Система міжнародного повітряного права

Загальна характеристика системи. Нормативний зміст міжнародного повітряного права різноманітно й многопланово. І це об'єктивний факт, установлений раніше при визначенні поняття "міжнародне повітряне право". Розмаїтість і багатоплановість не заважають прояву яскраво виражених системних властивостей міжнародного повітряного права. Складові його принципи й норми об'єктивно диференціюються на відповідні інститути, які у взаємозв'язку й взаємодії один з одним утворять єдине ціле й у цій якості виконують конкретні функції в системі міжнародного права.

У сучасному виді система МПП зложилася не відразу. Її становлення й розвиток багато в чому визначалося й визначається науково-технічним прогресом в області цивільної авіації. Спочатку МПП по суті було "правом польотів". Потім, коли в 20 - 30- е рр. минулого століття з'явилася комерційна авіація, сталі формуватися норми, що регулюють установлення й експлуатацію міжнародних повітряних сполучень і здійснення повітряних перевезень пасажирів і вантажів. Переломний момент у розвитку системи МПП наступив після прийняття Чиказької конвенції 1944 р. Як показує більш ніж піввіковий досвід її застосування, Конвенція виправдала надії її творців і є ефективною основою сучасного МПП, визначає його сутність, зміст і загальну спрямованість всіх правових процесів, що виникають у практиці міжнародного повітряного транспорту.

Історія МПП свідчить про те, що його еволюція обумовлюється внутрішніми протиріччями, що періодично з'являються в цій галузі міжнародного права під впливом науково-технічного прогресу, конкуренції на ринку міжнародних авіаперевезень, політичних, економічних і інших факторів, у силу чого виникає розрив між потребами практики міжнародних повітряних сполучень і перевезень і реальних можливостей МПП дозволити виникаючі протиріччя. Такі протиріччя - потужний двигун у розвитку й удосконалюванні системи МПП. Наприклад, довгий час винятково важливу роль у регулюванні міжнародних повітряних перевезень грала Варшавська конвенція 1929 р. і документи, які розроблялися й приймалися державами в 1955, 1961, 1971 і 1975 р. під егідою ИКАО з метою її поліпшення. У результаті виникла громіздка "Варшавська система", не здатна адекватно вирішувати поставлені перед нею завдання. І тоді з метою дозволу виниклих протиріч між практикою застосування "Варшавської системи" і реальними потребами сучасних міжнародних повітряних перевезень була прийнята в 1999 р. нова Монреальская конвенція. Так були дозволені серйозні протиріччя між отслужившими своє варшавськими правилами міжнародних повітряних перевезень і потребами міжнародних повітряних перевезень у нових правилах.

Удосконалювання системи МПП відбувається різними способами: шляхом корінного перегляду старих конвенцій і заміною їх новими, прийняття нових виправлень до Чиказької конвенції, прийняття нових конвенцій, удосконалювання діючих двосторонніх угод на основі типових статей, постійного відновлення технічних стандартів ИКАО.

Функції системи МПП. У самому загальному виді функціями МПП є забезпечення міжнародного правопорядку при використанні повітряного простору над державною територією й за її межами з метою здійснення діяльності міжнародного повітряного транспорту. Таке використання припускає встановлення спеціального режиму польотів над територією держав і за її межами. У свою чергу цей режим ґрунтується на суверенному праві кожної держави захищати й охороняти свій суверенний повітряний простір, контролювати здійснення міжнародних польотів над державною територією, регулювати доступ на національний ринок повітряного транспорту, нарешті, забезпечувати безпека польотів і перевезень. Більш конкретно функції МПП розкриваються в його інститутах.

