Тези. Конспект

План

1. Загальні ознаки наукового стилю мови.

2. Основні жанри наукового стилю.

3. Науковий етикет.

1. ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ НАУКОВОГО СТИЛЮ МОВИ

Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція - інформативна (повідомлення, пояснення, з'ясування, обґрунтування, роз'яснення, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ); завдання - передавання наукової інформації; обставини мовлення - офіційні. Досить широким є діапазон його використання – наукові праці (дисертації, монографії, статті, доповіді, реферати, рецензії, анотації, тези), підручники і навчальні посібники для вищих навчальних закладів, науково-популярні журнали тощо. Загальні ознаки наукового стилю мови – поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки; мовні ознаки – усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту - монологічна (опис, міркування).

Опанування у вищому технічному навчальному закладі мовою спеціальності - це засвоєння передусім наукового стилю як функціонального різновиду національної літературної мови в межах обраної галузі знань, зокрема нормативних зразків наукових текстів на всіх рівнях їх ієрархічної організації, а також формування навиків й умінь з таких актуальних видів професійної мовленнєвої діяльності, як продукування та компресія наукової інформації за фахом у вигляді плану, тез, конспекту, анотації, реферату, рецензії, повідомлення, доповіді, курсової роботи, наукової роботи, статті тощо [75].

2. ОСНОВНІ ЖАНРИ НАУКОВОГО СТИЛЮ

До них належать монографія, стаття, реферат, анотація, дисертація, тези, підручники, посібники та ін.

1. Анотація

Анотація (від. лат. annotatio – “зауваження”) – коротка, стисла характеристика змісту книги, статті тощо. Це невеличка бібліографічна довідка, де стисло характеризується зміст книги, статті через перелік найголовніших у них питань, оцінюється анотований твір.

Завдяки анотації читач отримує можливість попередньо уявити зміст незнайомого друкованого твору, відшукати в ньому необхідну інформацію. Саме тому в ній слід зазначати тип публікації (стаття, монографія, підручник), її будову, актуальність теми, адресатів і обсяг. Необхідно також зазначити, що нове з’явилося в цьому виданні порівняно з іншими на таку саму тему.

Анотація найчастіше розміщена на другій сторінці будь-якої друкованої праці.

Реквізити анотації:

1. Прізвище, ім’я, по батькові автора (авторів).

2. Назва твору.

3. Місце видання, видавництво, рік видання.

4. Обсяг (загальна кількість сторінок, іноді – малюнків, таблиць).

5. Код за Міжнародним класифікатором книг ISBN (за потреби).

6. Стислий зміст (основні положення, викладені в тексті).

7. Висновки.

8. Призначення для читачів.

Зразок анотації довідкового видання

Юрківський В.М.

Країни світу: Довідник. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.

Подано довідкові відомості про всі самостійні країни світу (на час видання книги їх було 191), зокрема загальні дані, основні етапи історії, державний устрій, природне середовище, населення, господарство, туризм. Довідник є першим таким виданням в Україні. В ньому використано найновіші дані ООН, Світового банку та аналогічних видань США, Франції, Німеччини.

Для учнів середніх загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів, студентів вищих закладів освіти, вчителів. Буде корисний державним службовцям і приватним підприємцям, широкому загалові читачів.

Зразок анотації наукової статті

УДК 664.1-663.43

А.І. Українець, Г.О. Сімахіна,

доктори техн. наук

СТРАТЕГІЯ НУХТ У СТВОРЕННІ В УКРАЇНІ ІНДУСТРІЇ ЗДОРОВОГО ХАРЧУВАННЯ

У статті проведено аналіз залежності стану здоров’я людини від зовнішніх чинників довкілля. З’ясовано вплив оздоровчих продуктів на функціонування живого організму. Обґрунтовано та стверджено необхідність створення в Україні індустрії здорового харчування. Проаналізовано економічні передумови та напрями виробництва оздоровчих продуктів.

Тези (від. грец. thesis – “основна думка”) – коротко сформульовані положення наукових матеріалів (статей, лекцій, доповідей), які розкривають суть усієї інформації.

Розрізняють два види тез:

• відібрані автором цитати з першоджерела;

• сформульовані власними словами основні положення статті чи розділу книги.

Для тез потрібно вибирати саме основні ідеї та положення, розмістивши їх у певній послідовності. Створюючи тези, треба обов’язково зазначити:

1. Прізвище, ім’я, по батькові автора статті, книги.

2. Заголовок.

3. Місце написання й рік видання.

Конспект (від. лат. conspectum – “огляд”) – стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи.

Розрізняють конспекти почутого й прочитаного.

Конспект почутого складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. У ньому слухач має змогу занотувати почуте, висловити своє ставлення до цього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Аркуш ділять на дві частини: меншу залишають для власних думок, а на більшій пишуть конспект лекції. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, а тому варто скорочувати слова, словосполучення. Найчастіше це стосується постійно вживаних термінів, але водночас потрібно обрати певну міру скорочення, щоб пізніше можна було прочитати написане.

Конспектування лекції – це особливий вид опрацювання наукової інформації, в якому поєднуються процеси слухання та записування, але поєднуються не механічно, оскільки записуванню отриманих даних передує специфічне їх оброблення.

Процеси слухання й відбору відбуваються, зазвичай, паралельно. Це пояснюється тим, що швидкість розумових процесів значно вища, ніж мовних (за хвилину людина вимовляє 90-100 слів, а в думках здатна оперувати 400 словами). Після слухання й відбору інформації наш мозок орієнтується на іншу діяльність – переформулювання відібраних даних, безпосередню підготовку їх до фіксації та записування сформульованого тексту. Це й буде готовий конспект.

Способи фіксації даних можуть бути різними – як мовними (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), так і позамовними (план, схема, графік, таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором). До мовних засобів фіксації, які дають змогу відтворити якомога більше даних, належить абревіація, тобто скорочення.

Не змінюючи думки, можна значно скоротити її виклад на письмі. Для цього використовують загальноприйняті скорочення слів – р-н замість район, ст. замість стаття, к-разамість культура; абревіатури термінів і словосполучень, найчастіше вживаних у лекціях: ТЗ – точка зору, НДРС – науково-дослідна робота студентів; математичні й логічні символи (< та > замість менше й більше, = замість дорівнює, збігається). Якщо скорочувати записи, то швидкість конспектування досягатиме 80-90 слів на хвилину, що буде майже дорівнювати швидкості усного мовлення лектора.

Конспект прочитаного робити легше – читач не обмежений у часі й може декілька разів перечитати незрозумілий фрагмент, щоб правильно його занотувати. При цьому можна паралельно користуватися словниками, енциклопедіями.

Розрізняють такі прийоми конспектування:

• вільне (думки автора передаються своїми словами);

• текстуальне (текст записують у вигляді цитат);

• комбіноване (вільне конспектування поєднане із текстуальним).

Дата добавления: 2014-01-07