Функціональні обов’язки редакторських посад

Сфера застосування редакторських професій

План

ТЕМА: Модель спеціаліста-редактора

ЛЕКЦІЯ ТРЕТЯ

1. Сфера застосування редакторських професій.

2. Функціональні обов’язки редакторських посад.

3. Професійні знання та вміння спеціаліста-редактора (професіограма).

Дивитися: практичний посібник М.С. Тимошика «Книга для автора, редактора, видавця» (К., 2005) – стор. 202–204.

Дивитися: практичний посібник М.С. Тимошика «Книга для автора, редактора, видавця» (К., 2005) – стор. 208–221.

Головний редактор: керівник, стратег і тактик

Головний редактор – це ключова фігура в ЗМІ. Він очолює редакцію газети, журналу, радіостанції, телеканалу або інтернет-видання, відповідає за все перед засновником чи видавцем, керує виробничим процесом, організовує роботу працівників. Він визначає інформаційну політику ЗМІ: чи буде воно об’єктивним інформатором і корисним порадником читачів чи служкою інтересів якоїсь економічної або політичної структури.

Освіта

У сфері ЗМІ важливішими за наявність профільного диплому є особистісні якості, письменницький талант, уміння спілкуватися з людьми, керувати ними і працювати у жорстких умовах нестачі часу. Однак існує ряд спеціальностей («Філологія», «Журналістика», «Видавнича справа та редагування»), які допомагають розвинути літературне чуття, редакторський погляд тощо. Базова журналістська або філологічна освіта просто необхідна, адже він повинен професійно розбиратися в сучасних проблемах лінгвістики, комунікативних процесах, уміти віртуозно працювати з текстом.

Сумісні кар’єри

Як правило, головними редакторами стають журналісти з великим досвідом роботи. Кар’єрний зріст зазвичай відбувається так: від кореспондента до редактора, від редактора до керівника відділу або заступника головного редактора і, зрештою, до головного редактора.

Крім того, специфіка сучасного медіа бізнесу полягає в тому, що часто команда спеціалістів набирається під певний проект. Тобто кандидат на місце головного редактора повинен не тільки володіти хорошими редакторськими, управлінськими, креативними і організаційними навичками, але і відповідати стилю та ідеї проекту.

Функціональні обов’язки

Найважливіший функціональний обов’язок головного редактора – керувати роботою великого колективу спеціалістів, які готують видання до випуску. Умовно їх можна поділити на дві групи: творчу (редакторат, секретаріат, фото служба, арт-директор, дизайнери, журналісти) і технічну (відділ збуту, адміністрація, PR-служба, рекламний і виробничий відділи, ІТ-відділ).

До функціональних обов’язків головного редактора входить також розробка концепції випуску і розвитку видання в цілому, контроль за виконанням фінансового плану, за діяльністю відділу реклами, запровадженням нових рубрик і розділів, контакти із суспільним організаціями, владними структурами в рамках інтересів видання, робота з авторами.

Головний редактор повинен стежити, щоб всі працівники редакції проводили єдину інформаційну політику видання як при виборі тем для публікацій, так і при їхній розробці. Для цього йму необхідно мати чітку життєву позицію по всім суспільним питанням, адже він повинне бути завжди готовий звернутися до своїх читачів зі сторінок видання з якогось принципово важливого питання, яке хвилює суспільство.

Для управління таким складним виробничо-творчим колективом підходить лише демократичний стиль керівництва. Керівник повинен прагнути створити найбільш комфортний клімат у видавництві: залучати до обговорення питань життя редакції весь колектив, спілкуватися з працівниками, інформувати їх про стан речей, давати ділові поради і приймати критику на свою адресу.

У наш час обов’язки головного редактора розширюються: йому, окрім творчих і управлінських завдань, доводиться розв’язувати економічні питання, від яких залежить існування і матеріальне становище видання. Така ситуація особливо характерна для редакцій невеликих періодичних видань.

Навички

Редактору необхідно мати глибоку знання з тієї галузі, яку висвітлює видання. Крім того, особливе значення має здатність швидко оцінити зміну ситуації, оперативно прийняти рішення, скорегувати плани і організувати реалізацію цього рішення. Головному редактор просто необхідно вміти слухати людей, бути відкритим для спілкування та нових ідей, але при цьому відстоювати свої інтереси, зберігати твердість. Одне з найважливіших його завдань - згладити протиріччя між яскравою індивідуальністю кожної творчої особистості і необхідністю працювати в команді. Важливо зберігати в людині відчуття свободи, власної значимості і водночас націлити на роботу в колективі.

Велике значення має наявність зв’язків у журналістському середовищі та PR-індустрії, а також здатність до самоосвіти – адже доводиться входити в тонкощі роботи дизайнерів, бухгалтерів, рекламістів, маркетологів. Як зізнаються самі редактори, у роботі їм надзвичайно допомагає почуття гумору.

Плюси і мінуси

Головним плюсом своєї роботи більшість головних редакторів називають моральне задоволення від виходу у світ чергового номера видання. Результат праці – газета чи журнал – відчувається: його тримають в руках сотні, тисячі людей. Видання впливає на думку людей, формує їх смаки. І в цьому заслуга передусім головного редактора.

Ще один важливий плюс – постійна робота з людьми, причому з людьми інтелігентними, освіченими, захопленими своєю справою.

До мінусів професії можна віднести високий рівень відповідальності. За помилки кореспондентів, коректорів, верстальників завжди відповідає головний редактор: і перед власником видання, і перед читацькою аудиторією, і перед законом.

