Проміжні форми альтернативного дозволу конфліктів

Медиация-арбитрация - Бувають випадки, коли при вирішенні конфлікту та сама людина виконує одночасно роль і медіатора й арбитратора. Так будується вирішення конфлікту, коли є багато неузгоджених пунктів в угоді, напр. з 100 пунктів 80 урегульовані в процесі медіації, для рішення 20 останніх медіатор стає арбітратором

Схема, що ілюструє співвідношення форм дозволу конфлікту по ступені їх нормированности.

Фасилитация

Консолиация

Посередництво (медіація)

Арбитрациация

Судовий процес

Втручання силових структур

/ суд, арбітраж, посередництво /.

Критерії	Технології	дозволи	конфліктів
відмінностей	суд	арбітраж	посередництво
Приймає рішення	суддя	арбітр	сторони
Процес	формальний	част. формальн.	неформальний
Контроль за процесом	адвокати	зазвичай адвокати	сторони
Правила доведення	Чіткий розподіл	неформальне	не існує
Орієнтація розгляду	На минуле	На минуле	На майбутнє
Відносини між сторономи	Антогонізм	Антогонізм	Співпраця
Принцип вирішення конфлікту	Конкуренція	Конкуренція компроміс	Компроміс, угода
Публічність	Голосна процедура	Зазвичай голосна	Негласна процедура
Діяльність	Репродуктивна	Репродуктивна, адаптивна	Творча
Результат	Одна із сторін в програші	Одна із сторін в програші	Взаємний виграш
Емоційно-психологічний настрій	Збереження емоційної напруги і неможливість подальшої співпраці	Частіше збереження емоційної напруги і неможливість подальшої співпраці	Частіше зняття емоційної напруги і можливість подальшої співпраці
Час дозволу	Тривало	Середнє	Швидко
Ціна	Істотно висока	Середня	Низька

Література:

Базова:

1. Альтернативні підходи до розв’язання конфліктів: теорія і практика застосування / Уклад.: Н.Гайдук, І.Сенюта, О Бік. –Львів: 2007. – 296 с.

2. Брейтуэйт Д. Преступление, стыд и воссоединение. М. МОО Центр „СПР”, 2002. – 308 с.

3. Гірник А., Бодро А. Конфлікти: структура, ескалація, залагодження. – К.: 2003. - 197 с.

4. Зер. Г. Зміна об’єктива: новий погляд на злочин та правосуддя. –К.: 2004.- 224 с.

5. Звонок А.С. Некоторые актуальне проблемы создания отечественной модели альтернативного разрешения конфликтов в сфере восстановительного правосудия// Формування української моделі відновного правосуддя. Мат між.НПК К.: 2005 р. C.58-61

6. Роберт А.Бєрок Буш, Джозеф П. Фолджер Что может медиация. Трансформативный поход к конфлікту. –К.: 2007. – 264 с.

7,Конфліктологічна експертиза: теорія і методика. Вип. 1.-5- К., 1997 -2006.

8. Фишер Р., Юрии У. Путь к согласию, или переговоры без поражения. М.: Наука, 1990 – 159 с.

Допоміжна:

1. Анцупов А.Я. Конфликтология. Учебник для вузов. М: «Юнити», 1999, -551 с.

2. Бабосов Е.М. Конфликтология. Мн.: «Право и экономика», 1997, -360с.

3. Беpн Э. Игpы, в котоpые игpают люди (психология человеческих взаимоотношений). Люди, котоpые игpают в игpы (психология человеческой судьбы). СПб: Лениздат, 1992. - 400 с.: илл.

4. Белкин А.С., Жаворонков В.Д., Зимина В.С. Конфликтология: наука о гармонии.-Екатеринбург, 1995.

5. Ганеев А.М., Тронова Л.С. Конфликтология: практикум. –М.,1996.

6. Гренев Н.Н. Управление конфликтами: Учеб.-практ. Пособие для вузов. – М.: Изд-во ПРИОР, 1999.- 96 с.

7. Громова О.Н. Конфликтология. Курс лекций. - М.: Ассоц. Авторов и издат. “Тандем”. Изд-во “ЭКМОС”, 2000. –272 с.

8. Джеймс М., Джонгвард Д. Рожденные выигрывать. Трансакционный анализ с гештальтупражнениями. М.: Прогресс, 1993. -336 с. ил.

9. Дэна Д. Преодоление разногласий. Как улучшить взаимоотношения на работе и дома. СПб: АОЗТ "Институт личности", 1994. -138 с.

10. Звонок А.С. Некоторые актуальне проблемы создания отечественной модели альтернативного разрешения конфликтов в сфере восстановительного правосудия// Формування української моделі відновного правосуддя. Мат між.НПК К.: 2005 р. C.58-61

11. Звонок А.С. Особенности становления и развития медиации в Украине //Мировой судья. №4-5 РФ 2013.

