Структура грошового ринку та його інструменти

Грошовий ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний ринки. Усі вони виконують декілька основних функцій, в чому і полягає їх схожість:

· створення потужних грошових фондів за рахунок об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів;

· трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);

· надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету;

· спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через видачу позик за участю фінансових посередників за схемами:

центральний банк —> комерційний банк;

комерційний банк —> комерційний банк;

комерційний банк —> підприємство (фірма), населення.

Структуру грошового ринку можна продемонструвати, здійснивши, його класифікацію.

Класифікацію грошового ринку здійснюють за такими ознаками:

- вид фінансових інструментів: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, ринок валюти;

Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки діють самостійно, проте обслуговуючи рух грошових коштів, вони тісно взаємодіють. Наприклад, банки здатні легко переміщувати грошові кошти з одного ринку на інший, купувати і продавати yci види фінансових інструментів, випускати свої депозитні сертифікати з метою мобілізації коштів, щоб далі розмістити їх на ринку цінних паперів чи валютному ринку. Взаємодія ринків позичкових коштів і цінних паперів надійно забезпечує реалізацію права власності на використовувані грошові кошти і формує фінансові джерела економічного зростання, їх концентрацію і централізацію, розподіл і перерозподіл ресурсів між галузями економіки.

- інституційні ознаки: ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ;

За інституційною ознакою важливим сегментом грошового ринку є ринок банківських кредитів. Виділення цього сегмента зумовлено тим, що банки мають значно ширші можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші фінансові інститути. Банки акумулюють вільні кошти кредиторів, у процесі кредитної діяльності самі створюють депозитні грошові кошти, здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інститутів, а тому можуть мобілізувати і тимчасово використовувати їх вільні кошти.

Ринок послуг небанківських фінансово-кредитних інститутів на грошовому ринку формують договірні (контрактні) фінансові інститути: страхові, лізингові, факторингові компанії; пенсійні фонди, ломбарди та інвестиційні фінансово-кредитні установи: фінансові компанії, кредитні спілки, інвестиційні фонди тощо.

- характер зв'язку між кредиторами та позичальниками: сегмент прямого фінансування; сегмент опосередкованого фінансування;

Сектор прямого фінансування — відображає безпосередні зв'язки між продавцями і покупцями ринку; функціонує на основі двох грошових потоків: капітального фінансування і грошових запозичень. При капітальному фінансуванні покупці використовують акції з метою залучення коштів у свій оборот; каналом запозичень покупці тимчасово залучають кошти у свій оборот, використовуючи для цього облігації та інші боргові папери. Для позичальників грошові кошти цього сектора розширюють можливості вибору найвигідніших запозичень і знижують ціни за користування позиками, продавцям надається можливість вибору найбільш надійного позичальника, що дозволяє уникати ризиків; загострення конкуренції на ринку запозичень примушує знижувати ціну і розширювати асортимент послуг. Сектор опосередкованого фінансування — відображає зв’язки між продавцями і покупцями, що реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Сектор опосередкованого фінансування суттєво доповнює пряме фінансування, створює спеціальний механізм реалізації тих зв'язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через канали прямого фінансування. Зокрема, перевагами сектора опосередкованого фінансування є реалізація зв’язків, що потребують значних витрат, відповідного часу для вивчення контрагентів, професійної оцінки ризиків тощо. На цій підставі між обома секторами діють дві тенденції: з одного боку, загострюється конкуренція за грошові ресурси та їх розміщення, а з другого, набувають сили інтеграційні процеси і взаємопроникнення.

- функціональні ознаки: обліковий ринок, міжбанківський ринок, відкритий ринок.

Відкритий ринок забезпечує купівлю-продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральними банками. Операції центральних банків на відкритому ринку впливають на грошово-кредитну політику країни. Продаючи частину свого портфеля цінних паперів комерційним банкам, або посередникам, а через них і населенню, фірмам, компаніям, центральні банки зменшують обсяг своїх вільних резервів і кредитний потенціал. I, навпаки, якщо вони купують у комерційних банків, населення і фірм цінні папери, то тим самим збільшують їх вільні резерви і кредитний потенціал. Внаслідок цього грошова маса в обігу зростає. Провідними інструментами відкритого ринку грошей є скарбницькі і комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо. їх купівля-продаж забезпечує збалансування попиту і пропозиції грошей та формування ринкової ставки відсотка як ціни грошей.

- економічним призначенням ресурсів: ринок грошей і ринок капіталів.

На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий термін (до одного року), а на ринку капіталів — більше одного року. Такий поділ має умовний характер, адже запозичення грошей на строк до одного року зовсім не гарантує того, що наявний в обороті позичальника капітал не збільшиться протягом цього періоду. I навпаки, запозичення на строк більше року не гарантує того, що ці гроші не будуть використані для здійснення коротких платежів і не вплинуть на кон'юнктуру ринку грошей.

Інструменти грошового ринку. Для кожного сегменту грошового ринку характерні свої фінансові інструменти, але, як правило, до них відносять короткострокові боргові зобов’язання та короткострокові кредитні ресурси. До короткострокових боргових цінних паперів відносять: депозитні вклади, векселі, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, банківські акцепти та інші грошові сурогати короткострокові облігації, чеки.

Грошові сурогати — це будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті. На грошовому ринку обертаються в основному боргові документи. Інструменти грошового ринку використовуються на основі ставки дисконтування.

Найпоширеними фінансовими інструментами вітчизняного грошового ринку є ощадні (депозитні) сертифікати та казначейські зобов'язання – держані боргові цінні папери, що емітуються державою в особі уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчують факт заборгованості Державного бюджету перед власником казначейського зобов'язання України, дають власнику право на отримання грошового доходу та погашаються відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України.

Обсяг емісії казначейських зобов'язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Емісія казначейських зобов'язань є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню ДКЦПФР. Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями гарантується доходами Державного бюджету України.

На казначейські зобов'язання, що випущені у документарній формі, видається сертифікат. Рішення про розміщення казначейських зобов'язань, у якому передбачаються умови розміщення та погашення цінного папера, приймається згідно з Бюджетним кодексом України. Порядок визначення вартості продажу під час їх розміщення встановлюється Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов'язаннями визначаються ДКЦПФР разом з НБУ.

Таким чином, грошовий ринок дає змогу здійснювати нагромадження, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки. Як переконує досвід країн із розвиненою ринковою економікою, угоди на грошовому ринку опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг або надають грошові позики, по-друге, — інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов'язань, що реалізуються за гроші на обліковому ринку. Отже, грошовий ринок може бути представлений ринком готівки і ринком боргових зобов'язань (облікових або боргових інструментів).

Дата добавления: 2014-01-07