Основи системи МПП. Особливе місце в системі МПП займають основні принципи, що володіють тільки їм властивими ознаками й властивостями. По-перше, ці принципи відіграють роль системообразующих почав, що впливають на формування норм, метою яких є доповнення й конкретизація принципів. Зокрема, ядром права польотів є дозвіл польотів, що випливає із принципу дозвільного порядку польотів. Цей принцип визначає законність і правомірність здійснення будь-якого міжнародного польоту повітряного судна, зайнятого в міжнародній аеронавігації, над іноземною територією. Однак якщо такий дозвіл даний, його конкретною й практичною формою реалізації виступають правила польотів, цілком і повністю відповідному дозвільному порядку польотів. Далі, будь-який міжнародний політ цивільного повітряного судна по міжнародних повітряних трасах пов'язаний з перевезенням пасажирів і вантажу, на що перевізник повинен одержати відповідні комерційні права. Ці права на практиці перевізникам передаються державами на основі принципу взаємності. Від того, які комерційні права перевізникам надані, прямо залежить їхній доступ на ринок повітряного транспорту, що існує в інших країнах. Отже, основні принципи МПП - це не тільки основа взаємин між державами, але ядро механізму регулювання як міжнародних польотів, так і авіаперевезень. Тим самим принципи забезпечують внутрішню юридичну погодженість норм, застосовуваних для їхньої регламентації.

По-друге, основні принципи утворять юридичний фундамент всієї нормативної бази системи МПП і визначають загальний порядок застосування норм МПП, що повинен дотримуватися всіма державами - учасниками Чиказької конвенції 1944 р. Таким чином, основні принципи виконують роль не тільки несучих опор системи МПП, але й напрямних регуляторів правозастосовних процесів у цій галузі міжнародного права.

Регулятивні властивості системи МПП. Міжнародне повітряне право має властивості системи, не є простою сукупністю або випадковим набором специфічних принципів і норм і не може бути таким. Предметом його регулювання виступає вся система міждержавних авіатранспортних відносин, що перебувають у постійному розвитку. Правовим відбиттям цієї системи є система міжнародного повітряного права, що впорядковує й направляє розвиток системи міждержавних авіатранспортних відносин у строгі міжнародно-правові рамки. Проста сукупність принципів і норм до цього не здатна. Система міжнародного повітряного права й предмет цієї галузі міжнародного права тісно взаємозалежні. Саме предмет визначає правовий зміст системи й напрямку її розвитку. Як тільки виникають нові потреби держав в області міжнародного повітряного транспорту, система реагує на них і включає всі свої можливості й ресурси, щоб практично вирішити різні проблеми, що періодично виникають при експлуатації міжнародних повітряних сполучень. Прикладом такого роду, крім наведених раніше, є оренда повітряних судів, що в 60 - 70- е рр. минулого сторіччя одержала широке поширення й разом з тим створила більшу й досить складну правову проблему при здійсненні міжнародних польотів.

Відповідно до Чиказької конвенції основні обов'язки по дотриманню її положень, що ставляться до міжнародної аеронавігації, покладають на державу реєстрації повітряного судна. Його передача в оренду авіакомпанії іншої держави фактично позбавляла державу реєстрації можливості виконувати такі обов'язки. Це питання прямо пов'язаний з міжнародними польотами, здійснюваними по міжнародних повітряних лініях відповідно до угод про повітряне сполучення. Призначаючи авіаперевізника для експлуатації встановлених міжнародних повітряних сполучень, держава не цікавить, як правило, на яких літаках, власний або орендованих, авіаперевізник буде виконувати міжнародні авіаперевезення. Рішення цього питання залежить від розсуду самих авіаперевізників.

