Г. Посередники, які підписують угоди з третіми особами від власного імені та за власний рахунок

Такі посередники переважно називаються дистриб’юторами (функціональний аналог купців). Це – торгові посередники з найбільшим обсягом повноважень, які потенційно можуть виконувати найбільшу кількість функцій, несуть найбільші підприємницькі ризики та мають найбільшу свободу у прийнятті комерційних рішень.

Для принципала відносини з дистриб’юторами є вигідними у тих випадках, коли вони здійснюють вихід на нові ринки та бажають скористатися послугами потужних місцевих збутових організацій. І хоча саме за таких умов посередник може отримувати найбільші прибутки (інколи з монопольним правом збуту товару фірми на даній території), перевагою дистриб’юторських відносин для принципала є можливість отримувати платіж за товари одразу після його поставки, оскільки після неї власність на об'єкти продажу переходить до дистриб’ютора. Він здійснює комплекс маркетингових заходів на об'єктному ринку, складування товарів, здійснює передпродажний сервіс та післяпродажне обслуговування.

Правилом є підписання більш тривалих дистриб’юторських контрактів, ніж у інших випадках посередництва (2-5 років) з можливим подовженням співробітництва залежно від його результатів та вигідності для сторін.

Винагородою дистриб’ютора, як і в інших випадках достатньо автономного торгового посередництва, є різниця в ціні перепродажу та купівлі в принципала.

Ряд форм посередництва може мати форми, які є типовими для різних класифікаційних елементів. Прикладом сказаному є статус та характери діяльності посередників зі складського обслуговування, які можуть купувати товар у власність.

Міжнародне торгове посередництво є важливою та специфічною сферою міжнародної економічної діяльності у сфері МЕВ, яка, згідно своєї природи, класифікується як належне до сфери послуг, але стосується переважної частини товарної торгівлі, а також торгівлі іншими послугами та забезпечує їх більшу ефективність, а в багатьох відношеннях – навіть саму можливість такої торгівлі.

Формально факультативний інструмент міжнародної торгівлі, посередництво є важливим та інколи безальтернативним інструментом конкурентної боротьби, який застосовують як великі комерційні структури, так і підприємства малого бізнесу, що здійснюють експортно-імпортні операції.

Умови міжнародної посередницької діяльності в країні регламентуються актами національного господарського права, іншими загальними та спеціальними законами, а також адміністративними джерелами. Але головним правовим інструментом міжнародного посередництва є контракт, який, згідно своєї природи та функціональних наслідків, може бути договором доручення або договором комісії.

Як для принципала, так і для торгового агента важливим є якомога докладніше зафіксувати в контракті між ними свої права. Разом з тим, слід враховувати, що резервування однією зі сторін певних гарантій є предметом переговорних узгоджень. Таким чином гарантування собі певних прав може “врівноважуватися” зворотними поступками, наприклад, ціновими (скажімо, включення до контракту права принципала продавати товари, оминаючи агента з правом “першої руки” чи ексклюзивного агента може компенсуватися за рахунок більшої винагороди таким посередникам).

Диверсифіковані форми міжнародного торгового посередництва можна класифікувати згідно взаємних зобов'язань щодо контролю певного ринку (в цьому відношенні виділяють простих агентів-посередників, агентів з правом “першої руки” та ексклюзивних або монопольних агентів) та згідно функціонального розподілу прав та повноважень, у відповідності до того, за чий рахунок та від імені кого діють посередники: за свій, або за рахунок суб'єкта, який залучив їх до операцій (виділяють посередників, які не підписують основні контракти та виконують лише представницькі функції, посередників, які підписують контракти з третіми особами від імені та за рахунок принципала, посередників, які підписують контракти з третіми особами від власного імені, але за рахунок принципала, посередників, які підписують угоди з третіми особами від власного імені та за власний рахунок).

Терміни та поняття:

Маклер – посередник між контрагентами у торговій операції щодо товару або послуги, а також при купівлі-продажу цінних паперів, укладанні фінансово-кредитних, страхувальних угод; штатна одиниця персоналу бірж, які організують торги по товарних секціях та здійснюють реєстрацію брокерських угод щодо укладання контрактів. Маклер отримує винагороду від контрагентів, яка залежить від суми та характеру угоди.

Брокер – посередник (фізична або юридична особа) при укладанні угод між контрагентами щодо купівлі-продажу товарів, а також цінних паперів, валютно-фінансових коштовностей, що діє за дорученням клієнта – продавця або покупця та не виступає стороною договору як самостійний продавець чи покупець. Брокерська винагорода формується за рахунок обумовленого в угоді з ним відсотка від суми здійсненої угоди або фіксованої виплати за реалізовані товари чи послуги, фінансові цінності.

Стокіст – дилерська фірма, яка купує та продає товари за свій рахунок та від власного імені, використовуючи для цього свої складські приміщення. Така фірма діє у відповідності до угоди про консигнаційних склад, що може укладатися в якості доповнення до базового дилерського контракту.

Ціна фактична – ціна, за якою здійснюється угода купівлі-продажу товарів, послуг, цінних паперів та інших коштовностей; стосовно винагороди посередника вона виступає базисом нарахування (в тих випадках, коли така винагорода не є фіксованою безвідносно фінансового результату контракту).

¨ Страхові послуги в міжнародній економічній діяльності

Необхідною складовою системи підтримки національних учасників міжнародної економічної діяльності є державне страхування операцій, контрактів у зовнішньоекономічній діяльності від різних видів ризику. З точки зору інтересів держави передусім має значення забезпечення господарських інтересів вітчизняних експортерів продукції і послуг. Втім, страхування як необхідна складова валютно-фінансових та кредитних відносин обслуговує більшість видів міжнародної економічної діяльності – крім зовнішньої торгівлі товарами, послугами й коопераційні, інвестиційні та інші види співробітництва.

