Захоплення більшовиками України. Культурне і духовне життя Україні у 1920–1930-і рр

Культурне і духовне життя Україні у 1920–1930-і рр.

Примусова колективізація сільського господарства в УСРР. Голодомор 1932–1933 рр.

Утвердження планової економіки та індустріалізація країни.

Політика «українізації».

Голод 1921 – 1923 рр. Утворення СРСР.

Радянська Україна на початку 1920-х рр.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК

ЛЕКЦІЯ VІ

ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ТА ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИКІВ В УКРАЇНІ 1919-1939

Історичне значення

Прорахунки

• Ігнорування такого важливого чинника в державотворчо­му процесі, як армія.

• Не вдалося налагодити рівноправні відносини із сусідніми і великими державами, домогтися справжнього міжна­родного визнання.

• Непослідовність у реалізації соціально-економічної політики.

• Сліпе слідування соціалістичній доктрині.

• Не вдалося сформувати дієвого державного апарату, нала­годити постачання міст продовольством, забезпечити по­рядок і законність..

• Не вдалося нейтралізувати соціальну демагогію більшовиків.

• Захопленість ідеєю федералізму, намагання втілити її в життя за будь-яких обставин.

• Підняла на новий щабель ідею української державності. Діяльність Центральної Ради викликала захоплення і бу­ла підтримана численними представниками різноманіт­них верств населення України.

• Центральна Рада практично здійснила одвічні прагнення
українського народу до свободи і незалежності.

• Боротьба під прапором Української революції на своїх ге­роїчних прикладах підготувала покоління, які вибороли незалежність України.

Затверджено на засіданні кафедри.

Протокол № 1 від 1 вересня 2012 р.

План:

1.Захоплення більшовиками України.

Література

Васковський Р.Ю. Урядова криза в Українській Народній Республіці у лютому – квітні 1919 р. // Держава і право: історія, теорія, практика. Вип. 1. С. 95-103.

Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. К., 2000.

Грушевский М. Очерк истории украинского народа. К., 1990.

Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. К., 1993.

Дорошенко Д. І. Нарис історії України. Львів, 1991.

Заруба В. Становлення української влади у Катеринославі навесні 1917 р. // Революції в Україні у ХХ – ХХІ століттях: співзвуччя епох. Матеріали першої міжнародної наукової конференції. – Одеса, 2005. – С. 7-11.

Заруба В.М., Васковський Р.Ю Історія України. Дніпропетровськ, 2005.

Крип’якевич І. Історія України. Львів, 1990.

Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. Т.1-2. К., 1994.

Магочий Р.П. Історія України. К., 2007.

Михайлюк О. Селянство України в перші десятиліття ХХ ст.: соціокультурні процеси. Дніпропетровськ, 2007.

Субтельный О. Украина: история. К., 1994.

25 – 26 жовтня 1917 р. у Петрограді відбувся переворот, унаслідок якого Тимчасовий уряд було повалено і до влади прийшла Російська соціал-демократична партія (більшовиків) на чолі з Володимиром Леніним. До кінця року більшовики так і не змогли поширити свій вплив за межі Центральної Росії. Разом з тим вони усвідомлювали, що без матеріальних і людських ресурсів національних окраїн колишньої Російської імперії справа пролетарської революції приречена на поразку.

4 – 5 грудня 1917 р. у Києві проходив І Всеукраїнський з’їзд рад. Незважаючи на спроби більшовиків рішенням з’їзду передати всю владу радам і проголосити в Україні радянську владу, переважна більшість із понад 2,5 тис. делегатів висловили повну підтримку Центральній Раді. Тоді прибічники українського більшовизму (загалом 124 особи) залишили з’їзд, мотивуючи це його нелегітимністю, й перебралися до Харкова.

