Науково-популярний підстиль

Основні завдання та функції науково-популярної літератури полягають у тому, щоб не просто подати нову наукову інформацію, обґрунтувати її істинність, а й привернути увагу нефахівців до актуальних проблем тієї чи іншої науки. Для науково-популярного підстилю характерними є такі ознаки:

- інформація подається вибірково, не в повному обсязі, без докладної аргументації;

- наводяться лише факти, положення, які непідготовлений читач (слухач) сприймає як істинні;

- образність, емоційність наукового тексту (використання епітетів, метафор, образних перифраз);

- тенденція до переважання загальнонаукової термінології та обмеженого вживання вузькоспеціальної;

- уживається фразеологія;

- найбільшого поширення набувають прості речення неускладненої будови, які роблять виклад легшим для сприймання, доступнішим.

Науково-навчальний підстиль виконує специфічну функцію – навчальну. Він займає проміжне місце між власне науковим і науково-популярним підстилями. Від першого його відрізняє трохи менша строгість викладу, більш спрощена система доведень. Від другого – менша художність, більша послідовність у викладі. Науково-навчальний стиль має за мету активізувати логічне мислення читача (слухача).

2. Оформлення результатів наукової діяльності:

а) план, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці

Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними джерелами, що вимагає володіння методами фіксації й збереження наукової інформації.

План – це заздалегідь передбачений порядок дій чи викладу чого-небудь. План складають з метою впорядкування прочитаного або дослідженого матеріалу для послідовного його викладу в письмовій та усній формі.

Види планів:

- питальний – поставте питання до інформативного центру абзацу (у більшості випадків таким центром може бути перше речення) та запишіть його;

- називний – перетворіть це речення у називне (у такому реченні немає присудка);

- цитатний – запишіть це речення без змін;

- тезовий – переформулюйте речення або сформулюйте головну думку всього абзацу.

Тезовий план і тези – поняття синонімічні, тому що тези – це стисло сформульовані основні положення тексту (статті, доповіді, лекції чи повідомлення), що вбирають суть висловленого. План допомагає представити структуру тексту, назвати основні його теми, а тези – розкривають суть усієї текстової інформації.

Як і план, тези можуть бути складені у вигляді:

- авторських висловлювань із тексту (цитат);

- формулювань основних положень статті чи розділу монографії власними словами.

Конспект – це стислий письмовий виклад змісту чого-небудь (книги, статті, лекції, промови тощо).

Основна мета процесу нотування інформації – переробити та записати необхідну інформацію, щоб відновити її у пам’яті через певний час. Розрізняють конспекти прочитанного і конспекти почутого.

Існує три види конспектів:

- текстуальний – основний зміст передається словами й реченнями з тексту;

- вільний – основний зміст передається своїми словами;

- комбінований – комбінують вищезазначені види.

Рекомендації щодо ведення конспекту:

1. Конспект слід вести в окремому зошиті.

2. У конспекті прочитаного із самого початку слід записати паспортні дані книги, над якою працюєте (тобто дати бібліографічний опис книги).

3. Бажано скласти план конспекту.

4. Матеріали конспекту потрібно записувати на одній, правій сторінці зошита, а ліва сторінка служитиме для запису власних думок, коментарів, оцінок, доповнень, уточнень, які можуть з’явитися пізніше.

5. Для стислого запису думок (особливо це стосується лекції) варто користуватися скороченнями окремих слів, умовними позначеннями, символами.

6. Записуючи цитату, потрібно вказати сторінку, з якої її записано.

7. Система конспектування має відповідати одній з найголовніших вимог – бути стислою, зрозумілою.

б) реферат як жанр академічного письма. Складові реферату

Реферат – це наукова робота, виконана на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій. Реферат (від лат. referre – “доповідати, повідомляти“) – вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка; текст, що передає головну інформацію першоджерела.

Мета реферату – передання головного змісту певного джерела або основних поглядів на якусь проблему за матеріалами кількох джерел.

Реферат повинен містити невелику кількість елементів новизни. Достатньо грамотно й логічно викласти основні ідеї із заданої теми, які містяться в кількох джерелах, і згрупувати їх за поглядами.

Види рефератів:

- монографічний (готують за одним джерелом);

- оглядовий (готують за декількома книгами, розділами або статтями).

