Пакетний режим

Пакетний режим роботи передбачає виконання технологічних операцій у заздалегідь визначеній жорсткій послідовності. Iноді така послідовність може порушуватись, але ці порушення мають бути попередньо обумовлені.

Основна мета пакетного режиму оброблення інформації — мінімізувати час розв'язання заданого потоку задач завдяки безперервному їх обробленню.

Якщо інформація обробляється централізовано, то вона збирається і реєструється не в тому підрозділі, де буде оброблятися. Тому в пакетному режимі здебільшого першою технологічною операцією буде операція приймання та контролю інформації. Найчастіше приймаються первинні документи, але можуть прийматися й машинні носії або інформація, яка передається каналами зв’язку.

Для приймання документів може бути призначена окрема людина, яка відповідає за приймання і перевірку документів, їх зберігання та повернення після обробки в підрозділи організації, де такі документи мають постійно перебувати. Якщо в організації великий документообіг, то оператор, який приймає документи, повинен їх зареєструвати у спеціальному журналі. У ньому записуються назви прийнятих документів, дата, коли вони були прийняті та кількість прийнятих документів. У журналі можуть наводитися й інші відомості, якщо в організації це вважається за потрібне.

Iнформація, яка записана у журналі реєстрації, може вико-ристовуватися для контролю за своєчасністю передачі інформації або для з’ясування претензій між підрозділами в разі втрати документів.

Контроль прийнятих документів поверховий. Людина, що їх контролює, перевіряє не зміст документа, а лише його формальну відповідність правилам заповнення та чіткість запису всіх символів у документі. Документи, правильно заповнені, та документи, в яких є незрозумілі або сумнівні символи, не мають права оброблятися. Такі документи повертаються в ті підрозділи, де вони були заповнені.

Iноді, коли документи обробляються на рівні міністерств, відомств (статистична звітність) або коли вони не містять облікових даних, пов’язаних з матеріальною відповідальністю, вони можуть бути виправлені людиною, яка їх контролює, на власний розсуд, або після переговорів по телефону з особами, які відповідають за документи. Наприклад, обчислювальний центр дістав на обробку табель відпрацьованого часу, на основі якого нараховується заробітна плата. У разі відсутності підписів у табелі та за наявності сумнівних символів табель повертається в бухгалтерію. Якщо в обчислювальному центрі розраховується нормативна собівартість продукції і для рохрахунку плановий відділ передав ко­ефіцієнти непрямих витрат, а ті записані нечітко, то оператор, який контролює документ, може зателефонувати до планового відділу, з’ясувати коефіцієнти і навести їх у документі, не повертаючи його.

Приймання машинного носія теж потребує реєстрації факту прийняття у спеціальному журналі, після чого з носія знімається копія, а сам носій повертається туди, де він був сформований. Якщо носії приймаються з кількох підрозділів, то після приймання останнього з них може виконуватись операція формування робочих масивів. Ця операція виконується автоматично і здебільшого передбачає злиття окремих файлів в один.

Якщо інформація приймається по каналах зв’язку, то для перевірки повноти прийнятої інформації в обумовлений час на ЕОМ може роздруковуватися довідка про прийняту інформацію. Така довідка містить дату передачі інформації, місце, звідки була передача, та допоміжну службову інформацію, яка дає змогу прийняти рішення про подальші дії — виконувати розрахунки, або чекати передачі наступної порції інформації.

Після прийняття інформації готуються та контролюються машинні носії. Перед набором на клавіатурі в документи можуть добиратися коди (якщо вони не були проставлені під час виписування документа) з різноманітних класифікаторів.

Вибір варіанта набору на клавіатурі та методів контролю залежить від наявних технічних засобів, програмного забезпечення, а іноді й від особливостей самих документів. Наприклад, відсутність пакета програм, що дає змогу провадити контроль за контрольними підсумками, потребує застосування візуального контролю, або контролю верифікацією. Форми статистичних звітів здебільшого містять контрольні суми, тому найпридатнішим може виявитись метод розрахункового контролю.

Зі сформованих машинних носіїв обов’язково знімаються копії: робочі або страхові. Якщо інформація відразу заносилася на знімний машинний носій, то знімається робоча копія на жорсткий магнітний диск. У противному разі знімається страхова копія на знімний носій інформації. Страхові копії зберігаються для того, щоб можна було поновити інформацію в разі її втрати.

