Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

Конфесійний стиль

Розмовний стиль

Комбінований.

Художній стиль реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, роман, повість, оповідання, поема, вірш та ін.

Основне призначення стилю– обмін інформацією, думками, враженнями.

Головні ознаки розмовного стилю: широке використання побутової лексики, фразеологізмів, емоційно забарвлених і просторічних слів, звертань, неповних речень. Для розмовно-побутового мовлення характерне значне порушення літературних норм: уживання русизмів, вульгаризмів, жаргонізмів, неправильна вимова слів.

Розрізняють розмовно-побутовий та розмовно-офіційний підстилі розмовного стилю.

Основне призначення стилю– вплив на душевні переживання людини.

Головні ознаки стилю: використання церковно-релігійної лексики, вживання лексем для найменування Бога та явищ геології (богослов’я), стосунків людини і Бога. Мова багата на епітети, порівняння, метафори, слова з переносним значенням, фразеологізми біблійного характеру.

Виокремлюють стиль проповіді та стиль богословської літератури.

Конфесійний стиль репрезентується в таких жанрах: Біблія, проповіді, молитви, тлумачення Святого Письма та ін.

Виділяють також епістолярний стиль, ораторський стиль, однак із приводу них у мовознавстві ще точаться дискусії: чи вважати їх окремими стилями, чи підстилями основних п’яти. Оскільки суспільні функції мови часто переплітаються, то й функціональні стилі не є відособленими один від одного, кожен із них має елементи іншого. Крім того, в будь-якому функціональному стилі переважають загальномовні, міжстильові засоби, хоч кожному з них властиві специфічні елементи з однаковим стилістичним забарвленням, з єдиними нормами слововживання.

Усі стилі мають усну та писемну форми, хоч усна форма характерна найбільше для розмовного стилю, а для інших – писемна та усна.

Мова нації – універсальна система, яка є національною душею кожного народу, його світом, духовністю. Актуальним сьогодні є розширення сфер функціонування української мови, адже це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, котрий допомагає людині жити, має велике значення для всіх. Оскільки мова не лише активно використовується у сфері духовної культури, а й пов’язана з виробництвом, його галузями та процесами, із соціальними стосунками, отже, вона – елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Основними критеріями професіональності є знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією, а також літературним мовленням.

Науково-технічний прогрес, зокрема комп’ютеризація всіх галузей науки й техніки, перебудова соціально-економічної й політичної систем в Україні насичують мову сучасними поняттями, термінами, зумовлюють динаміку творення нових власне українських слів та запозичення іншомовних. Разом із підвищенням рівня фахових знань представників різних професій зростають і вимоги до їхньої мови.

Знати мову своєї професії – це вільно володіти, послуговуватися лексикою свого фаху. Знання мови – один із основних компонентів професійної підготовки. Оскільки вона виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильного професійного спілкування людина вчиться все своє життя. Знання мови своєї професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися на виробництві та в безпосередніх наукових і ділових контактах.

Поняття “професійна мова “ охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний.

Для цих стилів характерні спільні текстові одиниці, за допомогою яких можна:

1) наголосити на чомусь важливому, привернути увагу до важливих фактів: слід (варто) зауважити, особливу увагу треба зосереджувати, перейдемо до питання, розглянемо (наведемо) приклад та ін.;

2) пояснити, уточнити, виділити щось: наприклад, приміром, зокрема, а саме, передусім, лише та ін.;

3) поєднати частини інформації: і (й), також, тобто, іншими словами, разом з тим, між іншим, як зазначалося раніше та ін.;

4) висловити впевненість або невпевненість (оцінку повідомлюваного): безсумнівно, безперечно, напевно, звичайно, природно, неодмінно, можливо, ймовірно, самозрозуміло та ін.;

5) узагальнити, зробити висновок: отже, таким чином, зрештою, із сказаного випливає, узагальнюючи, є підстави стверджувати та ін.;

6) зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину і наслідки: але, проте, однак, у(в)наслідок цього, як з’ясувалося та ін.;

7) зробити критичний аналіз відомого або бажаного: автор аналізує (характеризує, розглядає, доводить, виокремлює, наголошує), слід відзначити, звичайно, наведено переконливі докази, можна погодитися та ін.

Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, службової довідки, листа, виступу. Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення кожний фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів.

Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто вміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно й ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. І тут на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема його різновид – розмовно-професійний.

Отже, поняття “професійне мовлення “ репрезентує принаймні три стилі: офіційно-діловий, науковий і розмовний.

Дата добавления: 2014-01-07