Оцінка якості екскурсії

Підвищення якості екскурсійної роботи забезпечується розширенням мережі екскурсійних закладів, удосконаленням теорії екскурсійної спра­ви, урізноманітненням тематики екскурсій, підготовкою кваліфікованих кадрів, розробкою методики підготовки і проведення екскурсій, розвитком видавничої діяльності.

Забезпечення високої якості екскурсійної роботи можливе при удоскона­ленні змісту екскурсій, розробці та впровадженні різних методик, а також використанні продуманої техніки проведення екскурсій. Якість — це порівняння нової форми проведення екскурсії із старою, оцінка такої форми. При оцінці якості екскурсії враховується якість тексту (контр­ольний та індивідуальний), якість постановки (режисерського задуму) — рекомендованої методики проведення, якість (рівень) виконання — про­ведення екскурсії, забезпечення необхідних умов для її проведення.

Всі екскурсії в залежності від рівня їх підготовки та методики проведення можуть мати такі рівні оцінки:

а) екскурсія без жодного методичного прийому, показ та розповідь інертні;

б) екскурсія тільки з прийомами розповіді (лекція);

в) екскурсія, в якій використовуються методичні прийоми показу об'єктів (пасивний показ);

г) екскурсія, що містить методичні прийоми показу та розповіді — досить вдала;

д) екскурсія як синтез прийомів показу та розповіді — відмінна.

Недоліки екскурсій:

— лекційність (розповідь переважає над показом), інформаційне перевантаження (велика кількість цифр, фактів); незавершеність викладу основних питань і підтем (відсутність висновків); ескізність показу та розповіді (поверховість);

— переважання часткового, випадкового, другорядного.

Невисока якість екскурсії призводить до зниження активності екскурсантів (без бажання виходять з автобуса, взагалі не виходять, залишаю маршрут).

Якість проведення екскурсії залежить від її правильної підготовки. Формулювання мети, теми, вивчення літератури і музейних експозицій, написання тексту, самостійна робота, вивчення рекомендацій з екскурсійної справи, прослуховування інших екскурсоводів, засвоєння методичних прийомів показу та розповіді на практиці, знайомство з пам'ятками історії та культури, — все це важливі складові, виконання яких впливає на якість готового екскурсійного продукту, а також якість роботи працівників екскурсійної сфери.

Особистість та індивідуальність екскурсовода затверджуються його авторитетом. Авторитет екскурсовода ґрунтується на знаннях, вміннях, навиках, моральних якостях, практичному досвіді. Розвиваючи індивідуальну майстерність, екскурсовод повинен пам'ятати що складовими авторитету є:

а) авторитет положення, який визначається тим, що екскурсовод є керівником екскурсії, очолює групу екскурсантів і керує їхньою діяльністю;

б) авторитет знань, оскільки в переважній більшості випадків екскурсовод глибше знає тему, ніж будь-хто з екскурсантів;

в) авторитет вмінь (навички використання методики і техніки проведення екскурсій), який створюється досвідом екскурсовода;

г) культура мови і невербальні засоби впливу;

д) взаємовідносини з екскурсантами, вміння створити необхід­ний мікроклімат у групі, завдяки особистій високій культурі поведінки.

Слід пам'ятати, що моральний престиж і авторитет професії екскурсовода, не переходять автоматично на всіх виконавців екскурсійного обслуговування. Індивідуальна майстерність кожного екскурсовода повсякденно перевіряється і підтверджується його практичною діяльністю, яка розкриває творчу, ініціативну, оригінальну особистість, окремі складові індивідуальної професійної майстерності.

Ораторське мистецтво

Важливою умовою успішного проведення екскурсії є володіння екскурсоводом мистецтвом слова, вмінням вільно викладати матеріал, який би зацікавлював і захоплював екскурсантів.

Сприйняття екскурсійної теми будується на звуковому і зоровому ряді. Джерелом звукового ряду є екскурсовод, його мова. По відношенню до екскурсантів він може виступати з різних позицій:

• інформатора, який повідомляє знання групі людей, розповіда­ючи про якусь подію, явище, не виявляючи свого ставлення до нього, не пояснюючи його сутності, причинно-наслідкових зв'язків з іншими подіями і явищами;

• коментатора, коли під час повідомлення про об'єкти, події і явища, дає пояснення причин, що їх викликали;

• співрозмовника, коли здійснює показ об'єкта і веде цікаву роз­мову. Під час неї враховується реакція екскурсантів на мате­ріал. Для повідомлення, інформації використовує форму запитань-відповідей. В залежності від реакції екскурсантів, їх запитань та реплік екскурсовод вводить у розповідь додат­ковий матеріал;

• радника, коли побачене пояснює і дає певні рекомендації і поради, як спостерігати об'єкт, тобто підводить екскурсанта до відповідних висновків;

• емоційного лідера, який аналізує об'єкти і події, що з ними пов'язані, дає оцінку проблемам, передає екскурсантам власну впевненість, допомагає зрозуміти об'єкти і явища.