3. Професійні знання та вміння спеціаліста-редактора (професіограма)

Дивитися: практичний посібник М.С. Тимошика «Книга для автора, редактора, видавця» (К., 2005) – стор. 204–208.

Американський алгоритм

ефективності редакторської праці:

справжній редактор збереже видавцеві гроші,

читачеві – час і настрій, а авторові – репутацію.

Професіограма – перелік необхідних знань, умінь і навичок, наявність яких свідчить про сформованого спеціаліста.

Професійна підготовка редактора складається з 3-х блоків:

1) загальнонаукова підготовка (поглиблена гуманітарна освіта: історія, філософія, політологія, культурологія, економіка, правознавство, соціологія, психологія, література; бездоганне володіння державною та одною-двома іноземними мовами);

2) фахова підготовка (фахові знання: основи видавничої справи та редагування, редакторський фах, видавничі стандарти тощо; уміння: організація редакційного процесу, редагування твору, художньо-технічне оформлення видавничої продукції, розроблення плану промоційних заходів);

3) психологічна підготовка (формування власної особистості, розуміння психології автора і читача).

До формування інформаційного простору в його сучасних обрисах причетно чимало фахівців різних спеціальностей та кваліфікацій. Та в якій би сфері (преса, радіо, телебачення, книго- та пресовидання тощо) не готувався "інформаційний продукт", ключовою фігурою цього процесу залишається редактор. Сьогодні треба бути надто самовпевненим і водночас надто байдужим до ефекту від публікації, щоб наважитися на видання книги (газети, журналу тощо) без участі редактора. І хоча економічні реалії сучасного видавничого процесу доволі часто штовхають автора на подібні експерименти — "економія на редагуванні" обертається відомою істиною: "скупий платить двічі" (і при цьому нерідко не компенсує втрат).

Рафінований професіоналізм, багатоаспектність (якщо не універсальність) діяльності й яскраво виявлена творча орієнтація редактора-фахівця — усе це риси, що дозволяють говорити про формування принципово нової моделі редактора. Сучасного редактора, услід за В. В. Різуном, можна назвати "професійним читачем", що проникає у творчу лабораторію автора, знається на особливостях читацького сприймання і розуміння, а також є фахівцем з науки про текст.

Потреба у професіоналах з видавничої справи існувала завжди. І, незважаючи на те, що зміст понять "видавець", "редактор" змінювався відповідно до вимог, які виникали на тому чи іншому етапі розвитку, — певні професійні властивості та особистісні якості, притаманні представникам видавничої галузі, залишалися незмінними. До таких "констант" у вітчизняному досвіді видавничої справи та редагування можна віднести творчий підхід до розв'язання всіх питань, пов'язаних з видавничою підготовкою авторського оригіналу. Водночас вельми динамічні трансформації у сфері економіки видавничої справи, у правовій базі, технічне та технологічне переозброєння галузі, комп'ютеризація редакційно-видавничих процесів, принципові зміни в структурі самого виробничого процесу, зокрема, зміщення акцентів у бік додрукарських процесів, — усе це, безумовно, висуває перед сучасним редактором низку нових професійних вимог. Необхідність "знайти себе" в умовах принципово інакшої системи координат — ринкової — змінила редактора кінця 90-х років ХХ століття не лише у професійно-діловому та організаційно-творчому, але й у психологічному плані: на зміну ретельному цензорові (що цілком відповідало духу радянської школи редагування) або ж акуратному виконавцеві прийшов фахівець, який володіє широким спектром професійних знань і навичок, що часто виходять за межі вузькоцехових інтересів, здатний приймати самостійні рішення, підприємець, який уміє брати відповідальність на себе.

До обов'язкових "констант" редакторської професії — бездоганної мовної інтуїції та компетенції, уміння логічно і чітко мислити, широкої ерудованості, уміння аналізувати різноманітні комунікативні ситуації, знання психології авторської праці, читацької поведінки, володіння основами художньо-технічного оформлення видавничої продукції та ін. — додались обов'язкове знання видавничого маркетингу, що дає змогу (і небезпідставно!) називати його насамперед видавцем, і, звісно, уміння користуватися при підготовці видання до друку новітніми комп'ютерними видавничими технологіями.

Сьогоднішній редактор звільнився від догм, що регламентували його творчість, але він продовжує залишатися не звільненим від зрослих потреб аудиторії читачів (проблема загострюється через протистояння між культурою книжковою та культурою аудіовізуальною). Спрощене розуміння свободи як своєрідне потрактування категоричної заборони на цензуру часто породжує вседозволеність, яка у видавничій практиці виявляється у публікації чого завгодно і як завгодно. Тому в процесі навчання майбутнього видавця-редактора принципово важливо прищепити йому почуття соціальної відповідальності за результати власної праці.

У процесі роботи над авторським оригіналом, що пропонується до видання, редактор, фактично, щоразу заново розв'язує свої професійні завдання — глибоко аналізує і практично оцінює текст, не відмежовуючись при цьому від функцій рецензента, разом з автором здійснює необхідні виправлення, часто доволі суттєві та принципові, розробляє науково-довідковий апарат, бере участь в обговоренні художньо-технічного оформлення майбутньої книжки. Саме тому домінантою у формуванні майбутнього спеціаліста є виховання по-справжньому творчої індивідуальності — видавничого працівника, здатного не стільки формально використовувати знеособлений "алгоритм редагування" або теоретичні догми так званого "нормативного редагування", скільки самостійно розробляти їх з урахуванням унікальності авторського твору.

Дата добавления: 2014-01-07