Семантика віщих снів

Сновидіння як віщування долі. В розумінні архаїчної людини події, що відбуваються уві сні, сприймаються так, неначе вони є справжніми. Наприклад, давні греки не вбачали суттєвої різниці у тому, коли з’являвся перед ними Бог, вдень чи вночі, що простежується на мовному матеріалі. Грецьке „сон” – oneiros походить від словосполучення on eirein – „виголошувати істину”.

Внутрішній смисл словосполучення „бачити сни” вказує на те, що сновидіння існують поза людиною, тобто споглядаються нею і не виступають предметом її фантазії, тому вони сприймаються як провидіння долі. У традиційній культурі важливого значення набуває час, коли сниться той чи інший сон. Віщими вважаються сни:

1) з четверга на п’ятницю;

2) з п’ятниці на суботу;

3) із суботи на неділю.

Очевидно, що віщими є сни в останні три дні тижня, які традиційно вважаються жіночими і співвідносяться з принципами народження / умирання. Семантика п’ятого дня, патронесою якого вважається Параскева П’ятниця, пов’язана зі східнослов’янською Макошшю, покровителькою породіль, ткацтва, щасливої долі і сновидінь. В „Слові про ідоли” ім’я богині пов’язане з ворожіннями і віщими снами: „Вірять в халдейську астрономію и родопочитання, і сни, і <...> в Мокош, в сносудець”.

Відкритим залишається питання стосовно суботи і неділі. У слов’янські традиції лише ці дні тижня мають власні назви. Найменування інших днів відбиває принцип порядкового рахування, тому субота і неділя можуть позначати кінець одного і початок наступного часового періоду.

Припущення, що вшанування суботи є калькою з Біблійних заповідей (Вихід 20, 3-17) не витримує критики, оскільки на рівні культури продукується лише прийнятна для етнічної психіки інформація. Ймовірно, що субота поряд з неділею вшановувалась східними слов’янськими племенами як громадський день. Пор. з можливою етимологією суботи від іменника „со-бытие”, яке зіставляється з поняттями „со-бор”, „со-ратник”, „со-племенник”, а також формою субор – „зібране з ниви і складене до купи каміння”.

Підтвердженням цьому слугують аналогічні назви суботи у давніх старослов’янській і давньоруській, а також сучасних російській, білоруській, українській, болгарській, сербській, хорватській, польській, лужицькій, полабській, словацькій, чеській мовах. Заслуговує на увагу також традиція організовувати у суботу різноманітні громадські заходи – толока, весілля, хрестини (пор. із радянськими суботниками).

Сон як моделювальна система. Притаманною ознакою архаїчного світогляду є віра у двохрівневість буття. Події, що відбуваються вдень, можуть бути своєрідним повторенням / продовженням нічних видінь. Основним резервом міфологізації часу виступає опозиція той світ / цей світ. За життя людина начебто проектує своє позамежне існування на тому світі. Відведений людині строк на землі є свого роду обмежене часом і простором випробування для переходу в інше життя, де хронотопні межі відсутні. Аналогії можемо знайти у трактуванні снів. Сон, ототожнюється з тимчасовим перебуванням в іншому світі, тому діє в зворотному напряму – інший світ впливає на життя в цьому світі. Цій опозиції не заважає уявлення про повну симетричність обох світів: „Коли на цьому світі не будеш давати милостиню, на тому не будеш їсти”; „Під час землетрусу приклади вухо до землі і почуєш, як на тому світі розмовляють люди і кричить худоба”.

У зв’язку з цим можливим видається не лише передбачення, але й моделювання майбутнього шляхом навіювання „потрібного” сновидіння, що здійснюється за допомогою відповідних обрядів.

Яким чином це відбувається?

1. Нівелювання дії табуйованих предметів. Негативно впливають на здоровий сон дзеркало і вікно. Вважається, що відображення тіла під час сну негативно позначається на фізичному і психічному здоров’ї людини. У традиційному світогляді цьому слугує декілька пояснень. По-перше: душа, яка вночі залишає тіло, бачить своє відображення у дзеркалі, що вводить її в оману. По-друге: дзеркало слугує місцем переходу до потойбічного світу, що пояснює використання його у мантичних обрядах. По-третє: всі образи, які відбиваються у дзеркалі, не зникають остаточно, тому його закривають при покійнику. Схожої семантики набуває вікно. Традиційно воно обрамлюється орнаментованими рушниками, які слугують оберегами помешкання від недоброго ока, а також місяця, сяйво якого негативно впливає на психіку.

