Фотозамальовка фотоетюд джерела жанру

Художньо-публіцистичні жанри.

Лекція8 ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ ЖАНРИ. ТИПОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ, ОСОБЛИВОСТІ ОБРАЗОТВОРЧИХ І ВИРАЗНИХ ЗАСОБІВ

Фотонарис – жанр фотожурналістики, що вирізняється пильною увагою до людини. Різновиди фотонарису як жанру: портретний, проблемний і подорожній. Вимоги до різновидів фотонарису. Акцент і увага. Фотозамальовка. Джерела жанру. Поняття «вид зйомки», зйомка «під життя», соціальні контрасти й протиріччя. Фотоетюд – жанр, який спрямований передусім на замальовування феноменів навколишнього середовища, цікавих природних явищ тощо.

На сторінках періодичного друку часто з'являються публікації з жанровим визначенням «фотозамальовка та фотоетюд». Для розуміння специфіки й місця фотозамальовки та фотоетюду в системі жанрів фотожурналістики важливо знати їх джерела. Звернемося до прикладу.

Газета «Радянська культура» 6 вересня 1986 р. надрукувала два знімки Ю. Фролова з наступним текстом:

«Право ж, не надивитися на цю красу. Начебто б просто: прийшов до джерела добра людина, зрубав над ним казковий терем з «півнем» на гострому шпилі. Ще поставив поруч дерев'яні ослони й стіл: сідай, відпочивай після довгої дороги. Але ж усе навколо іншим стало… Не пройдеш, не проїдеш повз. От і я зачерпнув ковшиком чистої водиці, випив. Посидів небагато. Якось спокійно стало на душі.

Якщо вам доведется бути на кукморській землі, що на границі Татарії, не поспішайте їхати. Загляньте до цього чуда-джерела. Скажіть спасибі Майстрові».

Про що розповідає автор? Про те, що в Кукморському районі Татарстану зберегли джерело питної води? На знімках читач побачив і майстерно зрубаний дерев'яний теремок над джерелами, і сільського дітлаха, втамовуючи спрагу. Якщо автор констатує лише повчальний факт, тоді перед нами фотозамітка. Але дана публікація передає ще й щиросердечний стан людини, реальність з'являється в емоційному виді. Знімки не просто фіксують дійсність, але й поетизують її. Читач одержав інформацію, яку не можна звести до фактографії, вона об'ємна й почуттєва. Перед нами приклад фото замальовки та фотоетюду.

Джерела цього жанру виявляються у віддаленому минулому, і пов'язані із соціальною фотографією. Ще в дореволюційний час демократично настроєних майстрів фотографії не влаштовувала зйомка «під життя» у павільйонах, вони робили спроби, наскільки дозволяла техніка, запам'ятати саме життя з її соціальними контрастами й протиріччями. Одним з таких фотографів був М. Дмитрієв, що працював у Нижньому Новгороді. Його знімки з нічліжного притулку Бугрова, з повітів Нижегородської губернії, з берегів Волги – це свого роду фотозамальовка та фотоетюд з натури. Відображаючи побут бурлак, «босяків», мандрівників, селян, вони здебільшого не знаходили місця на сторінках газет, оскільки не відповідали вимогам цензури. Їх високо цінував А.М. Горький. Правдивий показ різних сторін дійсності завжди відрізняв цей вид фоторобіт.

Однак відображення дійсності у фотозамальовках та фотоетюдах не зводилося лише до простого документування реальностей повсякденного життя, воно включало також пошук способів передачі настрою у фотографії. Такий пошук вівся вже в перші десятиліття 20-го століття, і проходив він під впливом живопису, зокрема імпресіонізму. От що писав в 1913 р. журнал «Вісник фотографії»: «Фотограф, подібно всякому іншому художникові, задається метою відтворити не самі предмети видимого світ, а своє особисте враження, сприймане від таких…», – і слідом за цим твердженням ставив запитання: «Що гарніше й виразніше із двох наступних описів того ж предмета?

1) Біліє вітрило самотнє в тумані моря блакитному…

2) На затуманеному обрії Чорного моря, в 5 верстах і 398 сажнях від берега, видний один корабель із двома розпущеними вітрилами білого кольору…».

