Особливості компаративного вивчення шкільного курсу української літератури

В Україні історично склалося так, що окремо вивчається рідна українська література і окремо зарубіжна. Проте обидві літератури вивчає один і той же учень, часто і вчитель цих двох літератур один і той же. Літературний розвиток школярів, здатність сприймати і розуміти, любити літературу, їх духовні інтереси та уподобання формуються як творами рідної літератури, так і літератури зарубіжної.

А тому в умовах вивчення двох літератур особливого значення набирають взаємозв’язки у їх викладанні. Провідною ідеєю цього взаємозв’язку має бути ідея літературного розвитку учня, здійснення завдань шкільної літературної освіти. А відтак виникає необхідність координації дій вчителів, спрямованих на літературно-естетичний розвиток учнів, єдність літературознавчих і методичних підходів до вивчення художнього твору на заняттях з рідної та зарубіжної літератур.

Проблемі взаємозв’язків у викладанні української та другої літератури в школі присвятили свої праці Т.Ф.Бугайко, Ф.Ф.Бугайко, С.О.Пультер, О.М.Бандура, Г.І.Бєлєнький, А.В.Градовський та ін. В роботах згаданих авторів взаємозв’язки літератур розглядаються в плані виявлення типологічної близькості образів, порівняння художньо-естетичних позицій авторів тощо.

В цілому у взаємовзв’язку двох літератур автори методичних робіт вбачають важливе значення посилення емоційно-естетичного впливу на учнів, розвитку їх літературного сприймання, формування умінь і навичок, які є ефективним засобом здійснення літературної освіти.

При цьому елементи компаративістичного (порівняльного) аналізу розглядаються як умова формування історико-генетичних та типологічних уявлень учнів, пізнання специфіки літератури взагалі і розуміння рідної літератури як органічної «складової частини світового літературного процесу».

Методисти (Грабовський А.В., Лісовський А.М.) пропонують вчителеві знаходити контактні зв’язки між самими авторами та типологічні у їх творах.

Можна порівнювати сюжети, образи творів, типологічні подібності. Ці порівняння ускладнюються від класу до класу і можуть мати різний характер, що залежить, крім усього від рівня розвитку учнів, особливостей класу, інтересів школярів, які вчитель повинен враховувати, організовуючи навчально-виховний процес.

В одному випадку це може переказ творів з порівнянням ситуацій, в яких діють герої. В інших – порівняння вчинків героїв, а також їх характерів тощо. При цьому зв’язки у вивченні двох літератур можуть мати синхронний характер, коли відповідні твори в обох літературах вивчаються одночасно; при неодночасному вивченні пригадуються твори другої літератури, що вивчалися в попередній час; іноді вчитель може згадати у певному плані образи творів, з якими будуть текстуально знайомитися пізніше.

Так, вивчаючи з шестикласниками «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена, вчитель уже на першому уроці вияснить, які учні знають твори, де головний герой – хлопчик їхнього віку. Учні можуть згадати епізоди із оповідання В.Винниченка «Федько-халамидник».

Зупинившись на історії створення пригодницького оповідання доцільно наголосити, що сюжети для своїх творів Марк Твен, як і В.Винниченко, брав із свого власного життя, яке часто було важким, знав письменник багато прикрощів і негод, але зберіг світлу віру в людину і її право на щастя.

Надалі можна використати прийом порівняння образів Федька і Тома Сойєра. Спочатку порівняти враження, які справили на учнів обидва герої.

Федько – сильний, впевнений у собі, буває грубим, але в його поведінці немає зла, він завжди добрий, відвертий, правдивий, не вміє брехати, через що неодноразово був даремно покараний.

Том втілює в собі вічне прагнення до романтики, незвіданого. В обох образах відобразилися хлоп’ячі пустощі, які виявляються по-своєму.

Говорячи про високе людське благородство, яке проявляє Том у ставленні до Беккі, Меффа Поттера, Гека Фінна, порівняємо, як веде себе Федько у ставленні до Толі, які почуття у Федька викликає боязливий і наскрізь брехливий Толя.

Підсумовуючи, учні відмітять, що в одному випадку письменник показує, як людська доброта і душевна порядність приводять до щасливого кінця оповіді, а в другому – ницість і брехня виявилися сильнішими від людського благородства і правди. Учнівські уявлення про життя, про світ людей і літературу стануть глибшими і повнішими.

У подібному плані можна порівняти окремі образи, ситуації і ряду інших творів.

