Рекомендації педагогам щодо корекції поведінки молодших школярів

Основні завдання вчителя початкових класів щодо виховної та корекційної робо­ти з дітьми, які мають відхилення у поведінці.

Індивідуальна робота

1. Описати та провести корекційну гру для групових занять з молодшими школярами, які мають відхилення у поведінці («Замінялки», «Зірочка», «Місток з олівців», «Метелик», «Казковий камінь», «Заєць та Мисливець», «Театр відчуттів» та ін..

2. Описати та провести ігрову вправу, спрямовану на виховання дружніх взаємин між молодшими школярами («Мій хороший добрий друг», «Я дарую тобі», «Я знаю п’ять імен друзів», «Моя планета Любові», «Рибалка намірів», «Мені здається», «Два козлики» та ін.).

3. Скласти поради вчителю початкових класів щодо виховання дружніх взаємин між дітьми; як підтримувати дисципліну в класі (на вибір).

Поняття «корекція» визначається як виправлення (часткове або повне) недоліків психічного й фізичного розвитку в аномальних дітей за допомогою спеціальної системи психолого-педагогічних прийомів і заходів. Причому корекція розглядається як психолого-педагогічний вплив, який не зводиться до тренувальних вправ, спрямованих на виправлення (ліквідацію) окремо взятого дефекту, а має на увазі вплив на особистість дитини в цілому.

Корекція розглядається як шлях або спосіб подолання й ослаблення девіантних форм поведінки через формування відповідних життєво необхідних якостей у ході навчально-виховного процесу або різних видів діяльності учнів (навчальної, трудової, ігрової і ін.).

Головна мета корекційного процесу – зменшення частоти прояву форм девіантної поведінки молодшими школярами.

Основні завдання педагога щодо виховної та корекційної робо­ти означеного напряму:

• з'ясувати, чию соціальну поведінку охарактеризувати лег­ше, а чию — важче і чому;

• поповнити свої знання необхідною інформацією;

• визначити, наскільки збігаються уявлення педагога, батьків, дітей про вихованця та характер його соціальної поведінки;

• навчати дитину та її батьків умінню об'єктивно оцінювати складні для них життєві ситуації;

• коригувати викривлені уявлення батьків щодо складних ас­пектів сімейних взаємин, способи розв'язання конфліктів, стилі виховання;

- проводити індивідуальні бесіди з дітьми та бать­ками з метою розширення діапазону можливих варіантів поведінки у складних соціальних ситуаціях та методах кон­структивної дискусії;

• підбирати диференційовану систему виховних та корекційних засобів впливу на дітей та дорослих з метою спри­яння соціально-психологічній безпеці.

Впливи виявляться ефективнішими, якщо почати роботу з під­вищення низької самооцінки та плекання самостійності зростаючої особистості — перестати критикувати її за найменші помилки і не­доречності, довіряти виконання відповідальних доручень, дозволяти висловлювати свої думки, приймати самостійні рішення, надавати переваги комусь (чомусь), відмовляти у прихильності неприємним особам. Самостійність — гарант життєздатності, гнучкості, творчо­го розв'язання дитиною різних життєвих ситуацій, зокрема психо­логічно загрозливих для неї.

Доцільно частіше створювати ситуації успіху:

• доручати дитині виконання того, що їй вдається найкраще;

• відмовитися від практики наполягати, щоб відповідали ті діти, які уникають цього, бояться відповідати або виконува­ти завдання, невпевнені у собі;

• не вказувати у присутності інших на недоліки дитини;

• використовувати метод поступового наближення усклад­нення;

• підтримувати щонайменші намагання дитини розв'язати проблемну ситуацію.

З цією метою можна використати так звану «скарбничку успі­хів» — щоденно вкладати у неї записочки з описом перемог дитини впродовж дня або тижня, фіксуючи не лише реальні досягнення, а й зусилля, вкладені у досягнення мети — «намагався», «старався», «не плакав», «по-різному пробував», «долав перешкоди», «не підгля­дав до інших», «робив по-своєму», «утримався від образ» тощо.

Мудро вчиняє педагог, який час-від-часу проговорює дітям, що вірить в їхні сили, пишається ними, сподівається на них, конкретизує свої оцінки: «Ти — хороший товариш!», «Ти — молодець, сам ініцію­вав допомогу!», «Ти так щиро розмовляла з подругою, що дивитися на вас було дуже приємно!», «Яка ти жалісли­ва та турботлива!», «Я тобою пишаюся: пообіцяв — і до­тримав слова!», «Ти совісно повівся, коли я вийшла з гру­пи. Дякую!» тощо. Будь-яку дитину, навіть ту, яку вчитель вважає недостатньо товариською, надміру жадіб­ною або емоційно нестрима­ною, завжди є за що підтри­мати і похвалити.

Інформація до роздумів

Спостереження свідчать, що приємну дитину вчитель час­тіше схвалює, а проблемну — картає, дорікає за щось, робить зауваження, глузує. Якщо негативні судження педагога переважають над позитивними, у дитини формується занижена самооцінка. Ось і грунт для комплексів, конфліктів з одноліт­ками, заздрощів, проявів ревнощів і недоброзичливості. Небезпеку становить і неадекватно завищена самооцінка. Вона притаманна переважно дітям, розбещеним надмірною опі­кою та матеріальними статками. Вони звикають, що до них удома ставляться, як до скарбу, все за них розв'язують. Тому вони прагнуть одержати все бажане й одразу. Це унеможлив­лює прояви ними терплячості, толерантності, щедрості. Такі діти звикають брати, а не віддавати. Коли у навчальному закладі вони не знаходять очікуваного ставлення, то «лама­ються», виявляють агресивність щодо однолітків, усілякими засобами намагаються підкреслити свою особливість. Це, без­умовно, негативно позначається на їхній адаптації до життя у нових умовах.

У ході виховної роботи важливо встановити оптимальні вза­ємини між усіма учасниками освітнього процесу — педагогами, батьками, дітьми. До цієї роботи варто залучити і практичного пси­холога. Доцільно використати відеозапис сюжетно-рольових ігор, передивитися його разом із батьками і дітьми з послідовним обгово­ренням особливостей взаємодії: звернути увагу на невербальні фор­ми комунікації — жести, погляди, тональність голосу, міміку. У при­годі стане і використання свого роду психологічних «замальовок»: дитині пропонують зобразити різні почуття (радість, злість, подив, сум, розчарування тощо), а батькам — розпізнати їх, визначи­ти ймовірні причини та наслідки. Потім батьки і діти міняються міс­цями: перші зображують, другі — інтерпретують.

Дата добавления: 2014-01-07