Передача настрою в знімку для багатьох фотографів ставала головною творчою установкою, передача ж подібності з натурою – другорядної. Уважалося, що створити настрій можна тільки позбавивши світлину предметного зображення. Для цієї мети широко використовувалися мягкорисующие об'єктиви, що надавали розпливчастість, «недосказанность» знімку. Обеспредмечивание, або зображення в більшій мері почуттєве, чому предметне, здатне було лише на ефект. Період наслідування імпресіонізму завершився до середини 30-х років, але творча установка – виразити у фотознімку настрій – не була відкинута, оскільки вона не протипоказана фотографічному зображенню.

У той же час фотопублікації «з настроєм» довелося пізнати й «відчуження», частина фоторепортерів розуміють своє завдання у відображенні дійсності в «чистому» виді. От примітне судження тих років: «Усякий «настрій», особливе «почуття», що виражається «художньою світлиною», далекі газетному фоторепортажному добутку. Привнесені в нього ці обставини затемнюють основний зміст свіжості й новизни інформації».

Але цей період тривав недовго. Уже в 1933 р. відомий фотожурналіст С. Фридлянд писав: «Зараз протокольна фотовідписка вже слабка зброя або зовсім не зброя». Фоторепортери як і раніше прагнуть одухотворити знімок, розкрити зміст в емоційній формі. Однак тепер емоційність оповідання сполучалася з документальністю, яскраво вираженою предметністю. І не просто сполучалася, але й «виростала» на документальній основі. Фотографічна мова збагачувалася, і це створювало ґрунт для становлення фотозамальовки.

Але якщо в довоєнний період фотозамальовка та фотоетюд в радянській пресі не займали скільки-небудь помітного місця (зусилля фоторепортерів були спрямовані головним чином на визначення контурів жанру), то в післявоєнний час вони досить чітко формувалися й стали все частіше з'являтися на сторінках періодичних видань. Були для цього об'єктивні причини. Нова інтонація життя не могла бути повною мірою відбита раціональною мовою фотожурналістики військових років. Вловлюючи їх, фоторепортери все частіше використовують такий метод, при якому документальність зображення сполучалася з передачею емоцій.

Такі передумови становлення фотозамальовки. Однак потенціал жанру використовувався не повністю. Умови задовольняли над фоторепортером: директивність направляла роботу фотожурналістів у певне тематичне русло, як правило, звеличування досягнень, картинний показ життя народу, масштаби будівництва і т.д. Фотозамальовка з її безпроблемністю також свідчила про однобічний показ дійсності. Так, улюбленою темою багатьох фотожурналістів було життя народів Півночі. Відображаючи її у фотозамальовці, автори, як правило, фіксували увага на зовнішній, парадно-декоративній стороні й залишали за кадром те, що могло б змусити читача випробувати тривогу за долю деяких народів. Звичайно, ці недоліки не можна вважати пороком жанру як такого. Вони «програмувалися» підходом фотожурналістів до відображення реальностей нашому життя.

Сьогодні фотожурналісти працюють у нових умовах. Вони одержали можливість вільно вибирати сюжет для публікації, а це головна передумова відходу від стереотипності в зображенні дійсності. Це значить, що й фоторепортер, що працює в жанрі фотозамальовки, має можливість повніше використовувати її зображувально-виразний потенціал.

Жанрові особливості фотозамальовки та фотоетюду

Фотозамальовка та фотоетюд виявляє деяку близькість до фотозамітки. Зокрема, це проглядається в названій вище публікації Ю. Фролова. Примітно, що ця публікація надрукована без заголовка, тобто подана на смузі так, як звичайно розташовують хронікальні матеріали. Фотозамальовка та фотоетюд близькі до фотозамітки й по змісту, вони фіксують шматочок життя. У нашому прикладі наведений знімок джерела. Однак, на відміну від фотозамітки, тут зміст публікації не обмежений лише повідомленням факту як результату дій людини. Автор побачив у ній більше – прикмету нашого часу, і спробував її показати. Він акцентує увагу на дбайливому відношенні людини до природи.

Фотозамальовці та фотоетюду притаманно деяка подібність і з фотонарисом.

