Концепція абсолютизму С.Яворського

Проекти конституції декабристів: М. Муравйов, П. Пестель.

Суспільно-політичні погляди Григорія Сковороди.

Історія Русів» як політико-правовий документ.

Концепція природного права і суспільного договору Я. Козельського.

5. Проект реформ державних і правових установ С.Десницького.

Велику роль у формуванні суспільно-політичною думки середини XVIII ст відіграла заснована в 1632 р. Київо-Могилянськая академія, перший в історії України вищий учбовий заклад. Києво-Могилянська академія, ставши першим вищим навчальним закладом на східних та деяких південних слов’ян­ських територіях, зробила вагомий внесок у формування світосприймання, розуміння та осмислення суспільного жит­тя. Зберігши гуманістичні і освітні традиції братських шкіл, вона в той же час своєю структурою, вмістом учбових програм, рівнем навчання відповідала вимогам європейської вищої освіти. П.Могила ввів як мову викладання латинь, що відкрило перед Україною духовне багатство західноєвропейської культури, заснованої на латинській мові, і тим самим наблизив Україну до Європи.

У тогочасних історичних умовах польсько-шляхетського панування на Україні українці не мали власної державності, влада на їхніх землях належала польському королеві, була ворожою і чужою українському народові. Єдиною владою, силу якої в цих умовах можна було протиставити польському королеві, була влада православної церкви.

Один з фундаторів Київської академії - П. Могила (1596 - 1647), ім'я якого отримала академія після його смерті. Суспільно-політичні погляди П.Могили складні і суперечливі, Так, він розвивав ідею верховенства православної церкви, що можна зрозуміти: в умовах, коли влада на Україні належала польському королеві, була чужа народові, єдиною владою, протистоячою королівською, була влада православної церкви. З іншого боку, він висловлював думку, що ідеальний государ - це сильний православний цар, вірний Богові, від якого отримав владу і перед ним звітує. Як і європейські гуманісти, П. Могила закликав государя бути "батьком на троні, опікуном підданих, який сам себе обмежує собою встановленими законами і доброчесністю".

Погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали і розвивали діячі Києво-Могилянської академії, зокрема, С. Яворський.

Політико-правові погляди гетьманів України сприяли формуванню і розвиткові національної політичної і правової ідеології ХVІІІ ст. Найвидатнішими представниками української суспільно-політичної думки першої половини XVІІІ ст. були С. Яворський, М.Козачинський.

Стефан Яворський (1658-1722) - викладач Києво-Могилянської академії, вчений з європейською осві­тою, філософ і церковний діяч, поставлений Петром І патріархом, главою Святійшого Синоду, проголосив анафему І. Мазепі, стверджував, що Україна щаслива під високою рукою російського царя. Навчався і викладав у Києво-Могилянській академії. Відомий також як автор праці «Камінь віри» (1715) та численних проповідей. Вітав реформи Петра 1, прославляв його як мудрого монарха, об­ґрунтовував необхідність реорганізації армії, розвитку промисло­вості і торгівлі, поширення освіти в народі. Яворський виправду­вав соціальну нерівність, накреслив своєрідну піраміду російського суспільства. У нього на вершині піраміди стояв імператор, а ни­жче — чотири стани: князі і бояри, що знаходились на державній службі; вищі офіцери армії і флоту; духівництво, а нижче простий народ. Закликав народ до покірності, слухняності, терпляче нести тягар обов'язків перед государем і Богом.

Владні відносини в тогочасному російському суспільстві С. Яворський уявляв у вигляді своєрідної піраміди, на вершині якої стояв імператор, нижче знаходилися князі та бояри, що перебували на державній службі, за ними розташовувалися вищі офіцери армії і флоту, нижче — купецтво, духовні чини і в самому низу — простий народ.

Образним було і уявлення С. Яворського про соціально-політичну структуру суспільства. На його думку, як у колісниці є чотири колеса, так і в суспільстві є чотири чини. Перше «колесо», перший чин — аристократія: князі, бояри, вельможі, царські радники; друге «колесо» — військові; третє «колесо» — духовенство, а четверте — це «люди простонародні»: міщани, купці, художники, ремісники, селяни-землероби. В обох випадках — і з «пірамідою», і з «колісницею» — йдеться про аристократично-мілітаристичну державу, де на верхніх владних щаблях перебувають царські вельможі, генералітет та офіцерство. Духовна знать, що освячує таку структуру, знаходиться на третьому місці.

