Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Виникнення позитивізму, його сутність і характерні риси

Читайте также:
  1. АБСОЛЮТНА І ВІДНОСНА ПОХИБКИ. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ПОХИБОК
  2. Акціонерні товариства в Україні: їх сутність та види
  3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
  4. Безробіття як наслідок порушення макроекономічної рівноваги. Причини виникнення безробіття та види.
  5. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
  6. Бюджетний дефіцит: причини виникнення, наслідки, методи покриття, шляхи подолання
  7. В чому сутність дисконтованого періоду окупності інвестицій?
  8. Види водної ерозії ґрунту і фактори, що визначають виникнення та розвиток ерозійних процесів
  9. Види ризиків і причини їх виникнення
  10. Виникнення держави у східних слов’ян. Норманська та антинорманська теорії походження Київської Русі.
  11. Виникнення задуму.
  12. Виникнення і основні етапи розвитку політичної економії.



Наступну тенденцію розвитку некласичної філософії другої половини XIX- поч. XX ст. виражав так званий позитивізм – вчення, що оголосило єдиним джерелом істинного, дійсного знання, яке заперечувало пізнавальну цінність філософського дослідження. Виникнення позитивізму було своєрідною реакцією на нездатність спекулятивної філософії (наприклад, німецького класичного ідеалізму), як її називали представники позитивізму, вирішувати філософські проблеми, які висувалися розвитком наук.

Приступаючи до розгляду позитивістських вчень, слід зазначити, що позитивізм у своєму розвитку пройшов ряд етапів і набув конкретних форм. У філософській літературі прийнято виділяти: “Перший позитивізм” – позитивізм мислителів Конта і Міля; “Другий позитивізм” – відомий також під іменем “Махізм” і “Емпіріокритицизм”, найбільш відомими представниками якого були Мах і Авенаріус.

Позитивізм виник у Франції. Його зачинателем і відомим представником був Огюст Конт (1798-1857). Головна філософська праця – шеститомний “Курс позитивної філософії”.

Вчення Конта про пізнання є таки суперечливим. Також, як і Д.Юм, він вважав, що розум людини здатний пізнати одні тільки явища, тобто стояв на точці зору агностицизму. Конт заперечує всі вчення, які в явищі бачать виявлення сутності. Він відкидає поняття причинності, замінюючи його уявленням про постійну послідовність явищ.

Обмеживши наукове пізнання тільки сферою явищ, Конт прийшов до висновку, що в науці принципово неможливе пояснення. За Контом, завдання науки не “пояснювати”, не досліджувати “сутність” або “причину” явищ, а тільки вивести із основних явищ вторинні явища. Категорії причини і сутності він розглядає як пережитки донаукових уявлень. Конт стверджує, що будь-яка наукова істина відносно неповна. Але з цього наголошення він робить суб’єктивістські і агностичні висновки про неможливість принципового розмежування об’єктивного і суб’єктивного в пізнанні, про наявність того, що взагалі пізнати неможливо.

Обґрунтування всієї філософської системи Конта наведено в його вченні про стадії розвитку людського мислення і пізнання: 1)”теологічної”, 2)”метафізичної” і 3)”позитивної”. На “теологічній” стадії коло знань, яким володіють люди, обмежене, в мисленні панує уява. При поясненні явищ природи люди допускають існування фантастичних істот – богів і духів. В практичному житті “теологічна” стадія характеризується безмежною силою авторитету, в політичному – це епоха монархічного ладу.

Вища і остання стадії розвитку пізнання і суспільства взагалі – “позитивна”, або наукова стадія, для якої є характерною відмова від теології і метафізики і перебудова суспільного життя на основі позитивних знань. Ці знання поставляються не тільки математикою, астрономією, фізикою, але також біологією і наукою про суспільство – “соціологією”. Мета “позитивної” низки і умова її можливості – виявлення порядку і законів природи і суспільства. Кант розуміє ці закони як підсумок спостереження постійних відносин між об’єктами, що вивчаються. Пізнання цих відносин – єдиний дійсно науковий і “позитивний” вид знання. “Позитивна” стадія, за твердженням Конта, перемагає розрив між теорією і практикою, характерний “метафізичній” стадії. Пізнання законів і явищ робить можливим передбачення їх майбутньої дії. Мета знання – “бачити, щоб передбачити” і спираючись на передбачення, активно втручатись в хід подій.



Підсумовуючи сказане, Конт робить висновок, що предметом “позитивної” філософії повинно стати дослідження відносин між спеціальними науками, їх зв’язки.