Найчастіше це в тих випадках, коли фотожурналіст відображає не одну, а трохи прийме дійсності. Як, наприклад, у фотопублікації А. Гущина й П. Гутионтова «Здраствуй, Камчатка» (Комсомольська правда. 1982. 6 березня):

«…А цікаво, як називають останню парту в лівому ряді в школах Коряцького автономного округу? Не Камчаткою же…

Усе у світі відносно, навіть відстань на географічній карті. Самі більші відстані, як співається в пісні, скорочуються й скорочуються. Я піднімаю трубку телефону, розмовляю з Петропавловськом, і голос мого співрозмовника звучить, начебто він у сусідній кімнаті. Тільки репліки ледве запізнюються: телефонний зв'язок з Камчаткою здійснюється (вагоме, солідне слово) через супутник. Прямі безпересадочні авіарейси зв'язують півострів з Москвою, і тепер при наявності літної погоди зі столиці добратися туди деяким довше, чим поїздом «Червона стріла» до Ленінграда…»

Отже, читач підготовлений до сприйняття знімків, на яких відбиті вічні оленячі череди й вертоліт, якого олені вже давно не бояться, станція телевізійного космічного зв'язку, рибалки в море, девятиклассница-корячка на уроці.

Очевидний інформаційний характер публікації: образотворчий ряд і текст констатують прикмети Камчатки. Вона не містить висновків, оскільки не виявлені причинно-наслідкові відносини відображуваних моментів, дається лише напрямок творчій уяві читача.

Подібність із фотонарисом фотозамальовка та фотоетюд виявляють в поетизації дійсності. Та й інша фотопублікація відрізняється емоційністю. Але емоційність фотозамальовки проявляється лише в оповіданні. Можливості створення образу в них обмежені, оскільки ресурс жанру обумовлений не публіцистичними, а інформаційними цілями. Емоційність фотозамальовки та фотоетюду може визначатися також новизною відображення.

Отже, позначимо основні характеристики даних жанрів.

Фотозамальовка та фотоетюд – форма відображення однієї або декількох картин природисучасного світу. Це свого роду накидань із натури, що прочитується в самій назві жанру, тобто по ступеню завершеності вона – усього лише штрих до картини, але не сама картина. Фотозамальовка та фотоетюд тільки позначають тему. Розробка, поглиблення її вимагають додаткового вивчення дійсності, відбору, публіцистичного осмислення матеріалу.

Публікаціям даного жанру характерна спрямованість до щиросердечного світу людини, тому часто вона відрізняється емоційною інтонацією оповідання. Якщо прикмета сучасної дійсності – це основа фото замальовки та фотоетюду, то емоційність – плоть їх. Фотожурналіст прагне викликати в читача той же ефект сприйняття, який відчув сам у безпосередньому зіткненні з дійсністю. У передачі почуттєвих моментів кращим засобом є мова образів, тому останній і характерний для фотозамальовки та фотоетюду. Однак образність у публікаціях цих видів звичайно не перевищує рівня язикової виразності, тобто метафори, епітета, метонімії і т.д. Для створення цілісного образа вони, як правило, не мають у своєму розпорядженні достатній матеріал, можна говорити лише про тенденцію до образності.

Фотозамальовка та фотоетюд відрізняються лаконічністю відображення. Стислість форми сполучена із творчою установкою або програмою жанру фіксувати прикмети сучасного життя. Локальність об'єкта, лаконічність форми, констатація різних сторін життя, обмежені образні можливості – усі ці ознаки вказують на інформаційну природу жанру.

Фотозамальовка та фотоетюд часто з'являється на сторінках печатки без яскраво вираженого событийного приводу. Однак ознаки оперативності вона зовсім не втрачає. Скажемо, фотозамальовка про той або іншій людині може бути поміщена в газеті або журналі у зв'язку з його трудовою відмінністю, ювілейною датою і т.д., публікація навіть тих замальовок, які розповідають про природу, може бути «прив'язана», наприклад, до зміни пори року.

Відмінність жанрів навіть у межах одного виду – явище закономірне. У порівнянні з фотозаміткою фотозамальовка відрізняється більш пильним поглядом на дійсність, часом роздумом над якою-небудь її стороною. Словом, вона має ті якості, які менш виражені в інших інформаційних жанрах.

