Структура грошового ринку

Структура грошового ринку. Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На ньому застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками. Це дозволяє виділити три аспекти класифікації ринку:

Схема системної структуризації грошового ринку

Види структуризації	Види ринків
За економічним призначенням ресурсів	Ринок грошей. Ринок капіталів.
За інституційними ознаками	Ринок банківських кредитів. Ринок продуктів інших фінансових інституцій. Фондовий ринок.
За видом фінансових інструментів	Ринок позичкових зобов’язань. Валютний ринок. Ринок цінних паперів.

Залежно від призначення й рівня ліквідності фінансових активів розрізняють два основних сегменти грошового ринку: ринок грошей та ринок капіталів.

Ринок грошей — монетарний ринок, де продаються грошові кошти у вигляді короткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій з метою обслуговування руху обігових коштів підприємств, банків, населення і держави.

Об’єктом купівлі-продажу стають тимчасово вільні кошти і валюти, а суб’єктами ринку грошей виступають фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти юридичних та фізичних осіб і держави. Ринок грошей складається з валютного ринку та ринку банківських кредитів.

Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а відсоток як ціна грошей часто змінюється під їхнім впливом. Через це він є найбільш реальним індикатором кон’юнктури грошового ринку взагалі і слугує базою формування відсоткової політики в країні.

Ринок капіталів охоплює відносини акумулювання й купівлі-продажу середньострокових і довготермінових кредитів і фінансових активів строком використання понад один рік. Структурними сегментами ринку капіталів є ринок цінних паперів і ринок середньо- та довготермінових банківських кредитів.

На ринку капіталів кредитори і позичальники домовляються про обмін грошових коштів на фінансові інструменти (акції, облігації), які можна перепродати за іншою альтернативною вартістю, яку визначає фінансовий ринок.

Особливістю цього ринку є те, що попит і пропозиція тут менш рухливі, рівень відсоткової ставки залишається більш стабільним. Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталів, як правило, менш ліквідні, мають найбільший рівень фінансового ризику і, відповідно, високий рівень дохідності.

Структуру грошового ринку за видами фінансових інструментів можна розподілити на три сегменти:

 ринок позичкових зобов’язань;

 ринок цінних паперів;

 валютний ринок.

Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний зв’язок. Грошові кошти можуть легко переміщуватися з одного ринку на інший, одні й ті самі суб’єкти можуть здійснювати операції одночасно чи попереміннона кожному з них. Наприклад, комерційний банк на грошовому ринку за допомогою своїх депозитних зобов’язань мобілізує кошти, які може розмістити на ринку цінних паперів або на валютному ринку, і навпаки.

4 Попит, пропозиція грошей. Графічна модель грошового ринку.

Суть попиту на гроші

Економічна теорія розглядає попит на гроші як попит на певний запас грошей. Слід відрізняти зміст понять «попит на гроші» та «попит на грошовий доход». У першому випадку йдеться про запас грошей, що існує на певний фіксований у часі момент. Розміри цього запасу можуть вряди-годи змінюватися. На відміну від цього поняття «грошовий доход» характеризує не запас, а потік грошей. Його обсяг визначається не на визначений момент, а за певний відтинок часу. Коли говориться, що ваша місячна заробітна платня становить 1 тис. українських карбованців, то йдеться про потік грошей, ваш доход.

Певна річ, що кількість (запас) грошей, якими володіє та чи та особа на даний момент, значною мірою залежить від її доходу. Однак у цьому випадку може бути й інша залежність. Ви можете збільшити свій запас грошей, якщо маєте намір і можливості збільшити обсяг споживання дорожчих продуктів харчування чи збираєтесь піти у відпустку.

Отже, першим, на чому має зосередитися Ваша увага при визначенні суті грошового попиту (Мd), є положення про те, що йдеться про попит на запас грошей, сформований на певний момент.

Наступна проблема, яку слід осмислити, пов'язана встановленням залежності між попитом на гроші та тратами, що виникають у зв'язку з його задоволенням. Попит на ті чи інші блага (товари) пов'язується економічною теорією з витратами (у західній економічній літературі вживається ширше поняття — жертвами) особи, яка прагне отримати відповідну кількість благ. При цьому необхідно враховувати, що у будь-якого блага існують замінники, здатні певною мірою компенсувати задоволення повідних потреб. Економічна теорія виходить з того, що ринок завжди надає покупцеві можливість альтернативного вибору. Ви можете доїхати до стадіону міським транспортом чи на таксі. Вибір залежить від зіставлення витрат і вигоди, що отримується вами в першому чи другому випадках.