Володіння аудиторією незалежно від її розмірів, обставин спілкування, вікового, соціального складу тощо, вимагає від екскурсовода дотримання методики публічного спілкування і ряду соціально-психологічних рекомендацій:

1. Вдосконалення ораторського мистецтва сприяє розвитку гнучкості розуму, пам'яті. Його підґрунтям є широта інтересів, емоційність, адекватність стосовно того, «що, де і як сказати».

2. Важливо враховувати особисті риси і темперамент, налаштовуючи спілкування з аудиторією на позитивні настанови.

3. Основу ефективного спілкування з аудиторією визначає ряд особистих характеристик:

- здібності (відповідний рівень інтелекту, голосові дані, правильна вимова, інтонація тощо);

- готовність до ораторського досвіду (системність і глибина індивідуального досвіду, широта знань, професійна орієнтованість тощо);

- співучасть у процесі спілкування (вміння одночасно володіти собою та аудиторією, матеріалом екскурсії тощо).

4. Перед екскурсією необхідно визначити склад аудиторії: кількість учасників групи; їх однорідність за віковою, соціальною та іншими ознаками; соціальну, професійну орієнтованість екскурсантів; наявність постійних контактів з екскурсантами-клієнтами даної фірми, або й самого екскурсовода.

5. Для подолання змістовних бар'єрів спілкування необхідно враховувати, що такі ситуації виникають:

- коли думка екскурсовода не знаходить адекватного відображення в його мові, отже, він не може повно висловити те, що передбачається змістом екскурсії;

- коли засоби мовного викладу інформації не відповідають мовним знанням слухачів;

- коли слухачі не володіють необхідними вміннями інтерпретувати текст, що сприймається.

6. Особливо важливі перші хвилини, коли декілька заготовлених фраз допомагають встановити перший контакт, привернути увагу екскурсантів, «налагодити» спілкування в групі.

7. Слід пам'ятати, що сила хвилювання обернено пропорційна кількості часу, витраченого на підготовку до екскурсії.

Звичайно, що головною ознакою ораторської майстерності екскурсовода є культура мови. По-перше, мова повинна бути грамотною і логічною. По-друге, для того, щоб створити повну уяву про історичні події, конкретних осіб, мова повинна бути точною і, в той же час, образною, що досягається за рахунок вдалого використання порівнянь, цитат, яскравих епітетів, метафор, приказок тощо. Мова має бути економною. Рекомендується завчасно продумати способи викладення матеріалу екскурсії, підібрати потрібні слова і точні вирази для аналізу екскурсійних об'єктів і розповіді про події, що з ними пов'язані.

Формуючи словниковий (лексичний) запас, особливу увагу слід приділяти спеціальним термінам і словам іноземного походження. При цьому бажано уникати перевантаження ними екскурсійної розповіді. Основним критерієм тут повинні бути доцільність і необхідність їх використання, адже дуже часто існує можливість їх адекватної заміни еквівалентами рідної мови.

Корисні вправи:

Збагачення лексичного запасу

Для заняття обирається текст за спеціальністю. Суть заняття полягає в заміні одних слів іншими. Наприклад, всі дієслова необхідно замінити іншими, які відповідають змісту. Наступного разу — замінюються іменники, далі прикметники. Перші 5-10 днів можна користуватися словником. Така вправа націлена на активізацію «пасивного» запасу слів. Її додаткова цінність полягає в можливості розвитку як рідної мови, так і іноземної. Тренування з магнітофоном

Магнітофон дозволяє здійснити зворотний зв'язок, який потрібен для лік­відації хиб у мові. Крім вдосконалення усної мови, магнітофон сприяє тренуванню рефлексивності мислення. При прослуховуванні запису про­водиться оцінка самого себе і прогнозується оцінка розповіді іншими. З магнітофоном відпрацьовують:

A) читання фрагментів (проза, вірші) і прослуховування прочитаного;
Б) переказ прочитаного тексту;

B) вимова звуків, слів, постановка наголосу. Можна скласти списки слів
зі складним або незвичайним наголосом.

Незаперечну роль, крім словникового (лексичного) запасу, відіграє володіння технікою мови: чіткість дикції, правильна вимова звуків, слів, постановка наголосу — це все елементи, які свідчать про високий рівень як особистої, так і професійної культури екскурсовода.

Існує ряд мовних прийомів, які дозволяють емоційно прикрасити розповідь, уникнути її одноманітності і, таким чином, підвищити увагу екскурсантів, сприяти більш глибокому сприйняттю теми в цілому.