Крім того, є реферати, що склали автори за своїми науковими творами (автореферати).

Рекомендований обсяг реферату – 10-12 друкованих сторінок. Найчастіше його пишуть “своїми словами”. Цитати вводять у текст лише тоді, коли вони необхідні для повнішого розкриття теми або якщо вони викликають у референта заперечення. У тексті не повинно бути нічого зайвого, що не стосується теми, ніяких недоречних відступів.

Реферат обов’язково містить такі елементи:

1. Титульну сторінку.

2. План.

3. Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків.

4. Список використаної літератури.

Титульна сторінка – це перша сторінка реферату, яка призначена для початкового ознайомлення з роботою.

Вона містить такі реквізити:

1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.

2. Назва закладу, в якому навчається автор.

3. Назва кафедри, на якій виконано роботу.

4. Тема реферату.

5. Назва виду документа (реферат).

6. Відомості про автора роботи (посада, номер групи, прізвище, ім’я, по батькові).

7. Відомості про наукового керівника роботи

8. Місто й рік написання.

Процес написання реферату має такі етапи:

Першим і найвідповідальнішим етапом наукової роботи є вибір теми дослідження та її формулювання.

Другий етап підготовки реферату – ознайомлення з літературою (пошук довідкових та бібліографічних видань).

Третій етап – опрацювання зібраної літератури (виписування цитат, добір аргументів, зіставлення та порівняння думок різних авторів).

Четвертий етап – складання плану реферату. План складається з таких структурних частин: вступу, двох або більше розділів, висновків та списку використаних джерел.

П’ятий етап – написання основної частини реферату. Основна частина – це фундаментальні положення тексту. В рефераті автор подає чужі та власні думки. Потрібно не тільки викласти все найголовніше з вибраної теми, а й дати власну оцінку і зробити висновки.

в) стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті

Наукова стаття – це невеликий за обсягом твір у збірнику, журналі, газеті тощо. Стаття є результатом мисленнєвого процесу, в якому поєднуються аналіз, структурування, формулювання та як результат висловлення думок.

За будовою стаття має таку ж структуру, що і доповідь чи реферат (вступ, основна частина, висновки). За обсягом стаття може бути різною, найчастіше це 5-12 сторінок, інколи обсяг статті може бути й більшим. У статті в основному викладаються власні думки, судження, спостереження. Часто використовується прийом зіставлення матеріалу, на основі такого порівняння робляться висновки. Якщо думки автора статті не збігаються з думками попередніх дослідників, він може використати прийоми полеміки і доведення.

Виділяють такі види статей: вступна, передова, суспільно-політична, літературно-критична, мовознавча, полемічна, наукова, науково-популярна.

Наукова стаття має такі неодмінні елементи:

- постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок з важливии науковими чи практичними завданнями;

- аналіз останніх досліджень та публікацій, у яких започатковано розв’язання конкретної проблеми і на які спирається автор, виділення тих частин загальної проблеми, котрим присвячено статтю;

- формулювання мети та завдань статті;

- виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням одержаних наукових результатів;

- висновки з проведеного дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямі.

Пишучи статтю треба пам’ятати, що зміст завжди існує у певному просторі, місці й часі. Для передавання просторово-часових ознак явищ та їх послідовності можна вживати такі слова та вирази: сьогодні, тепер, завжди, близько, десь, перед тим, пізніше й ін.

Важливо вміти пов’язати інформацію, висвітлити причиново-наслідкові зв’язки між частинами інформації, забезпечити логічну послідовність викладу. Для цього використовують такі мовні засоби: тому, через те, однак, отже, залежно від цього, також, доречно, більше того, по-перше, по-друге, у зв’язку з цим та ін.

Для зв’язку з уже висвітленими частинами інформації рекомендовано застосовувати такі слова і вирази: як уже зазначалося, взяти до уваги, проаналізований, досліджений, зазначений, викладений та ін.

У висновку статті краще вживати такі вислови: таким чином, іншими словами, аналіз показує (підтверджує), і все ж, з іншого боку, на завершення, можна підсумувати й ін.