Іншим способом обстоит справа з дотриманням зобов'язань по виконанню правил міжнародної аеронавігації, що випливають із Чиказької конвенції, що допускає перехід реєстрації повітряного судна від однієї держави іншому (ст. 18), що на практиці було можливо тільки у випадку продажу повітряного судна. У випадку оренди повітряного судна в переході реєстрації (що фактично означає зміну права власності) не зацікавлені ні його власник, ні його орендар. Практика змусила шукати рішення проблеми дотримання правил міжнародної аеронавігації при оренді повітряних судів. На цей рахунок на 23- й сесії Асамблеї ИКАО в 1980 р. було прийняте спеціальне виправлення до ст. 83 "Реєстрація нових угод" Чиказької конвенції, відома як ст. 83 bіs, що вступила в силу в 1997 р. Тепер оренда повітряних судів не є перешкодою для здійснення міжнародних польотів. Цей приклад показує, що міжнародне повітряне право вдосконалюється й змінюється під впливом нових тенденцій, що зложилися в практиці міжнародних повітряних сполучень. В остаточному підсумку в її системі з'явилися нові універсальні норми, що сприяють міжнародним польотам орендованих повітряних судів.

Здатність системи міжнародного повітряного права до вдосконалювання є її найважливішою властивістю, завдяки якому система не відстає від потреб практики й динамічно розвивається з урахуванням основних положень Чиказької конвенції. Інша властивість системи міжнародного повітряного права проявляється в її здатності переборювати протиріччя між різними по своєму змісті нормами, установлювати їх повна й гармонічна взаємодія заради досягнення єдиної мети - забезпечення безпечних, регулярних і економічних міжнародних повітряних сполучень, сприяння розвитку міжнародної аеронавігації й міжнародного повітряного транспорту. Практичними мірами виконання цього завдання є міжнародні польоти й міжнародні повітряні перевезення.

Інститути МПП. Всі принципи й норми МПП мають строго функціональне призначення. Одні з них регулюють тільки міжнародні польоти, інші - тільки міжнародні авіаперевезення. Таке функціональне призначення дозволяє об'єктивно диференціювати їх на два самостійні, автономних інститути: "право міжнародних польотів" і "право міжнародних повітряних сполучень і перевезень", що складаються з відособлених груп норм, що спеціалізуються на регулюванні однорідних відносин, що входять у предмет МПП. У взаємозв'язку й взаємодії один з одним вони забезпечують єдність процесу регулювання міжнародних польотів і перевезень, здійснюваний у рамках регулярних і нерегулярних міжнародних повітряних сполучень. Норми про міжнародні польоти створюють умови для здійснення цивільними повітряними судами міжнародних повітряних пересувань над державною територією й за її межами, без чого немислимі міжнародні авіаперевезення. Будучи відносно самостійні, автономними, зазначені інститути виконують строго позначені функції в міжнародному повітряному праві.

"Право міжнародних польотів" утворять принципи й норми, що визначають правовий статус і режим використання повітряного простору над державною територією й за її межами з метою міжнародних польотів національної цивільної авіації. Повітряний простір, що належить державам, має статус суверенного повітряного простору в силу його прямої й безпосереднього зв'язка з державною територією, у відношенні якого держава здійснює повний і винятковий суверенітет. У принципі суверенний повітряний простір закритий для міжнародних польотів іноземних повітряних судів. Проте цивільні повітряні судна, зайняті в міжнародній аеронавігації, давно здійснюють без яких-небудь перешкод міжнародні польоти в суверенному повітряному просторі багатьох держав. Ще в 1919 р. держави вирішили відкрити свій повітряний простір для міжнародних польотів цивільних повітряних судів, але тільки за умови одержання дозволу на вліт. Дозвільний порядок польотів став основним принципом режиму міжнародних польотів над державною територією. Іншим способом обстоит справа з повітряним простором за межами державної території, що нікому не належить і тому має статус міжнародного повітряного простору. Це простір відкритий і загальнодоступно для виконання безперешкодних польотів як цивільних, так і військових повітряних судів. Одержання дозволу на ці польоти від кого-небудь не потрібно.

Статус повітряного простору визначає режим міжнародних польотів. Якщо встановлення режиму міжнародних польотів над державною територією є областю розсуду самих держав, то режим міжнародних польотів за межами державної території визначається правилами польотів, прийнятими час від часу ИКАО, як указує ст. 12 Чиказької конвенції. Головна мета того й іншого режиму - забезпечення безпеки регулярних і нерегулярних польотів, тобто без погрози для життя й здоров'я людей.