Операції прийняття інформації та підготовки машинних носіїв виконуються не завжди. Вони потрібні лише тоді, коли інформація, яка необхідна для розрахунку, виникла і зберігається в інших підрозділах.

Наступна операція виконується завжди — це розрахунок на ЕОМ. Вона може бути першою операцією в технологічному процесі, якщо для розрахунку використовуються результати інших розрахунків на ЕОМ. Наприклад, для розрахунку даних за реалізацією продукції необхідні відомості про відвантаження продукції та надходження грошей на рахунок у банку. Такі відомості можуть формуватися на ЕОМ, якщо на ній передбачено розв’язування таких задач.

Під час розрахунку на ЕОМ можуть друкуватися відомості та формуватися масиви інформації. Масиви інформації можуть копіюватися на знімні машинні носії, якщо їх потрібно передати на інші ЕОМ або якщо вони містять відомості, що нагромаджуються з початку року або якогось іншого періоду. Наприклад, під час розрахунків, пов’язаних з обліком наявності та руху матеріалів на складі, формується масив залишків матеріалів на кінець місяця. Цей масив використовуватиметься для розрахунків у наступному місяці, тому його треба скопіювати. Випадкова втрата такого масиву, якщо не буде страхової копії, вимагає великих витрат робочого часу для його поновлення. Таке поновлення можливе лише за рахунок набору втраченої інформації на клавіатурі ЕОМ.

Друкування відомостей може виконуватися під час розрахунку, якщо друкується невелика кількість аркушів. Якщо аркушів багато, друкування виділяється в окрему операцію. Віддруковані відомості обов’язково контролюються на якість друку. Окремі аркуші можуть передруковуватись. Перевірені відомості передаються користувачеві. Передаватися можуть також машинні носії або інформація по каналах зв’язку.

Рис. 1 (арк.1). Схема типової технології обробки інформації у пакетному режимі.

У конкретних умовах розглянутий типовий технологічний процес обробки інформації в пакетному режимі може доповнюватися й іншими операціями. Наприклад, операцією об’єднання масивів, якщо вони формуються окремо, а далі мають використовуватись або передаватись разом, операцією розмноження результатних відомостей, якщо необхідно мати кілька примірників, і т.ін.

При застосуванні пакетного режиму окрім розв’язування конкретних задач як окрема технологія розглядається технологія ведення масивів нормативної довідкової інформації. Для такої роботи призначаються окремі спеціалісти, які мають вносити необхідні зміни в масиви НДI. Оскільки зміни до масивів можуть виникати в різних підрозділах і не всі зміни можуть реєструватися, у програмах розрахунку конкретних показників можуть бути передбачені фрагменти, які формують повідомлення про некоректність нормативно-довідкових масивів. Ці повідомлення роздруковуються й аналізуються особами, які відповідають за ведення масивів. На підставі цього матеріалу згадані особи разом із робітниками інших служб з’ясовують всі необхідні зміни до масивів. Технологічні операції з ведення масивів можуть збігатися з переліком операцій, виконуваних під час розв’язання звичайної задачі.

Рис. 1 (арк. 2).

Типову технологію обробки інформації в пакетному режимі роботи ЕОМ ілюструє рис. 1, аркуші 1 і 2.

3. Режим телеоброблення інформації

Режим телеобробки — це режим, в якому користувач має безпосередній доступ до машинних ресурсів, причому цей доступ здебільшого є віддаленим та колективним. Тлумачний словник з обчислювальної техніки посилається на те, що термін «режим телеобробки» дещо застарів. Цей термін використовувався тоді, коли існувала центральна ЕОМ та багато терміналів для зв’язку з нею. За терміналами працювали користувачі інформації, і ці термінали могли бути встановлені на їхніх робочих місцях.

Центральна ЕОМ містилася у спеціалізованому підрозділі, де працювали фахівці з обчислювальної техніки. Деякі розрахунки в цьому підрозділі виконувались у пакетному режимі на центральній ЕОМ, але більшість розрахунків (у тому числі й оперативні) виконувались у режимі телеобробки.

Особливості роботи користувача в режимі телеобробки залежали від використовуваного забезпечення. Він міг вести діалог з ЕОМ, або тільки отримувати конкретні відомості. Наприклад, у виробничому відділі великого підприємства міг бути термінал, за допомогою якого працівники відділу могли в будь-який час проконтролювати стан виробництва (кількість деталей або продукції, які здали на склад). Якщо програми обробки інформації давали змогу вести діалог з ЕОМ, то за допомогою терміналу працівник відділу міг формувати різні запитання про стан виробництва, виконання планів тощо.