Ці загальні положення теорії попиту легко трансформуються у визначення суттєвих характеристик попиту на гроші. Як зазначалося, цей попит пов'язаний з бажанням особи мати у своєму розпорядженні, чи, як кажуть, на руках, у будь-який час певну суму грошей, не витрачаючи їх. У такім разі, віддаючи перевагу триманню у своєму портфелі відповідної суми грошової маси, ви позбавляє-себе певної кількості благ (цінностей), яку можна отримає в обмін на вказані заощадження. Це може бути цій книга, новий предмет хатнього вжитку чи туристична подорож. Але не тільки. Ви могли б використати зайву частину свого заробітку, що зберігається у вашому гаманці на придбання акцій чи облігацій і отримувати від цього грошовий відсоток. Мова йде знову ж таки про те, утримання певного запасу грошей, їх тезаврація, пов'язана з відповідними жертвами (втратами): ви позбавляєтесь можливості задоволення своїх поточних потреб чи додаткової частки можливого доходу.

З урахуванням цих процесів монетарна теорія вносить додатковий момент у характеристику попиту грошей. Його зміст розглядається лише як попит на певний запас грошової маси, а не як попит на одну з можливих форм багатства.

Отже, попит на гроші – це запас грошей, яким економічні суб'єкти прагнуть володіти на певний момент. Він може означати частину багатства, яким володіють учасники господарського життя у ліквідній формі грошей, як засобом обігу і засобом збереження вартості. У відповідності до цього розрізняють три групи мотивів попиту: попит на гроші економічних суб'єктів для задоволення поточних потреб, мотив завбачливості і спекулятивний мотив.

Попит на гроші як засіб обігу включає попит на ділові угоди і операції, а його теоретичне обґрунтування базується на методологічних засадах рівняння обміну І.Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд:

МV = РQ, (1)

де М - кількість грошей, що перебуває в обігу (пропозиція

грошей);

V - швидкість обігу грошей;

Р - рівень цін;

Q - реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), або

реальний обсяг виробництва.

Згідно з цим рівнянням можна визначити грошову масу, необхідну для розміщення та реалізації реального продукту:

М = РQ / V. (2)

Однак грошова маса, як правило, значно менша (ВВП) в індексованих цінах (РQ), оскільки швидкість обігу грошей становить кілька оборотів за рік.

Індекс цін:

Р = МV / Q. (3)

Формула виражає пряму пропорційну залежність цін від кількості грошей в обігу. Швидкість обігу грошей:

V = РQ / М. (4)

Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їх кількості (М), то високе значення V зменшує потребу в грошах, в їх додатковій емісії.

Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на ринку має дорівнювати величині попиту на них, то в такому разі параметр М можна замінити на параметр Мd - величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають; зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту матиме вигляд:

Md = PQ / V, (5

і свідчить вона про те, що кількість грошей, необхідна для обігу прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернене пропорційна швидкості обігу грошей (V).

Одним із припущень цієї теорії є положення про те, ще індивідууми потребують грошей тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та послуг. Йдеться про так звані «трансакційні гроші», які не дають доходу.

Примітка: Трансакція (від лат. Transactio – звершення) – банківська операція щодо переведення коштів з одного рахунку на інший, зокрема й за кордон.

У рівнянні обміну не враховано такого чинника, як нагромадження, тезаврація грошей (М₂ -• МІ). У формулі І. Фішера гроші функціонують тільки як засіб обігу і платежу.

Теорія касових залишків. Більш привабливий варіант кількісної теорії грошей відомий під назвою «кембриджського рівняння», або теорії касових залишків. Згідно з цією теорією грошові кошти (касові залишки) перебувають безпосередньо у розпорядженні учасників господарського обороту - фізичних та юридичних осіб (капітальні активи). Далі «гроші, що перебувають у господарстві», поділяються на дві частини: одна частина призначена для задоволення особистого та виробничого споживання, а друга - для заощадження «про запас». Отже, у теорії касових залишків враховано вже такі основні функції грошей - засіб обігу, засіб платежу і засіб нагромадження.

