Тема 3. Джерела міжнародного повітряного права

Основними джерелами міжнародного повітряного права, як і сучасного міжнародного права загалом, є міжнародні договори - багатосторонні конвенції, двосторонні міждержавні угоди, угоди держав з міжнародними організаціями. Таке джерело, як м іжнародні правові звичаї, не відіграють у міжнародному повітряному праві такої вагомої ролі, як, скажімо, в міжнародному морському праві. Так, Ю.М.Малєєв виокремлює три загальновизнані звичаї в міжнародному повітряному праві: кваліфікація повітряного простору як державної території; збереження державою за межами її території юрисдикції щодо повітряного судна, занесеного до реєстру цієї держави; допомога повітряним суднам, що зазнали лиха, у тому числі й визнання за ними права несанкціонованого вльоту в межі іноземної державної території[9]. Від міжнародно-правового звичаю необхідно відрізняти міжнародну ввічливість у міжнародному повітряному праві – надання пріоритетних прав главам держав, урядів тощо в повітряному просторі щодо їх пересування і здійснення позачергового приземлення та обслуговування в міжнародних аеропортах. Незважаючи на доволі поширене надання вищезазначених привілеїв, таку практику не можна віднести до міжнародно-правового звичаю, оскільки на відміну від міжнародно-правового звичаю, держави не визнали за нею юридично обов’язкового характеру.

Останнім часом зростає вплив на формування норм міжнародного повітряного права з боку комерційних угод, укладених між авіапідприємствами різної національної належності, згідно з якими формується комерційна політика в галузі розвитку повітряних сполучень між відповідними державами. Однак сучасне міжнародне право не визнає за такими угодами статусу джерел міжнародного повітряного права. Ніколи не визнавалися джерелами міжнародного повітряного права й угоди, сторонами яких, з одного боку, виступає суб’єкт міжнародного права, а з іншого – суб’єкт внутрішнього права[10]

Найважливішим джерелом міжнародного повітряного права слугує Чиказька конвенція 1944 р., котра, як уже зазначалося, є одночасно і Статутом ІКАО. Чиказька конвенція закріпила в міжнародному повітряному праві основний його принцип - повного та виключного суверенітету держави на її повітряний простір, з якого випливає право держави регулювати порядок використання свого повітряного простору щодо польотів і перевезень. Так, зокрема, Чиказька конвенція встановлює ви3ключно дозвільний порядок для виконання регулярних польотів і дещо спрощений - для нерегулярних.

Важливу роль відіграють міжнародні авіаційні регламенти – стандарти, рекомендована практика тапроцедури, що ухвалюються Радою ІКАО. Такі регламенти містяться, зокрема, у додатках до Чиказької конвенції. На сьогодні діють такі 18 додатків:

Додаток 1: “Видача свідоцтв особового складу”

Додаток 2: “Правила польотів”

Додаток 3: “Метеорологічне забезпечення міжнародної аеронавігації”

Додаток 4: “Аеронавігаційні карти”

Додаток 5: “Одиниці вимірювання, що використовуються у повітряних і наземних операціях”

Додаток 6: “Експлуатація повітряних суден”

Додаток 7: “Національні і реєстраційні знаки повітряних суден”

Додаток 8: “Льотна придатність повітряних суден”

Додаток 9: “Спрощення формальностей”

Додаток 10: “Авіаційний електрозв’язок»

Додаток 11: “Обслуговування повітряного руху”

Додаток 12: “Пошук і рятування”

Додаток 13: “Розслідування авіаційних подій”

Додаток 14: “Аеродроми”

Додаток 15: “Служби аеронавігаційної інформації”

Додаток 16: “Охорона навколишнього середовища”

Додаток 17: “Безпека. Захист міжнародної цивільної авіації від актів незаконного втручання”

Додаток 18: “Безпечне перевезення небезпечних вантажів повітрям”

Відповідно до ст. 38 Чиказької конвенції міжнародні авіаційні регламенти не є нормами, що встановлюють правила, обов’язкові для виконання державами-членами ІКАО. Держава повинна лише в певний строк направити до Ради ІКАО інформацію щодо розбіжностей між її національною практикою і тим чи іншим міжнародним авіаційним регламентом – стандартом, установленим ІКАО. Крім того, будь-яка держава в будь-який час, посилаючись чи ні на зміни, що відбулися в її національній практиці, може заявити про те, що вона перестає дотримуватися того чи іншого стандарту, рекомендації чи взагалі будь-якого Додатка до Чиказької конвенції[11].