11 – 12 грудня, вже після початку радянської інтервенції в Україні (провісником якої став ультиматум більшовицького уряду – Ради народних комісарів (РНК) РСФРР Українській Центральній Раді), у Харкові було інсценізовано альтернативний з’їзд рад. На ньому 200 делегатів представляли лише 89 рад (із понад 300 існуючих в Україні) і військово-революційних комітетів. За сценарієм більшовиків з’їзд проголосив встановлення радянської влади в УНР, обравши Центральний виконавчий комітет рад України, який своєю чергою створив Народний секретаріат (український радянський уряд). Обидві структури були маріонетковими утвореннями російського Раднаркому, що дали змогу останньому, формально залишаючись осторонь подій в Україні, подати їх як внутрішній конфлікт між радами робітничих та солдатських депутатів і Центральною Радою.

У середині січня 1918 р. більшовицькі частини, після захоплення Харкова, Полтави, Катеринослава, розпочали наступ на Київ. 26 січня радянські війська ввійшли в українську столицю, розпочавши там нечуваний терор, жертвами якого за три тижні перебування більшовиків у Києві стали 5 тисяч чоловік. Саме червоний терор був основною прикметою першого становлення радянської влади в Україні. Але вже незабаром, коли на допомогу Центральній Раді за умовами Брестського мирного договору рушила німецько-австрійська армія, більшовицький уряд був змушений евакуюватися. 18 квітня 1918 р. Народний секретаріат реорганізовано в Бюро для керівництва повстанською боротьбою в тилу окупантів.

Зазнавши поразки в Україні, радянський режим зобов’язався перед Четверним союзом визнати її як незалежну державу. Та як тільки-но німецьке командування 11 листопада 1918 р. видало наказ про евакуацію своїх військ зі Східного фронту (а значить – і з українських теренів), того ж дня РНК РСФРР видав директиву – «в десятиденний термін розпочати наступ на підтримку робітників і селян України». 17 листопада з цією метою було створено Українську революційну військову раду, а 28 листопада – затверджено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Георгієм П’ятаковим.

На початку грудня 1918 р. російська радянська армія вторглася на українську територію. 3 січня був захоплений Харків, куди перебрався Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Керована ним республіка отримала назву Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), а новим головою уряду став Християн Раковський. Чисельність більшовицьких військ поповнювалася за рахунок повстанських формувань Директорії УНР, які зневірились у її політичному курсі. Вже 5 лютого Червона армія вступила у Київ, а до травня 1919 р. більшовики контролювали майже всю територію колишньої підросійської України.

Основною ознакою другого періоду становлення радянської влади в Україні була політика «воєнного комунізму». Вона полягала у проведенні цілковитої націоналізації всіх підприємств, мілітаризації праці, широкому централізмі, запровадженні продрозкладки, забороні приватної торгівлі, скасуванні товарно-грошових відносин, оплаті праці натуральними продуктами, зрівняльному розподілі й т. ін. Більшовики ставили собі за мету замінити ринкову економіку комуністичним виробництвом, причому ставка робилася на одержавлення всіх галузей господарства.

Проведення політики «воєнного комунізму» на селі, крім виснажливої продрозкладки та заборони торгівлі, означало ще й насильницьку колективізацію селянських господарств – створення радгоспів, комун і артілей, до яких українське селянство не бажало вступати. У відповідь на тиск тоталітарної системи в Україні розгорнувся антикомуністичний селянський рух, що було однією з головних причин падіння тут радянської влади влітку 1919 р.

Утретє владу більшовиків в Україні було відновлено на початку 1920 р. Цього року «воєнний комунізм» не тільки зберіг свої ознаки, а й набув системної завершеності. З 1920 р. більшовики розпочали мілітаризацію української промисловості – було сформовано Українську трудову армію та запроваджено загальну трудову повинність чоловічого населення. Для керівництва державною економікою в УСРР створено систему виробничих управлінь, главків і центрів. Для проведення продовольчої розкладки (у ході якої разом із хлібом з села викачували м’ясо, яйця, овочі) залучалась армія; як і минулого року, продрозкладка поєднувалась із боротьбою проти ворогів радянської влади. Однак, незважаючи на репресії, політика більшовиків на селі провалилася. Наслідком економічної руйнації українського села стали суспільно-політична криза 1921 р. і голод 1921 – 1923 рр.

Дата добавления: 2014-01-07