Сприяння національно-культурному розвитку українського народу шляхом збільшення загальної кількості тиражів, обсягів

Забезпечення прав на свободу думки і слова.

Міжнародна організації "Репортери без кордонів" оприлюднила "Індекс свободи преси 2011/2012", в якому Україна поліпшила свої позиції і зайняла 116 місце, піднявшись з 131, яке займала роком раніше.

Однак, як відзначають укладачі рейтингу, в країні зберігаються негативні тенденції, що почалися після приходу Віктора Януковича на президентський пост - повернення цензури і безкарні напади на журналістів. Варто зазначити, що в 2009 році Україна в рейтингу займала 89 позицію.

Всього в рейтингу 179 країн. Очолюють його Фінляндії, Норвегії та Естонія, замикають - Сирія, Туркменістан, Північна Корея та Еритрея.

Міжнародна правозахисна організація вважає, що Україна платить ціну за численні порушення свободи слова, які поширились по всій країні з лютого 2010, коли Віктора Януковича було обрано президентом. «Ці порушення одразу зіткнулись з байдужістю місцевої влади. Що ще гірше, про своє повернення просигналізувала цензура, особливо в аудіо-візуальному секторі. Цензура та серйозний конфлікт інтересів ставлять під загрозу плюралізм ЗМІ в Україні», - йдеться у повідомленні організації.

Видання «Телекритика» вже багато років проводить свій моніторинг стану новин в українському медійному просторі. Головний редактор видання Наталія Лігачова зазначає, що простір свободи в українських ЗМІ звужується.

«Власне, зараз тенденція така: про владу або позитивно, або ніяк на телеканалах, про опозицію – або погано або ніяк, або подавати її таким чином, щоб вона виглядала маргінальною, – каже вона. – Ми бачимо і те, що багато використовується маніпулятивних засобів для того, щоб у тих ток-шоу, які, дякувати Богові, ще поки що йдуть у прямому ефірі на телеканалах, але ведучі цих шоу використовують маніпулятивні прийоми, щоб подавати вигідно позицію влади і невигідно – позицію опозиції».

Наталія Лігачова вважає, що «Репортери без кордонів» дали досить об’єктивну оцінку стану свободи ЗМІ в Україні у цьому році. «Цей стан дійсно погіршився і передусім через те, що нинішня влада після зміни Президента взяла явний курс на побудову російської моделі відносин політиків та ЗМІ, тобто вона хоче мати повністю контрольований телевізійний простір, трохи більше свободи залишити пресі і всіх вигнати в інтернет – усіх таких «буйних», які схильні до захисту демократичних цінностей», – зауважила Лігачова.

Президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів О. Афонін на сайті асоціації оприлюднив такі висновки про українські книжкові реалії 2010 року.

Аналіз «стану здоров’я» української книги, за винятком статистики друку, що ведеться Державною науковою установою «Книжкова палата України імені Івана Федорова», у 2010 році, як і в попередні роки, був справою лише Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.

Минулий рік взагалі ознаменований фактичною втратою навіть залишків уваги з боку владних інституцій до української книги як такої та до книговидавничого процесу як до системної дії і сфери життєдіяльності держави, продукт виробництва якої забезпечує підтримку високого морального, культурного, освітнього та інтелектуального рівня нації, гарантує успішність просування країни на шляху цивілізаційного розвитку.

Окремі фрагментарні дії з боку органів центральної влади, які все ж таки мали місце, носили незакінчений характер і відповідним чином не могли позитивно, а тим більше кардинально, вплинути на стан видавничої галузі та її суб’єктів.

Маються на увазі такі дії:

· спроба створення єдиної національної програми популяризації книги та читання, що так і не була завершена;

· провалена, патронована Держкомтелерадіо України, програма «Українська книга — 2010»;

· намагання ще раз нав’язати видавцям, як панацею боротьби з контрафактом, законопроект про голографічне маркування видавничої продукції. Це з одного боку. З іншого — кілька спроб окремих високопосадовців на виконання умов МВФ ліквідувати податкові пільги для суб’єктів видавничої справи, не включивши їх до Податкового кодексу України, намагання Державної адміністрації з цінової політики і цінового регулювання винести авторський гонорар «за рамки» розрахунку витрат на видання тощо.

Усе це є дуже переконливим свідченням повної відсутності у представників владної верхівки розуміння винятковості функціональної ролі книги в підготовці кадрового ресурсу, в суспільних, виробничих та економічних відносинах, її реального впливу на стан розвитку України як держави та українського народу як нації. Фрагментарність і різноспрямованість, аж до протилежного, векторів дій влади щодо української книги є результатом невизначеності як стратегії розвитку самої держави, її економіки, політичної та соціальної сфер, так і національноїкниги як унікального гаранта позитивного процесу цього розвитку. Адже, як свідчить історія людства, особливо останніх півтора тисячоліття, держава і книга — це сіамські близнюки, розвиток і занепад яких є абсолютно взаємозалежними. Ілюзія розвитку держави може бути створена і підтримана популістськими виступами політиків, але впродовж дуже нетривалого часу. Реальний же розвиток будь - якої з країн можливий лише за умови чіткого визначення стратегічної мети держави і цілеспрямованої підготовки її громадян до осмисленої реалізації завдань, необхідних для досягнення цієї мети за рахунок методик, технологій, процесів, загалом знань, які дає людині лише книга. Ще жодна держава світу не досягала цивілізаційних і економічних висот без освіти та професійної підготовки широких верств населення, його наукового та інтелектуального розвитку. Не вдасться це зробити й Україні. Адже відомо, що від неодноразового повторення слова «халва» солодко ще не було нікому. Нинішній же «реформаційний свербіж» української влади, реалізувати який намагаються без книги, нагадує саме розмови про «халву».

