Принципи системності

Поняття системного дослідження

Поняття системи є основним у системному дослідженні, навколо якого будуються інші поняття та яке є основним предметом дослідження. Складна система розглядається з одного боку як єдине ціле, а з другого - як така, що складається із частин, і відповідно до цього існують два типи визначення поняття системи. Основні положення або принципи системного підходу є загальними твердженнями, що узагальнюють досвід роботи зі складними системами, і котрі конкретизуються при дослідженні конкретної системи. Мета – це одна з найскладніших та разом з тим найдавніших категорій, пізнання мети допомагає зрозуміти сутність систем. Мета відображає призначення системи. Вона конкретизується за допомогою цілей та множини аспектів. Поняття системи, мети, декомпозиції, елементу, функції, структури, ієрархії, зв’язку, стану та процесу є основними поняттями, що визначені достатньо точно та й повинні використовуватися відповідно до визначень.

Складну систему розглядають і як єдине ціле, і одночасно як таку, що складається із частин (елементів), досліджують проблему із різних точок зору, вивчають її внутрішню будову та організацію. Формулювання цих вимог досягається шляхом визначення наступних основних принципів системного підходу, що є загальними твердженнями:

Принцип остаточної (єдиної, генеральної, глобальної) мети означає, що у системі все повинно бути спрямоване на досягнення призначення, підпорядковане глобальній меті. Будь-які зміни, удосконалення та керування повинні оцінюватися виходячи з того, чи сприяють вони досягненню мети.

Принцип модульності вказує на можливість розгляду замість частини системи сукупності входів та виходів цієї частини, тобто дозволяє абстрагуватися від зайвої деталізації за умови збереження можливості адекватного описання системи.

Принципи єдності, зв’язності та модульності тісно пов’язані між собою, але якщо принцип єдності відображає „погляд ззовні” на систему, то принцип зв’язності орієнтує на „погляд зсередини”.

Принцип ієрархії акцентує увагу на відшуканні у системі ієрархічного характеру зв’язків між її елементами, цілями та модулями. Ієрархічні системи досліджуються „згори”, починаючи з аналізу модулів вищих рівнів ієрархії. У випадку відсутності ієрархії аналітик повинен вирішити, в якому порядку він буде розглядати складові системи та напрямок конкретизації своїх уявлень.

Принцип функціональності стверджує, що довільна структура тісно пов’язана із функціями системи та її складових. Це означає, що у випадку надання системі нових функцій доцільно переглянути її структуру, а не „втискати” нову функцію у стару структуру.

Принцип розвитку закладається при побудові штучних систем як здатність до вдосконалення, розвитку системи за умови збереження якісних особливостей. Межі розширення функцій та модернізації повинні бути чітко усвідомленими розробниками, тому що існують межі універсальності системи. Можливості для розвитку закладаються шляхом надання системі властивостей до самонавчання, самоорганізації та штучного інтелекту.

Принцип децентралізації орієнтує на розумний компроміс між повною централізацією та наданням здатності реагувати на певні дії складовим системи. Система із повною централізацією є негнучкою, нездатною до пристосування. Імовірно, що у такій системі інформаційні канали, що ведуть до керуючого елементу, виявляться перевантаженими, а сам керуючий елемент буде нездатним опрацювати велику кількість інформації. Однак, чим більш децентралізованими будуть рішення у системі, тим складніше їх узгодити із точкою зору досягнення глобальної мети. Досягнення спільної мети у сильно децентралізованій системі може забезпечитися лише стійким механізмом регулювання, що не дозволяє відхилятися від поведінки на шляху досягнення спільної мети. В усіх таких випадках має діяти сильний зворотний зв’язок.

У системах, що не мають стійких механізмів регулювання, наявність того чи іншого рівня централізації є необхідністю, і це пов’язане із оптимальним співвідношенням керуючих дій, що надходять „згори” певним елементом, із діями, що продукуються цим елементом самостійно. Загальне правило є наступне: ступінь централізації повинен бути мінімальним, що забезпечить досягнення остаточної мети.

Окрім того є ще один аспект централізації та децентралізації: „згори” надходять узагальнюючі керуючі дії, що конкретизуються на нижніх рівнях. Оскільки конкретизація можлива неєдиним способом, то нижні рівні отримують ще один „ступінь свободи”.

Принцип невизначеності стверджує, що у багатьох (коли це стосується систем за участю людини) випадках працюють із системою, про яку не все відомо, чи не все зрозуміло в її поведінці. Це може бути система із невідомою структурою, не передбачуваним перебігом деяких процесів, зі значними відмовами або із невідомим зовнішнім втручанням. Частковим випадком невизначеності є випадковість – ситуація, коли вид події відомий, але вона може відбутися, або ж ні. На основі такого означення можна вивести множину подій, про яку відомо, що якась із подій цієї множини обов’язково відбудеться. Врахування невизначеності у системі можливе як на принципі гарантованого результату, так й спробою описання за допомогою методів теорії імовірності та математичної статистики або ж лінгвістичних змінних, а підвищення рівня надійності досягається шляхом введення резервування.

Принципи системного підходу відображають абстраговані від конкретного змісту прикладних проблем відношення.

Для конкретної системи чи проблемної ситуації принципи системного підходу повинні бути конкретизовані, тобто насамперед повинна бути дана відповідь на запитання: „ Що означає той чи інший принцип у даній предметній області та у конкретній ситуації? ” Наповнення принципів конкретним змістом виконується системним аналітиком. Це дозволяє у випадку складних систем краще бачити суттєві особливості проблеми, врахувати важливі взаємні зв’язки. У багатьох випадках інтерпретація системних принципів у конкретних умовах дозволяє піднятися на новий рівень розуміння системи загалом, вийти за межі розгляду її „зсередини”.

Для всебічного пізнання системи потрібно вивчити її внутрішній устрій, тобто з’ясувати, із яких компонент вона створена, яка її структура та функції, а також сили та фактори, що забезпечують її цілісність та відносну самостійність.

Багаторазове застосування принципів системного підходу у дослідженні різних систем приводить до розвитку у аналітика особливого, системного мислення. Саме тому результати застосування системних принципів та методології є певною мірою мистецтвом.

Дата добавления: 2014-01-07