2. Уявне частування того, хто має приснитися. Наприклад, дівчата клали під подушку над’їдений кусень хліба з сіллю для того, щоб принадити уві сні нареченого. У чехів побутувало повір’я, що хлопець, який з’їв шматок, надкушений дівчиною, буде невідступно слідувати за нею.

Виникає питання, чому частуванням принаджується наречений? Споживання спільної їжі, властиве родовим трапезам, присвячених культу пращурів. Загальні обіди вважались обов’язковим атрибутом перехідних ритуалів і часто виконували моделювальні функції, що простежується в казковому описі танцю Василиси Премудрої, з рукава якої в алегоричній формі виникали картини майбутнього. В українців на Різдво батько ховався за великий пиріг, імітуючи тим самим щедрий урожай. Присутність за столом сакральних покровителів, функцію яких традиційно виконують ікони (діал. „боги”), передбачає позитивне і прогнозоване розгортання подій. Можливо, що в архаїчні часи трапези влаштовувалися поряд з язичницькими капищами чи в присутності родових ідолів, залишки яких подекуди зустрічаються серед археологічних знахідок. В такому випадку звичаї справляти родові обіди розцінюються як жертвоприношення пращурам, мета яких полягає у забезпеченні майбутнього, що пояснює обов’язкове пригощання всіх присутніх на родинах, весіллях, похоронах, поминках, а також причастя перед смертю.

Крім того спільне споживання їжі мало еротичний підтекст, що пояснює застосування цього звичаю у весільних обрядах.

3. Виголошення магічних текстів. Здійснювався к правило над тим, хто спить. Для того, щоб привернути до себе увагу чоловіка дружина зав’язує чоловіку очі хусткою, імітуючи таким чином їх закривання під час сну, після чого виголошує текст. Сюжет замовляння слугує описом „потрібного” сновидіння: „Через гору йду за собой (ім’я чоловіка) веду, щоб ти не бачив ні дня, ні ночі, а тільки на мене виклав очі”.

В інших текстах подібні дії виконуються над сонним чоловіком: „Щоб він не ходив до інших жінок, потрібно було взяти землі з його сліду, змішати із свяченим маком і обсипати його сонного з ніг до голови, примовляючи: „Я тебе землею та свяченим маком обсипаю і до поганих жінок не допускаю”. Образ сліду дублює мотив подорожі через гору. Коли у першому випадку дружина виконує роль поводиря, без якого рух із закритими очима видається неможливим, то у другому – володіє його слідом, тобто цілком „контролює” наміри чоловіка.

Аналогічні мотиви зустрічаються в інших жанрах усної народної словесності, що свідчить про поширеність таких обрядів:

Ой я ж тебе, мій миленький, зілля не давала,

Слідок брала, к серцю клала, що вірно кохала

Відомі й інші приворотні обряди, які здійснювалися дівчиною над сонним парубком: „Як спить дівка із парубком, то вирве у його волосся, щоб він не чув, і вирве у себе і спалить на страсній свічці, збере попілець у пазуху, зав’яже і носить – страть як буде любить”; „Дівка вийма застібку з сорочки парня і прострига йому волосся навхрест і бере з його сліда землі, і все те зашива в свій пояс. Лєнту затягне собі, а свою оддає йому”.

У цитованих текстах простежуються рудименти обряду виймання сліду і ворожіння по волоссю, яке прив’язуються до пояса / пазухи дівчини – місць, пов’язаних з репродуктивними функціями жіночого організму.

Участь чоловіка в обряді чарування може бути лише умовною, тому передбачає дію замовляння на відстані. У зв’язку з цим закривання очей може здійснюється за допомогою посередника – жертви, засобом якої моделюється потрібна ситуація: „Пиймай голуба, вийми із живого очи, його самого пусти, а очи ізсуши і зітри так, щоб був один тильки білий попелець. Потім дай випити, кому слід, приговорюючи: „Як голубу без очей, так би тобі, раб Божий N за мною без ночей”. В такому випадку зрозумілими стають звертання до покійників, як до тих, що знаходяться у стані постійного сну: „Як жінка хоче, щоб її чоловік любив, то бере трохи воску с того хреста, що дають мертвецю в руки, і шматочок хреста, що стоїть на роздорожу, кладе це в хустку, що ноги мертвому зав’язують, та й зашиє все в його сорочку”.

Поширеним методом магічних практик, пов’язаних з впливом на психіку людини, є довільне і поступове навіювання потрібної інформації, що пояснює чарування вночі: „Треба вийти до води упівночі, положить на воду кладку, стать на кладку босими ногами, трясти і казать: <...> Отець домовий, скоч додолу та принеси мого Івана до мого дому, неси його душу, неси його кості, неси його живіт і біле лице, і щире серце якнайскоріше”.

