Київ-2012

	Щодо особистих немайнових відносин, то тут спостерігалося єдинство позицій щодо практичної неможливості їх регулювання правовими нормами. Так, Г. Ф. Шершеневич писав, що «введення юридичного елементу в особисті відносини членів сім'ї уявляється більшою частиною невдалим і таким, що не досягає мети” [[1];406]. На думку цивілістів, ці відносини є поза сферою правового впливу і можуть регулюватися лише моральними, етичними, частково - релігійними нормами. Тому, наприклад, Д. Азаревич іронічно коментував спроби законодавця врегулювати деякі відносини подружжя. Він писав, що загальновизнаною є негідність таких положень законодавства (статті 106, 107 т. X ч. 1 Зводу законів Російської імперії), відповідно до яких чоловік зобов'язаний любити свою дружину, а жінка - перебувати в любові до свого чоловіка [[2];101]. К. Кавелін однозначно висловився щодо цього: «Те, що становить психологічну, внутрішню, душевну сторону шлюбного союзу і шлюбних відносин, не підлягає законодавчим визначенням... ”[[3];4]. В.А.Умов і К.Кавелін особисті відносини в сім'ї не визнавали предметом правового нормування. Д.І.Мейєр вважав обґрунтованим регулювання особистих сімейних відносин нормами канонічного права, а відносини між батьками та дітьми - державного права (бо вони ґрунтуються на засадах влади та підкори). До предмета цивільного права він відносив лише майнові відносини членів сім'ї, інші ж сторони сімейних відносин, на його думку, мають бути розглянуті у цивільно-правовому ракурсі тільки у разі потреби, для розуміння їх майнової сторони [[4];34].

	§ 2. Особисті немайнові права та обов’язки подружжя

	В новому Сімейному кодексі України кількість норм, що регулюють особисті немайнові відносини, було збільшено порівняно з Кодексом про шлюб та сім'ю України. Особисті немайнові права та обов’язки подружжя визначені у главі 6 Сімейного кодексу України.
	До особистих немайнових прав та обов’язків подружжя належать:
	Ø право на материнство (батьківство);
	Материнство – це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію – народжувати дітей, утримувати та виховувати їх. Батьківство – факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом у державних органах РАЦС про народження.
	Стаття 49. Право на материнство 1. Дружина має право на материнство. 2. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. 3. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. 4. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини. 5. Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.
	Стаття 50. Право на батьківство 1. Чоловік має право на батьківство. 2. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу. 3. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.
	Ø право на повагу до індивідуальності;
	Індивідуальність – неповторна своєрідність людини (звички, уподобання, особливості характеру, темперамент).
	Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності 1. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
	Ø право на фізичний та духовний розвиток;
	Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток 1. Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.
	Ø право на зміну прізвища;
	Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища 1. Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя. 2. У разі зміни прізвища державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб.
	Ø право на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім'ї;
	Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї 1. Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї. Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї. 2. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. 3. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя.
	Ø обов’язок турбуватися про сім'ю;
	Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю 1. Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. 2. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. 3. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. 4. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.
	Ø право на свободу та особисту недоторканість
	Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність 1. Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання. 2. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. 3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. 4. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
	Слід зазначити, що, зокрема, такі особисті немайнові права, як право на зміну імені, право на індивідуальність, право на особисте життя, вільний вибір місця проживання та його зміну тощо передбачені й цивільним законодавством (книга друга Цивільного кодексу України Особисті немайнові права фізичної особи). Проте, разом з такими спільними з цивільним законодавством ознаками особистих немайнових прав, як: відсутність економічного змісту; міцний зв'язок з фізичною особою; неможливість відмови/позбавлення цих прав тощо, особисті немайнові права подружжя мають свої особливості. Зокрема, якщо практично всі особисті немайнові права, що зазначені у цивільному кодексі,, особисті немайнові права подружжя.
	Цивільне право	Сімейне право
	- виникають у фізичної особи з моменту народження та належать їй довічно	- виникають з моменту реєстрації шлюбу та припиняються з його припиненням
	- абсолютний характер	- відносний характер
	Крім того, - на існування особистих немайнових прав подружжя не пливає спільне чи роздільне проживання дружини та чоловіка; - вони є визначальними для сімейних відносин; - при їх здійсненні подружжя зобов’язані враховувати інтереси сім'ї; - подружжя може їх припинити, розірвавши шлюб.
	Особисті немайнові правовідносини подружжя – це врегульовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, які перебувають у шлюбі.
	§ 3. Загальна характеристика майнових прав та обов’язки подружжя