Наведемо деякі приклади.

Українська література ---------------------------------- Зарубіжна література

- Народні та літературні казки, приказки, прислів’я, загадки;

- Григір Тютюнник «Климко» Марк Твен «Пригоди Тома Сойєра»;

- Панас Мирний «Морозенко» Джек Лондон «Біла тиша»;

- Нечуй-Левицький Гаррієт Бічер Стоу «Хатина дядька Тома»;

«Микола Джеря»

- М.Коцюбинський «Дорогою ціною» Стендаль «Ваніна Ваніні»;

- М.Вороний «Євшан-зілля» Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц»;

- Іван Багряний «Тигролови» Етель Ліліан Войнич «Овід»

- І.Котляревський «Енеїда» Вергілій «Енеїда»;

- Г.Квітка-Основ’яненко «Маруся» М.Карамзін «Бідна Ліза»;

- Т.Шевченко Балади А.Міцкевич Балади;

- П.Куліш «Чорна рада» В.Скотт «Айвенго»;

- Панас Мирний В. Шекспір;

- Карпенко-Карий «Мартин Боруля» Мольєр «Міщанин Шляхтич»;

- І.Франко «Борислав сміється» Е.Золя «Жерміналь»;

- І.Франко «Мойсей» Біблія;

- М.Коцюбинський «Тіні забутих предків» К.Гамсун «Пан»;

- О.Кобилянська «Людина» Г.Мопассан «Пампушка»;

- В.Підмогильний «Місто» Г.Мопассан «Любий друг»;

- В.Винниченко «Сонячна машина» Уельс «Машина часу».

Добираючи твори для порівняння з нині чинних програм обох літератур, переконуєшся, що найчастіше вчителеві доводиться вдаватися до асинхронних паралелей, тобто ретроспективних зв’язків (опора на вже вивчене), а також перспективні.

А.Градовський називає такі критерії проведення порівняльних студій:

- порівняльний аналіз творів різнонаціональних письменників може вводитися лише тоді, коли учні достатньо усвідомили тему та ідею виучуваного твору;

- він повинен бути підпорядкований двом цілям: виявлення спільного і виділення особливого, національно своєрідного;

- необхідно опиратися і широко використовувати знання, уміння та навички, набуті учнями на уроках близькоспоріднених літератур;

- порівняння творів різнонаціональних літератур повинно проводитися систематично, при цьому мають враховуватися індивідуальні особливості, можливості класу, структура і тип уроку.

Головне завдання порівняльного методу методисти зводять до трьох основних положень:

- установлення спорідненості і відмінності міжлітературних зв’язків;

- історико-літературне пояснення відповідностей або відмінностей в літературних явищах;

- виявлення ідейно-естетично значимих сторін зіставлених літературних явищ.

Таким чином, встановлюючи елементи типологічних спільностей (теми, мотиви, сюжети, ідеї, образи, боротьба літературних шкіл, утвердження літературних напрямів тощо), вчитель активно шукатиме нові ресурси збагачення форм, методів і прийомів роботи, сміливо вводитиме їх у практику.

У формуванні літературної освіти учнів дедалі більшого значення набирають елементи компаративізму, про що свідчить факт створення відповідних кафедр у багатьох вищих навчальних закладах України, а також включення до чинної програми з української літератури розділу про міжлітературні та міжпредметні зв’язки.

Методист А.М.Лісовський наголошує, що зв’язки між двома літературами можна називати і між предметними, чим підкреслимо, що українська і зарубіжна літератури виступають як два окремі предмети.

Міжлітературні зв’язки двох літературних курсів забезпечують:

- українській літературі - можливість виступати не ізольовано від літератур інших народів світу, а в єдиному руслі світового літературного процесу, - зі своїми національно-естетичними особливостями, зумовленими долею і історією народу;

- зарубіжній літературі – більш глибоке сприйняття її образів і ситуацій на основі типологічних порівнянь і співставлень з літературою українською, використання компаративних можливостей взагалі;

- учням – формування здатності проникати і світ літератури як мистецтва слова, літературно-естетичний розвиток в цілому.

Прийоми компаративного аналізу мають зайняти при цьому належне місце у роботі вчителя, не перетворюючись, проте, у порівняння заради порівнянь, а виступаючи як засіб, що забезпечує глибше осмислення відповідних образів, ситуацій, типологічних спільностей літературних явищ тощо.

Дата добавления: 2014-01-07