Важливу роль відіграє правильно обраний темп розповіді. Встановлено, що для сприйняття звучання і змісту слова необхід­но не більше 1 секунди. Однак, слід враховувати, що для невідомих слів знадобиться більше часу. За певних навиках людина схоплює звукову і змістовну сторони мови при швидкості 60-70 слів за хвилину. Між тим, при спілкуванні з аудиторією краще не перетинати межу в 60 слів за хвилину.

Швидкість мови екскурсовода залежить від змісту екскурсій (наприклад, повільніше викладаються висновки, узагальнення) і швидкості руху транспортного засобу, який використовується для її проведення. Досить часто об'єкт знаходиться в полі зору екскурсантів лічені секунди і екскурсовод повинен дати основний матеріал, прискорюючи швидкість мовлення. Однак, слід пам'ятати, що поспішність у розповіді протягом екскурсії неприпустима, оскільки у екскурсантів може створитися враження про байдуже ставлення екскурсовода до теми екскурсії.

Зрозуміло, що екскурсовод не повинен говорити безперервно під час всієї екскурсії. Короткі паузи необхідні для підкреслення фрази, перед висновками, узагальненнями. Більш тривалі паузи допускаються при переїздах від об'єкта до об'єкта. В міських екскурсіях вони, як правило, не перевищують 1-2 хвилини, в заміських — 15-20 хвилин.

Значний вплив на аудиторію мають інтонація, емоційність розповіді екскурсовода, які створюють своєрідну атмосферу спілкування, свідчать про ставлення екскурсовода до подій, об'єктів, про які йдеться. Отже, і тон розповіді повинен змінюватися в залежності від подій, про які розповідає екскурсовод, від почуттів, які він намагається висловити.

Вдосконалення ораторського мистецтва екскурсовода має, насамперед, ґрунтуватися на усвідомленні того, що екскурсія — не лекція! Екскурсовод повинен вільно володіти матеріалом і мати високу культуру мови, адже протягом екскурсії він має знати окремі невідповідності у сприйнятті екскурсії і внести певні корективи: повторрити, уточнити, роз'яснити тощо.

Екскурсовод повинен пам'ятати, що слухачі постійно виконують потрійну роботу:

• сприймають розповідь екскурсовода;

• «перекладають» на внутрішню особисту мову (особливо цей процес ускладнюється, якщо екскурсовод говорить невиразно, монотонно, не вимовляє окремі звуки, використовує незрозумілу лексику тощо);

• усвідомлюють зміст.

Численні дослідження показують, що активно слухати, навіть дуже цікавий матеріал, людина може в середньому 15 хвилин. Отже, крім відповідного використання прийомів показу, екскурсовод повинен володіти навичками «пожвавлення» розповіді:

цікавими відхиленнями від основної теми;

вправними порівняннями;

використанням прийому ставити запитання аудиторії, на яке екскурсовод сам і

відповідає;

застосуванням психологічної паузи, яка дозволяє зосередити увагу екскурсантів на

певній думці, підготувати їх до сприй­няття наступного матеріалу, підкреслити

висновок, узагаль­нити викладене тощо;

доцільним жартом тощо.

Особливу роль прийоми ораторського мистецтва відіграють при відповідях екскурсовода на запитання. Адже відповіді питанням на питання або негативна оцінка самого питання («Це питання не стосується теми нашої екскурсії») — неприпустимі. У нагоді стане, наприклад, така «софістична хитрість», як відповідь «в кредит». Якщо виникає ситуація, коли екскурсоводу важко відповісти на питання, він не повинен говорити про це прямо. «Перенести» відповідь можна, оголосивши аудиторії про відповідну тематичну екскурсію, або музейну експозицію, навчальні і наукові заклади, де займаються вивченням певної проблеми тощо.

Загальновживана рекомендація: не поспішати з відповіддю, бажано завуалювати уточненням, чи правильно екскурсовод зрозумів поставлене питання. Звичайно, допоміжну роль у запобіганні певних питань може відіграти довідковий матеріал (карти міста, буклети з анонсами екскурсій, музеїв міста тощо) для тих, хто хоче отримати більш детальну інформацію.

У жодному разі тон відповіді на запитання не повинен показувати роздратування екскурсовода. Коли вас запитують про те, що вже сказано, або повторно ставлять запитання, напевно, це ваша вина у тому, що вас не зрозуміли з першого разу. Отже, не давайте непро­думаних, необґрунтованих або сумнівних відповідей, щоб не пожалк­увати про це з часом — відповідайте на запитання лаконічно, ясно і по суті.

2. Комунікаційна майстерність

Спеціалісти визначають, що лише 7 % змістовного навантаження у спілкуванні передають слова, 38 % — інтонація і модуляції голосу і 55% — вираз обличчя, поза, жести. Робота екскурсовода відбувається за постійного візуального контакту з групою. Отже, ефективність використання вербальних прийомів (розповідь) і прийомів показу об’єктів значно підвищується за рахунок так званих невербальних прийомів комунікації (спілкування).