Оформлення статті (наявність дати та місця написання, розташування і форма підпису) залежить від вимог друкованого засобу, куди її подано. У деяких часописах публікуються поради авторам щодо оформлення статей (обсяг, тип шрифту і кегля, форма подання відомостей про авторів).Так, підпис може розташовуватись як перед заголовком, так і після нього; прізвища авторів можуть подаватися з іменами і з ініціалами.

г) основні вимоги до виконання та оформлення курсової (дипломної, магістерської) робіт

Курсова (дипломна, магістерська) робота – одна з важливих форм фахової підготовки майбутніх фахівців (бакалаврів, спеціалістів і магістрів). Вона має продемонструвати глибокі спеціальні теоретичні знання та вміння практично їх використовувати для розв'язання конкретної проблеми. Курсова (дипломна, магістерська) робота пов'язана з формуванням умінь опрацьовувати й творчо використовувати наукову літературу, самостійно добирати фактичний матеріал, систематизувати і по-науковому описувати його, робити висновки та узагальнення.

Курсова (дипломна, магістерська) робота – це результат наукового пошуку, який проводять студенти під керівництвом викладача. Формулювання тематики курсових (дипломних, магістерських) робіт пов’язане з урахуванням змісту спеціальних дисциплін та спецкурсів, які слухають студенти впродовж навчання.

Мінімальний обсяг курсової роботи – 25 сторінок, дипломної – 65 рукописних або 45 друкованих сторінок; магістерської – 60 друкованих сторінок. До загальної кількості сторінок наукової роботи не входять додатки, список використаної літератури, таблиці та рисунки, які за обсягом займають сторінку, хоча їх теж нумерують.

Курсову (дипломну, магістерську) оформляють на папері формату А 4. Текст друкують через півтора міжрядкових інтервала, кегль шрифту – 14.

Нумерація сторінок курсової (дипломної, магістерської) роботи починається з четвертої сторінки. Титульну сторінку, зміст, першу сторінку вступу враховують, але не нумерують. Номери проставляють посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше ніж 10 мм.

Рубрикація тексту курсової (дипломної, магістерської) роботи передбачає членування на частини і їх називання: вступ, розділ, висновки. Заголовки мають бути короткі та однозначні. Основні частини роботи починають писати з нової сторінки.

Курсова (дипломна, магістерська) робота складається з таких змістових компонентів: вступ, основна частина, висновки.

Вступ – це початкова змістова частина наукового дослідження. Обсяг вступу не має перевищувати 10% загального обсягу роботи. Цей компонент наукової роботи не потребує поширених цитувань, абстрактних розділів.

У вступі мотивують актуальність теми, з’ясовують зміст основних термінів (понять), ступінь вивчення зазначеної теми (огляд літератури, історія питання), предмет та об’єкт дослідження, формулюють мету, визначають завдання, обґрунтовують застосування відповідних методів і прийомів, з’ясовують теоретичне й практичне значення роботи, вказують на її джерельну базу, зазначають структуру роботи.

Основні вимоги до написання структурних елементів вступу курсової (дипломної, магістерської) роботи:

Актуальність – пов’язана з формулюванням суті проблеми, яка завжди виникає тоді, коли попередні дослідження не спроможні пояснити функціонування певного явища чи теорія не може пояснити щойно виявлені факти.

Зміст основних термінів, понять – дослідник обгрунтовує вживання ключових термінів, подає їхнє тлумачення за допомогою посилань на конкретні лексикографічні джерела чи наукові праці.

Ступінь вивчення теми – передбачає огляд літератури, критичний її аналіз, виділення суттєвого, оцінювання того, що зробили раніше інші дослідники, що привернуло увагу науковців, але не стало об’єктом їхнього докладного аналізу.

Предмет дослідження – це явище, вибране для вивчення, яке зумовлює проблемну ситуацію.

Об'єкт дослідження — це матеріал, який безпосередньо аналізу­ють, систематизують, опрацьовують у роботі й на основі опису якого роблять відповідні висновки.

Мета — це запланований кінцевий результат, якого прагне досягти дослідник у процесі виконання дослідження.

Завдання – це проміжний результат, якого планує досягти дослід­ник на конкретних етапах виконання роботи. Вони визначають спря­мованість і хід дослідження, структуру роботи (кожному із завдань може відповідати певна змістова частина – розділ, параграф).

Методи дослідження – це основні шляхи, прийоми розв'язання проблеми.