Тепер замість терміна «режим телеобробки» частіше використовують термін «обробка за допомогою засобів мережі ЕОМ» чи термін «технологія або режим «клієнт-сервер». Це режим роботи засобів обчислювальної техніки, які встановлені на різних робочих місцях. Серед таких засобів обов’язково існує одна ЕОМ, яку називають «сервер» (від англійського слова server — той, хто обслуговує). Така ЕОМ має зберігати інформацію загального користування та виконувати різні функції з обслуговування користувачів. Якщо ЕОМ, які встановлені на робочих місцях користувачів і поєднані із сервером, не мають нагромаджувачів на магнітних дисках, технічних пристроїв для друкування тощо (такі ЕОМ можуть мати назву «робоча станція»), то всі необхідні пристрої, про­грами, файли для таких робочих станцій забезпечує сервер. З нього на робочу станцію може завантажуватись не лише прикладне, а й системне програмне забезпечення. Робоча станція може слугувати терміналом для зв’язку з центральною ЕОМ — сервером.

4. Інтерактивний режим.

Інтерактивний режим. За такого режиму користувач має безпосередній доступ до машинних ресурсів, а оброблення інформації ведеться у вигляді діалогу.

Користувач безпосередньо бере участь в реалізації процесу оброблення даних на ЕОМ, тобто посередник в особі різних підрозділів ІОЦ відсутній. Він має можливість втручатися у процес розв'язування задач на ЕОМ, що особливо важливо для задач, які реалізуються операційними методами і в алгоритмі розв'язання яких передбачаються параметри, що не формалізуються, тобто заздалегідь не можуть бути введені в ІБ, а задаються користувачем при здобутті результатів розв'язання задачі на ЕОМ. Завдяки цьому підвищується культура управління. Інтерактивний режим можна використовувати як за централізованого, так і за розподіленого оброблення. В першому випадку користувачем, який має доступ до ресурсів ЕОМ, може бути оператор ІОЦ.

Доцільність інтерактивного режиму залежить не тільки від особливостей доступу до ресурсів ЕОМ, а й від принципів побудови ПЗ для оброблення інформації. За інтерактивного режиму програми побудовано так, що користувач може вибирати під час діалогу з ЕОМ той або інший розрахунок або повинен відповісти ЕОМ щодо напряму своєї подальшої роботи.

Режим "діалог" передбачає багаторазове надходження запитів користувача через дисплей в систему. На кожний запит видається відповідь або зустрічний запит. При цьому запит формується автоматично безпосередньо самою системою на основі діалогу між ЕОМ і користувачем. У процесі діалогу ЕОМ ставить користувачеві запитання, супроводжуючи їх необхідними підказками (коментарями), а на підставі відповідей користувача автоматично формує чергу на оброблення за запитами користувачів.

Первинна інформація зберігається в БД, алгоритм та програми заздалегідь вводять в ЕОМ. Відповідь видають на принтер, екран дисплея, магнітну стрічку, МД.

Застосування діалогової технології дає змогу обробляти інформацію в режимі реального часу, коли результати обчислень видають в необхідні моменти виробничого процесу. Інформація видається кінцевому користувачеві в наочному вигляді, а це дає змогу підвищити оперативність і вірогідність оброблення даних.

5. Режим реального часу. Режим розподілу часу.

Режим реального часу — це режим, в якому обробка інформації ведеться зі швидкістю, близькою до швидкості процесу в реальному житті, при якому інформація обробляється. Такий режим найчастіше використовується в автоматизованих системах управління технологічними процесами. У цих системах ЕОМ підімкнена до спеціального обладнання, яке автоматично реєструє стан технологічного процесу (наприклад, температуру рідини, вміст якихось речовин тощо). Обладнання передає на ЕОМ сигнали, які вона може аналізувати. На підставі аналізу ЕОМ формує сигнали для впливу на процес, передає їх обладнанню, яке автоматично вносить зміни до стану процесу.

Якщо йдеться про інформаційні системи організаційного типу (інформаційні системи в управлінні господарською діяльністю), то режим реального часу може розглядатися у двох аспектах: для організації діалогу «людина—ЕОМ» та для обробки інформації про стан виробництва. Якщо діалогова обробка інформації організована так, що діалог з ЕОМ відбувається зі швидкістю діалога «людина—людина», то може йтися про режим реального часу.

