Одеса –2012 р. Дисоціативні (конверсивні) розлади

Дисоціативні (конверсивні) розлади

Загальні ознаки, притаманні всім дисоціативним, або конверсивним (стара назва — істеричним) розладам, полягають в тому, що у особистості спостерігається часткова або повна втрата нормальної інтеграції між пам’яттю на минуле, усвідомленням власної ідентичності, з одного боку, та поведінковими актами, з іншого. Термін «конверсія» вживається в тому розумінні, що наявний неприємний емоційний стан, спричинений проблемами та конфліктами, які трансформуються в симптоми, оскільки людина не в змозі їх розв’язати.

При дисоціативних розладах виділяють таки стани:

1. Дисоціативна амнезія — втрата пам’яті на події травмуючого змісту.

2. Дисоціативний ступор — той самий ступор, але спричинений винятково психотравмуючими обставинами.

3. Транси та стани оволодіння — дисоціативні розлади свідомості, при яких людина відчуває себе керованою ззовні і не здатною протистояти чужій волі (не плутати с психологічними автоматизмами).

4. Дисоціативні розлади моторики — втрата здатності до цілеспрямованих дій і навіть самостійного пересування під дією психотравмуючих обставин. В більш легких випадках вони обмежуються дисоціативною афонією (клубок в горлі).

5. Дисоціативні судоми — це напади істеричного характеру; їх слід відрізняти від епілептичних, оскільки лікування тих та інших принципово різне.

6. Дисоціативна анестезія — втрата чутливості під дією психогеній. Ії особливістю є невідповідність зонам іннервації (за типом «панчіх» або «рукавичок»).

7. Синдром Ганзера — це психогенне порушення свідомості з характерною тріадою: мимоговоріння, пуерилізм та істеричне тремтіння.

8. Розлад множинної особистості — хворий під дією стресових впливів відчуває себе роздвоєним, нібито в ньому співіснують дві окремі людини, які в різних ситуаціях поводяться по-різному.

Отже, серед конверсивних розладів є такі, що не виходять за межі амбулаторної практики (наприклад, дисоціативна анестезія), але є і справжні психози, які потребують госпіталізації хворого (синдром Ганзера чи дисоціативний ступор). Саме в цьому полягає особливість сучасної класифікації: в ній доволі часто «розмиваються» кордони між психотичним і допсихотичним рівнями реагування.

У сучасній вітчизняній класифікації психічних хвороб ендогенні захворювання афективного кола підрозділяються на афективні психози та афективні захворювання непсихотичного рівня (циклотимія і дистимія). Поняттям афективний психоз об’єднуються ендогенні психічні захворювання, що характеризуються періодичністю виникнення окреслених у часі афективних (маніакальних, депресивних, змішаних) станів з повною їхньою оборотністю і виходом у світлі проміжки, вільні від хворобливих проявів, з повним відновленням передуючих захворюванню психічних властивостей. Афективний психоз не є прогредієнтним захворюванням, перебігає фазами і ніколи не призводить до слабоумства. За своім визначенням, афективний психоз відповідає критеріям ендогенного захворювання, традиційно поіменованого як маніакально-депресивний психоз (інші назви: циркулярне божевілля, циклофренія, циркулярний психоз, маніакально-депресивне захворювання, фазовий психоз).

Афективні розлади деякою мірою близькі до природних емоційних реакцій, які людина переживає в періоди нещасть чи удач. Пригнічений настрій часто входить до складу багатьох психопатологічних синдромів і зазвичай супроводжує фізичне нездужання; підвищений настрій також є складовою компонентою деяких психічних розладів. У даному розділі описано порушення настрою як синдроми, у яких розлад настрою є первинним. Центральні особливості цих синдромів: з одного боку, пригнічений (знижений) настрій, песимістичні думки, відсутність відчуття задоволення, зменшена енергія, повільність; з іншого боку, підвищений настрій, гіперактивність, ідеї переоцінки власної особистості і факторів навколишнього середовища. Перше порушення називається депресивним розладом, друге — маніакальним (при меншій виразності — гіпоманіакальним) станом.

Депресивний розлад часто зустрічається в практиці лікаря будь-якої спеціальності, особливо сімейного лікаря, але рідко виявляється. Недіагностований депресивний розлад — звичайна причина затяжного перебігу і повільного відновлення після фізичної хвороби. Тому важливо, щоб лікарі всіх спеціальностей, особливо сімейні лікарі, були здатні виявити й оцінити наявний депресивний розлад, коригувати менш серйозні випадки і вчасно звертатися до психіатра при більш виражених порушеннях для запобігання ризику суїциду чи інших несприятливих наслідків. Маніакальні стани виявляються не так часто, як депресивні. Однак важливо, щоб симптоми маніакального синдрому були виявлені в ранніх стадіях, тому що в більш пізніх стадіях пацієнт стає усе більш і більш негативістичним до терапії.

Дата добавления: 2014-01-07