Теоретичне та практичне значення роботи визначає спроба осмислити, систематизувати певні явища, дослідити закономірності й тенденції їх функціонування, можливості використати здобуті результати в практичній діяльності.

Джерельна база — це носії фактичного матеріалу, який послужив базою для дослідження.

Наприкінці вступу доцільно вказати на структуру роботи, тобто подати перелік її основних змістових частини, зазначити наявність додатків.

Основна частина – це найбільший за обсягом компонент курсової (дипломної, магістерської) роботи, що засвідчує вміння студента самостійно описувати, аналізувати та систематизувати матеріал. Теоретичну основу наукового опису становлять наукові праці (статті, монографії, підручники).

Основну частину подають у вигляді розділів, у межах яких виділяють підрозділи, пункти, підпункти. Виділення розділів, їх кількість і назву узгоджують з різними аспектами опису та напрямами дослідження. Для виділення підрозділів (пунктів, підпунктів) можна використати критерії систематизації матеріалу. Розділи нумерують римськими цифрами й паралельно з нумерацією подають слово Розділ, а підрозділи –арабськими, вживаючи знак параграфа (§), якщо використовують традиційну систему рубрикації. Назва має бути коротка (переважно просте називне речення), відповідати змісту виділеної частини, не до­пускати двозначності в трактуванні слів та заголовка в цілому.

Після назви розділу можна подавати невеликий за обсягом текст, у якому викладають загальні твердження, обґрунтовують доцільність визначених параметрів опису, формулюють принципи класифікації, називають виділені класи, підкласи. Кожен розділ і параграф має короткі, приблизно 3 – 4 речення, висновки про результати опису.

У тексті основних розділів широко використовують фактичний матеріал, який ілюструє сформульовану автором роботи думку.

Для підтвердження висловлених думок у тексті основної частини широко використовують цитати, посилання на праці науковців, обсяг яких не повинен перевищувати 30% від загального обсягу текстової частини роботи.

Висновки – це завершальна частина курсової (дипломної, магістерської) роботи, в якій узагальнено викладають результати наукового дослідження. Висновки не містять опису фактичного матеріалу. Узагальнені відомості підтверджують невеликою кількістю прикладів.

Висновки становлять 10% від загального обсягу роботи.

Текст висновків – це сукупність мікротем, що відображають багатство аспектів опису. Відсутність узагальнень щодо якогось з аспектів опису є свідченням його незначущості. Одна мікротема може складатися з одного абзацу або об'єднувати кілька абзаців. Подібно до тез, їх можна нумерувати за допомогою арабських цифр, але частіше одну думку від іншої відділяють абзацами.

Послідовність викладу висновків відповідає порядку опису матеріалу в основній частині роботи. Початкові речення висновків визначають актуальність теми, потребу всебічного її вивчення.

Прикінцеві фрази висновків можуть бути пов'язані з узагальненням проведеного в роботі опису матеріалу в різних аспектах та напрямах, визначенням перспектив подальшого дослідження проблеми.

Крім названих змістових частин, до структури роботи входять титульна сторінка, зміст, список використаної літератури. Роботу можна також доповнити додатками та списком умовних скорочень.

Титульна сторінка – перша сторінка наукової роботи, призначена для початкового ознайомлення з працею, тому важливо, щоб на ній були зафіксовані відомості про роботу. Титульна сторінка подає таку інформацію:

1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.

2. Назва закладу, в якому навчається автор.

3. Назва кафедри, на якій виконано роботу.

4. Тема курсової (дипломної, магістерської) роботи.

5. Указівка на тип роботи (курсова, дипломна, магістерська).

6. Відомості про автора роботи.

7. Науковий ступінь, посада, прізвище та ініціали керівника роботи.

8. Місце і рік написання роботи.

Зміст – це друга сторінка роботи, на якій відтворено назви основних змістових частин роботи із зазначенням їх початкової сторінки.

Список використаної літератури – це бібліографічний опис використаної наукової літератури, джерел, лексикографічних посібників. Розміщують після висновків. У списку використаної літератури рекомендовано окремо подавати джерела та словники, відділивши їх абзацом.

Додатки оформляють у кінці наукової роботи (посередині рядка над заголовком друкують слово Додаток і велику літеру, що його позначає.

Дата добавления: 2014-01-07