Термін «режим реального часу» більше використовується для оцінки швидкості надходження інформації про зміни у стані виробництва в ЕОМ. Якщо ЕОМ застосовується для реєстрації інформації і всі зміни відразу заносяться на машинний носій автоматично або автоматизовано (людиною за допомогою ЕОМ), то можна говорити про обробку в режимі реального часу. Наприклад, на складі встановлено ПЕОМ, яка використовується для виписування прибуткових та видаткових документів про надходження та вибуття матеріалів зі складу та ведення картки складського обліку. Комірник, тільки-но виникає потреба відмітити рух матеріалів на складі та виписати документ, формує його на ПЕОМ і роздруковує. Одразу після виконання господарської операції інформація про це надходить у інформаційну систему — це режим реального часу.

Режим розподілу часу — це режим, в якому до машинних ресурсів одночасно можуть звертатися кілька користувачів або програм, і в якому обробка інформації відбувається так, що в користувача складається враження монопольного володіння машинними ресурсами. Для реалізації такого режиму необхідна на явність спеціального програмного забезпечення, а іноді — і спеці­альних технічних пристроїв. Наприклад, машини серії СМ ЕОМ були побудовані на основі режиму реального часу, у технології «клієнт-сервер» необхідне спеціальне програмне та технічне забезпечення для обслуговування та нагромаджування запитів різних користувачів.

САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ

2. Форми багатопрограмних режимів роботи.

В даний час ПЕОМ підтримують наступні режими роботи, серед яких:

– однопрограмний режим;

– однокористувацький багатопрограмний, або просто багатопрограмний, режим;

– багатокористувацький багатопрограмний, або просто багатопрограмний, режим;

– система віртуальних машин – подальший розвиток мультипрограмування, основною ознакою якого є можливість одночасної роботи декількох операційних систем.

З погляду роботи мікропроцесора режими 2 і 3 близькі один одному, але для забезпечення останнього необхідна наявність декількох терміналів (дисплеїв і клавіатур). Багатопрограмні режими можуть реалізовуватися як на одно-, так і на багатопроцесорних ПЕОМ.

Для підтримки названих режимів роботи ПЕОМ існують наступні типи операційних систем:

– однокористувацькі однозадачні, або просто однозадачні;

– однокористувацькі багатозадачні, або просто багатозадачні;

– багатокористувацькі багатозадачні, або просто багатокористувацькі.

Для забезпечення роботи ПЕОМ у режимі системи віртуальних машин необхідний монітор віртуальних машин.

При розгляді режимів роботи ПЕОМ і операційної системи не випадково використовувались різні терміни – відповідно “програма” і “задача”. Без додаткових пояснень тут не обійтися, що ми зараз і зробимо.

На апаратному рівні випадки одночасного виконання послідовностей команд декількох програм або однієї програми не розділяються. Поняття ж “задача” взагалі не вводиться, а тому можна використовувати лише термін “програма”, визначаючи під багатопрограмністю здатність одночасного (при наявності одного процесора) виконання декількох послідовностей команд.

На рівні ж операційної системи справа обстоїть інакше: вважається, що система організує виконання задачі, сформованої із самої програми або з логічно закінченого фрагмента програми. Тому в даному випадку правомірно говорити про одно- або багатозадачність. Однак варто мати на увазі, що багатозадачність буває різна. Найпростішим випадком багатозадачності є підтримка одночасно декількох програм без можливості розбивки програми на кілька задач. Багатозадачність припускає забезпечення такої можливості. Це додатково вимагає наявності в складі операційної системи засобів для взаємодії і синхронізації процесів. У зв’язку з різними видами багатозадачності стосовно до операційної системи іноді вживають терміни “багатопрограмність” для позначення найпростішого випадку багатозадачності і власне “багатопрограмність” для позначення цілком реалізованого багатозадачного режиму. Додатково помітимо, що багатокористувацька операційна система повинна бути багатозадачною (інакше не можна буде обслуговувати декількох користувачів одночасно), хоча остання можливість окремо кожному користувачеві може і не надаватися.

Для IBM – сумісних ПЕОМ розроблені і використовуються наступні класи операційних систем:

– операційні системи сімейства DOS;

– операційні системи сімейства MS WINDOWS (WINDOWS 2000 і WINDOWS ХР);

– операційні системи сімейства NT;

– операційні системи сімейства OS/2;

– операційні системи сімейства UNIX.

Дата добавления: 2014-01-07