Різновиди фотозамальовок та фотоетюд

Різноманітність виявляється також і в публікаціях того самого жанру. Воно пояснюється не стільки тим, що відображене, скільки тем, як даний об'єкт показаний, тобто наскільки повно використаний ресурс жанру.

На сторінках періодичної печатки можна виділити фотозамальовку, що відрізняється слабовыраженным авторським голосом, інтонацією оповідання, не обретшей яркою емоційності. Така фотозамальовка, як неважко помітити, близька до фотозамітки. Як приклад можна назвати публікацію А. Вулкани «Восени в Болдіні», поміщену в «Правді» 12 жовтня 1983 р. під рубрикою «Батьківщина моє». Автор, нагадавши читачеві основні факти про перебування великого російського поета в Болдіні, познайомивши читача із заповідним куточком, фіксує його увага на сьогоднішніх днях: «Зараз Велике Болдіно – Пушкінський заповідник, куди щорічно приїжджають тисячі шанувальників поета. Особливо багато їх у ці осінні дні, у пору, яка була для поета джерелом творчого натхнення».

Автор відзначає таку прикмету нашої дійсності, як інтелектуальний ріст широких народних мас. При цьому він не прибігає до публіцистичних міркувань і висновкам, а викладає матеріал у чисто інформаційному ключі, тобто лише констатує реальність. Такі фотозамальовки можна назвати інформаційно-пізнавальними.

Інша інтонація помітна в розглянутій нами раніше фотозамальовці Ю. Фролова. Близька їй за духом фотопублікація Р. Армеева й А. Стешанова «Повз осіни» (Звістки. 1989. 8 жовтня):

«Якщо ти помітив, шановний читач, наша газета вже давно не публікує таких лирическо-сентиментально-видовых знімків. Не до них, знаєте, якось… Справи, ритм, поспіх, проблеми, проблеми й ще раз проблеми – усе навалилося відразу, і тільки краєм ока встигаєш помітити яскраво-жовте багаття кленового куща або на бігу знімеш із плеча, що спланував назустріч теплий пятилапый аркуш. Отоді опам'ятаєшся на мить – треба ж, знову осінь! - і занурений у свої турботи помчишся далі.

Міркуємо, здається, вірно. Спочатку, мол, піднімемо всі проблеми, розв'яжемо всі питання, а потім уже й глянемо окрест себе, помилуємося вродою, вшановуємо винне осені. І, їй-богу, не праві. Так недовго й повз життя проскочити, повз красу…»

У цьому уривку з публікації в «Звістках» чутний голос автора. Інтонація його задана знімками. Текст даної фотозамальовки – це покладена на слова музика фотографічного ряду. Об'єктив поетизує красу лісу, листопад і радість дитину, неквапливий крок лісового велетня – лося. Об'єктом відображення стає як би не сама дійсність, а почуттєвий стан людини, фоторепортера. Тут доречно згадати про імпресіоністську світлину початку століття, яка настрій у знімку намагалася виразити іншим шляхом – шляхом позбавлення світлини її природної якості, а саме предметності зображення. Сучасний фоторепортер зумів розв'язати це завдання, зберігши документальну властивість фотоінформації.

Фотозамальовки, що поєднують у собі предметну конкретність зображення і яскраво виражену емоційність оповідання, можна віднести до різновиду ліричних.

Яка б не була амплітуда відмінностей між фотозамальовками, вона не виходить за межі інформаційного жанру. Фотожурналіст щораз використовує ту форму, яка щонайкраще відбиває особливості конкретної сторони дійсності й відповідає його творчій установці.

Фотозамальовка знаходить усе більше застосування на сторінках центральної преси. Завдяки своїй лаконічності й виразності вона може широко використовуватися й у місцевій періодичній пресі.

Контрольні питання:

1. Які призначення жанру і його основні риси?

2. У чому виражаються особливості відображення дійсності у фотозамальовці?

3. Які різновиди фотозамальовок використовуються в пресі й у чому їх відмінності?

Завдання.

Вибравши відповідний об'єкт, зробіть зйомку ліричної фотозамальовки. Напишіть текст до знімків. Оформите матеріал у вигляді газетної публікації.

Дата добавления: 2014-01-07