Тлумачення таким чином філософії приводить до нової класифікації наук. Конт розташовує всі науки в міру спадання їх простоти і абстрактності. Перша основна наука, в його класифікації, - метафізика, наука про самі прості об’єкти і разом з тим найбільш абстрактна із наук. За нею слідують астрономія, фізика, хімія, біологія і “соціальна фізика”, або соціологія. Кожна наступна наука не може бути просто виведена аз своїх попередниць: вона в порівнянні з ними завжди більш складна. Вона підпорядковується не тільки законам, загальним для неї і для всіх передуючих їй наук, але й соціальним законам власної області. На думку Конта, ця класифікація наук відтворює, по-перше, природний порядок у тій мірі, в якій він доступний для наук, по-друге, історичний порядок розвитку самих наук. Так, метафізика займає перше місце в класифікації Конта не тільки тому, що вона найбільш проста і абстрактна наука, але й тому, що вона перша з усіх наук складалась в якості “позитивної” науки. Точно так і соціологія – остання із основних наук – за ознаками своєї найбільшої складності і конкретності є в той же час наукою, яка пізніше усіх сформулювалась в “позитивну” науку.

Погляди О. Конта і наближеному до нього за філософськими ідеями Д.Міля були підхоплені і розвинуті англійським філософом Гербертом Спенсером (1820-1903).

Головна установка філософії Г.Спенсера – примітити віру і знання, науку і релігію на ґрунті агностицизму. Згідно із Спенсером, історія релігії показує, що всяка релігія базується на визнанні абсолютної неосяжності тієї вищої сили, яка лежить в основі світу. Але, стверджує Спенсер, і наука обов’язково переходить до висновку, що “під усіма речами ховається неосяжна таємниця”, що реальність, яка лежить в основі усіх явищ, назавжди залишається невідомою. Визнання того, що ні релігія, ні наука неспроможні дати відповідь на корінні питання буття, дозволить на думку Спенсера, усунути конфлікт між ними. Для того, щоб довести безсилля науки, Спенсер аналізує поняття простору, часу, руху, матерії, сили, свідомості, стверджуючи, що всі ці поняття суперечливі і тому не дають дійсного знання об’єктивної реальності.

Він вважає, що наука не проникає в сутність речей а задовольняється знанням тільки зовнішніх явищ і їх постійних і стійких відносин і зв’язків, які ми називаємо законами. В кінцевому підсумку, згідно із Спенсером, наше пізнання обмежується пізнанням явищ (феноменів) свідомості. Місце реальних об’єктів і їх відображення в почуттях і думках у Спенсера займають уявлення; яскраві і живі уявлення – це “враження”, а більш слабкі – це “ідеї”. Звідси істиною являється невідповідність мислимих образів об’єктивної дійсності, а тільки узгодження між вказаними двома видами уявлень.

Цим Спенсер дуже звужує сферу філософії, вона, на відміну від науки, яка являє собою тільки частково об’єднане знання, є повністю об’єднане знання, вищий теоретичний синтез.

Досить цікавим є вчення Спенсера про еволюцію. Ідею еволюції він переніс з живих істот на всі предмети і явища. Однак еволюцію він розумів механістично, як перерозподіл у світ речовин і руху, і цим самим стирав межі між різними областями матеріального світу. Спенсерівська концепція еволюції лягла в основу його соціологічних поглядів, - так званої органічної теорії суспільства, суттєвою була спроба аналізувати суспільне життя в термінах біології.

В своїх поглядах на суспільство Спенсер був рішучим противником соціалізму.

Основною філософською працею Г.Спенсера є “Система синтетичної філософії”.

В цілому філософія Спенсера завершила той період в розвитку позитивізму, який прийнято називати першою формою. У кінці XIX ст. Позитивізм Конта – Міля - Спенсера поступово сходить зі сцени. З’являється нова, друга форма позитивізму, яка поглибила суб’єктивний ідеалізм і агностицизм своїх попередників. Її головними представниками були Ернст Мах (1838-1896)- творець так званого емпіріокритицизму.

Мах зводить філософію до “психології пізнання” і вслід за Кантом стверджує, що пізнанню доступна не сутність речей, а тільки їх явища. Але, на відміну від Канта, Мах заперечує існування “речей в собі”, тобто об’єктивної реальності. Від канта Мах іде назад до суб’єктивного ідеалізму Берклі і Юма, які зводили оточуючий світ до почуттів суб’єкта.

Мах розвиває так звану “біоекономічну теорію пізнання”, вважаючи основним принципом наукового пізнання “економію мислення”. З цієї точки зору наукові поняття, формули, закони і пояснення не мають об’єктивного змісту і мають так само мало спільного з тими явищами, до яких вони відносяться, як і стенографічні знаки з тими поняттями, які вони позначають: вони продукти розуму, створені не для відображення дійсності, а для задоволення потреб того хто пізнає. Мах стверджує, наприклад, що в природі немає ні причини, ні наслідку, що це плід нашого мислення.

Подібно тому, як для скорочення запису мови людей можуть бути прийняті різні системи стенографії, вибір яких зумовлюється тільки міркуваннями зручностей, так і при “економному описі” явищ можуть бути запропоновані і навіть прямо протилежні наукові теорії, тільки би вона не суперечила чуттєвим даним і була би в достатній мірі зручною і простою. Питання ж про об’єктивний зміст наукової теорії взагалі немає смислу, бо, як казав Мах, об’єктивна дійсність - це лише “метафізичне” допущення, яке перечить принципу “економії мислення”.