Опанування таких прийомів вимагає постійної роботи над формуванням власного зовнішнього вигляду. За основу варто взяти положення візуальної психодіагностики — відносно самостійної галузі прикладної психології, яка вивчає «зовнішні» характеристики поведінки та зовнішності людини з метою пізнання її «внутрішнього» психологічного світу.

Формування зовнішнього вигляду, вимагає критичного підходу до себе і цілеспрямованої праці над

вдосконаленням:

власного іміджу;

атмосфери спілкування в екскурсійній групі завдяки висновкам візуального аналізу;

відносин у колективі співробітників.

Перед екскурсоводом стоїть складне завдання: щоразу переживати події і факти, які повідомляються під час екскурсії. Захоплення темою, вміння піднятися над буденністю, емоційність у розповіді — якості, що викликають реакцію слухачів. Відчуття цих я костей сприймається екскурсантами через настрій і зовнішній вигляд екскурсовода, його міміку, поставу і ходу, жести. Крім того, володіння прийомами візуального аналізу дозволяє легше і ефективніше встановити контакт з аудиторією. Особливе значення це має при проведенні екскурсій для іноземних туристів, культура яких несе відбиток традиційного, національного сприйняття окремих ознак зовнішності людини.

______________________________________________________________________________

Мімічний вираз обличчя. Обличчя будь-якої людини мінливе і являє собою цілу гаму різних рухів, які виражаються мімікою. Американський психолог Антон Штангль у своїх працях наводить досить корисний для екскурсійної практики опис мімічних виразів та дає їх відповідну інтерпретацію.

______________________________________________________________________________

Наприклад, рівно піднята голова свідчить про впевненість, визначену самосвідомість, цілковиту відкритість та увагу до навколишнього світу, інтенсивні взаємовідносини з ним. Якщо голова підкреслено піднята вгору, складається враження, що відбиває внутрішній психологічний стан людини, яка відчуває відсутність близькості, самозвеличення та зарозумілість Закидання голови назад демонструє активне бажання діяльності, виклик по відношенню до інших. І, навпаки, схилена голова убік свідчить про відмову від власної активності, повну відкритість до співрозмовника, намагання йти назустріч, навіть покірність. Похилена долі голова — ознака суцільної неготовності бути наполегливим, безхарактерність.

Рухи мускулатури лоба, на думку А. Штангля, тісно пов’язані з активністю очей, і власне визначаються нею. Так, горизонтальні зморшки утворюються при максимальному розкритті очей (переляканість подив, безпорадність, недовіра, пиха, зневажливість тощо), що іноді визначає духовну інертність або сильний ступінь втоми. Вертикальні зморшки на лобі над переніссям чітко вказують на фіксовану волю, їх навіть називають «вольові зморшки», але це може бути пов'язане також із надмірною душевною замкненістю, відокремленістю від нових вражень та думок. Одночасні горизонтальні та вертикальні зморшки, так звані «зморшки злиднів», є ознакою перенесених страждань та безпорадності, дискомфортного внутрішнього стану.

Надзвичайно інформативним органом є очі. Наприклад, певну інформацію спеціалісту-спостерігачеві може надати навіть колір очей.

Засобом встановлення контакту є погляд. Однак різні народи по-різному використовують погляд у спілкуванні. Етнографи, які вивчають ці питання, поділяють людські цивілізації на «контактні» та «неконтактні».

Для представників контактних культур погляд при спілкуванні має велике значення (араби, латиноамериканці, народи Півдня Європи). До неконтактних відносять індійців, пакистанців, японців, середньоєвропейців.

_____________________________________________________________________________

Дослідження, проведені в США, показали, що навики використання погляду при спілкуванні, засвоєні з дитинства, впродовж життя майже не змінюються, навіть, якщо людина потрапляє в інше національне середовище. При цьому жінки, як правило, застосовують прямий погляд значно частіше, ніж чоловіки — вони, крім того, частіше поглядають на співрозмовника, а також довше не відводять погляд.

_____________________________________________________________________________________

«Мова погляду» дуже різноманітна. Так, широко відкриті очі вказують на відкритість до почуттів, загальну жвавість. Надто розкриті очі («витріщені») свідчать про посилення оптичної прив'язаності до навколишнього світу. Прикриті очі досить часто є ознакою інертності, байдужості, зарозумілості, суму, або сильної втоми. Прищурений погляд означає або сконцентроване спостереження, або (у сполученні з поглядом збоку) — підступність і хитрість. Прямий погляд, звернений до співрозмовника, демонструє зацікавленість, довіру, відкритість, готовність до прямої взаємодії. Погляд збоку, краєм ока, свідчить про відсутність повної віддачі, скепсис, недовіру, Погляд знизу (при схиленій голові) вказує або на агресивну готовність до дії, або (при зігнутій спині) — на покірливість, догоджання. Погляд згори вниз (при відкинутій назад голові) визначає почуття зверхності, презирства, ствердження влади. Погляд, що відхиляється говорить про невпевненість, скромність або побоювання, можливо, на почуття провини.

