'яснює своє рішення за правилами, встановленими ст. 221 ЦПК України, яка надає право звернутися до суду із заявою також іншим особам, які брали участь у справі, та державному виконавцю. Право на звернення до суду із заявою про роз'яснення рішення може бути реалізоване, якщо рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого виконавчий лист на його виконання може бути пред'явлений до примусового виконання (три роки за ст. 21 Закону).

Заява про роз'яснення рішення розглядається судом з викликом сторін або державного виконавця, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду. За наслідками розгляду суд постановляє відповідну ухвалу. Ухвала про роз'яснення рішення може вирішувати тільки питання більш повного і зрозумілого викладення тих положень резолютивної частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи змісту його і не вирішуючи питань, які не були розв'язані у ньому.

На ухвалу суду про роз'яснення рішення може бути подано апеляційну скаргу (п. 12 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

2. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу і порядку виконання рішення суду.

Суд, який ухвалив рішення і видав виконавчий документ, може надати відстрочку або розстрочку його виконання, а також змінити спосіб і порядок виконання (ст. 373 ЦПК України). Відстрочка виконання полягає в тому, що на вчинення виконавчих дій встановлюється перерва на точно зазначений строк.

Розстрочка – виконання провадиться не одразу в повному обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку.

Обставини, що викликають відстрочку або розстрочку виконання, можуть мати суб'єктивний та об'єктивний характер, але є єдиними у своїй суті – ускладнюють виконання рішення або роблять виконання неможливим. Стаття 33 Закону їх тільки називає, але не розкриває змісту, як це зроблено у ст. 373 ЦПК України, якою до таких обставин віднесена хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. У ній не наведено повного переліку обставин, що ускладнюють виконання або роблять його неможливим, але дана норма встановила напрям загальних відправних для правильного їх визначення.

Відстрочка і розстрочка виконання може бути застосована при врахуванні не тільки інтересів боржника, а й стягувача. Тому для вирішення питання про відстрочку або розстрочку необхідно врахувати такі умови: відсутність вини боржника у створенні обставин, що можуть бути підставою для таких наслідків; тимчасове перебування боржника у такому стані; виконання може мати особливо несприятливі наслідки для боржника; щоб відстрочка або розстрочка не завдали шкоди стягувачу.

Відстрочка або розстрочка виконання вирішується судом, як правило, одночасно з ухваленням рішення у справі (ст. 217 ЦПК України). Якщо питання про відстрочку або розстрочку не порушувалося перед судом, а у виконавчому провадженні були встановлені обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, то державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися із заявою до суду, що видав виконавчий документ, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання (ст. 373 ЦПК України).

Така заява може бути подана до суду протягом строку давності пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання (трьох років за ст. 21 Закону), безумовно, якщо за рішенням ще не відбулося стягнення.

У нормативному порядку не визначено конкретної форми і змісту такої заяви. Але, у будь-якому разі, виходячи з норм ЦПК України, за формою вона має бути письмовою, оскільки у випадках, коли допускається усна заява, про це зазначається в самій нормі права. За змістом у заяві належить зазначити, до якого суду вона подається, від кого, адреса такої особи, у якій справі, у чому суть прохання і чим воно викликане, докази, які стверджували б наявність обставин, що ускладнюють його виконання або роблять неможливим, дата подання заяви і підпис особи, яка її подала.

Заява розглядається за загальними правилами, передбаченими ЦПК України, у десятиденний строк з постановленням ухвали. На ухвалу суду про відстрочку або розстрочку виконання рішення може бути подано апеляційну скаргу (п. 20 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Якщо наданий судом строк для відстрочки або розстрочки виконання пройшов, а обставини, що ускладнюють виконання, не змінилися і стягнення не відбулося, то заінтересовані особи вправі знову подати до суду заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду. Після закінчення відстрочки виконання провадження по примусовому виконанню рішення здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Суд, що видав виконавчий лист на виконання ухваленого ним рішення, може змінити спосіб або порядок його виконання, спрямовуючи їх на здійснення нових заходів для реалізації прав осіб, на користь яких було ухвалене дане рішення. Статтею 33 вищезгаданого Закону для зміни способу і порядку виконання встановлено аналогічні підстави для відстрочки і розстрочки виконання рішення.

Зміна способу і порядку виконання настає тоді, коли за ухваленим рішенням визначеним судом порядком виконання неможливо провести стягнення внаслідок відсутності, знецінення об'єкта стягнення чи з інших причин.

Якщо суд присудив відповідачу передати позивачеві певні індивідуальні речі, а вони були знищені, знецінилися або не є власністю відповідача, то, безумовно, виконати рішення, застосувавши такий захід примусового виконання, як вилучення у боржника і передача стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, неможливо. Тут не може наставати відстрочка або розстрочка виконання, а настане зміна способу і порядку виконання. У Законі не зроблено переліку обставин, які можуть бути підставою для цього, але обставини, що ускладнюють виконання в одних справах, можуть бути обставинами, що роблять виконання неможливим у інших. Хвороба боржника може унеможливити виконання рішення суду, за яким він зобов'язаний особисто виконати певні дії на користь стягувача, що потребують певних фізичних зусиль. Водночас хвороба боржника не може перешкодити виконанню рішення суду про передачу наявного у нього майна стягувачу. А за рішенням про виселення ця обставина стане підставою для прийняття відстрочки виконання. Заміна способу і порядку виконання може виникнути при виконанні рішення про відібрання дитини. У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу (ст. 78 Закону).

Отже, для відстрочки і розстрочки виконання та зміни способу і порядку виконання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки – обставини, що ускладнюють виконання, для зміни способу і порядку виконання – обставини, що роблять виконання неможливим. Такі уточнення доцільно було б внести до ст. 33 Закону та ст. 373 ЦПК України.

Виходячи з того, що надання відстрочки і розстрочки виконання, зміна способу і порядку виконання – компетенція суду, який видав виконавчий документ (ст. 373 ЦПК України, статті 5, 33 Закону), правило ч. 2 ст. 76 Закону, яке надає державному виконавцеві право організувати виконання рішення без участі боржника зі стягненням з нього двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій, фактично уповноважує державного виконавця провести зміну порядку виконання рішення, а тому воно як таке, що суперечить ст. 33 Закону, підлягає скасуванню.

3. Відмова від стягнення і затвердження мирової угоди.

Стя-гувач має право відмовитися від примусового виконання. Сторони мають право укласти мирову угоду, яка затверджується судом. Процесуальний порядок розгляду судом відмови стягувача від примусового виконання і визнання мирової угоди сторін передбачений ст. 372 ЦПК України.

Заява стягувача про відмову від примусового виконання, зменшення розміру стягнення і мирова угода сторін із заявою про її затвердження подаються у письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до районного (міського) суду за місцем виконання рішення. До прийняття відмови від примусового виконання (зменшення розміру стягнення) та до затвердження мирової угоди сторін, суд роз'яснює стягувачеві або сторонам наслідки відповідних процесуальних дій.

Суд вправі перевірити і не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, не визнати мирову угоду сторін, якщо такі дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права чи свободи. Про прийняття (відхилення) судом відмови від примусового виконання, про затвердження (відмову в затвердженні) мирової угоди суд постановляє ухвалу. У ній мають бути зазначені умови затверджуваної судом мирової угоди сторін. Ухвали суду, постановлені з цих питань, згідно з п. 8 ст. 293 ЦПК України можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Дата добавления: 2014-01-07