Тема 12. Програмування і прогнозування національної економіки

12.1. Програмування і види державних програм національної економіки

12.2. Прогноз і прогнозування національної економіки

12.3. Методи та принципи прогнозування національної економіки

12.1. ПРОГРАМУВАННЯ І ВИДИ ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

В умовах становлення ринкових відносин інструментом реалізації економічної політики в Україні, як і в інших державах з встановленою ринковою економікою, має бути система прогнозування і програмування, що містить прогнози і програми.

Програмування – це процес орієнтації економіки з боку органів державного управління шляхом регулярного і комплексного впливу на її структуру відповідно до поставленої мети соціально-економічного розвитку на певний період часу.

Основу державного програмування становлять розробка й виконання національних програм економічного і соціального розвитку. Ці програми існують не як субординовані одна до одної, а як співіснуючі й взаємодоповнюючі.

Основне завдання програмування – це підтримка економічної рівноваги, вплив на якісні зміни економіки й стимулювання її розвитку.

Економічна програма – це система взаємозв'язаних і узгоджених заходів, план дій, спрямовані на досягнення єдиної мети, розв'язання однієї проблеми.

Програмування виступає як сучасний неадміністративний метод організації економіки, оскільки не управляє суб’єктами, а тільки орієнтує їх у поведінці й забезпечує самостійність. Основу програмування становить структурне регулювання з точки зору об’єкта програмування.

Програмування може бути успішним лише за умов дотримання цен-тралізованого підходу до розробки, управління та реалізації масштабних народногосподарських програм.

Мета державного програмування – досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку національної економіки.

Програмування як форма впливу на економіку має деякі особливості порівняно з іншими формами і видами впливу на економіку:

воно є способом втручання держави в економіку (але втручання держави в економіку не ліквідує стихійності ринкових перетворень, а тількі коректує цей процес);

виступає елементом сучасної ринкової організації економіки (держава орієнтує агентів ринку у поведінці й забезпечує їхню самостійність);

в основі програмування – структурне динамічне регулювання;

програмування як форма впливу на економіку є системним і комплексним явищем.

Спираючись на вище зазначене, можна виділити й проаналізувати головні недоліки й позитивні фактори комплексних цільових і спеціальних програм (рис. 11.2).

Розглянувши основні риси цільових комплексних програм перейдемо до аналізу спеціальних програм (рис. 11.3).

Рис. 11.3. - Позитивні та негативні риси спеціальних програм розвитку

12.2. ПРОГНОЗ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Прогнозування – це процес розроблення прогнозів. Одним з найважливіших напрямів прогнозування суспільного розвитку є соціально-економічне прогнозування. В усіх галузях життя суспільства ланкою, за допомогою якої відбувається взаємозв’язок між теорією і практикою, є прогнозування. Відповідно до цього в методології прогнозування виділяють два аспекти: теоретичний і управлінський. Теоретичний аспект полягає у тому, що за допомогою прогнозування здійснюється аналіз реальних фактів і причинно-наслідкових зв'язків, оцінка й опис можливих і бажаних перспектив розвитку об'єкта.

Залежно від часу розроблення прогнозу відносно плану форми їх поєднання можуть бути різними:

- прогнозування може передувати процесу розробки плану (прийняттю управлінських рішень). Як правило, для того щоб прийняти обґрунтоване рішення, необхідно мати прогноз, наприклад, обсягів і структури попиту, стратегії і тактики конкурентів, можливих змін у господарському законодавстві, міри можливого ризику і т. ін.;

- прогноз і план можуть розроблятися одночасно, оскільки як планові, так і прогнозні розрахунки спираються на велику кількість показників (констант і змінних), у тому числі таких, що мають прогнозне походження (індекс цін, показники ефективності використання ресурсів тощо);

- прогноз може здійснюватися після прийняття управлінського рішення.

Відповідно до Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» прогнози економічного і соціального розвитку мають розроблятися на середньостроковий і короткостроковий періоди. У прогнозах мають бути відображені: аналіз соціально-економічного розвитку країни за попередній період і характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери; очікувані зміни зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації і їх вплив на економіку країни; оцінка впливу можливих заходів державної політики у прогнозному періоді на розвиток економіки і соціальної сфери; цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку та пропозиції щодо напрямів державної політики на відповідний період; прогноз кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках стратегічно важливих товарів (послуг); основні макроекономічні та інші необхідні показники і баланси економічного і соціального розвитку, в тому числі по галузях і регіонах; висновки щодо тенденцій розвитку економіки країни у прогнозному періоді.

12.3. МЕТОДИ ТА ПРИНЦИПИ ПРОГНОЗУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Найбільш поширеними є методи прогнозування, засновані на статистичному моделюванні. Ці методи поділяються на дві групи:

1. Метод прогнозування на підставі одиничних рівнянь регресії. Форму взаємозв'язку одного явища з іншими явищами, об'єктами і процесами можна зобразити у вигляді рівняння регресії. Прогнозування здійснюється підстановкою в нього значень ознак-факторів і оцінюванням очікуваного середнього значення результативної ознаки. Для встановлення області розсіювання визначаються довірчі інтервали. Прогнозування за регресивними моделями може здійснюватися тільки після перевірки моделей на адекватність.

2. Метод прогнозування на підставі системи рівнянь взаємозв’язаних рядів динаміки. Цей метод є найскладнішим, але з його допомогою можна одержати оцінку не тільки результативної, а і факторних ознак, тобто аналіз взаємозв’язаних рядів динаміки виражається за допомогою системи рівнянь регресії. Прогноз у такому разі краще піддається змістовій інтерпретації, ніж звичайна екстраполяція.

При прогнозуванні платіжного балансу виробляються прогнозні розрахунки найважливіших його складових: експорту й імпорту; послуг: транспортних (у тому числі вантажних й пасажирських); операцій, пов'язаних з капіталом (прямих і портфельних інвестицій, кредитів та ін.).

Прогнозування державних операцій зводиться в основному до проведення прогнозних розрахунків по податкових і неподаткових надходженнях, а також витратах.

Прогнози розробляються на макрорівні, на рівні регіонів і галузей.

Дата добавления: 2014-01-07