Клинопис

Протошумерський клинопис Кам'яної Могили, вироби з спижу (бронзи) часів, що передували розквіту культури в Греції і Римі, трипільські міста ІУ-ІІІ тисячоліть до нашої ери, гігантський (навіть за нинішніми мірками) об'єм робіт при споруджені Змійових валів в II–му тисячолітті до нашої ери говорить про розквіт прадавніх цивілізацій в Подніпров'ї і Причорномор'ї. Клинопис – система письма, якою користувалися жителі древньої Месопотамії.

Спершу клинописне письмо було дуже громіздким, налічувало близько 2000 знаків. Поступово вавилонці та ассирійці зменшили кількість знаків до 350 - 400. При цьому окремі клинописні ідеограми слугували детермінативами, тобто вказували як слід читати й розуміти сусідні знаки. В епоху Середньовавилонського царства клинопис став міжнародним дипломатичним письмом на Близькому сході, його використовували навіть єгипетські чиновники. Тому месопотамський клинопис іноді образно називають «латиницею Стародавнього Сходу». Проте з останньої третини II тис. до н. є. клинопис почали витісняти стародавні алфавіти. Ассиріологи вважають, що клинописне письмо поступилося місцем алфавітному не стільки тому, що останнє простіше і зручніше, скільки у наслідок поширення на Близькому Сході арамейської мови.

На початку І тис. до н. є. у Месопотамії глиняні таблички змінюються дерев'яними, вкритими воском. Такі дерев'яні таблички потім зброшуровували в книги - ширми за допомогою шнурка. Користуватися такими «книгами» було зручніше, ніж важкими і крихкими глиняними табличками.

Старомесопотамські писемні джерела «заговорили» з істориками лише у XIX ст. Ключ до дешифрування клинописного письма на початку XIX ст. винайшов вчитель німецького ліцею Георг Гротефенд. Йому вдалось прочитати короткий напис, зроблений на колоні царського палацу в Персеполі трьома мовами: староперсидською, еламською і вавілонською. Зусиллями Георга Гротенфенда було встановлено 9 знаків, але в його відкриття ніхто не повірив, навіть не надрукували його працю. Тому клинопис був остаточно дешифрований лише в середині XIX ст. норвежцем Д. Лассеном, французом Е. Бюрнуфом, та англійцем Г. Роулінсом. Ці вченні скористались сенсаційною знахідкою Г. Роулінса – Бехистунським написом, якого було викарбовано на прямовисній Бехистунській скелі в іранській долині за наказом царя Дарія І.

Після, спеціально влаштованих, під наглядом комісії з Лондонської Академії наук, перекладів було визнано, що ассиріологам дійсно вдалося перекласти текст Тіглатпаласара І. Таким чином, 1857р вважають роком народження -ассиріології. Клинопис являв собою низку клиноподібних умовних знаків, які передавали значення відповідних зображень. Однак для позначення об'єктів та ідей уже тоді почали використовувати звукову систему. І хоча клинопис також складався із сотень знаків, він був більш універсальним та різноплановим. Саме тому клинопис напрочуд швидко поширювався і прижився у шумерів, ассирійців, вавилонян і жителів держави Урарту.

Приблизно в ІІ тис. до н.е. з'являються словесно-складові си­стеми письма: давньоєгипетська, шумерська, давньовавілонська, ки­тайська та ін. Основою системи письма і тут залишається колишня багато­значна ідеограма, однак в кожному випадку використання знака має конкретну привязку до визначеного слова. 3абезпечується така прив'язка додаванням знаків, що передають чисто звукові елементи або слова в цілому, або його частини, і знаків-детермінантів, що звужують коло понять, до якого відноситься дане слово.

Словесно-складове письмо давало можливість передавати тексти будь-якого змісту, через те що забезпечувало адекватну фіксацію мови і надійніше відтворення тексту в процесі читання.

Подальший розвиток письма йшов до більш точної передачі мови за допомогою фіксації кожного звуку певним знаком. У 2-му тисячолітті до н.е. єгиптяни починають використовувати консонантно-звукове письмо. Консонантний принцип давніх літер пояснювався лексичною функцією приголосних, котрі утворювали скелет єгипетських слів („п-п-х”– жук, „н-ср-р” – гарний і т.п.).

Дата добавления: 2014-01-07