Картограми

Це також статистичний спосіб показує середньої інтенсивності якого-небудь явища в межах конкретних адміністративних (територіальних) одиниць. Вони виражають відносні показники, що отримуються в результаті ділення двох абсолютних величин (щільність населення на 1 кв. м, виробництво продукції в кг, кв. м на душу населення і т. д.). У сучасній картографії багато різновидів картограм: шкали арифметичної або геометричної прогресії, блок-діаграма, псевдоізолінії, структурні картограми, сітки квадратів, гуртки, штрихування, забарвлення і т. д.

Локалізовані діаграми

Локалізовані діаграми

Характеризують явища, що мають суцільне або смугове поширення, за допомогою графіків і діаграм, що розміщують в пунктах спостереження (вимірювання) цих явищ. Такі графіки зміни середньомісячних температур і опадів, локалізовані по метеостанціях, діаграми забруднення річкових вод і тому подібне. На карті завжди відмічають пункти, до яких віднесені графіки, але ясно, що локалізовані діаграми характеризують не лише ці пункти але і прилеглу територію. Графічні засоби дуже різноманітні - це рози-діаграми (наприклад, рози напрямів переважаючих вітрів), криві і гістограми розподілу (хід температур по місяцях), циклограми (середня тривалість сонячного сяйва в продовж року), структурні діаграми та ін.

3. Найважливіший елемент будь-якої карти - легенда, тобто система використаних на ній умовних позначень і текстових пояснень до них. Для топографічних карт складені спеціальні таблиці умовних знаків. Вони стандартизовані і обов'язкові до застосування на усіх картах відповідного масштабу. На більшості тематичних карт позначення не уніфіковані, тому легенду розміщують на самому листі карти. Вона містить роз'яснення, тлумачення знаків, відбиває логічну основу і ієрархічну підпорядкованість явищ, що картографуються.

Послідовність позначень, їх взаємна супідрядність в легенді, підбір колірної гамми, штрихових елементів і шрифтів – усе це підпорядковано логіці класифікації зображуваного об'єкту або процесу. На складних картах для підвищення інформативності легенди її іноді представляють в табличній формі. Тоді по рядках легенди дається один показник (наприклад, генетична характеристика об'єкту), а по стовпцях - інший (наприклад, морфологічні особливості цього об'єкту).

4. Шкали на картах - це графічне зображення послідовності зміни (наростання або убування) кількісних характеристик об'єктів, їх значущості, інтенсивності або щільності. На картах зі значками, локалізованими діаграмами і на картодіаграмах використовують абсолютні і відносні шкали значків, розміри, що встановлюють їх, відповідно до величин зображуваних об'єктів (показників). У абсолютних шкалах розмір значка прямо пропорційний величині зображуваного об'єкту.

Наприклад, якщо один кружечок зображує на карті міста з населенням 25 тис. чоловік, а інший - 200 тис., то цей другий значок має бути у вісім разів більше за перше. Це дуже наочно, але незручно при великих розкидках значень, наприклад, кружечок 4-мільйонного міста має бути в 160 разів більше значка 25-тисячного населеного пункту. Такий величезний кружечок закриє на карті сусідні значки і написи. Умовні шкали відбивають кількісні відмінності в умовній сумірності. Знак великого міста буде набагато більше за маленьке, але все таки не в сотні разів.

І абсолютні і відносні шкали значків можуть бути безперервними і ступінчастими (інтервальними). У безперервній шкалі розмір знаку міняється плавно відповідно до зміни кількісного показника об'єкту. Ступінчаста шкала дає і інтервали, наприклад 10-30, потім 30-100, 100-300 і т. д.

При цьому сходи можуть бути однаковими (рівномірна, рівноінтервальна шкала) або різними (нерівномірна шкала). У приведеному прикладі інтервали різні: 20, 70, 200 - це ступінчаста нерівномірна шкала.

Вибір сходів і самих розмірів знаків - складне завдання. Можливі формальні підходи, скажімо, застосування інтервалів у арифметичній або геометричній прогресії або використання реальних перепадів кількісних величин того явища, яке картографується. У картографії немає суворих правил вибору числа градацій в шкалах. Вважається, що читач карти легко розрізняє шість-вісім градацій, проте багато що залежить від графічних особливостей самих значків, їх форми, кольору, співвідношення з фоном і тому подібне, а також від сталих традицій. Усе, що сказано про значки, багато в чому справедливо для локалізованих діаграм, знаків руху, картодіаграм.

Комп'ютерні технології дозволяють будувати безперервні (безінтервальні) шкали, коли, наприклад, густина штрихування картограми пропорційна величині показника, що картографується. Це забезпечує плавніші переходи і підвищує наочність зображення, проте визначати на око щільність штрихування в кожному територіальному осередку і зіставляти це з легендою досить важко.

Колірний лад будь-якої шкали заснований на комбінаціях головних колірних характеристик - колірного тону, насиченості і яскравості. Залежно від їх зміни розрізняють шкали однорідних і змішаних (складних) колірних рядів.

Шкали однорідних колірних рядів будують за принципом зміни однієї колірної характеристики, тобто по колірному тону насиченості і яскравості.

Шкали змішаних (складних) колірних рядів отримують шляхом зміни двох або трьох колірних параметрів. Поєднання різних кольорів і зміна послідовності їх характеристик дозволяє отримувати найрізноманітніші колірні ряди. Простота чи складність шкал залежать від явища, що зображується, характеру його поширення, міри детальності передачі на карті.

Однорідні колірні ряди застосовують для тематичних карт нескладного змісту, що відображають один або два показники.

Шкали однорідних рядів, що змінюються по колірному тону, але постійні по насиченості і яскравості, доцільні для якісної характеристики об'єктів (наприклад, політико-адміністративного поділу, національного складу населення, сільськогосподарських культур).

У відображенні якісних характеристик явищ, що вимагають певних асоціацій з реальністю, приймають колірні поєднання, близькі до природних. Наприклад, виділяючи природні зони або фізико-географічні райони, використовують "природні" поєднання холодних і теплих спектральних кольорів:

· для зони тундри застосовують сіро-блакитні, сіро-лілові кольори;

· для лісової зони - зелені;

· для лісостепової - зеленувато-жовті;

· для степової - жовті;

· для зони пустель - найбільш теплі жовто-помаранчеві кольори.

Наприклад, колірна шкала, що характеризує середні температури повітря, чітко розмежовує області з позитивними і негативними температурами по ізолінії 0° С.

Дата добавления: 2014-01-07