За статистичними даними Книжкової палати України, у 2010 році в країні було видано загалом 22 557 назв книг загальним тиражем 45 млн 58 тис. 300 примірників. Це, відповідно, майже на відсоток більше за назвами та на 7,1 відсотка менше за тиражами, ніж у попередньому, 2009 році.

Щодо видання літератури за мовною ознакою, зокрема українською і російською мовами, то показники дещо різняться. Так, україномовні видання у 2010 році, порівняно з 2009 роком, зросли за назвами на 0,4 відсотка і знизилися за тиражами на 10,3 відсотка, а російськомовні зменшилися за назвами на 3,1 відсотка, а за тиражами — на 3,5.

Якщо орієнтуватися лише на статистику друку, то робити будь-які висновки досить складно. В одному випадку спостерігається хоч невеличке, трохи більше 50 одиниць, зростання кількості видань за назвами. В іншому — зменшення сумарних тиражів на 3,5 млн примірників. І це порівняно з не найкращим у житті української книги 2009, кризовим роком. Єдине, про що абсолютно точно не варто говорити сьогодні — це стверджувати, що видавнича галузь України подолала кризу й потужно « рвонула » вгору. Уперше після 2003 року кількість виданих на одного мешканця країни книг знову вимірюється в десятих частках.

Який же економічний стан вітчизняного книжкового ринку в баченні Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів?

Оцінюючи ситуацію у національному книговиданні та стан української книги загалом у 2010 році, змушений із сумом констатувати, що розраховувати на швидке «одужання» української книги в нинішніх «кризових» чи, як вважає влада, вже «посткризових» умовах не варто. Головна причина цього не просто як ганебного для будь-якої цивілізації країни явища, а й як свідчення того, що відбувається стрімка деградація населення України практично в усіх сферах сучасних знань, є абсолютно індиферентне ставлення влади до книги як головного фактору впливу на рівень розвитку особистості й соціуму, їхню мораль, духовний, культурний, інтелектуальний стан.

Минулого року, як і в попередні роки незалежності нашої держави, українська книга так і не стала предметом уваги влади. В той же час депресивний стан суспільства, втрата значною частиною його членів моральних, духовних, культурних орієнтирів, різке зниження якості загальної, професійної та вищої освіти, розростання еміграційних настроїв основної маси працездатного населення є наочним свідченням тотального дефіциту в державі вітчизняної книги відповідного спрямування. І ця ситуація вже просто волає про необхідність надтермінової уваги влади до книги. Ще рік-два такого демонстративного нехтування вітчизняною книгою з боку правлячої політичної еліти — і процес перетворення України на державу третього світу набуде незворотного характеру.

Нині Україні, як повітря, потрібна книга, різножанрова і в достатній кількості, яка б дозволила розпочати процес перетворення зі зневіреної в усьому і вся, розірваної політиками між Заходом і Сходом маси українського населення на європейську політичну націю, а Україну, що в світових рейтингах спустилася до рівня сировинного придатка, на цивілізовану, технічно й технологічно розвинену державу дійсно європейського зразка.

Реальним кроком у цьому напрямку могло б стати створення на рівні Кабінету Міністрів України робочої групи з числа представників Мінекономіки, Мінфіну, Мін’юсту, Міносвіти, Мінкульту, Держкомтелерадіо, а також професійних громадських об’єднань суб’єктів видавничої справи та бібліотекарів із доручанням Президента України чи Прем’єр-міністра щодо розроблення в жорстко визначені строки Стратегії розвитку видавничої галузі на найближчі хоча б 5 років.

Ця Стратегія має включати в себе комплекс заходів, зорієнтованих на дослідження стану ринку книги та визначення рамочних потреб держави у різножанровій літературі, за рахунок якої можна було б вирішити наболілі питання з поліпшенням психологічного, морального і культурного рівня українського суспільства та досягнення розвитку вітчизняної освіти і науки, професійної школи, який відповідав би нинішнім стандартам у цих сферах Англії, Франції, Німеччини, інших передових країн Європи й світу.

Бажаний комплекс заходів щодо виведення видавничої галузі зі стану стагнації й створення умов для її стрімкого прогресуючого розвитку протягом останніх років неодноразово пропонувала Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувавчів органам законодавчої та виконавчої влади, однак вони так і не були ані почуті, ані реалізовані в Україні. Останні пропозиції такого плану подано у статті Афоніна О. і Петрової Н. «Рекомендації з удосконалення українського книговидання», що вийшла друком у часописі «Вісник Книжкової палати України» № 1 (174) за січень 2011 р.

Дата добавления: 2014-01-07