Особливе враження справляє міміка рота. Спущені куточки губ символізують в цілому негативне відношення до життя, створюють образ суму і невдоволення. Підняті куточки губ відображають позитивне ставлення до життя живої та веселої вдачі. Якщо губи пухкі, підкреслюють чутливість, м'які — чуттєвість, чітко окреслені (начебто вирізьблені) — високий інтелект, тверді — вольовий характер.

_____________________________________________________________________________

Німецький антрополог Карстен вивчає посмішку, грунтуючись на інноваційному підході: він досліджує цей елемент людської міміки в динаміці а не за фотографіями, як це робили раніше. Він записує на відео плівку посмішки людей, потім проводить певні виміри, завдяки чому встановив що враження про те, чи щира посмішка залежить від двох основних параметрів: від швидкості, з якою здіймаються куточки рота та одночасного розширення очей з подальшим коротким закриванням повік. Вважається, що надто тривале розширення очей без подальшого короткого
закривання в комбінації з посмішкою, розглядається як погроза. Навпаки, короткочасне закривання очей — заспокійливий елемент міміки. Так, начебто посмішка каже: «Я не очікую від вас нічого поганого, навіть очі заплющую».

_____________________________________________________________________________

Особливу підступність в оцінці зовнішніх вражень має сміх. Так, сміх на — а (ха-ха-ха): цілком відкритий, щирий, легкий та безтурботній. Сміх на — е (хе-хе): не дуже симпатичний — асоціюється з викликом, зухвалістю, заздрісністю. Сміх на — і (хі-хі) — одночасно прихований, хитрий, являє собою суміш іронії та злості. Сміх на — о (хо-хо) виглядає хвалькуватим, дуже часто має відтінок знущання та протесту. Сміх на — у (ху-ху) вказує на прихований страх. А от привітна, лагідна посмішка створює враження про привітне, доброзичливе і відкрите ставлення до співрозмовників, внутрішню радість від спілкування.

Значну частину часу протягом екскурсії екскурсовод перебуває в русі. Отже, слід зважати, що загальні та специфічні характеристики постави і ходи можуть багато розповісти уважному спостерігачеві. Гарна невимушена постава свідчить про щире сприйняття та відкритість до навколишнього світу, здатність використовувати внутрішні сили і свободу від будь-якого обмеження чи примусу. Нерухомість, напруженість тіла вказує на реакцію самозахисту, закритість, часто чутливість, ніяковість та бажання бути коректним. Руки в кишенях, кволість постави свідчать про покірливість, нестачу самостійності.

Мова рук або жестів завжди суто індивідуальна і має високий ступінь інформативності. Окрім індивідуальності, мова жестів має загальні особливості, які залежать від національності, віку та статі людини, рівня її культури та інших ознак.

В роботі екскурсовода необхідність жестів викликана тим, що йому доводиться не тільки розповідати, пояснювати, коментувати, але й показувати завчасно відібрані об'єкти. Жести супроводжують розповідь, передають певну інформацію, орієнтують екскурсантів на об’єкт. Найчастіше екскурсоводи користуються жестами, які пов'язані з рухом рук. Жести повинні не тільки спрямовувати увагу екскурсантів на об'єкт, але й показувати відношення до нього. За рухом рук екскурсант має приблизно уявити собі, що він побачить. Тому жест екскурсовода повинен бути вчасним, чітким і красиво виконаним. З одного боку, жест виконує організуючу роль — спрямовує увагу екскурсантів на об'єкт, з іншого — є засобом емоційного впливу. Отже екскурсовод завжди продумує манеру виконання жестів з урахуванням вікового складу групи і психологічних особливостей екскурсантів, роду їх занять тощо. Наприклад, для дитячої аудиторії жестикуляція передбачає більшу активність, ніж у випадку спілкування з людьми середнього і похилого віку.

Жести екскурсовода. Засобом показу екскурсійних об'єктів виступає жест. Він має бути вчасним, чітким та привабливим. Жести мають різноманітні напрямки: вертикальний і вільний рух руки, перелік на пальцях, рух вказівного пальця по колу, в сторону об'єкта, рух однієї руки, перехрещення рук.

В екскурсійній практиці прийнята наступна класифікація жестів:

Жести вказівного характеру (головна роль відводиться руці та пальцям). Ці жести можуть бути прямими, дугоподібними, ламаними та проводитися у різних напрямках: зверху вниз, знизу вгору, зліва направо та навпаки.

1. Ілюстративні жести дають уявлення про межі об'єктів, розміри території, яку показують.

