Економічна сутність державного кредиту, його форми

Державний кредит — специфічна ланка державних фі­нансів; він не має ні окремого грошового фонду (кошти, що мо­білізуються з його допомогою, потрапляють, як правило, до бюджету), ні відокремленого органу управління; разом із тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держа­ви і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит — це сукупність економічних відно­син, що виникають між державою та фізичними або юридич­ними особами (фінансово-кредитними установами, корпора­ціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими ор­ганізаціями і приватними особами тощо) з приводу мобіліза­ції додаткових тимчасово вільних коштів на кредитній основі. Тобто: на умовах зворотності, строковості, платності, цільового використання та забезпечення. В цих відносинах держава може виступати у якості боржника (позичальника), кредитора та гаран­та.

За економічною сутністю державний кредит — форма вто­ринного перерозподілу ВВП. Його джерелом є тимчасово вільні кошти на­селення, підприємств і організацій.

Метою запозичення коштів може бути: покриття бюджетного дефіциту; регулювання грошового обігу; залучення коштів для інвестиційних програм тощо.

Тобто державний кредит безпосередньо пов'язаний із бю­джетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окре­мих випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення або на цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії або для поповнення валют­них резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду й інших міжнародних фінансово-кредитних установ.

Державний кредит — одна з форм руху позикового капіта­лу, й передусім тимчасово вільних грошових коштів населення і підприємств (об'єднань), різних фондів, кредитних і страхо­вих установ, для фінансування державних видатків на доб­ровільній основі за умов державної гарантії повернення за­позичених коштів, і як правило, зі сплатою встановленого від­сотка.

У кредитних відносинах беруть участь кредитор і позичаль­ник (боржник) як юридично самостійні суб'єкти. При цьому (боржником) позичальником, як правило, є держава. З боку держави суб'єктами кредитних відносин можуть бути:

Кабінет Міністрів України; органи влади Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування; Міністерство фінансів України (зокрема в особі Держав­ного казначейства) та Національний банк України.

З іншого боку, в державно-кредитні відносини як кредито­ри вступають громадяни та суб'єкти господарювання (банки, страхові компанії, акціонерні товариства), котрі надають кре­дит державі під певні державні зобов'язання. Надання державі кредиту з боку юридичних і фізичних осіб здійснюється шляхом купівлі останніми облігацій державних позик та інших цінних паперів, що випускає держава.

В ролі забезпечення державного кредиту виступає все май­но, що перебуває у власності держави, але обсяг застави в кре­дитній угоді між державою й підприємствами та населенням не вказується (Базилевич В.Д., Базилевич Л.О. Державні фінанси: Навч. посіб.-К.% Атака, 2002).

Державний кредит буває таких видів:

· внутрішній, коли держава запозичує кошти у підпри­ємств і населення власної країни;

· зовнішній, якщо держава робить запозичення на міжна­родному рівні.

Внутрішній державний кредит може мати такі форми:

· державні запозичення у вигляді державних позик;

· мобілізація коштів через систему державних ощадних установ;

· використання коштів позикового фонду;

· казначейські позики та гарантовані запозичення.

Державні запозичення — основна форма державного кре­диту, коли держава є позичальником. Для цих запозичень ха­рактерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб'єктів господарювання залучаються до фінансування за­гальнодержавних потреб шляхом випуску й реалізації державних цінних паперів. Оформлення державних запозичень в Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів — облігацій та казначейських зобов'язань (век­селів).

3. Обслуговування та методи управління державним боргом.

Державний борг — це сума заборгованості держави за ви­пущеними і непогашеними внутрішніми державними запози­ченнями, а також сума фінансових зобов'язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за креди­тами, що надаються органами влади державним підпри­ємствам, іноземним позичальникам тощо.

Державний борг країни поділяється на внутрішній і зов­нішній борги. Внутрішній державний борг — заборгованість держави перед усіма утримувачами облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) й інших державних цінних паперів, тобто громадянами та підприємствами своєї країни, які є кре­диторами держави. Зовнішній державний борг — це заборго­ваність держави перед іноземними кредиторами, тобто грома­дянами й організаціями інших країн.

Розрізняють також капітальний і поточний державний бор­ги. Капітальний борг — загальна сума заборгованості мину­лих років і відсотків, що мають сплачуватися за позиками. По­точний борг — видатки держави, пов'язані з погашенням у поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на цей момент позик.

Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини:

монетизований борг, що складається з боргів держави комерційним банкам, як основним утримувачам державних цінних паперів. Цей борг фіксується у балансах банків. Тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непога­шених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зов­нішніх), включаючи видані гарантії за кредитами;

Немонетизований борг складається з:

· невиконаних державою фінансових зобов'язань перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чин­ним законодавством (заборгованість із виплати пенсій, стипен­дій, допомоги, заробітної плати та ін.);

· заборгованості з господарських відносин з реальним сек­тором економіки (заборгованість за державними замовлення­ми, з надання послуг державними установами та ін.). Його ди­наміку спостерігати значно складніше, особливо відносини держави з реальним сектором економіки.

В Україні величина державного боргу регулюється законо­давчо з 1992 р. Законом України "Про державний внутрішній борг України". Умови й порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їх обігу визначено у Законі України "Про цінні папери і фондову біржу".

Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державних боргів визначається за ст. 18 Бюджетного кодексу України, в якій зазначено, що величина основної суми боргу не має пере­вищувати 60 % фактичного річного ВВП України. У разі пере­вищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити термінових заходів з метою зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче.

Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

бюджетні кошти; кошти, отримані від приватизації державного майна; нові запозичення.

Джерелами погашення зовнішнього боргу також можуть бути золотовалютні резерви країни.

Обслуговування боргу — це комплекс заходівдержави з погашення позик,, виплати відсотків за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Виплата відсотків, виграшів, коштів з погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати на виготовлення, пересилання та реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.

Обслуговування державного боргу здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій державних внутрішніх позик (ОВДП), інших цінних паперів.

Існує цілий комплекс методів управління державним боргом.

Рефінансування - погашення частини державного боргу за рахунок нових позик.

Конверсія - це обмін поточних державних позик на нові зобов'язання. Вона проводиться з причин зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі передбачувати дохід. При цьому проводиться зміна первісних умов позики: строків погашення, ставок процентів, способів виплати доходів тощо.

Консолідація - це збільшення строків погашення випущеної позики (наприклад, переведення короткострокових зобов'язань в довгострокові). Може проводитись одночасно з конверсією.

Уніфікація позик - це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.

Анулювання боргів (дефолт) - держава повністю відмовляється від зобов'язань по боргах, що може бути зумовлено її фінансовою неспроможністю (банкрутством або політичними мотивами).

Дата добавления: 2014-01-07