Тема 4. Культура усного професійного мовлення. Фонетичні та орфоепічні норми української мови

Повнота інформації.

Свобода від суперечностей.

Ясність викладу, точність опису.

Документ має бути зрозумілим, не викликати двозначності. Це до­сягається тоді, коли працівник глибоко проникає в суть справи і вміє дібрати слова і вислови, які дають змогу точно описати події чи явища об'єктивної дійсності, правильно користується термінами, уникає вузь­ко вживаних професіоналізмів.

Особливої точності та ясності потребують формулювання наказів, прохань, розпоряджень.

У документі не може бути смислової суперечності, коли аргументи суперечать один одному.

Одночасно форма вираження не має суперечити змісту висловлю­вання, наприклад, прохання, що висловлене у формі наказу: Дозволь­ те повернутися до виконання своїх обоє 'язків!

Текст документа є зразком офіційно-ділового стилю. Тому слова і вислови, які мають розмовний характер або є емоційно забарвлені, су­перечать мовностилістичним вимогам цього стилю.

6. Переконливість.

Забезпечується обґрунтуванням висловленої в документі думки, до­казовістю матеріалу, точністю в доборі цифрової інформації та фактів.

Переконливим діловий папір робить також вмінням розмістити матеріал - усе важливе слід подавати в документі, а інше оформляти у вигляді додатків.

7. Лаконічність.

Лаконічним вважають документ, в якому немає багатослівної аргу­ментації, зайвих слів та повторень. Лаконічності можна досягти вживанням простих речень, загально­прийнятих скорочень, умовних позначень, а також стандартних зворо­тів мови.

Повним називають документ, зміст якого вичерпує всі обставини, пов'язані з вирішенням питання.

1. Основні норми усного професійного мовлення

2. Фонетичні та орфоепічні норми української мови.

3. Акцентуаційні норми української літературної мови.

4.Основні закони та засоби милозвучності української мови.

Література:1, 100-115; 2, с.95-122; 5, 81-95; 9, с.415-421; 19, с. 257-264. m m 1. Основні норми усного професійного мовлення

Усне мовлення - це така форма реалізації мови, яка виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння і є первинною формою існування мови.

Усне літературне професійне мовлення - це різновид розмовно-літературного мовлення, яке близьке до писемного. Однак існують специфічні елементи та правила, що виявляються лише в ньому і дотримання яких зробить усне мовлення правильним, виразним, доступним і зрозумілим.

Українське усне мовлення стало сьогодні засобом широких ділових контактів - у трудовому колективі, на зборах, нарадах, конференціях, з'їздах, а також під час бесід, переговорів з діловими партнерами тощо. Ця широта суспільних функцій стає основою для розвитку та вдосконалення усної літературної мови. Недостатній рівень культури усного ділового мовлення може стати причиною значних економічних втрат.

Живе усне переконливе мовлення - важливий засіб багатоманітного та різноспрямованого впливу на слухача. Правильне, унормоване усне мовлення може забезпечити швидкість взаєморозуміння між учасниками комунікативного акту.

У сучасному світі є багато шкіл, центрів, факультетів і кафедр, які займаються проблемами риторики, ораторського мистецтва, ділової комунікації, мистецтва вести полеміку, дискусію тощо. Всесвітньо відомі імена Поля Сопера, Дейла Карнегі та їх послідовників, які формують риторичну культуру політиків, бізнесменів, юристів, рекламних агентів, учителів, акторів. Українську школу мистецтва публічного мовлення представляють сьогодні вчені Г. Сагач, Л. Мацько, Н. Бабич, Н. Чибісова та інші. Видатними українськими риторами минулого були Ф. Прокопович, Г. Кониський, Г. Сковорода. Професор риторики Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович вважав риторику „царицею душ", „княгинею мистецтв" і вказував на такі її функції, як соціально-організаційну (засіб агітації), культурно-освітню, а також одержання знань, збудження почуттів, формування громадської думки та ін.

Прагматично-інформаційне XXI ст. зараховує риторику до соціально активних наук, що мають забезпечити ефективну передачу інформації через канал мови, формувати гуманістично орієнтовану мовну особистість, толерантний мовний клімат у суспільстві.

Відомий вислів, який приписують Сократові, „Заговори, щоб я тебе побачив" свідчить про те, що високий рівень культури усного, зокрема професійного, мовлення є яскравим свідченням високої загальної культури людини. Неодмінною умовою успіху є дотримання загальних вимог, які визначають рівень культури усного ділового мовлення:1) ясність, недвозначність у формулюванні думки; 2) логічність, смислова точність, небагатослівність мовлення; 3) відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення; 4) співмірність мовних засобів та стилю викладу; 5) різноманітність мовних засобів (багатство лексики в активному словниковому запасі мовця); 6) самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, зіставленнях, у побудові висловлювань;7) виразність дикції, відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Цілком очевидно, що ці вимоги мають базуватися на: а) бездоганному знанні норм літературної мови, передусім тих, що реалізуються в усній формі; б) чутті мови як здатності людини відчувати належність слова до певного стилю, доречність чи недоречність його вживання в певній ситуації. Отже, можна стверджувати, що вміє говорити та людина, яка висловлює свої думки ясно, вибирає аргументи та мовні засоби, які найбільш доцільні, надає їм найбільш переконливого оцінного характеру.

Дата добавления: 2014-01-07