Поняття про уяву та її роль на ранніх етапах розвитку культури

Тема лекції 5: ПІЗНАВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ. УЯВА

1. Поняття про уяву та її роль на ранніх етапах розвитку культури.

2. Функції уяви.

3. Основні характеристики уяви.

4. Види уяви.

5. Прийоми створення уявних образів.

6. Розвиток уяви.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Виникнення та розвиток людської уяви спричинені необхідністю існувати та діяти в середовищі з неповною інформацією та потребою змінювати ті чи інші предмети довкілля. Уява – це психічний процес створення людиною нових образів на підґрунті її попереднього досвіду.

З найдавніших часів уява сприймалася як природна якість людини, дана їй від природи, поряд з вродженою здатністю бачити, чути, спостерігати, міркувати тощо. Здатність людини до уяви проявляється вже на перших щаблях розвитку культури. Виготовлення знарядь праці, будівництво житла й перших міст, що відносяться ще до епохи неоліту, свідчать про те, що первісні конструкції не тільки опиралися на наявний досвід використання природних явищ, але й мали характер пошуку здійснення нових планів, які народилися спочатку в уяві їхніх творців. Виготовлення зрубу, стіни, вертикальних стовпів з покладеної на них горизонтальною опорою дослідники ранніх архітектурних форм прирівнюють за своїм значенням до створення колеса, що стало мірилом творчої здатності людини. Найбільш яскраво здатність людини до уяви на перших щаблях розвитку суспільства виявилася в мистецтві. Так, учені вважають, що образотворче мистецтво своїми коріннями сягає в епоху верхнього палеоліту (30-10 тис. років до н.е.). Уже перші наскальні малюнки, декоровані кістяні предмети, прикраси, зброя, які відносяться до ориньякської, солютрейської і мадленської археологічної культури (25-10 тис. до н. е.) виражали враження первісних людей від життя, від конкретного предмета або тварини. Вони «реалістичні», хоча найчастіше були виконані не з натури, а по пам’яті, тобто на основі накопиченого досвіду, відтвореного за допомогою уяви. Важливо відзначити, що наскальні зображення не примітивні, а, як правило, виконані на високому рівні художньої й технічної майстерності. Цей факт послужив підставою для висловленої вченими точки зору, відповідно до якого древні зображення Зв’язані не тільки з релігійними культами й магічними діями, а й з естетичною потребою у творчості. Реалізація цієї потреби за допомогою образного мислення й відповідної практичної діяльності виявляє досить розвинену в людини здатність образного бачення й образного відтворення дійсності, дає уявлення про той складний психічний процес, з яким зв’язане формування структур пізнання. Якщо спробувати змоделювати творчий процес художника найдавнішої епохи, то з’ясується наступне. В основі творчості лежать отримані раніше життєві уявлення (спостереження, досвід): уже найперші зображення предметів, тварин і людей цілком пізнавані й порівнянні з дійсністю. Однак творча діяльність має й «невидимі параметри», до числа яких відноситься й уяву, що виступає в якості потужної спонукальної сили до творчості. Активність уяви проявляється, зокрема, у тому, що враження людини, яка створює малюнок, з’являються перед глядачем у вигляді складного розумового перетворення предметів у новому виді: в інших масштабах, пропорціях, лініях, кольорах тощо. Уява в цих актах проявляється як здатність робити різні «перетворення» реально існуючих предметів і формувати новий варіант-образ, що при всій своїй відмінності від предмета в його природному вигляді сприймається як адекватний йому.

Так реалізована за допомогою уяви естетична потреба зливається зі спробою виразити своє світовідчуття. Уява виступає тут як розумна творча сила, спрямована на осмислення й пізнання дійсності. Не випадково деякі дослідники бачать у цьому процесі прояв «інстинкту культури», споконвічно властивого виключно людині (на відміну від образної пам’яті, а також поведінкових структур, загальних для людини й тварин).

Уява також притаманна первісним формам наукового знання (землеробство, обробка металів), що в результаті спричинило розвиток спеціалізованого знання – математики, астрономії тощо. Археологічні дослідження ХІХ-ХХ ст. дали численні факти використання древніми людьми конкретних знань у будівництві, виготовленні знарядь праці, приладів у аграрній культурі тощо. Широкий суспільний резонанс одержали найдавніші культові споруди (о. Пасхи та ін.). Кладка вертикально стоячих багатотонних кам’яних стін – стовпів детально збігається з творінням зодчих Тауанінсуйо-інкської держави. Крім того, ці споруди орієнтовані за рухом світил і порами року, що було б неможливо без астрономічних і математичних знань. Високий рівень розвитку математики й астрономії в древніх культурах, свідчить про добре розвинене абстрактне раціоналістичне мислення перших учених, а також про широке використання ними в процесі осмислення природних явищ гіпотез, припущень, домислів. Першою інтелектуальною елітою були єгипетські переписувачі, що складали повчання, релігійні, медичні, математичні й астрономічні трактати. Це була «індивідуальна творчість» оскільки навіть записи міфів містили варіації, елементи творчості, не говорячи вже про тексти пірамід (ХХV-ХХІІІ ст. до н.е.), що давали наочний опис земного «житія» людини. На ранніх щаблях розвитку культури абстрагування проявлялося в способах і правилах організації конкретного матеріалу, у синтетичних судженнях, створенні різного роду знакових систем. Розумова діяльність такого типу здійснювалася завдяки інтуїтивному дару Зв’язувати воєдино істотне в явищах і житті людини й систематизувати їх. Таким був, зокрема, іконічний знак, який має подібність із позначуваним предметом. На всесвітньовідомому Фестському диску (о. Крит, XVI ст. до н. е.) древній каліграф-друкар використав прийом, що передбачив техніку друкарства:кожен знак складової писемності був відтиснутий за допомогою спеціально вирізаної печатки. Набір штампів призначався, як припускають учені, для повторного використання.