У зв'язку з цим зауважимо, що попит на гроші як на одну із форм багатства формується на основі «портфельного» підходу. Такий підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності. Портфельний підхід передбачає вибір між вигодою, що може отримати власник грошей за «трансакційного» їх використання (тобто у функціях засобу обігу чи засобу платежу) або ж реалізуючи функцію нагромадження. Одна справа, коли йдеться про гроші як найліквідніший актив (М1), й інша, коли відбувається нагромадження (тезаврація) грошей (М₂ – М1).

Примітка: Тезаврація (від грец. Thusauros (тзаурас) – скарб) – накопичення грошей населенням унаслідок вилучення їх з обігу та зберігання нагромадженої готівки поза кредитними установами.

Так звані «трансакційні гроші» (М₁) не дають доходу. Додаткові параметри (М_{2 –} М₁) мають властивість до самозростання. Величина приросту залежить від альтернативної ціни грошей - норми процента, що визначається поза сферою обігу. Чим вища норма процента, тим нижчою буде оцінка переваг залишків грошей, які не дають доходу. Для монетаристів, на думку П. Самуельсона, співвідношення між М₁ і М₂, темпи їхнього зростання, є головними показниками під час аналізу сукупного попиту. Тому глибшим за змістом вважається «кембриджське рівняння» грошового обігу:

М = k * Р*Q. (6)

Новим показником у цій формулі є коефіцієнт k або, як його ще називають, коефіцієнт заощадження. Цей коефіцієнт визначає частку PQ, яку індивідууми бажають зберігати у вигляді грошей (касових залишків).

Як бачимо, у «кембриджському рівнянні» порівняно з «рівнянням обміну» відсутній показник V, який характеризує швидкість обігу грошей. Його замінено на коефіцієнт k, який за своїми характером дії і величиною відповідає коефіцієнту V. Його значення можна записати у вигляді 1 / V. Обидва показники покликані виявляти реальну потребу в грошах. Наприклад, якщо PQ = 500 млрд. дол., k. - 1/5, то

М = 500: 5 = 100 млрд. дол.

Отже, для реалізації ВВП за відповідного рівня цін буде потрібна грошова маса у п'ять разів менша, ніж PQ.

Якщо порівняти обидві формули (1 і 6), то значення V і k збігаються, але показник k передбачає обширнішу гаму чинників, які визначають попит на касові залишки.

Одним із чинників, що визначає величину касових залишків, є норма процента (r). Коефіцієнт k характеризує обернено пропорційну функцію норми процента: коли норма процента зростає, величина k зменшується, і навпаки. Існує й інша залежність: за зростання норми процента (r) обіг грошей (V) прискорюється. Цей висновок має принципове значення щодо осягнення логіки розвитку теорії касових залишків.

Отже монетаристи внесли в теорію касових залишків положення про те, що пропозиція грошей (емісія) відбувається екзогенно (автономно), а тому М визначає Р. На думку монетаристів, гроші нав'язуються господарству, відбувається їх насильне розміщення (покриття державних видатків, замовлень) через продаж державних цінних паперів та додаткову емісію грошей. Саме ці маніпуляції спричиняють «шоки й провали» в економіці.

За екзогенного збільшення пропозиції грошей економічні агенти приходять до висновку, що частина портфелю активів, яку вони зберігають у грошовій формі, є надмірною. Тому можна передбачити, що, прагнучи максимізувати корисність багатства, його власники віддають перевагу заміщенню грошей іншими активами. Прикладом може бути теоретична модель «заміщення багатства» М. Фрідмена, де власник грошей, вирішуючи питання про формування касових залишків, намагається забезпечити собі максимальну вигоду через альтернативний вибір між різними формами багатства.

Тема 14: Грошові системи

1 Поняття грошової системи.

Грошова система — це законодавчо встановлена форма організації грошового обо-

роту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється

законами, встановленими державою.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основні з них:

1) найменування грошової одиниці;

2) масштаб цін;

3) валютний курс;

4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

5) регламентація безготівкового обороту;

6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

З економічної точки зору грошова система розуміється як один з визначених, історично обумовлених типів державного регулювання вартості грошових знаків. За сферою охоплення економічних відносин грошова система — явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обігу. Всі грошові потоки незалежно від сфери економіки, з якої вони походять, та форми, в якій вони здійснюються, є об'єктами регулятивного впливу грошової системи.