	В юридичній літературі майнові відносини подружжя визначаються як складний комплекс взаємопов’язаних дій щодо володіння, користування й розпорядження майном.
	Найбільш розповсюдженою є класифікація майнових відносин подружжя за ознакою способу забезпечення інтересів управомоченої особи на речові (право особистої приватної власності дружини та чоловіка, право спільної власності подружжя) та зобов’язальні (договірні(шлюбний договір, догорів про поділ спільного майна тощо) та позадоговірні (взаємне утримання (аліментування).
	3.1.1. право особистої приватної власності дружини та чоловіка

	Глава 7 СК
	Особиста – термін соціалістичного законодавства Приватна – законодавства країн з ринковою економікою
	Конституція не передбачає такого виду власності.
	Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є (ст..57, 58 СК): 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. 4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. 5) премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. 6) кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. 7) страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Стара редакція!5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням. 8) якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів). Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
	Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.
	3.1.2. право спільної сумісної власності подружжя

	Глава 8 СК Право спільної сумісної власності подружжя. За загальним правилом реєстрація шлюбу є підставою виникнення права спільної власності подружжя на майно. Це означає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права щодо цього майна (навіть якщо під час придбання цього майна один з них з поважної причини не мав самостійного заробітку); частки кожного з подружжя не визначені; вважається, що кожен з подружжя, при здійсненні правочинів щодо цього майна, діє в інтересах подружжя та від імені подружжя.
	Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
	Об'єкти права спільної сумісної власності: 1). будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про право власності на окремі види майна»!!! 2). заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. 3). якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. 4). Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
	Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
	Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.
	Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
	Дружина, чоловік мають право: - укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. - скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.
	Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
	Поділ майна подружжя може бити здійснено у добровільному або судовому порядку.
	Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
	У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
	Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя 1. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. 2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. 3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
	Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
	За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. При відшкодуванні шкоди, завданої злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом.
	Стаття 74 СКвстановлює право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК – право спільної сумісної власності подружжя. Зазначена норма вступає у протиріччя з ч.2 ст. 21 СК про те, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.


	3.2. Права та обов’язки подружжя щодо утримання

	Глава 9 СК Права та обов’язки подружжя по утриманню

	Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, (Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. за умови, щодругий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання: - якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. - коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу. - якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років. - Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу. Способи надання утримання одному з подружжя Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед. Якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю подружжя, а у разі спору - за рішенням суду. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя 1. Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. 2. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік. 3. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду 1. Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. 2. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. 3. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану. Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється: - у разі поновлення його працездатності, - у разі реєстрації з ним повторного шлюбу. Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин. Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо: 1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час; 2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину; 3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу; 4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги. Дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років (так саме – чоловік, з яким проживає дитина). Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років (так саме – чоловік, з яким проживає дитина). Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. Право дружини на утримання за вищезазначених умов припиняється в разі припинення вагітності, народження дитини мертвою або якщо дитина передана на виховання іншій особі, а також у разі смерті дитини, а також якщо за рішенням суду виключено відомості про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини. Якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає. Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід, визначається за рішенням суду без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина. Дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя. Договір подружжя про надання утримання Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити: - умови, - розмір, - строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Так саме подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації. Якщо особи домовилися про припинення права на утримання у зв'язку з одержанням одноразової грошової виплати, обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори до посвідчення договору. На майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання, не може бути звернене стягнення. Стаття 91 СК визначає право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини
















	§ 4. Шлюбний договір.

	Шлюбний договір може бути укладено: - особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (набирає чинності у день реєстрації шлюбу), - подружжям (набирає чинності у день його нотаріального посвідчення). На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. Зміст шлюбного договору: - майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки (правового режиму майна; порядку користування житлом; права на утримання); - майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може: - регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми; - зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК; - ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище; - містити умови про передачу у власність одному з подружжя нерухомого майна та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. Одностороння зміна умов шлюбного договору або одностороння відмова від шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір може бути змінено: - подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується. - судом на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. Розірвання шлюбного договору або відмова від нього: - подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього. - на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

[1] У переліку та далі по тексту нормативно-правові акти станом на 31 серпня 2007 року

[1] Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М.,1995.

[2] Азаревич Д. Симейные имущественные отношения по русскому праву // Журн.гражданского и уголовного права. – СПб., 1883. – Кн. 4.

[3] Кавелин К. Очерк юридических отношений, возникающих из семейного союза. – СПб., 1884.

[4] Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2 ч.). – М., 1997. – Ч.1.