2. Окреслювальні жести дають уявлення про розміри та форми об'єктів (висота, ширина, товщина, глибина).

3. Реконструктивні жести допомагають візуально відновити будинок, відокремити надбудови.

4. Спонукальні жести дають можливість екскурсоводу правильно роз­ташувати групу поруч з об'єктом, здійснити перехід між об'єктами, вийти або зайти в автобус.

5. Наочний жест дає можливість екскурсоводу демонструвати наочні посібники.

6. Емоційні жести не тільки виражають емоції екскурсовода, але й допомагають активізувати емоційний стан екскурсантів.

Важливо пам'ятати, що жест під час екскурсії — не просто механічний рух. Він має змістовне і емоційне навантаження, несе на собі відбиток індивідуальності екскурсовода. В окремих, наприклад, конфліктних ситуаціях екскурсоводу буває нелегко свідомо підкорити свої емоційні жести всім правилам виразної і точної жестикуляції. Однак, витримка і самоконтроль дозволяють екскурсоводу зважувати, контролювати свої слова, рухи, жести. Екскурсоводу, як і актору, необхідно технічно відпрацьовувати, урізноманітрювати жести, постійно контролювати свої рухи під час проведення екскурсії. Постійне торкання окулярів, часте надівання і знімання рукавичок, постукування пальцями — це все жести-паразити, яких треба уникати. Шкідлива і надмірна жестикуляція. Сумбурна, несвідома жестикуляція супроводжує незрозумілу, хаотичну розповідь. Неприпустимі невиправдано грубі, невитримані жести, які висловлюють невдоволення екскурсовода, жести попереджувального, або, навіть, загрозливого, характеру (наприклад, під час екскурсій для школярів), шести свідчать про безпорадність екскурсовода, його некомпетентність, невміння знайти правильний підхід до групи, зацікавити екскурсією, встановити відповідний контакт з екскурсантами.

Сучасні праці з психодіагностики наводять багато пояснень жестів, особливо рук та кисті:

1. В'яло звислі уздовж тіла руки: пасивність, відсутність готовності до дії, нестача волі.

2. Перехрещені на грудях руки: захисна реакція, певна ізоляція, деякою мірою — очікування.

3. Руки за спиною: відсутність готовності до дії, прихована збентеженість, сором'язливість, тяжкий стан.

4. Відкрита долоня руки повернута догори: жест пояснення, переконан­ня, відкритої уяви.

5. Одна або обидві руки сховані у кишенях: приховування труднощів, невпевненості, втрата невимушеності.

6. Рука в кулаці: концентрація, оволодіння схвилюванням, намагання самоствердження.

7. Потирання рук: приємні думки, задоволення.

8. Рука щось бере та робить рух в цьому напрямку: безпосереднє тілесне, матеріальне захоплення часто ознака жадоби, людини, яка багато думає про матеріальне.

9. Рух рук, що закривають обличчя, або його частину: бажання приховати свій стан, задумливість, або ніяковість.

10. Витираючий рух по лобі: витирання поганих думок, недобрих уявлень, або концентрація на роздумах.

11. Розкрита долоня, яка гладить щось приємне на дотик (наприклад, іншу руку): м’яка вдача, добрий настрій.

12. Напружено випростаний вказівний палець: ознака концентрації на внутрішньому, без уваги до оточення.

13. Прямий вказівний палець, покладений на край губ: почуття невпевненості, пошук причин, допомоги.

14. Палець у роті: наївність, подив, неуважність, непорозуміння.

15. Палець торкається очей або вух: ознака ніяковості, певна сором’язливість, пошук можливостей втекти.

16. Кінчик вказівного та великого пальців разом, всі інші, особливо мізинець, - відставлені: високий ступінь уваги та концентрації, націленість на найдрібніші деталі.

17. Руки спираються на поясі: потреба у ствердженні та посиленні, демонстрація власної твердості та зневаги, виклик. Часто компенсація почуття слабкості або ніяковості.

18. Руки підтримують верхню частину тулубу, спираючись на який-небудь предмет (стіл, стілець тощо): необхідність душевної опори, або внутрішня невпевненість.

Специфіка роботи екскурсовода з іноземними туристами

Надання екскурсійних послуг іноземним громадянам несе в собі подвійне навантаження. З одного боку, необхідно якомога яскравіше представити природне і культурне розмаїття міста і об'єктів, з якими знайомляться екскурсанти. З іншого — потрібно зацікавити відвід­увачів країною загалом: створити її імідж через окрему екскурсію, втілити найхарактерніші риси життя народу, змалювали спосіб життя і особливості побуту, традицій, сформувати через окремі об'єкти і відомості уявлення про рівень суспільного розвитку країни, сучасні політичні і економічні процеси.