Ймовірність запам’ятання перших нічних снів є досить низькою. Найчастіше вони забуваються одразу після пробудження, тому ритуали чарування могли відбуватися на світанку під час „останніх сновидінь”, які є більш тривалими: „Вийти вранці, чуть стане сонце сходить <...> стать перед сонцем і казать”. Здійснення таких дій спрямоване вплинути на сон того, хто чарується, викликавши у нього „потрібні” для виконання обряду сновидіння, які, у свою чергу, можуть бути причиною створення реальних життєвих ситуацій.

4. Висновок. Сон, таким чином, є механізмом моделювання майбутнього, підвладного стороннім впливам, що додатково пояснює існування різноманітних захисних ритуалів. Таке трактування обрядів чарування може слугувати поясненням, чому звертання „на красу” найчастіше спрямовуються до нічних світил – місяця і зорі: „Місяцю-Володимиру, ти високо літаєш”; „Зірочко вечірняя і світовая!”; „Ви, зорі-зориці, вас на небі три сестриці”. У дівочих / парубочих сновидіннях образ місяця асоціюється з нареченим / нареченою: „Як снитьця, що місяць у вікно б’є, то буде жених; як сниться повний, то буде старий, і не швидко, а як молодик, – то молодий і швидко. Так само і парубкові”.

Розгадування снів. За народними віруваннями уві сні людина може побачити своє майбутнє, зашифрованого у відповідних образах і символах, тому від їх правильного пояснення могла залежати чиясь доля. Мистецтво „читати” сни стосується не стільки позитивного знання, скільки інтуїтивного відчуття буття, тому межує з лімінальними обрядами і стосується переважно жіночої сфери культури. Цікавими є методи попередження несприятливих ситуацій / хвороб за допомогою здатності частково усвідомлювати чи, навіть, контролювати свої дії під час сновидіння.

За приклад може слугувати переказ сну, записаний під час кущової експедиції влітку 2005 року на Черкащині. Тридцятирічній жінці сниться, начебто вона швидко йде по дорозі. Її наздоганяє і обходить з правого боку людиноподібна істота, в якій упізнається рак. Відвернути загрозу захворювання цією небезпечною недугою допомагає традиційний оберіг – „дуля” у лівій кишені. Після цього істота повертає до двору, де дійсно є онкохворі, і заходить до хліву. Незабаром, одна з корів матері респондентки захворює на лейкоз. Реальні події тут трактуються не лише як наслідок, а й продовження сну, які можна передбачити і, навіть, частково запобігти. Явним є факт присутності хвороби, знищити яку не видається можливим, натомість вдається змінити напрямок її руху, замість людей жертвуючи худобою.

Семантика цього сну дотична до архаїчних викупних жертвоприношень, і може слугувати поясненням психічної основи, а також механізму виникнення вірувань, де культивується ситуація вибору. Наприклад; під час епізоотій на перехресті закопували живого півня, тому цей птах, незважаючи на свою сонячну природу, паралельно міг уособлювати нечисту силу; хворі на лихоманку прив’язували до стовбура дерева пасмо свого волосся або натільний одяг і т.п.

Додаток: Природа сну в мусульманстві.

Що таке сон? Чому його сприймають як тимчасову смерть? Сон – це величезний метафізичний світ, який стосується потойбічних сфер. Цей взаємозв’язок відчувається тоді, коли людина розуміє необхідність збереження емоційної чистоти і прагне до духовного очищення. В противному випадку людина не може зрозуміти цю невловиму реальність, яку ми споглядаємо уві сні.

У багатьох аятах Священного Корану (ая́т, айа́т (араб. آية — «знак, диво, знамення» - найменший відокремлений текст Корану, вірш. В Корані 6236 аятів) і хадисах (Хади́с араб. الحديث — розповіді про вчинки і висловлювання пророка Мугаммада і його сподвижників) згадуються сни, що означає, що мусульмани мають уважно до них стравитися. Мугаммед вчив, що розуміння снів це двері духовності. На думку окремих дослідників, сутність снів полягає у відбитках, які залишаються на так званому «загальному відчутті» - (хіссун муштаракун), яке виникає в нашому уявленні. Це відчуття не відноситься до п’яти основних відчуттів. Крім того, люди мають «духовний інтелект» (нафсун натікун), який сам по собі є сприйняттям. Людина сприймає те, що відбувається навколо, але її захоплює зовнішнє, тілесне і це заважає їй роздумувати над духовним світом (гайб). Під час сну тиск п’яти відчуттів стає меншим, і це дозволяє інтелекту отримувати знання, які стосуються гайб. Потім інтелект повертається в тіло. Оскільки цей інтелект знаходиться в тілі, то він залежить від матеріальних речей і може функціонувати лише через фізичне тіло. Душа передає, те, що вона сприймає нашій уяві, після чого остання описує цю інформацію в доступній для свідомості формі. Людина, яка спить, відчуває себе так, неначе вона насправді споглядає ці речі.