Режим міжнародних польотів у суверенному повітряному просторі ґрунтується на повному й винятковому суверенітеті держав і суверенних прав, що випливають із нього, що стосуються допуску іноземних повітряних судів для міжнародних польотів, захисти й охорони повітряних державних кордонів, здійснення юрисдикції відносно польотів іноземних повітряних судів, режиму міжнародних повітряних пересувань у суверенному повітряному просторі, здійснення аеронавігаційного контролю за польотами над державною територією, забезпечення безпеки міжнародних польотів. Реалізація зазначених суверенних прав підлегла ключовому завданню - забезпеченню безпечного використання суверенного повітряного простору з метою міжнародних польотів, усуненню й попередженню будь-яких погроз і небезпек, які можуть створити перешкоди безпеки польотів. Вирішується це завдання на основі Чиказької конвенції, багатосторонніх регіональних угод, двосторонніх угод про повітряне сполучення, а також спеціальних національних законів і правил.

Правове регулювання керування повітряним рухом, аеронавігаційне обслуговування, національні правила польотів, визначення прав і обов'язків екіпажа повітряного судна, боротьба з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації, боротьба з терористичними актами, розслідування авіаційних подій, застосування міжнародних стандартів ИКАО, діяльність міжнародних авіаційних організацій у сфері аеронавігації, установлення зон "відкритого неба", діяльність аеропортів і ін. також охоплюються правом міжнародних польотів. Ця частина питань регулюється Чиказькою конвенцією, двосторонніми угодами про повітряне сполучення, регіональними угодами про аеронавігаційне обслуговування й забезпечення, конвенціями по боротьбі з викраденням і захопленням літаків. Винятково важливу роль у цьому займає "право зовнішніх зносин", що стосується міжнародних польотів і міжнародних повітряних сполучень.

Спеціальна група принципів і норм розглянутого інституту регулює питання польотів за межами державної території: над винятковою економічною зоною, відкритим морем, міжнародними протоками й архипелажными водами. Її своєрідність полягає в тому, що польоти цивільних повітряних судів над відкритим морем регулюються ст. 12 Чиказької конвенції 1944 р., прийнятими відповідно до неї правилами польотів, викладеними в додатку 2 до цієї Конвенції, і одночасно із цим - Конвенцією ООН по морському праву 1982 р.

Особлива група принципів і норм, що регулюють діяльність міжнародного повітряного транспорту, утворить інститут "права міжнародних повітряних сполучень і перевезень". У нього входять принципи й норми, що стосуються встановлення й експлуатації міжнародних повітряних сполучень, надання й використання комерційних "воль повітря". Виникаючі у зв'язку із цим відносини мають яскраво виражений публічно-правовий характер. Ув'язнені для їхнього врегулювання двосторонні угоди відбивають принципову згоду держав на здійснення призначеними авіапідприємствами польотів з метою перевезень пасажирів, вантажів і пошти по певних міжнародних повітряних маршрутах над своєю державною територією. Ця згода виражається в закріпленні довгострокових дозволів на регулярні польоти. Що стосується нерегулярних польотів, то порядок видачі дозволів звичайно встановлюється національним законом, однак може визначатися й двосторонніми угодами.

Без публічно-правового врегулювання державами питань міжнародних авіаперевезень авіапідприємства навряд чи могли б здійснювати такі повітряні перевезення. Тому міжнародні перевезення авіапідприємств підлеглі режиму, установленому прийнятої в 1929 р. Конвенцією для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, відомої як Варшавська конвенція 1929 р. Конвенція була розроблена з метою створення однакових умов виконання міжнародних авіаперевезень між державами, усунення розходжень на цей рахунок у національному законодавстві. Для рішення цього завдання держави уніфікували деякого правила, що стосуються міжнародних авіаперевезень, шляхом вилучення зі сфери своєї виняткової компетенції частини питань авіаперевезень і підпорядкування їхньому міжнародно-правовому регулюванню. Наслідком уніфікації стала поява однакових правил міжнародних авіаперевезень, які держави зобов'язані застосовувати у своїй національній практиці міжнародних авіаперевезень. Таким чином, певну частину інституту міжнародних повітряних сполучень і перевезень становлять уніфіковані норми.