Тема 6. Психотехнології посередництва і переговорів.

Вид заняття: лекція (2 години)

Мета:

Освітня: надати інформацію щодо процедури посередництва та переговорів.

Розвиваюча: розвинути пізнавальні здібності щодо вивчення психотехнологій посередництва та переговорів.

Виховна: сформувати системне бачення щодо конфліктологічної культури.

Основні поняття: посередництво, медіація, переговори, примиритель, парламентер, кокус.

План заняття:

1. Види і типи управління конфліктами

2. Посередництво (медіація) як процес.

3. Переговорний процес.

Різноманіття чинників, що виконують функцію третьої сторони в конфліктах як «інтервентів» (держави, коаліції держав, міжурядові і неурядові організації, суспільні інститути, економічні агенти, окремі особи і так далі). Приклади із цього приводу. Рівні втручання третьої сторони в конфлікт: особистий, груповий, місцевий, національний, регіональний, глобальний. Актуальність підходу (намітився в останніми роками), суть якого полягає в багатоканальній дії на конфліктні ситуації з боку різного роду акторів при чіткому розподілі їх функцій і рівнів компетенції, з акцентом на вживання превентивних заходів. Необхідність координації зусиль всіх зацікавлених акторів ‘‘по горізонталі’’ і ‘’по вертікалі’’.

Що ж є механізмом регулюючого дії на конфліктну ситуацію ззовні? Його найважливіші компоненти: базова система цінностей, з якої виходить третя сторона (її філософія і етичні основи); основоположні цілі і витікаючі з них завдання, які вона перед собою ставить; конкретний набір використовуваних при цьому засобів; нормативна база (національне законодавство, междунардное публічне право, міжнародною гуманітарне право або комбінація їх елементів); структури і процедури, в рамках яких відбувається узгодження інтересів конфліктуючих сторін і виробляється їх спілкування; ресурси, якими володіє третя сторона; відповідні кадри. Якісне інформаційне забезпечення – важлива умова успішної роботи з конфліктом третьої сторони. Використання при цьому різних методів, пов'язаних з відповідними стратегіями: «крок за кроком» (з метою послідовно укріплювати атмосферу довіри), «процедурниі рамки» (втягувати сторони в переговори до початку дійсних переговорів), «кінцева картина» (ставити сторони перед принциповими питаннями). Можливість/правомірність розгляду третьої сторони як чинника, що ззовні впливає на конфлікт, в двох основних іспостасях. Конфліктолог – конкретний (індивідуальний або колективний) суб'єкт, що здійснює безпосередню дію на конфлікт. Конфліктолог в сучасних умовах: покликання або професія? Критерії професіоналізму конфліктологов і моральні імперативи їх діяльності. Перехід до розгляду питання: чи правомірно взагалі говорити про технологію врегулювання таких складних форм взаємодії людей, як конфлікти? Розгляд в зв'язку з цим загального поняття ‘’технология’’ і його соціально-гуманітарної специфікації. Перевага використання в нашому випадку терміну ‘’конфліктологічна работа’’ в порівнянні з терміном ‘’залагодження конфліктів’’. Можливість використання останнього в широкому і вузькому сенсі слова. Щонайширший спектр форм регулюючої дії на конфлікти і конфліктні і конфліктні ситуації, що в принципі можуть мати місце у сфері практичної конфліктології: -

· робота по вивченню фонової напруженості, ослідовування перших симптомів конфліктів і діагностака ситуації;

· запобігання конфліктам і профілактична робота в цій області;

· залагоджування конфліктів (або їх врегулювання у вузькому і власному сенсі цього слова);

· реабілітаційна робота в умовах постконфліктного розвитку. - допомога сторонам (обом або одній з них) в умовах вирішення ними конфліктів власними силами.

