Особливості права користування земельними ділянками

Особливості права володіння земельними ділянками

Легального визначення володіння як складової права власності не існує. У спеціальній літературі існують різноманітні визначення права володіння земельними ділянками. Так, право володіння визначається як:

- право власника "здійснювати господарське панування над земельною ділянкою і поширювати свою владу на всіх інших осіб, усуваючи їх від привласнення її корисних властивостей (Каракаш І. І.[6]);

- у доктрині цивільного права право володіння традиційно розглядається як юридично забезпечена можливість господарського панування власника над річчю [7], або усвідомлена юридично гарантована можливість мати річ під своїм пануванням.

Таким чином, визначення права володіння містить у собі два критерії –

(1) фактичний (фактична можливість мати річ під своїм пануванням, в римському праві - corpus, "тіло") та

(2) вольовий (усвідомлення можливості і бажання панування надріччю в своїх інтересах, animus, лат. "душа") [8].

Ми приєднуємось до останнього, випробуваного протягом тисячоліть, визначення. Слід, проте, звернути увагу на специфіку його застосування у випадку із таким особливим майном, як земельна ділянка. Йдеться, насамперед, про фактичний критерій володіння. Специфіка земельної ділянки як об'єкту права власності полягає у тому, що земельна ділянка "за визначенням" не може бути переміщена у просторі, і "фактичне панування" над земельною ділянкою є умовністю.

На наш погляд, із аналізу чинного законодавства (ст. 334 ЦК України, ст. 125 ЗК України) можна зробити висновок, що закон прирівнює до фактичного панування над земельною ділянкою оформлення прав на неї (видачу державного акту на право приватної власності, внесення записів до земельно-кадастрової документації щодо земель державної та комунальної власності). Див. ст. 125 ЗК України (в ред. від 05.03.2009 р.):

Таким чином, право володіння земельними ділянками можна визначити як усвідомлену юридично гарантовану можливість панування над земельною ділянкою на підставі оформленого права.

Закон не наводить визначення права користування. У спеціальній літературі право користування земельними ділянками визначається як:

- "юридично забезпечена можливість спеціально уповноважених державних органів і органів самоврядування на отримання диференційної ренти за платне використання землі, юридично гарантована можливість суб'єктів права власності самостійно господарювати на землі та використовувати її для задоволення різноманітних потреб" (В. І. Андрейцев)[9];

- "гарантована Конституцією України свобода особи, яка полягає в можливості і здатності власника земельної ділянки вільно використовувати її, освоювати і здійснювати господарську експлуатацію природних властивостей землі для задоволення власних і суспільних потреб та інтересів, з урахуванням встановлених законом, договором чи адміністративним актом обмежень" (В. В. Носік)[10];

- "юридично надана власникові можливість господарського та іншого використання земельної ділянки з метою отримання доходів та інших благ від корисних властивостей землі" (П. Ф. Кулинич[11]);

- "визнані законом можливості привласнення власником земельної ділянки її корисних властивостей шляхом одержання сільськогосподарської та іншої продукції і доходів в результаті її господарської експлуатації для задоволення своїх матеріальних потреб та реалізації інших інтересів" (І. І. Каракаш[12]);

- вдоктрині цивільного права право користування традиційно визначається як юридично забезпечена можливість застосовувати корисні властивості речі в процесі її особистого чи виробничого споживання[13].

Вважаємо, що останнє визначення є найбільш вдалим у силу його лаконічності.

На відміну від загального правила, встановленого ст. 319 ЦК України (власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону"), обсяг права користування земельною ділянкою є обмеженим і обумовлюється цільовим призначенням земельної ділянки. Земельна ділянка може (і повинна) використовуватися лише за цільовим призначенням (ст. 91 ЗК України, п. 4 ст. 373 ЦК України).

Також до особливостей користування земельною ділянкою належить спеціальний порядок справляння плати за землю (відповідає економічному поняттю "диференційована рента"), яка може виступати у формі земельного податку або орендної плати (ст. 2 Закону України "Про плату за землю”) - див. тему " ' Економіко-правовий механізм у галузі використання, охорони та відтворення земель ".

Дата добавления: 2014-01-07