Підтримуючи політику Петра І щодо розвитку армії, флоту, економіки, освіти, С. Яворський був незадоволений церковною реформою, захищав інтереси церкви, її владу в духовному житті суспільства, виступав проти підпорядку­вання церковних справ світській владі. Хоч світська влада від Бога і всі повинні їй підпорядковуватися, проте вона неповинна втручатися у церковні справи і канони православної віри. Церковні справи — компетенція церкви, світські — царської влади. Звертаючись до біблійних прикладів, творів отців церкви, С. Яворський проводив думку про те, що церква підноситься над державою і повинна володіти не лише церковною, а й світською владою. Усі зусилля С. Яворського противитися Петрові І не давали бажаного результату, хоч, звичайно, трохи стриму­вали царя. Протидія автономії і незалежності церкви, як і децентралізаційним тенденціям феодальної аристократії, не­минуче призводила до централізації державної влади — влади царя, що повинна була ліквідувати чвари, міжусобиці, автономну відокремленість, тощо. Зміцнення царської абсо­лютної влади та усунення децентралізуючих тенденцій суп­роводжувалося ліквідацією влади боярської думи і патріарха.

У своїх творах Яворський виступав за підтримку церквою ім­ператора, залишаючи за нею духовну владу в державі. Правда, в останні роки життя почав відходити від авторитарної концепції влади, наполягав на важливості для неї етико-моральних прин­ципів, вказував на порочність «людських законів». Був ініціато­ром і засновником Слов'яно-греко-латинської академії — пер­шого вищого навчального закладу в Росії.

С. Яворський порушив проблему співвідношення світ­ської і духовної влад. Перебуваючи на Україні, він додер­жувався поширеної думки про юрисдикційну рівність церк­ви і держави - інституцій, які мають свої сфери впливу і не втручаються у справи одна до одної. Перебуваючи в Росій­ській державі на службі у Петра І, за якого церква остаточ­но втратила свою незалежність від держави, Яворський у богословському трактаті «Камінь віри» намагався обґрун­тувати питання про невтручання держави у справи церкви, яка повинна вирішувати питання віри і виступати парт­нером держави у справі розбудови і зміцнення останньої. Водночас мислитель захищав ідею сильної централізованої влади монарха. Ця ідея послужила підмурком створеної ним логічної структури мілітаризованої російської держа­ви, де на верхніх щаблях перебувають перші та другі чини (вельможі царські та військовий генералітет і офіцерство); на третьому рівні - духовна знать, яка освячує таку струк­туру і, нарешті, внизу - всі посполиті, у тому числі торго­вий люд, міщани, селяни - землероби і представники віль­них професій. Міщан і селян - Яворський закликав терпля­че зносити своє безправ'я і визиск.

Суспільно-політичні погляди С. Яворського відображають кризу церковно-феодальної ідеології часів петровських перетворень. Як охоронець держави у своїх проповідях він закликав «людей простонародних до смирення та послуху владі». Підтримував заходи Петра І щодо зміцнення держави, створення регулярного війська, розвитку економіки та освіти. Як релігійний діяч С Яворський водночас обстоював інтереси церкви. Значну увагу приділяв актуальній у ті часи проблемі співвідношення світської і духовної влади, держави і церкви. Спочатку він дотримувався поширеної в Україні думки про те, що держава і церква є рівноправними. Згодом, уже в Москві, він всіляко домагався невтручання держави у справи церкви. С. Яворський бачив, що зміцнення держави ставить церкву в залежність від держави, і тому всіляко намагався піднести авторитет церкви, зміцнити її вплив на суспільне життя. Захищаючи інтереси церкви, він обстоював її владу в духовному житті суспільства, відкрито виступав проти заходів держави з обмеження церковного впливу в суспільному житті, підпорядкування церковних справ світській владі. Він доводив, що «царі більше панують над тілом, ніж над душами людськими. А духовна влада більше піклується душами, ніж тілами».

С. Яворський ставив собі за мету пристосувати російське православ'я до нових соціально-політичних умов, що формувалися в Росії під впливом розширення її зв'язків з європейськими державами. Він намагався раціоналізувати православ'я, пристосовуючи деякі його догмати до католицизму. В кінці життя відмовився від світського життя й зосередився на етико-гуманістичній проблематиці, що було своєрідним протестом проти підпорядкування в Росії церкви державі.

Дата добавления: 2014-01-07