Такі завдання вимагають особливого підходу до відбору об'єктів, складання тексту екскурсії, її маршруту, використання прийомів показу і розповіді, невербальних засобів комунікації.

Звичайно, що презентація національної культури вимагає відбору найбільш значимих пам'яток. Особлива увага приділяється об'єктам, які показують роль певної події, особистості, факту не тільки в контексті розвитку даної країни, але й визначають їх роль у світовому цивілізаційному надбанні. Але це не повинно перешкоджати демонстрації своєрідності історичного поступу рідного краю, підкресленню традиційних, фольклорних, релігійних особливостей національного значення.

При відборі об'єктів враховується можливість їхнього порівняння з подібними пам'ятками, які широко відомі в світі, або відбивають культуру, природні особливості країни, з якої прибули відвідувачі. Останні називають — гомогенними об'єктами, до яких також відносять пам'ятки та інші ресурси на території даної країни, які пов'язані з культурним впливом інших народів, політичними та економічними зв'язками з ними. Такий підхід полегшує використання прийому аналогій, який дозволяє полегшити сприйняття екскурсії. Отже, доречно буде ще раз переглянути «портфель екскурсовода» і доповнити його мате­ріалами, які допоможуть у використанні прийому реконструкції.

Складаючи текст екскурсії, готуючись до її проведення для іно­земних громадян особливу увагу слід звернути на власні назви. Зва­жаючи на те, що іншомовні слухачі важко сприймають назви, які для місцевого населення звичні, бажано поцікавитися топонімікою, поновити у пам'яті цікаві легенди, історії щодо походження геогра­фічних назв. Це допоможе полегшити розуміння певних історичних фактів та запам'ятовування складних для іноземців слів.

Слід враховувати і особливості називання імен, прізвищ, адже в нашій культурі прийнято називати особу на ім'я і по батькові, в той час, як в інших мовних традиціях подібне не передбачається.

Крім того, визначаючи хронологію подій, час створення пам'яток, періоди життя видатних особистостей, треба бути готовим до порівняння з відповідними періодами в суспільному житті народу, який представляють екскурсанти, до співставлення з подіями загальноцивілізаційного значення.

Розповідь повинна враховувати й те, що ціла низка понять, причин і наслідків окремих подій, які без додаткових пояснень зрозумілі місцевим жителям, потребують додаткових пояснень для іноземних відвідувачів. Отже, доведеться переглянути текст екскурсії на предмет уточнення і зрозумілого викладення інформації, без порушення логічної єдності маршруту, розповіді і показу.

Важливе значення має поважне ставлення до культури і національних особливостей відвідувачів, для яких буде проводитися екскурсія.

Тут на особливу увагу заслуговує специфіка мови, якою буде проводитися екскурсія. Навіть якщо групу супроводжує професійний гід-перекладач, який підготовлений для проведення екскурсій, екскурсовод, має ретельно добирати слова, намагатися якомога чіткіше і точніше виголосити основні відомості. Адже, при перекладі, по-перше, втрачається час; по-друге, образні вирази, метафори і епітети при перекладі можуть втрачати або змінювати контекст розповіді, перешкоджати усвідомленню теми, перевантажувати розповідь текстом, який не несе реальних відомостей для екскурсантів. Особливо обережно слід використовувати прислів'я і приказки, побутові висловлювання, цитати.

Якщо екскурсовод самостійно проводить екскурсію мовою екскурсантів, на додаткову перевірку і повторення заслуговують специфічні терміни, поняття, вирази, образні форми мовлення.

Тут перед екскурсоводом постає завдання не тільки регулярного оновлення матеріалу екскурсії, але й постійного стеження за мовними процесами в країні, з якої походять екскурсанти.

Досить часто для змішаних за національним складом груп екскурсія проводиться мовою, яка не є рідною для кожного з екскурсантів. Відповідно, редагується лексичний фонд, який використовується в розповіді.

Слід співставляти змістовне навантаження екскурсії, свою поведінку і зовнішній вигляд з релігійними настановами, поведінковими звичками екскурсантів-іноземців. Слов'яни кажуть: у чужий монастир не йдуть зі своїм статутом. У спілкуванні з іноземцями є безліч речей над якими замислюєшся лише потрапивши в незручне становище.

________________________________________________________________________У світі існують численні варіанти привітань. Якщо європейці і північні американці при зустрічі піднімають капелюх і злегка вклоняються, то японці використовують три види поклонів — низький, середній і легкий, в залежності від того, кому уклін призначається.

Раніше при зустрічі подавали праву руку, щоб показати, що в ній немає зброї. Нині ж потискання рук — символ поваги і доброзичливості. Сучасний оратор вітається з публікою потискаючи руки сам собі, а в давнину китайці робили так, побачивши знайомого. Привітальний жест єгиптян схожий на віддавання честі: долоня прикладається до лоба. Латиноамериканці зустрічаючись один з одним проходять чи не спеціальний обряд: голова над правим плечем партнера, три ляскання по спині, а потім голова над лівим плечем партнера і ще три ляпаси по спині. В більшості європейських країн на прощання похитують рукою з боку в бік долонею вперед. Жителі Південної Америки сприймають такий рух як запрошення.