Характерними рисами сучасних грошових систем є такі:

1) утрата зв'язку із золотом унаслідок витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обороту;

2) випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господарства, а й для кредитування держави;

3) широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення готівкового;

4) хронічна інфляція;

5) державне регулювання грошового обігу;

6) відміна офіційного золотого вмісту банкнот, їх забезпечення та розміну на золото;

7) розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредитних відносин.

2. Елементи грошової системи та їх характеристика.

Грошова система складається з двох блоків елементів.

Функціональні елементи грошової системи:

— національна валюта — гривня (грошова одиниця України);

— масштаб цін — ваговий вміст дорогоцінного металу в грошовій одиниці;

— види грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу на території України.

Організаційні елементи грошової системи:

— організація готівкового грошового обігу;

— організація безготівкового грошового обігу;

— сукупність державних органів, які здійснюють управління грошовим обігом в Україні.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР — карбованець (рубль), сотою часткою якого була копійка. Найменування «рубль» закріпилося за грошовою одиницею Росії порівняно пізно — в XVII ст. Становлення державної незалежності України зумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась у Київській Русі, — гривні1.

Масштаб цін — історично зумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Установлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Величина вираження вартості товарів у грошовій одиниці в сучасних умовах визначається відповідно до основ формування вартості грошей. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості.

Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн.

Він являє собою своєрідну «ціну» валюти однієї країни, виражену у валютах інших країн. Залежно від типу грошової системи валютний курс може визначатися ринком або встановлюватись державою в особі уповноважених нею органів.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. До них належать банківські білети, казначейські білети та розмінна монета. Суттєва відмінність грошових білетів полягає в механізмі їхньої емісії — порядку випуску в обіг та вилучення з нього.

При бюджетній емісії, яка проводиться спеціальним органом міністерства фінансів (казначейством), в обіг випускаються казначейські білети. Кредитна емісія обумовлює випуск банкнот. Банківські білети надходять до сфери обігу у зв’язку з видачею кредиту; його погашення зумовлює вилучення грошових знаків з обігу.

5 Основні типи грошових систем.

Рис. В лекції

Типи грошових систем

Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу.

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може виступати у двох формах:

1) випуск грошових білетів державним казначейством;

2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.

В обох випадках випуск грошей визначається не потребами обороту, а величиною бюджетного дефіциту, що, відповідно до законів обігу паперових грошей, призводить до постійного знецінення їх. Регулювання грошового обороту в цих умовах потребує здійснення заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів та збалансування бюджету.

Система кредитного обігу — це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового обігу, дає можливість, на відміну від бюджетної емісії, не тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей в обігу. Це створює реальну можливість підтримання їхньої кількості на рівні об’єктивної потреби обігу.

Системи паперово-кредитного обігу являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові системи є регульованими, бо держава бере на себе зобов'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошовісистеми та системи кредитних грошей, не розмінних на золото. Система паперово-кредитного обігу включає наступні складові: грошову одиницю; масштаб цін; види грошових знаків; емісійну систему; валютний курс; регламентацію готівкового і безготівкового грошового обігів. Характерними рисами сучасних грошових систем є такі: 1) утрата зв'язку із золотом унаслідок витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обороту; 2) випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господарства, а й для кредитування держави; 3) широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення готівкового; 4) хронічна інфляція; 5) державне регулювання грошового обігу; 6) відміна офіційного золотого вмісту банкнот, їх забезпечення та розмін на золото; 7) розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредитних відносин [13;14;30]. У цілому сучасні паперові грошові системи постійно розвиваються, і це відбувається головним чином за рахунок удосконалення того правового поля, в межах якого і здійснюється функціонування грошової системи..

Система металевого обігу, за якої грошовий товар безпосередньо обертається і виконує п'ять функцій, гроші і банкноти обмінюються на дійсні гроші. За системи металевого грошового обігу розрізняють два види грошових систем.

Біметалізм — це грошова система, за якої роль загального еквівалента закріплюється за двома металами — золотом і сріблом. Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить — двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Щоб спростити ситуацію, держава встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму дістав назву "система подвійної валюти". Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не збігалося з реальним ринковим. Різновидом біметалізму була так звана система "кульгаючої" валюти, за якою один із видів монет карбується у закритому порядку.