2. Що є переговорами? а) переговори – особливий вид людської діяльності, точніше кажучи, сукупність різних видів діяльності; б) переговори – розтягнуте в часі і певним чином організоване спілкування людей, тобто особлива процедура в цьому спілкуванні; в) переговори – свого роду социо-інтелектуальне ‘’підприємство’’, в процесі якого люди виробляють т специфічний продукт – угоди. Неписані правила переговорів, або моральний кодекс парламентерів. Визначення суб'єктів переговорного процесу. Основні моделі ведення переговорів: ‘’торг’’, переговори ‘’с позиції сили’’ і ‘’принципіальні переговори’’. Асиметричні переговори як одна з модифікацій силового підходу. Важливість ‘’юридізації’’ переговорів. Класифікація переговорів. Найбільш відомі з класифікацій у вітчизняній і зарубіжній літературі (виділення їх в різні групи по таких критеріях, як рівень, на якому вони ведуться і скільки сторін залучено в переговори; по тому, які цілі ставлять перед собою учасники переговорів; по тому, в рамках якого роду стосунків вони ведуться і так далі). Особлива значущість і складність ведення переговорів в умовах конфліктної взаємодії. Підготовка до переговорів. Два її основних компонента: вирішення комплексу організаційних питань і змістовна сторона в підготовчій роботі медіатора. Власне переговорний процес і його основні фази: а) взаємне уточнення інтересів, точок зору і позицій учасників переговорів; б) їх обговорення (обгрунтування своїх підходів до проблеми і можлива критика чужих); в) узгодження позицій і виробітку домовленостей. Технологічна сторона ведення переговорів. Психологічний компонент переговорного процесу. Проблема аргументації на переговорах. Зв'язок аргументації з риторикою парламентера. Організаційно-технічна сторона переговорного процесу. Специфіка переговорів з важкими партнерами і в екстремальних умовах (із злочинцями, терористами, екстремістськи налагодженими лідерами національних рухів і так далі). Посередництво третіх осіб на переговорах: умови, при яких воно стає необхідним. Особливості переговорного для пост - етапу. Досягнення угоди або підписання спільно виробленого документа – головний результат ефективних переговорів. Чим і як завжди ‘’обставляєтся’’ процедура його підписання сторонами і інформування ними громадськості. Вказівка на термін дії домовленостей як загальноприйнята практика. Важливість проведення учасниками переговорів роботи рефлексії в переговорний для пост період (підведення підсумків переговорів, що відбулися, підготовки звітів з фіксацією позитивних і негативних моментів і так далі). Формування у людей переговорної культури і духу толерантності – основа для запобігання і мирного вирішення конфліктів, що виникають між ними.

Литература:

Базова:

1. Альтернативні підходи до розв’язання конфліктів: теорія і практика застосування / Уклад.: Н.Гайдук, І.Сенюта, О Бік. –Львів: 2007. – 296 с.

2. Брейтуэйт Д. Преступление, стыд и воссоединение. М. МОО Центр „СПР”, 2002. – 308 с.

3. Гірник А., Бодро А. Конфлікти: структура, ескалація, залагодження. – К.: 2003. - 197 с.

4. Зер. Г. Зміна об’єктива: новий погляд на злочин та правосуддя. –К.: 2004.- 224 с.

5. Звонок А.С. Некоторые актуальне проблемы создания отечественной модели альтернативного разрешения конфликтов в сфере восстановительного правосудия// Формування української моделі відновного правосуддя. Мат між.НПК К.: 2005 р. C.58-61

6. Роберт А.Бєрок Буш, Джозеф П. Фолджер Что может медиация. Трансформативный поход к конфлікту. –К.: 2007. – 264 с

7. Каррас Ч.Л. Искусство ведения переговоров. М., 1997.

8.Курбатов В.И. Как успешно провести переговоры. Ростов-н/Дону, 1997.

9. Ниреберг Дж. Маэстро переговоров. Минск, 1996.

10. Фишер Р., Юрии У. Путь к согласию, или переговоры без поражения. М.: Наука, 1990 – 159 с.

Допоміжна:

Допоміжна:

1. Анцупов А.Я. Конфликтология. Учебник для вузов. М: «Юнити», 1999, -551 с.

2. Бабосов Е.М. Конфликтология. Мн.: «Право и экономика», 1997, -360с.

3. Беpн Э. Игpы, в котоpые игpают люди (психология человеческих взаимоотношений). Люди, котоpые игpают в игpы (психология человеческой судьбы). СПб: Лениздат, 1992. - 400 с.: илл.

4. Белкин А.С., Жаворонков В.Д., Зимина В.С. Конфликтология: наука о гармонии.-Екатеринбург, 1995.

5. Ганеев А.М., Тронова Л.С. Конфликтология: практикум. –М.,1996.

6. Гренев Н.Н. Управление конфликтами: Учеб.-практ. Пособие для вузов. – М.: Изд-во ПРИОР, 1999.- 96 с.

7. Громова О.Н. Конфликтология. Курс лекций. - М.: Ассоц. Авторов и издат. “Тандем”. Изд-во “ЭКМОС”, 2000. –272 с.

8. Джеймс М., Джонгвард Д. Рожденные выигрывать. Трансакционный анализ с гештальтупражнениями. М.: Прогресс, 1993. -336 с. ил.

9. Дэна Д. Преодоление разногласий. Как улучшить взаимоотношения на работе и дома. СПб: АОЗТ "Институт личности", 1994. -138 с.

10. Звонок А.С. Некоторые актуальне проблемы создания отечественной модели альтернативного разрешения конфликтов в сфере восстановительного правосудия// Формування української моделі відновного правосуддя. Мат між.НПК К.: 2005 р. C.58-61

11. Звонок А.С. Особенности становления и развития медиации в Украине //Мировой судья. №4-5 РФ 2013.

12.

.,

Дата добавления: 2014-01-07