________________________________________________________________________

Наприклад, якої відстані зі співрозмовником дотримуватися? Так американці тримають дистанцію не меншу від одного метра, японці — ще більшу. А греки, араби й латиноамериканці підходять майже впритул. Порушення таких неписаних норм можуть розцінити як холодність або нав'язливість.

При підготовці до спілкування з іноземцями слід враховувати найменші дрібниці. Вважається, що американські правила поведінки не припускають жодних природних запахів тіла, для арабів навпаки - запах і дихання візаві невід'ємні від дружніх взаємин.

Не уникайте прямого погляду американця, бо він запідозрить нещирість. Не полюбляють зорового контакту індуси, пакистанці та деякі інші народи Південної Азії. Дивним може видатися погляд арабів: вони не кліпають повіками, як ми, а опускають повіки дуже ліниво й повільно — тут і правда може здатися, що вони сплять на ходу. Якщо ви звикли дивитися людям прямо у вічі, то на Заході вас матимуть за чесного й щирого, а на Сході — за зухвалого і нахабного.

Хибна думка існує про те, що, коли не знаєш мови, слова іноді з успіхом замінюються жестами. Існують так звані універсальні жести, які втілюють подібні поняття у багатьох народів. Якщо людина потирає скроні, барабанить по чомусь пальцями, — вона, напевно, чимось заклопотана, над чимось розмірковує; якщо стискає пальці — захоплюється побаченим або почутим; «ламає» собі пальці — виявляє гнів, незадоволення тощо. В той же час, при використанні, навіть найбезпечніших, на наш погляд жестів, слід зважати на окремі особливості розуміння їх в іншій культурній традиції.

________________________________________________________________________

Відомо, що, коли болгарин заперечно хитає головою, він із вами згоден. Щоб висловити відмову іспанці і португальці, викидаючи наперед обидві руки, ніби відштовхують від себе небажане, турки — здіймають підборід­дя і приклацують язиком, араби — відкидаючи голову назад, цокають язиком, а у випадку крайнього заперечення — кусають ніготь великого пальця правої руки, після чого різко викидають її наперед. Японець ніколи, або майже ніколи, не скаже вам «ні». Його слова при явній від­мові будуть ухильні, посмішка і інтонація — чарівні. Тут стане в нагоді азбука японських жестів! Відмову вони висловлюють похитуванням кисті до себе і від себе, або похитуванням вертикально піднятої долоні до рівня обличчя, або підняттям догори вказівного пальця.

Вам запорошило око й ви торкнулися нижньої повіки. Араб подумає що його мають за дурня. Найобразливіший знак для грека «муце», коли долоня співрозмовника спрямована до його обличчя. Не сприймає він і символ перемоги «вікторія», бо той виглядає як половина «муце». Слід пам'ятати, що і англійцям, демонструючи знак «вікторія», долоню обов’язково слід повернути назовні, до публіки. В протилежному випадку — це непристойний жест. Стосується це і повсюдно вживаного американського символу «о'кей» — великий і вказівний палець з'єднані в кільце — для бразильців, колумбійців цей жест має непристойній зміст, японець подумає, що йдеться про гроші, вихідці з південноїФранції вважатимуть, що це «нуль», «невартісна річ». Показуючи рукою чий-небудь зріст, висоту тощо, майте на увазі, що звичайний спосіб — рука, повернута долонею вниз, — не скрізь прийнятний. Латиноамериканці так показують тільки зріст тварин. В усіх інших випадках слід трохи повернути долоню до співрозмовника. А мексиканці показують зріст не всією рукою, а відставленим вказівним пальцем. У французів та бельгійців клацати пальцями, та ще двома руками зразу, значить надати своєму вислову доволі вульгарного звучання. А для бразильців — зміст зовсім інший: те, про що йде мова, давно «було та загуло» — або: «це довга пісня», якій кінця не видно.

____________________________________________________________________________

Отже, дотримання атмосфери гостинності, поваги до культури відвідувачів і збереження власної гідності, пропаганда культури і традицій, надбання свого народу, справа професійного досвіду і майстерності екскурсовода.

***

Насправді, що професійна майстерність екскурсовода, збагачена навичками ораторського мистецтва, комунікаційної майстерності, набувається лише з досвідом практичної діяльності. В той же час, опанувавши прийоми розповіді і показу, текст і маршрут екскурсії, можна скористатися і додатковими правилами, які стануть у нагоді як екскурсоводам-початківцям, так і визнаним професіоналам.

Дата добавления: 2014-01-07