- Ібрагім Хаккі Ерзурумлу в своїй книзі «Маріфатнаме» пмше, що Ахлуллах, тобто люди наближені до Бога, казали: «У дші є два вікна в світ «барзах» - сон і натхнення. Усі сні людина іноді споглядає те, що станеться, прямо, а іноді – в символах, які необхідно розшифрувати.

Коли органи чуття закриті для фізичного світу, а внутрішнє дзеркало душі очищене від бруду й відполіроване, то вищі створіння і невідомі письмена в «лавхуль-махфуз» можуть відображатися і стають видимими в цьому дзеркалі.

Але коли почуття заклопотані лише матеріальним світом і «внутрішнє дзеркало» стало тусклим і вимагає оновлення, то душа не може споглядати світ «барзах». Душа буде заклопотана образами, залишеними п’ятьма чуттями, але коли людина помирає, то вона може побачити метафізичний світ і пізнати духовний світ (гайб), тому що чуття і тіло не можуть більше слугувати перепоною. Завдяки натхненню люди можуть пізнати багато невідомих раніше речей.. Коли їхні серця нечисті, то вони не взнають і не зрозуміють, що є істинним джерелом цього натхнення («Маріфатнаме», стр. 581).

Ибн Халдун посвятил снам часть своей книги «Аль-Мукаддима» («Пролегомены»). Он писал следующее. «Сон – это духовная деятельность, которая включает в себя видение и наблюдение форм и образов бытия, отраженных из духовного мира (гайб), после того, как душа во сне вступает в метафизический мир. Когда люди бодрствуют, они не размышляют о своей духовности, поскольку слишком заняты своими телесными и физическими функциями, а потому забывают информацию, полученную из духовного мира. Так как во сне люди ослабляют свою связь с плотью и физическим бытием, то становятся духовными существами, и когда они обращаются к духовному миру, то могут видеть ангелов и других неземных созданий (латиф бытие)» (Байрам, 33).

Связь между телом и душой, их единение доходит до идеального уровня во сне. Человеческая душа становится бестелесной оболочкой и обретает способность к восприятию без помощи тела и его органов чувств. В этом состоянии человеческая душа находится ниже положения ангела, потому что совершенство ангела происходит от его природы и создания его Аллахом. Так как интуицию ангела или его познание нельзя развить, то ангел совершенствоваться не может. Человеческая душа может развиваться в метафизическом понимании, пока она живет в физическом теле. Эту способность можно разделить на две группы: особая (ниспосланная святым людям в виде дара) и общая, которую можно найти у каждого в форме контакта с духовным миром.

Души пророков поистине возвышенны, потому что они могут преступать пределы тела. Это состояние – наивысший уровень духовности. Его начало можно было наблюдать, когда Пророк Мухаммад (мир ему) получил Откровение, потому что способности его тела к восприятию вступили в полусонное состояние, отличающееся от обычного сна.

В реальности сон стоит значительно ниже этого состояния. Пророк сказал: «Сны (праведные) верующего – это одна сорок шестая часть миссии Пророка» (Аль-Бухари, том 9, №116). Некоторые улемы - мусульманские ученые считают, что этот хадис означает, что Откровение, получаемое Пророком, в течение первых шести месяцев было в виде сновидений. Его пророческая миссия в общей сложности длилась 23 года, таким образом, первые шесть месяцев составляют 1/46 этого периода.

[Имеется значительная группа данных и размышлений исламских ученых о сне и сновидениях. Они интересны для всех людей. Приведем некоторые любопытные положения. – Прим.ред.]
Сны Пророка необычны, потому что они истинны, таковы, как он их видел. Все пророки видели сны в начале своих миссий. Это лишь показывает близость сновидений и пророческой миссии, но не связь между реальностью сновидений и сущностью пророческой миссии, где сны составляют лишь небольшую часть. Более того, это врожденная способность, которая позволяет нам достичь духовного и невидимого миров. Малость этой части (1/46) противопоставляет эту обыкновенную способность видеть сны с пророческой способностью вступать в контакт с духовным и невидимым мирами.