Прикладом є французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм. Однак біметалічна грошова система не відповідала потребам розвинутого капіталістичного господарства, тому що використання в якості міри вартості одночасно двох металів (золота і срібла) суперечить природі цієї функції грошей. Крім того, відповідність між золотом і сріблом не дорівнювала їх ринковій вартості, у результаті відбулося здешевлення виробництва срібла, а наприкінці ХІХ ст. і його знецінення; золоті монети вийшли з обігу і перейшли до розряду скарбів, у зв'язку з цим був здійснений перехід до монометалізму.

Монометалізм — це грошова система, за якої один метал (золото або срібло) є загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розміняні на золото і срібло. Срібний монометалізм існував у Росії (1843 – 1852 рр.), Індії (1852 – 1893 рр.), Китаї (1843 – 1852 рр.). Потім він змінився на різновид золотого монометалізму.

Розрізняють три різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт; золотозлитковий стандарт (Франция); золотовалютний стандарт (Австрія, Данія, Норвегія). 1. Золотомонетний стандарт. Цей стандарт характеризується наступними рисами: золото виконує усі п?ять функцій; дозволяється вільне карбування золотих монет для приватних осіб; допускається вільний вивіз і ввіз іноземної валюти, коли кредитні гроші є в обігу вільно і необмежено розмінюються на золоті монети за номіналом. Золотомонетний стандарт становив найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Але припинення розміну банкнот на золото, введення заборони на його вивіз за кордон, заборона громадянам володіти золотом у монетарній формі та інші заходи означали крах золотомонетного стандарту, вилучення золота у скарби. Тому в ході грошових реформ (1924 – 1929 рр.) було зроблено спробу стабілізувати грошовий обіг шляхом відновлення золотомонетного стандарту, але вже у двох обмежених формах — золотозливкового і золотодевізного стандартів.

2. Золотозливковий стандарт. За цього стандарту в обігу були відсутні золоті монети і вільне їх карбування. Грошовий обіг підтримувався кредитними грошима (банкнотами), які здатні були обмінюватися лише на золото. Тому такий стандарт було запроваджено лише в тих країнах, котрі мали великі запаси золота.

3. Золотовалютний (девізний) стандарт. За цього стандарту були відсутні в обігу золоті монети і вільне їх карбування. Обмін банкнот здійснювався в іноземній валюті, при цьому зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць країн із золотом. Причому обмін банкнот спочатку здійснювався на ті іноземні валюти країн, в яких діяла система золото зливкового стандарту. Потім за відповідним валютним курсом їх можна було обміняти на стандартні зливки чистого золота [13;14;31]. Ряд країн — Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Польша — намагаючись зберегти золотий стандарт, утворили так званий "золотий блок", який після переходу Франції у 1936 р.

У роки Другої світової війни було зроблено ще одну спробу пов'язати національні валюти з золотим забезпеченням (Бреттон-Вудська конференція, 1944). Впровадження Бреттон-Вудської грошової системи характеризувалося такими особливостями:

• золото виконувало функцію світових грошей і засобу остаточних розрахунків між країнами та виступало загальним втіленням суспільного багатства;

• крім золота, в міжнародних розрахунках використовувались долар і англійський фунт;

• зв'язок золота і срібла зберігала лише одна валюта — долар.

• Послаблення позицій США на світовому ринку і стрімке скорочення золотих запасів цієї країни змусило її уряд з 1971 р. офіційно припинити дію цієї системи.

Тут же було закладено основи нової Ямайської валютної системи, яка мала такі особливості: • повна демонетизація золота у сфері валютних відносин. Золото втратило грошову функцію; скасовано його офіційну ціну, і воно перетворилося на товар; • світовими грішми проголошено умовну одиницю — спеціальні права запозичення — СПЗ; • долар США зберіг важливе місце у системі міжнародних розрахунків і у валютних резервах інших країн; • статутом МВФ скасовано золотий вміст національних грошових одиниць; • банкноти зберігають свою кредитну природу й застосовуються для кредитування економіки, держави і громадян. З цього часу в усіх країнах світу утвердилися системи паперово-кредитного обігу.

Дата добавления: 2014-01-07