По своїй юридичній природі міжнародне повітряне перевезення є предметом відносин між авіапідприємствами, що надають послуги з авіаперевезення, і споживачами в особі пасажирів і відправників вантажу. За договором повітряного перевезення авіапідприємство зобов'язується доставити пасажирів і вантаж в обумовлений пункт призначення за встановлену плату. Традиційно ці відносини регулюються цивільним правом.

Важливу групу становлять норми, що регулюють доступ на ринок авіаперевезень, користування міжнародними повітряними маршрутами над державною територією і їхньою експлуатацією призначеними авіаперевізниками. Виникаючі відносини складаються безпосередньо між авіаперевізниками, призначеними державами експлуатувати міжнародні повітряні сполучення. Ці недержавні відносини мають переважно адміністративно-правовий і цивільно-правовий характер і регулюються міжнародно-правовими нормами й національними законами й правилами.

Взагалі для даного інституту характерно тісна взаємодія з національним законодавством. У більшості випадків двосторонні угоди про повітряне сполучення, та й сама Чиказька конвенція містять відсильні норми до внутрішніх законів і правил. Тим самим зізнається право держав прямо застосовувати національний закон для врегулювання тих або інших питань діяльності міжнародного повітряного транспорту, якщо вони не врегульовані належним чином міжнародним повітряним правом.

Питання статусу повітряного судна, екіпажа повітряного судна, діяльності авіапідприємств, аеропортів, служб обслуговування повітряного руху, договорів міжнародного повітряного перевезення пасажирів, багажу й вантажів, оренди, фрахтування й лізингу повітряних судів, повітряного страхування й т.п., досить важливі для впорядкування діяльності міжнародного повітряного транспорту, перебувають проте поза правовим регулюванням міжнародним повітряним правом і регулюються внутрішньодержавними законами й правилами.

Точний розподіл принципів і норм МПП по його інститутах має велике наукове й практичне значення, що дозволяє скласти ясне уявлення про структуру МПП, сприяє цілеспрямованому й детальному вивченню всіх специфічних сторін даних інститутів - їхніх предметів, структури, принципів, порядку й режиму застосування норм, оцінки їхнього потенціалу регулювання.

Цілісність системи МПП. Всі інститути МПП підлеглі досягненню загальної мети - правовому регулюванню використання повітряним транспортом повітряного простору над державною територією й за її межами з метою здійснення регулярних і нерегулярних повітряних перевезень по встановленим між державами міжнародним повітряним сполученням. Це означає, що МПП виступає як єдине ціле, незважаючи на автономність і самостійність його інститутів. Зміст інститутів МПП узгоджено й сбалансированно. Норми інституту міжнародних польотів роблять реальним виконання міжнародних польотів, які здійснюються з метою міжнародних авіаперевезень, регульованих нормами інституту міжнародних повітряних сполучень і перевезень. Норми того й іншого інститутів взаимосогласованы. Якщо перевізник має намір виконувати регулярні міжнародні авіаперевезення, то це питання вирішується відповідними нормами про регулярні польоти й перевезення. Точно так само обстоит справа з нерегулярними польотами й перевезеннями. Розходження в правовому регулюванні тих і інших польотів і перевезень виникають зі ст. 5 і 6 Чиказької конвенції, що враховано нормами обох інститутів. Таким чином, будучи відносно автономні й самостійними, ці інститути в той же час взаємозалежні й взаємозалежні, оскільки підлеглі загальної мети - єдиному й погодженому врегулюванню міжнародних польотів і перевезень.