Особливе місце серед міжнародних авіаційних регламентів належить правилам польотів над відкритим морем (Додаток 2 до Чиказької конвенції), за якими відповідно до норм ст. 12 Чиказької конвенції держави-члени ІКАО визнають імперативний характер. М.І.Васильєв вважає, що “з огляду на їх імперативність мають місце серйозні причини відносити їх до міжнародних договорів sui generis (лат. своєрідний, особливий. – В.Р.)”. Відповідно до ст. 12 Чиказької конвенції держави-члени ІКАО взяли на себе зобов’язання (домовилися) визнавати такі правила імперативними. Подальша процедура їх (авіаційних регламентів. – В.Р.) прийняття, набуття сили і застосування є реалізацією цієї домовленості, що відображає принципове узгодження воль...Через це з урахуванням особливостей такої процедури ці регламенти необхідно віднести до числа винятків із загального статусу міжнародних авіаційних регламентів”[12].

Крім згаданих документів, ІКАО розробляє і різноманітні керівництва з конкретних питань авіаційної діяльності: Керівництво з організації контролю за забезпеченням безпеки польотів; Керівництво з попередження авіаційних подій; Керівництво з розслідування авіаційних подій; Керівництво з розслідування авіаційних подій і інцидентів; Керівництво із заходів безпеки, що вживаються у зв’язку з військовою діяльністю, потенційно небезпечною для здійснення польотів цивільних повітряних суден; Керівництво з радіотелефонного зв’язку; Керівництво з безпеки для захисту цивільної авіації від актів незаконного втручання; Керівництво з регулювання міжнародного повітряного транспорту тощо. Такі документи не належать до джерел міжнародного повітряного права, а є скоріше “технічною документацією”.

[1] Шоукросс К.Н., Бъюмонт К.М.. Международное воздушное право. М., 1957. С. 30-31.

[2] Shawcross and Btaumont. Air Law. London, 1977. Р. 13.

[3] Актуальные вопросы международного права. М., 1973. С. 9. Див. також: Дипломатический словарь; В 3 т. М., 1971. Т. 1. С. 330.

[4] Международное воздушное право: В 2 т. М., 1980. Т. 1., С.17-18.

[5] Див.: Международное воздушное право. Т. 1. С. 35-50; Малеев Ю.Н. Международное воздушное право: Вопросы теории и практики. М., 1986. С. 27-41.

[6] Паризька конвенція 1919 р. не набрала чинності, бо її не ратифікували США та низка інших держав, а СРСР взагалі не був присутній у Парижі на конференції. Це позбавило Паризьку конвенцію універсальності, що істотно послабило її значення.

[7] Малєєв Ю.М. уважає, що загальний принцип забезпечення безпеки будь-яких польотів у повітряному просторі вже склався, а отже, настав час для загального визнання останнього державами на договірній основі, з урахуванням того, “що всі види польотів у повітряному просторі й окремі види діяльності в ньому взаємно впливають на безпеку один одного”.(Малеев Ю.Н.. Международное воздушное право: Вопросы теории и практики. С. 41. Цитована праця, с. 41. Див. також: Рыжий В.И.. Международно-правовые последствия актов незаконного вмешательства в деятельность гражданской авиации: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. К., 1983. С. 11).

[8] Мова йде про правила польотів, викладені в Додатку 2 до Чиказької конвенції 1944 р. “Міжнародні стандарти і рекомендована практика. Правила польотів”. Приписи таких правил польотів, як уже зазначалося, є імперативними галузевими нормами і застосовуються без будь-яких винятків при польотах повітряних суден у відкритому повітряному просторі.

[9] Детальніше див.: Международное воздушное право. М., Наука, 1980. Кн. 1. С. 87-89.

[10] Укладення таких угод широко практикували авіакомпанії США, зокрема авіакомпанія “Пан Америкен”, з державами, в яких не було власного цивільного повітряного флоту.

[11] На практиці держави-члени ІКАО намагаються максимально уніфікувати свою національну практику з міжнародними стандартами, рекомендаціями і процедурами ІКАО.

[12] Н.И.Васильев. Международные авиационные регламенты: юридическая природа и практическое применение. Автореф. дис. … канд. юрид. наук. М., 1981. С.11-12.

Дата добавления: 2014-01-07