У глибоку древність сягає своїми коріннями здатність людини створювати плани й карти, установлювати правила креслення. За словами фахівця з автоматики й механіки Б.В. Раушенбаха, серед проблем, розв’язуваних живописом того часу, важливе місце належить проблемам науковим, геометричним. Задовго до розробки методу ортогональних проекцій у працях Монжа й інших математиків кінця XVIII - початку XIX ст. у мистецтві Древнього Єгипту, Вавилону й Ассирії застосовувалися принципи креслення, засновані на цьому методі. Використовуваний у сучасному інженерному кресленні метод ортогональних проекцій дозволяє зображувати об’єкти без геометричних перекручувань у трьох проекціях. У древньому мистецтві вибиралася така проекція, що показувала предмет у найбільш характерному, вигідному з погляду інформативності ракурсі: обличчя людини і її ніг зображувалися в профіль, плечі – спереду, об’єкти на поверхні землі – у вигляді плану.

У древній медицині також використалися креслення й інша наочність – глиняні моделі людських органів. Медичні тексти, наприклад, знайдені при розкопках Ніневії, столиці Ассирії, засвідчують досить високий рівень розвитку хірургії й фармакології. Але й тут простежується характерний для цього періоду з його пізнавальнимставленням до світу спосіб Зв’язку знання й незнання: емпіричне та теоретичне знання сполучалися з домислами, часом фантастичними. Зокрема серед причин захворювань називалися вплив злих демонів, розташування й рух небесних світил тощо. Характер абстрагування виявляється й через символіку букв і цифр, через символи-терміни, використання цифрових значень букв: у Древній Греції це заняття називали гематріахом, а людей, що займалися цими операціями (греки називали його чаклунством), - «математиками». Про споріднення мистецтва й науки математики свідчить і той факт, що буквенно-цифровий арабський алфавіт АБДжД мав додатковий поетично зміст, розшифровка якого давала інформацію щодо біографічних відомостей поета, хронологію тощо. Водночас існувало й інше трактування цифрових і буквенних систем Давнього Сходу, що виражалося в обожнюванні цифр і букв. Їхзакодованість була доступна лише обраним. Такий абстрактний інтелектуалізм міг бути розкритий лише через поняття-паролі та відповідні словники. Таким чином математика стала однією з наук, у якій знайшов місце спосіб поєднання букв і цифр. У XVI ст., працюючи над удосконаленням алгебраїчного обрахунку, відомий математик Ф. Вієт (1540-1603 рр.) уперше ввів в алгебру літерні позначення для відомих величин у рівняннях, що в трансформованому вигляді використовуються й у наш час. Відмітимо, що зазначені форми абстрактного мислення древніх людей мають образну природу й мають наочний характер. Їхніми джерелами були досвід і спостереження. Геометрія єгиптян, наприклад, викладена в правилах Амеса, була збірником невеликої кількості грубо наближених прийомів для визначення площ найпростіших фігур, отриманих виключно емпіричним шляхом. Такий же характер мали в ранній період арифметика й механіка. Лише поступово вони почали втрачати свій емпіричний характер і перетворюватися на науки дедуктивні, що створювались за допомогою синтетичних суджень. Подібний шлях пройшло й формуванням деяких фундаментальних світоглядних понять в античних філософських концепціях. Поряд із достовірними конкретними знаннями, заснованими на емпіричному досвіді, ці концепції містили й складові, створені уявою. Вони стосувалися головним чином походження Землі, Всесвіту, загальних зв’язків і залежностей, недоступних для безпосереднього пізнання. Такі конструкції були необхідними й невід’ємними моментами процесу творчого осмислення світу. При цьому вони в собі могли поєднувати як геніальні, так і фантастичні уявлення. На думку Анаксімандра, із безмежної природи народжуються всі небеса і всі світи в них, ці світи то руйнуються, то знову народжуються. Учений висловив припущення: перша людина походить від живих істот іншого виду. Водночас Анаксімандр вважав, що земля за своєю формою циліндрична і подібна до кам’яного стовпа. Ксенофан уперше в історії зазначив, що всі боги – це плід людської фантазії, що люди вигадали богів за своєю подобою, приписавши їм усі свої фізичні риси й моральні недоліки. Думка щодо людиноподібного багатобожжя привела вченого до поняття єдиного бога, невіддільного відприроди, який мислиться в таких абстрактних категоріях, як розум, мислення, вічність.

Дата добавления: 2014-01-07