Згідно з Махом, “не тіла викликають відчуття, а комплекси елементів (комплекси відчуття) створюють тіла”. Останні являють собою тільки “логічні символи” для цих комплексів. З точки зору Маха, атом, молекула, маса і т.п. – все це не об’єктивна реальність, а лише тільки символи для економічного опису відчуттів. Відповідно цьому і “те, що ми називаємо матерією, є тільки певний закономірний зв’язок елементів (відчуттів)”.

Намагаючись уникнути соціальних висновків і намагаючись внести в своє вчення деякий елемент об’єктивності, Мах у своїх більш пізніх працях оголосив, що елементи (відчуття) за своєю природою не фізичні і не психічні, не суб’єктивні і не об’єктивні – вони “нейтральні”.

Висуваючи вчення про нейтральність “елементів”, Мах претендує на переборення “метафізики” матеріалізму і ідеалізму. В період, коли фізика вступила в смугу кризи, філософія Маха почала отримувати досить широке розповсюдження, вона розглядалась, як філософія сучасного природознавства. Однак і тоді багато хто із відомих учених заперечував махістську інтерпретацію наукового пізнання і вів з нею активну боротьбу. Особливо рішуче повстав проти вчення Маха один із засновників сучасної фізики Платон. Однак філософія Маха продовжувала впливати на значну частину природознавців. Не малу роль в посиленні її в 80-ті – 90-ті роки відіграв так званий емпіріокритицизм – вчення Р.Авенаріуса, досить близьке поглядам Маха, але виникло воно незалежно від нього.

Авенаріус, також, як і Мах, визнавав корінним принципом теоретичного мислення економію сили. Філософія розглядалась Авенаріусом, як мислення про всю сукупність даних за принципом найбільшої трати сили. Для того, щоб втілити цей принцип, філософія, як і наука, повинна відмовитись від усіх понять, які виходили за межі “чистого” досвіду. Авенаріус вважав наукові поняття, що характеризують матеріальний світ і його закономірності: сила, необхідність, причинність, атом, річ і властивості, і на кінець, субстанція, як важливе філософське поняття. Після усунення всього цього залишаються тільки відчуття, які слідують одне за іншим і до яких зводиться усе суще. Тоді “усяке буття за змістом своїм повинне мислитись як відчуття, а за формою – як рух”. Оце і буде найбільш економічне мислення про світ.

Боротьбу проти матеріалізму Авенаріус веде також і під виглядом заперечення “інтроекції”. Інтроекцією – він називає неправомірне поміщення уявлень в середину людини, в її мозок. Інтроекція виникає нібито тоді, коли ми не задовольняємось простим описом того, що ми самі безпосередньо сприймаємо, і того, що сприймають інші люди, а намагаємось виявити місцезнаходження цих сприйнять і розміщуємо їх спочатку всередину оточуючих нас людей, а потім, за аналогією, в середину нас самих. Тоді, розмірковує Авенаріус, відбувається “подвоєння світу”, створюється ілюзія, ніби крім світу речей, безпосередньо даних в досвіді, існує ще й світ уявлень, який знаходиться десь в душі чи свідомості.

Відкинутий інтроекції Авенаріус протиставляє вчення про “принципову” координацію, або нерозривний зв’язок суб’єкту, що пізнає, і середовища. Згідно з Авенаріусом, не може існувати знання, що виходить за межі досвіду, в досвіді ж об’єкт і суб’єкт завжди разом, як “протичлен” і “неперервний член” “принципової” координації. А це значить, що не існує об’єктивної реальності, незалежної від “центрального члена”, від свідомості суб’єкта. (З цього приводу ми рекомендуємо почитати те місце з роботи В.І. Леніна “Матеріалізм і емініріокрицизм”, де він полемізує з Авенаріусом). Філософія емініріокритицизму зіграла певну роль в створенні тієї ідеалістичної атмосфери, яка почала проникати в природознавство кінця XIXст.. До схожих висновків приходять такі вчені, як англійський фізик К.Пірсон, французький фізик П. Дюгем, німецький хімік В. Оствальд, французький математик А. Пуанкаре.





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 167; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:

  1. АБСОЛЮТНА І ВІДНОСНА ПОХИБКИ. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ПОХИБОК
  2. Акціонерні товариства в Україні: їх сутність та види
  3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
  4. Безробіття як наслідок порушення макроекономічної рівноваги. Причини виникнення безробіття та види.
  5. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
  6. Бюджетний дефіцит: причини виникнення, наслідки, методи покриття, шляхи подолання
  7. В чому сутність дисконтованого періоду окупності інвестицій?
  8. Види водної ерозії ґрунту і фактори, що визначають виникнення та розвиток ерозійних процесів
  9. Види ризиків і причини їх виникнення
  10. Виникнення держави у східних слов’ян. Норманська та антинорманська теорії походження Київської Русі.
  11. Виникнення задуму.
  12. Виникнення і основні етапи розвитку політичної економії.




studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.162.107.122
Генерация страницы за: 0.006 сек.