Соприкасаться с этими нематериальными мирами очень сложно. Хотя это общая способность всех человеческих существ, многие препятствия не позволяют нам наилучшим способом использовать эту возможность.
Первым препятствием являются наши внешние чувства. Всемогущий Господь дал нам сон как внутреннюю и как естественную характеристику и состояние души, чтобы мы могли временно обойти эти внешние препятствия. Во сне человек может попытаться понять реальность, скрытую за событиями, а также обратиться с некоторыми своими заботами и тревогами. Именно по этой причине Пророк Мухаммад считал сон предвестником. Он сказал: «Ничего не остается от миссии Пророка, кроме аль-мубашират (предвестников, добрых вестей)». Его сподвижники спросили: «Что такое аль-мубашират?» И он ответил: «Истинные и праведные сны (которые несут добрые вести). Только у вас и праведных людей бывают такие сны» (Аль-Бухари, том 9, №119).

«Нафсун натикун может воспринимать и думать только посредством человеческой души, ибо они взаимосвязаны между собой. Созидание через соединение и синтезирование физических элементов не позволяет нематериальному бытию влиять на материальные объекты. Так как человеческая душа одновременно является нематериальной (латиф), но расположена в рамках материального тела, то она нуждается в средстве («нафсун натикун), с помощью которого может получать стимулы материальных вещей. «Нафсун натикун, выполняя эту функцию, действует в пределах человеческой души и обладает как внутренними, так и внешними способностями восприятия. Внутреннее восприятие проходит через мозг, а внешнее – через пять чувств человека.

Эти средства восприятия препятствуют восприятию чисто метафизических явлений. Внешние чувства, которые материальны, так часто используются «нафсун натикун», что они истощаются и им требуется сон для отдыха и восстановления способностей к восприятию.

Несмотря на то, что душа может покидать тело, утомленные чувства не позволяют «нафсун натикун» воспринять метафизическую реальность. Господь вселил в нашу душу желание покинуть этот материальный мир, как видно из ее переключения от внешних чувств к внутренним. Так как прохлада ночи помогает осуществить этот уход, естественное тепло человеческого тела уходит глубоко внутрь тела и души, что позволяет «нафсун натикун» подняться к духовному миру. Человеческая душа остается внутри тела, поэтому человек засыпает.

Когда человеческая душа оставляет внешние чувства и наблюдает за внутренними возможностями, задача «нафсун натикун» облегчается. Это уменьшает преграды к ее подъему, что позволяет ей иметь дело с сенсорными образами. Воображение вызывает виртуальные картинки, синтезируя и анализируя сенсорные образы, потому что телесная душа воспринимает, наблюдает, а ей более всего привычны и знакомы такие картинки. Это основной принцип «нафсун натикун». После этого совместные сенсорные способности, которые собирают в мозге все внешние сенсорно воспринимаемые образы, рассматривают эти образы, как если бы они действительно были восприняты внешними чувствами.

Во время сна душа независима ни от каких воздействий: как внешних, так и внутренних. Она скорее овладевает своей духовностью, как если бы была физическим восприятием, и требует информации о духовном мире. Затем человеческая душа предлагает эти образы напрямую воображению, которое либо их принимает полностью, либо переводит их в сходные формы (символы). Сновидения, являющиеся результатом этого перевода, требуют интерпретации, потому что их значение нельзя понять сразу.
Если «нафсун натикун» анализирует и синтезирует образы, приобретенные через внешние чувства и спрятанные в ее памяти, сопоставляя их с тем, что она восприняла из духовного мира во сне, то сон кажется запутанным и сбивает с толку.

В хадисе Пророк говорит: «Есть три вида сновидений – сны, вдохновленные Всевышним, сны, дарованные ангелами, и сны, вдохновленные Сатаной» (Аль-Бухари, том 9, №144). Это не противоречит приведенным выше аргументам. Сны, которые нуждаются в толковании, – от ангелов, а те, которые запутывают и сбивают с толку, – от Сатаны. Последние сны – притягательны, но ложны.

Большинство наших снов не являются ни намеренными, ни предумышленными. Когда душа человека фокусируется на духовном мире, чтобы узнать скрытую правду о себе или чем-либо еще, истина может отразиться в ней незамедлительно, а интересующие вопросы могут проясниться. В любом другом случае душа не может по собственному желанию увидеть или наблюдать во сне за тем, что хочет.

Дата добавления: 2014-01-07