Інтеграційні властивості системи МПП. У її рамках відбуваються певні інтеграційні процеси, націлені на зміцнення й розвиток зовнішніх і внутрішніх зв'язків системи МПП як з іншими галузями міжнародного права, так і усередині самої системи. Насамперед інтеграція проявляється у відбитті головних якостей загальновизнаних принципів міжнародного права в принципах МПП. Наприклад, загальні властивості державного суверенітету - верховенство держави відносно своєї території й незалежність у міжнародних відносинах - поширюються на принцип суверенітету над повітряним простором. Більше того, інтеграція змусила на практиці розвивати й зміцнювати цей принцип в інших напрямках - зробити суверенний повітряний простір не тільки доступним для міжнародних польотів іноземних повітряних судів, але й захищеним і безпечним для використання з метою міжнародних повітряних пересувань. Все це сприяло появі принципів дозвільного порядку польотів і забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації.

Частина інтеграційних процесів є результатом взаємодії між інститутами МПП із питань забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації. Так, щоб під час міжнародного авіаперевезення безпека міжнародного польоту не була порушена, установлені численні вимоги, виконання яких покладає як на перевізників, так і на пасажирів. Експлуатанти повітряних судів зобов'язані забезпечити їхня придатність до польотів. Пасажири зобов'язані при посадці пройти огляд, і їм заборонено провозити в багажі зброя, вибухонебезпечних, легкозаймисті й інші речовин, що створюють погрозу безпеки польотів. Інтеграція із цих питань привела й буде приводити надалі до появи в нормах про міжнародні авіаперевезення вимог, спрямованих на врегулювання безпеки, не передбачених нормами інституту міжнародних польотів. Таким чином, інтеграція дозволяє залучити ресурси одного інституту (права міжнародних повітряних сполучень і перевезень) для зміцнення режиму безпеки польотів, що виступає предметом іншого інституту (права міжнародних польотів).

Природн і закономірними є інтеграційні процеси між МПП і іншими галузями міжнародного права. У першу чергу це помітно в області польотів за межами державної території. Яскравий приклад тому - норми про польоти над винятковою економічною зоною, відкритим морем, міжнародними протоками й архипелажными водами Конвенції ООН по морському праву 1982 р. Відзначимо також інтеграцію між МПП і міжнародним транспортним правом, міжнародним економічним правом, правом міжнародних договорів, правом міжнародних організацій і т.п. У цьому випадку інтеграція виражається в прямому дотриманні, виконанні й застосуванні норм відповідних галузей міжнародного права для врегулювання суміжних питань, що виникають у практиці МПП, але безпосередньо не стосовних до його предмета. Наприклад, договори по повітряному праву вимагають тлумачення й застосування в контексті права міжнародних договорів.

Особливі інтеграційні процеси виникають між МПП і внутрішнім правом. У першу чергу це пов'язане із прийняттям і реалізацією державами міжнародних договірних зобов'язань в області міжнародного повітряного транспорту. У правовій системі кожної держави встановлені внутрішньодержавні закони, правила й процедури, необхідні для вираження згоди на обов'язковість міжнародних договорів. Саме вони забезпечують інтеграцію норм міжнародного права в національну правову систему. Необхідність інтеграції МПП із внутрішнім правом обумовлена також відсильним характером багатьох норм Чиказької конвенції. Такими є ст. 11 (Застосування правил про повітряні пересування), ст. 12 (Правила польотів), ст. 13 (Правила про в'їзд і випуск) і ін. Яким повинне бути зміст цих правил - це питання залишене на розсуд держав - учасників Конвенції, але за умови, щоб вони були максимально наближеними до стандартів ИКАО. Цим усуваються протиріччя в правовому регулюванні діяльності міжнародного повітряного транспорту, відкривається можливість реалізації колективних рішень, прийнятих у рамках МПП, з урахуванням особливостей внутрішнього права кожної держави - учасника Чиказької конвенції 1944 р.

Дата добавления: 2014-01-07