Важливим компонентом та практичним інструментом макроекономічної політики у сфері страхування є підтримка експорту у формі державного страхування експортних поставок та експортних кредитів. Подібне страхування не обов'язково має покривати всю суму міжнародних контрактів та переважну частину такої суми. Цілком достатнім, як правило, може виявитися використання механізму часткового державного гарантування від всіх ризиків, що може створити критичну масу підприємницького інтересу приватних страхових фірм, які непрямо стимулюються подібним чином до більшої активності.

Держава маже забезпечувати “верхній поверх” перестрахування, що створює достатньо сприятливу кон'юнктуру на ринку страхування у плані співвідношення прибутковості та ризиків операцій, а в кінцевому підсумку – дозволяє зумовити заінтересованість національних виробників у продажі товарів на зовнішніх ринках.

Особлива роль в цьому плані належить державі в області страхування ризиків, пов'язаних з міжнародно-політичною, соціально-економічною і валютно-фінансовою нестабільністю. У таких випадках система державного страхування може сягати максимальних показників і перекривати до 100% «поля діяльності» по ризиках неекономічного характеру (війни, етнічні збройні конфлікти, революції, примусова експропріація, конфіскація і ін.) і до 90% – по ризиках комерційного плану (втрати від курсових коливань, інфляції, банкрутств і ін.).

Продумана і ефективна система фінансово-страхової підтримки зовнішньоекономічної діяльності функціонує в Японії, причому для нас на нинішньому етапі найбільш цікавий досвід фінансування та страхування експорту. У цій країні діє специфічна різнорівнева структура кредитних і страхових інститутів. Так, при здійсненні короткострокових кредитів експорту основним донором виступає Банк Японії, який, виходячи зі ставки в 2,5%, фінансує численні комерційні банки. Останні, в свою чергу, надають кредити безпосереднім учасникам операцій з «націнкою» всього лише в 0,25%, якісно посилюючи при цьому валовий кредитний ресурс за рахунок власних фінансових можливостей. Аналогічний механізм «зростаючої хвилі» діє і при середньостроковому (6 місяців), а також довгостроковому кредитуванні експорту (до 15 років). У найбільш загальному плані можна виділити два основних види кредитної підтримки – прямої, безпосередньо вітчизняним (тобто японським) постачальникам, і непрямий, спрямований на збільшення платоспроможності інонаціональних споживачів продукції японських фірм і корпорацій - державних органів, кредитно-фінансових установ, фірм і ін. Особливо яскраво принцип «хвилі» виявляється при кредитуванні власних компаній-експортерів. У кредитуванні ж іноземних споживачів зростає навантаження на державно-кредитні інститути.

Таким чином, в Японії діє складний механізм «перерозподілу» ризиків і фінансово-кредитного навантаження між комерційними структурами і урядом. Його нормативно-правовою основою є ретельне законодавче опрацювання всіх скільки-небудь істотних аспектів даної проблеми, яке враховує й особливості соціально-економічного статусу японських учасників міжнародно-коопераційного процесу, передусім суб'єктів малого бізнесу. Відмітимо й такий вельми характерний факт, що красномовно свідчить про значення урядової кредитно-фінансової підтримки, зокрема страхування. Саме держава в Країні Сонця, що Сходить, компенсує до 95% збитків внаслідок дії форс-мажорних обставин.

Таким чином, в Японії діє складний механізм «перерозподілу» ризиків і фінансово-кредитного навантаження між комерційними структурами і урядом. Його нормативно-правовою основою є ретельне законодавче опрацювання всіх скільки-небудь істотних аспектів даної проблеми, яке враховує й особливості соціально-економічного статусу японських учасників міжнародно-коопераційного процесу, передусім суб'єктів малого бізнесу. Відмітимо й такий вельми характерний факт, що красномовно свідчить про значення урядової кредитно-фінансової підтримки, зокрема страхування. Саме держава в Країні Сонця, що Сходить, компенсує до 95% збитків внаслідок дії форс-мажорних обставин.

Оскільки значна частина ризиків у міжнародної комерційної діяльності пов'язана з насамперед ризиками транспортування вантажів, транспортне страхування відіграє центральне місце в страхуванні міжнародної економічної діяльності. Види транспортного страхування існують відповідно до видів власне транспортування, передусім морського, залізничного, автомобільного та повітряного. Зважаючи на особливе значення морського транспортування, найбільшого значення набуло морське страхування (вантажів, засобів перевезення й фрахту). Винагорода, яку отримує за свої послуги суб'єкт страхування, називається страховою премією.

Ринкова модель вітчизняної системи страхування почала формуватися в контексті загальної структурної реформи в економіці. Отже недостатній розвиненості ринкових інститутів у сфері виробництва об'єктивно відповідає слабка фінансова база страхувальних закладів України. В свою чергу, даний факт означає обмеження не тільки у справі забезпечення захисту майнових та особистих прав громадян та підприємницьких суб'єктів, але і при здійсненні експортно-імпортних операцій, в процесі інвестування української економіки як вітчизняними, так і зарубіжними власниками капіталів.

На початку 2000-х років в Україні діяло понад 250 страхових компаній, діяльність яких прив'язана до фінансово-промислових центрів держави. Тому нагальним завданням є поширення страхувальної мережі “в глибину”, перетворення її на загальнодоступний засіб підтримки комерційної, міжнародної комерційної діяльності для усіх ринкових агентів.

Нагальною є потреба в оптимізації законодавчої бази страхувальної діяльності в Україні, зокрема щодо допущення та регламентації роботи нерезидентів на страхувальному ринку, а також статусу та умов функціонування страхових посередників.

Дата добавления: 2014-01-07